Класифікація екотуризму

Підходи до класифікації в екотуризмі

В організації екотуризму, як і туризму загалом, можливо розглядати різні його напрями. Залежить це, пригадаймо, від різних чинників, за якими можемо виділяти класи, форми і види. Стосовно туризму загалом, то його можемо поділяти залежно від цілеспрямованості і характеру туристичних потоків (внутрішній і зарубіжний), характером організованості (плановий і самодіяльний), термінами і тривалістю перебування в туристичній подорожі (короткочасний і тривалий), інтенсивністю туристських потоків (постійний і сезонний), залежно від способів пересування, за віком учасників та за метою. Найважливіше в екотуризмі – виявлення мети участі в такому турі. Залежно від того, які цілі переважають, можемо вести мову про різні види екотуризму.

Щоб зрозуміти, від чого залежить мета екотуризму, слід звернутися до його визначення. Пригадаймо, що під екотуризмом слід розуміти напрям туристичного бізнесу, основним видом діяльності якого є задоволення науково-пізнавальних і рекреаційних потреб населення шляхом організації природно-орієнтованих подорожей за допомогою технологій, які справляють мінімальний вплив на довкілля, сприяють екологічному вихованню й освіті туристів, а також сталому соціально-економічному та екологічному розвитку тих регіонів, де його здійснюють. Виходячи з цього, можемо виділити три головні компоненти екотуризму, які відрізняють його від туризму масового:

пізнання природи;

збереження екосистем;

поважання інтересів місцевих мешканців.

Зазвичай під час подорожі турист сподівається, з одного боку, отримати певну суму знань, вражень, а з іншого – відпочити на природі. Залежно від того, яка мета переважає, можна виділити пізнавальний, пригодницький, рекреаційний, науковий та природоохоронний види екотуризму.

Екологічний туризм відноситься до типу природно орієнтованого туризму. За цим визначальним критерієм екотуризм відрізняється від таких його типів, як туризм діловий, конгресовий, освітній тощо.

Ієрархічна класифікація екотурів

Ієрархічний рівень	Категорії
Тип	Природно-орієнтований
Класи	І. Екотури в „дикій” природі, в межах природоохоронних територій ІІ. Екотури поза межами природоохоронних територій, на просторах культурного ландшафту
Види	І. За основною метою ІІ. За основним об’єктом
Форми	І. За віком учасників (діти та дорослі) ІІ. За станом здоров’я (з обмеженнями, без обмежень) ІІІ. За чисельністю груп (малі та великі)

Все різноманіття видів екотуризму доцільно поділити на два основних класи.

І. Екотуризм в межах природоохоронних територій (акваторій) та в умовах „дикої”, непорушеної чи малопорушеної природи. Розробка та проведення таких турів – класичний напрям в екотуризмі, відповідні тури відносяться до екотурів у вузькому значенні цього терміну, їх можна віднести до „австралійської” чи „північноамериканської” моделі екотуризму.

ІІ. Екотуризм поза межами ПЗФ, на просторах окультуреного чи культурного ландшафту (частіше сільського). До цього класу турів можна віднести широкий спектр видів екологічно орієнтованого туризму, починаючи від агротуризму і аж до круїзу на комфортабельному лайнері, цей тип екотурів можна віднести до „німецької” чи „західноєвропейської” моделі.

Взагалі екологічні тури можна класифікувати за багатома ознаками: за способом пересування, за складом учасників, за тривалістю, за відношенням до кордонів країни проживання туристів тощо. Однак найбільш істотними слід вважати дві видові ознаки – його мету та об’єкт.

За основною метою туру можна розрізняти наступні види екотурів:

- спостереження та вивчення „дикої” чи „окультуреної” природи з залученням до екологічних знань;

- відпочинок в оточенні природи з емоційними естетичними цілями;

- природно-оздоровчі тури;

- тури зі спортивними та пригодницькими цілями.

За основним об’єктом, що значною мірою визначає зміст програми туру і частково форму його організації, розрізняють такі види екотурів:

- ботанічні, зоологічні, геологічні тощо;

- еколого-етонографічні чи археологічні та інші еколого-культурні тури;

- агротури;

- спелеологічні, водні, гірські тощо.

Цілі екотуру та його об’єкти пов’язані між собою і обидві головних видових ознаки не можна вважати абсолютно незалежними основами класифікації (в реальній програмі тура його цілі та об’єкти часто поєднуються). Проте кожен організатор та учасник тура може визначити його головні особливості і віднести кожен тур до того чи іншого виду.

Для виділення форм екотуризму важливими класифікаційними ознаками є численність, вік, стан здоров’я учасників (в багатьох країнах з розвинутими традиціями екотуризму існують спеціальні тури для інвалідів), Зрозуміло, що програми турів та їхні організаційні особливості будуть принципово різними для дитячих походів та експедицій, розрахованих на дорослих людей, так само як і для компактних та великих груп учасників.

Можна припустити, що ця лаконічна класифікація достатньо зручна для виявлення головних змістовних та організаційних особливостей екотурів, враховувати які важливо при їх проектуванні та проведенні.

Екотури першого класу потребують неодмінної участі професійних гідів, відповідальних за дотримання суворих правил поведінки туристів, що передбачається режимом охоронних територій. Учасникам екотурів другого класу в загальному надається можливість досить вільної поведінки, зрозуміло, при дотриманні відомих обмежень. Крім того, організація екотурів першого класу не передбачає забезпечення туристів розвинутою мережею інфраструктури та обслуговування, в той час як екотури другого класу організовуються з більш високим рівнем комфорту.

Види екотурів із заздалегідь визначеними чіткими цілями та об’єктами відвідування потребують більш спеціального планування та забезпечення, ніж агротур під девізом «відпочинок в селянській оселі».

Слід відмітити близькість екологічних турів відомих раніше в СРСР форм самодіяльного туризму. Водночас сукупність усіх видів екотуризму – більш широка множина. А деякі самодіяльні тури можуть бути й антиекологічними, наприклад самодіяльні спортивні та сафарі-тури, пов’язані з добуванням живих трофеїв чи досягненням спортивного результату будь-якою ціною, скажімо використанням живих дерев для спорудження переправ.

Таким чином, екологічний туризм – це зовсім не тільки сувора подорож з важким рюкзаком в „дику” природу. Екотуризм може бути достатньо комфортним, але суперкомфорт будь-якою ціною, особливо серед „незайманої природи”, неприпустимий. Тому навіть масовий туризм, що в багатьох країнах перетворився в руйнівну силу, може стати більш екологічним.

Але головні відмінні риси екотурів – при всьому різноманітті їх видів та форм, залишаються незмінними та визначаються охарактеризованими вище базовими принципами екотуризму.

Дата добавления: 2014-01-11