Тема 2. Принципи та методи історико-психологічного дослідження

Лекція 1, 2

1. Методологічні принципи історико-психологічного дослідження.

2. Методи організації, збору та інтерпретації в історико-психологічному дослідженні.

3. Основні етапи та джерела історико-психологічного дослідження.

1. Важливим елементом методології науки є система методологічних принципів, кожен з яких виступає у вигляді короткої сформульованої теорії, яка узагальнює історичний досвід розвитку ІП, відображає її основні закони і закономірності і є складовою початковою вимогою для подальших досліджень.

ІП як одна з базових галузей психології в своїх теоретико-методологічних підставах спирається на ряд загальнофілософських і загальнопсихологічних принципів, які стосовно історико-психологічних досліджень (ІПД) набувають специфічного звучання і формулювання, виступаючи як приватно-психологічні принципи ІП.

Виділяють наступні принципи ІПД:

1. Принцип історизму (найважливіший та основоположний) – розгляд певного відрізку минулого розвитку науки в усій повноті його конкретного змісту, в системі відповідних соціокультурних умов, залежність його від загальної ситуації в науці у цілому через зіставлення з попередніми накопиченими знанннями.

Він дозволяє показати неповторність і унікальність досліджуваного явища. При цьому необхідно уявити історію науки у всій повноті найбільш значних її фактів. У історії не повинно бути білих плям, забуття тих або інших історичних подій або осіб – ні одна теорія не повинна відкидатися як непотрібна, бо має своє місце та сенс для свого часу.

Відповідно до цього принципу проводиться оцінка минулого – виявляється те нове, що містить в собі дане знання в порівнянні з попереднім етапом.

2. Принцип об'єктивності ІПД – визначає позицію історика психології у його відношенні до вивчаємого об'єкта і припускає, що при такій процедурі, як оцінка значущості тих або інших ідей і результатів творчості, необхідно виходити не тільки з сучасного стану знання, на яке спирається дослідник, але і враховувати те реальне місце, яке займають певні ідеї в психології і культурі свого часу.

Це дозволяє історику психології подолати власні мотиви (наукові і особистісні) в сприйнятті розвитку психологічного знання. Водночас, історик психології повинен спиратися на сукупність сучасних знань, як фундамент його професійного мислення (світогляд).

Відповідно до даного принципу, перед ученим стоїть завдання в ході ІПД сформувати і витримати позицію об'єктивного, не упередженого (ні особистими симпатіями та антипатіями, прихильностями тим або іншим теоріям) відносно кінцевого результату спостерігача по відношенню до досліджуваного об'єкту.

Порушенням принципів історизму та обєктивності в розумінні минулого є презентизм і антикваризм. Презентизм обмежує історичне дослідження, бо орієнтується на виділення лише фрагментів його змісту, які найбільше відповідають сучасним поглядам. Антикваризм -розглядає минулу історію безвідносно до завдань сучасності, як щось застигле, що окам'яніло. Така «чиста історія» перетворюється на просту реєстрацію подій в їх тимчасовій послідовності.

Відступом від принципу історизму є також однобічність і схематизм зображення подій минулої історії.

3. Принцип конструктивно-позитивного аналізу ІП: 1) акцентує увагу в ІПД на виявленні в сукупності історико-психологічних фактів, подій, теорій і концепцій того позитивного, конструктивного і прогресивного, що досягла психологічна думка даного періоду; 2) орієнтує на пошук раціонального і перспективного.

Це не відмова від реалістичної оцінки (включаючи і її критичні моменти) тих або інших ідей, поглядів, підходів, але критичний аналіз з самоцілі стає засобом наукового пізнання.

4. Принцип єдності логічного і історичного – фіксує взаємозв'язок теорії і історії психології, і припускає: 1) вивчення відношення змістовного (логічного) аспекту об'єкту ІПД з аналізом процесу його розвитку (історичного); 2) виявлення зв'язку пізнання даного об'єкту з історією людського суспільства в цілому та історією наукового пізнання зокрема.

Цей принцип припускає виявлення у досліджуваному явищі загальної закономірності, згідно цього історик повинен не просто описати певний етап знання, що історично розвивається, але представити його теоретично і виявити в ньому щось постійне, а в історичній дійсності знайти основну логічну нитку розвитку науки, що виражає закономірність цього розвитку, а також враховувати, що кожен новий ступінь в розвитку теорії психології закономірно приводить до нового погляду на її історію.

5. Відповідно до принципу детермінізму – в основі будь-якої історико-психологічної події лежить сукупність явних або неявних причин. Будь-яка подія протягом історичного формування психологічної науки є результатом, наслідком різноманітних попередніх явищ або причин та одночасно виступає як одна з передумов наступних подій. При цьому необхідно враховувати системний характер цих причинно-наслідкових залежностей, що дозволяє розуміти зміну детермінант розвитку психології в різні хронологічні періоди.

Завдання дослідника: 1) розкриття сукупності і ієрархічної структурипевних причин (внутрішніх і зовнішніх, прямих і непрямих, безпосередніх і опосередкованих тощо), що зумовили шлях до сучасності; 2) у встановленні закономірного зв'язку між минулим, сьогоденням і майбутнім.

6. Принцип системності – припускає розуміння ІП як багаторівневого (фундаментальний і прикладний рівні), багатоякісного (буденне, наукове, художньо-образне, релігійне знання), багатовимірного (наукова творчість окремого вченого, наукових колективів і шкіл, психологічного співтовариства тощо) та багатообразного за своїми проявами (донауковий, науковий стани) процесу, обумовленого багатоваріантною системою детермінант при оформленні ведучого, системообразуючого чинника в конкретній історичній і соціокультурній ситуації.

Реалізація даного принципу вимагає в ивчення ІП в різних аспектах: 1) в тих історичних конкретних умовах, в яких наука включалася в суспільне життя; 2) в логічних, теоретичних зв'язках, в яких будувалися психологічні знання кожного історичного етапу та в тому співвідношенні, в якому вони знаходяться в сучасній психологічній науці.

7. Принцип періодизації і спадкоємності розвитку психологічного знання – припускає наявність якісно різних етапів і періодів (змістовно і логічно зв'язаних між собою) в динаміці єдиного і безперервного процесу наукового пізнання.

Історик психології повинен: 1) виділити ключові, найбільш значущі віхи і моменти цього процесу; 2) описати історичну і логічну специфіку виділених ступенів розвитку знання; 3) показати їх еволюційний взаємозв'язок та взаємопроникнення.

8. Принцип єдності минулого, сьогодення і майбутнього фіксує розуміння ролі і цільової функції ІПД. Пізнання ІП не є тільки самоціллю з погляду збирання і уточнення історичного матеріалу. Принцип орієнтує вченого на прогностичну стратегію дослідження, пов'язану з: 1) виявленням перспективних ліній, позицій, ідей і підходів, що сформувалися у минулому, 2) їх актуалізацією в контексті сучасних досягнень психологічної науки.

9. Принцип єдності колективної і індивідуальної творчості в розвитку психологічного знання припускає розуміння ІП як результату діяльності не тільки окремих учених, але як сукупного зусилля всього наукового співтовариства.

Цей принцип орієнтує дослідника на: 1) виявлення всіх передумов формування тієї або іншої ідеї; 2) аналіз того контексту, який зрештою привів до оформлення в працях конкретного ученого певної концепції або теорії; 3) застерігає від абсолютизації внеску окремого ученого або наукової школи у формування сукупного психологічного знання (наступне знання формується на базі попередніх досягнень).

Принципи ІПД в сукупності з конкретними методами складають основу наукового аналізу історичного шляху розвитку психології.

2. У звязку зі специфічністю предмету ІП - методи, які використовуються в ІПД, звичайно, відрізняються від методів загальної психології.

У ІП не можна скористатися практично жодним з основних методів психологічної наукив чистому вигляді. Тому розроблені власні методи дослідження або запозичені з суміжних дисциплін - наукознавства, історії, соціології.

У ІП істотне і значуще місце займають методи організації досліджень, збору і інтерпретації теоретичних і емпіричних даних.

Умовно виділяють наступні самостійні методи ІПД:

1) методи планування ІПД (організаційні методи) – структурно-аналітичний, порівняно-співставлюючий (синхронічний), генетичний;

2) методи збору і інтерпретації фактологічного матеріалу (і теоретичного, і емпіричного) – категоріально-понятійний аналіз, аналіз продуктів діяльності; метод історичної реконструкції (моделювання), проблемологічний аналіз; тематичний аналіз; метод істориковедницького аналізу; біографічний та автобіографічний метод; метод інтерв'ю тощо.

При цьому кожен з цих методів: 1) в реальному дослідженні конкретизується у вигляді сукупності приватних методик або методичних прийомів, які можуть виступати як реалізація різних методів; 2) має сферу свого переважного використання.

Структурно-аналітичний метод – припускає цільове завдання дослідження вивчення будови психологічного знання і орієнтований на виявлення його структурних елементів і ієрархічних рівнів та їх взаємозв'язків.

Порівняно-співставлюючий метод (синхронічний) спрямований на фіксацію різнорідних подій ІП, іноді просторово віддалених, але співпадаючих в часі.

Генетичний метод (або історико-генетичний) (на відміну від попередніх методів, орієнтованих на отримання статичної картини психологічного знання ) має основним завданням виявлення динаміки, етапів, стадій трансформації психологічного знання в контексті конкретного предмету ІПД. Згідно цього методу вивчення ідей минулого неможливе без урахування загальної логіки розвитку науки в певний історичний період.

Отже, кожен з організаційних методів може бути використаний стосовно вивчення певної проблеми ІП, більш того, часто в одному і тому ж дослідженні використовується сукупність даних методів.

Методи збору і інтерпретації фактологічних даних в ІПД відрізняються своїм різноманіттям і не завжди чіткою технологічною операціоналізацією. Проте кожен з них розкриває, в міру своєї розробленості, більш менш повно і обгрунтовано, певний аспект історії психології.

Далеко не всі з цих методів отримали на сьогодні однозначну інтерпретацію, крім того існують різні варіанти назв деяких з них.

Метод аналізу категоріально-понятійного апарату психологічної науки ( або категоріального аналізу) – спрямований на виявлення особливостей розуміння і трактування конкретного поняття або терміну в певний хронологічний період або в працях різного періоду одного і того ученого. Він припускає урахування соціально-історичних умов, що визначили появу і розвиток певної наукової школи, напрямку.

Метод аналізу продуктів діяльності – вивчення продуктів наукової діяльності ученого або наукових колективів, включаючи видані, опубліковані роботи, так і неопубліковані, епістолярні документи (щоденники, листування, спогади тощо). Використання цього методу дозволяє істотним чином скоректувати оцінки і думки щодо динаміки наукових поглядів ученого, уточнити недостатньо проявлені моменти в логіці розвитку наукової проблематики, галузі або наукового напряму, розширити уявлення про систему взаємин в науковому співтоваристві.

Одним з різновидів цього методу є метод вивчення архівних матеріалів, спеціальними процедурами якого є пошук наукових праць і їх коментування, постачання виносками і примітками.

Дата добавления: 2014-01-11