Литовський князь Ягайло

ПЛАН.

1. Інкорпорація південно-західних руських земель до князівства Литовського.

2. Литовський князь Ягайло.

3. Князівство Литовське за Свидригайла, Сигізмунда та Казимира.

4. Воєнно-політична боротьба за південно-західні руські землі наприкінці ХV - у першій половині XVI ст.

Литовське князівство – політичне утворення, що з’явилося на історичній арені протягом другої половини ХІІІ ст. З цього часу і до першої половини XV ст. переживало бурхливий розвиток, зростаючи за рахунок руських земель, котрі істотно переважали власне Литву як за своєю площею, такі за рівнем соціально-економічного й політичного розвитку.

У 1341 р. це співвідношення становило 2,5:1, а 1430 р. — 12:1. Наслідком цього стало "зрушення" литовської правлячої династії й усього устрою молодої держави, котра ввійшла в історію як "Велике князівство Литовське, Руське та Жомоїтське". В науковій літературі воно зветься Великим князівством Литовським, зрідка, Литовсько-Руською державою.

Початок добі литовсько-польського володарювання на руських землях поклала смерть галицько-волинського князя Юрія-Болеслава (1340), володіння якого успадкував його зять Любарт — син могутнього правителя Литви Ґедиміна. Тоді ж заявили про себе інші претенденти на галицько-волинську спадщину — польський король Казимир Великий та його союзник Людовік Угорський. Наприкінці 1340-х рр. першому вдалося захопити Галичину, котру поляки, попри низку історичних колізій, зуміли утримати за собою.

Відтак, першим реальним надбанням Литви на руських землях стала Волинь. Потім упродовж одного-двох десятиліть під контроль Вільна перейшли також Київщина, Сіверщина та Поділля, що майже вдвічі збільшило територію Литовського князівства.

Швидкість, із якою Литва «проковтнула» руські землі, найчастіше пояснюють феодальними усобицями в Золотій Орді, що розпочались із загибеллю хана Бірдібека (1359 р.). Протягом 1359-1361 рр. у Сараї, столиці Орди, помінялося сім ханів, а 1362 р. Орда розкололася на дві ворогуючі частини, кордоном між якими стала Волга. Втім, не слід перебільшувати масштаби ослаблення Орди: Мамай – фактичному правителю її правобережної частини впродовж 60-х - 70-х рр. вдалося утримувати під своєю зверхністю землі лівобережжя Волги, придушивши сепаратистські виступи феодалів свого улусу.

Взаємини між правобережною Ордою та Литвою будувались у цей період не на засадах воєнного протиборства, а на принципово іншій основі – договірній. Відносно недавно істориками було висловлено гіпотезу про можливість укладення якоїсь компромісної угоди в середині 60-х рр. XIV ст., коли виразно позначилося зближення Литви й Орди в політико-дипломатичній сфері.

Інкорпорацію південно-руських земель до складу Великого князівства Литовського було здійснено на договірних засадах, що передбачало збереження данницької залежності цих територій від Орди. Визнання татарської зверхності дозволило Литві, попри значний тиск з боку німецьких рицарів, поширити свій політичний контроль на Південно-Західну Русь. Це тривало аж до кінця XIV ст., коли ярликом Тохтамиша землі Південно-Західної Русі були «відступлені» великим литовським князям.

Після смерті Ольґерда (1377 р.), великокнязівський віленський престол, усупереч принципам родового старшинства, успадкував його молодший син Ягайло (від другого шлюбу з тверською княжною Уляною). Це викликало обурення старших Ольґердовичів; деякі з них навіть відмовилися визнавати Ягайла своїм сюзереном і перейшли на службу до інших володарів.

Складна політична ситуація змусила Ягайла шукати союзників як усередині держави, так і поза її межами. В Литві таким союзником став його брат Скиргайло (він фактично перетворився на співправителя князя), а на міжнародній арені – Польща, де постав задум одруження Ягайла з королевою Ядвігою. Вона була наймолодшою з доньок Людовіка Угорського й успадкувала його польську корону 1384 р., коли їй виповнилося тільки 10 років. Долю юної королеви й було принесено в жертву союзу, який мав посилити позиції Польщі та Литви у боротьбі зі спільним ворогом — хрестоносцями.

Ягайло прийняв пропозицію польських політиків, наслідком чого стало укладення Кревської унії (1385 р.), якою передбачались інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави й перехід у католицтво володаря Литви та її мешканців. У лютому 1386 р. Ягайло охрестився, взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою й став польським королем.

Ягайло докладав чимало зусиль, щоб реалізувати укладену в Крево угоду й, згідно з нею, "навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської". Однак на противагу цьому в особі його двоюрідного брата Вітовта владно заявила про себе тенденція до збереження політичної окремішності Великого князівства Литовського.

Початок державному відродженню Литви був покладений Острівською угодою, за якою Ягайло зробив Вітовта своїм тамтешнім намісником (1392).

Дата добавления: 2014-01-11