Князівство Литовське за Свидригайла, Сигізмунда та Казимира

Наступником Вітовта став молодший Ольґердович — Свидригайло, чиє князювання почалося воєнними діями на прикордонні Польщі та Литви. Яблуком розбрату стало Західне Поділля. Польська шляхта, що панувала на цій землі неохоче присягала на вірність новому володарю й продовжувала вважати свої землі коронними, що цілком відповідало намірам краківського двору приєднати Поділля до Польщі по смерті Вітовта.

Тож не дивно, що на звістку про неї поляками було захоплено низку замків на Західному Поділлі. Це викликало обурення Свидригайла, який у відповідь затримав у Литві Ягайла. Останній пообіцяв повернути Поділля, та не додержав свого слова, і на польсько-литовському прикордонні спалахнула справжня війна, оперта, щоправда, не на ініціативу Свидригайла, а на рух місцевих сил.

Польський король Ягайло у червні 1431 р. вирушив на Волинь, де 31 липня зіткнувся зі Свидригайловим військом (битва під Луцьком), Свидригайло був змушений відступити, місто опинилося в облозі, що затяглася на кілька тижнів. Пасивність, яку виявив Свидригайло впродовж цієї кампанії, певною мірою компенсувалася його зусиллями щодо мобілізації своїх союзників. Однак, допомога союзників – німців, волохів і татар змусили польського короля у серпні 1431 р. піти на дворічне перемир’я зі Свидригайлом на умовах збереження статус-кво. Та справу так і не було доведено до кінця: через рік, у серпні 1432 р., Свидригайло втратив великокнязівський престол, який узурпував молодший брат Вітовта — Сиґізмунд Кейстутович.

Ця узурпація була незабаром визнана Польщею, правлячі кола якої сподівалися на поступки Сиґізмунда у спірних питаннях, зокрема щодо Поділля.Сподівання ці не були марними: вже у жовтні 1432 р. на зустрічі з представниками Ягайла у Гродно Сиґізмунд своїм актом відступив Короні Поділля й території на волинському прикордонні; водночас ним була визнана зверхність Ягайла як польського короля. По смерті Сиґізмунда Литовське князівство повинно було відійти під Польщу.

Передача Поділля не призвела до автоматичного переходу усіх земель цього регіону під владу Ягайла. Східне Поділля енергійно боронив від поляків намісник Свидригайла — князь Федір Несвизький. Не думав складати зброю і Свидригайло. Війна між ним і Сиґізмундом набула затяжного характеру, і її учасники не раз змінювали свої політичні симпатії.

У березні 1440 р. Сигізмунд був підступно вбитий. Його наступником став юний син Ягайла – Казимир. Незабаром під його зверхністю опинилась і Польща (у 1444 р. у битві під Варною безвісти пропав Ягайло) Владислав III, і поляки обрали своїм королем Казимира).

у 1449 р. Казимир уклав «вічне перемир’я» з московським князем Василем II, яким передбачались відмова від підтримки ворогів та зобов’язання виступати «заодин» проти обопільних «недругів». Ця угода ґрунтувалася на взаємному визнанні існуючих кордонів. Водночас був створений правовий механізм регуляції політичних відносин між Великим князівством Литовським, Московським, Твер’ю, Новгородом та ін.

Відтак було зафіксовано баланс політичних сил у Східній Європі й забезпечено мир на східних кордонах Литовського князівства. Державна окремішність Великого князівства Литовського й Корони Польської як двох самостійних політичних організмів зберігалася до самої Люблінської унії (1569).

Дата добавления: 2014-01-11