Принципи організації лікувально-профілактичної допомоги

Види лікувально-профілактичної допомоги

Лікувально-профілактична допомога може бути позалікарняною (амбулаторно-поліклінічною, невідкладною і негайною), стаціонарною і санаторно-курортною допомогою.

Амбулаторно-поліклінічна допомога надається особам, що потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі і проведенні профілактичних заходів. Ця допомога надається при звертанні безпосередньо в АПУ або вдома.

Невідкладна медична допомога - це допомога хворим при раптових захворюваннях з важким результатом і потерпілим від нещасливих випадків. Вона надається установами невідкладної й екстреної медичної допомоги в максимально можливому обсязі за місцем виклику, під час транспортування і/або госпіталізації.

Стаціонарна допомога надається хворим, що потребують постійного медичного нагляду, застосуванні складних методів обстеження й інтенсивного лікування, а також оперативних втручань, що не можуть бути виконані в амбулаторних умовах.

Принципи організації ЛПД такі:

• безкоштовність надання всім громадянам гарантованого рівня ПМСД, обсяг якої по чинному законодавству може встановлюватися Кабінетом Міністрів України;

• послідовність амбулаторної і стаціонарної допомоги;

• етапність спеціалізованого медичного забезпечення;

• дільнично-територіальний принцип;

• спеціалізація й інтеграція лікувальної допомоги;

В даний час в Україні особлива увага приділяється організації ПМСД на базі сімейної медицини ґрунтуючись на досвіді різних країн. Також, висвітлюються задачі, функції і структура основних ЛПЗ (поліклінік, стаціонарів, диспансерів, станцій невідкладної медичної допомоги); питання їхнього ліцензування й акредитації; розглядаються також особливості медичного забезпечення окремих шарів населення і контингентів.

В Україні, дільнично-територіальний принцип в умовах переходу до страхової медицини і при її впровадженні може незначно трансформуватися, оскільки головною особою у медичному забезпеченні населення може стати сімейний лікар (лікар загальної практики). ЛПД здійснюється:

► лікувально-профілактичними акредитованими установами;

► службою СМД;

► окремими медичними працівниками, що мають ліцензію.

У наданні ЛПД населенню України беруть участь медичні установи різних рівнів:

До медичних установ сільських адміністративних районів належать центральні районні лікарні (ЦРБ) і районні лікарні, районні і міжрайонні диспансери, дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, ФАПи;

► міський рівень - лікарні, диспансери, діагностичні, консультативно-діагностичні медичні центри;

► обласний рівень - обласні лікарні і диспансери, міжобласні й обласні спеціалізовані центри;

► державний рівень - спеціалізовані медичні центри, клініки НДІ і вищих навчальних закладів (ВУЗ).

У країні функціонує широка мережа ЛПЗ, підлеглих МОЗ України:

► Більше 6350 установ амбулаторно-поліклінічних і 3146 лікарняних.

► Частина АПУ (амбулаторно-поліклінічних установ) входить до складу різних лікарень і диспансерів, проте число самостійних поліклінік (крім стоматологічних) і амбулаторій також значне, воно складає майже 40 %.

► Серед лікарняних установ ведуче місце по кількості ліжок і по обсягу стаціонарної допомоги займають багатопрофільні обласні, міські і центральні районні лікарні (56 % ліжкового фонду), а частина госпіталізованих у ці установи хворих складає 2/3 від усіх госпіталізованих (67 %).

► В спеціалізованих лікарнях і диспансерах розміщено майже 15% ліжкового фонду, частина госпіталізованих до них досягла 8,5 %.

► Майже 30 % ліжок функціонує в інших установах - у дільничних і наркологічних лікарнях і т.п.

Для надання населенню повноцінної стаціонарної допомоги важливе значення має не тільки достатня кількість ліжок, але і структура ліжкового фонду по спеціальностях, забезпечення його кадрами, оснащенням.

Проведення спеціалізації медичної допомоги базується на визначенні концентрації ліжок певного профілю, сил і засобів охорони здоров'я. Спеціалізована допомога повинна бути диференційована по типах населених пунктів, установами охорони здоров'я і етапами надання допомоги.

Основна тенденція сучасного періоду - наближення основних видів стаціонарної допомоги до населення (загальнотерапевтичної, загальнохірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної), централізація спеціалізованих і вузькоспеціалізованих видів на базі великих лікарень.

З урахуванням цього, установи стаціонарної допомоги поділяються на дві групи.

• До першої належать її основні види, що забезпечують - міські, районні, дільничні лікарні.

• До другої відносяться установи, що надають спеціалізовану медичну допомогу - медичні центри, родильні будинки, спеціалізовані лікарні (інфекційні, психіатричні, туберкульозні, травматологічні, фізіотерапевтичні, наркологічні та інші).

Крім цього структура ліжкового фонду формується з урахуванням місцевих умов і особливостей на основі регіональної диференціації.

Крім установ, підлеглих МОЗ України, медичну допомогу відповідним контингентам населення надають:

- установи Міністерства оборони,

- установи служби безпеки,

- установи Міністерства внутрішніх справ.

В умовах децентралізації керування і функціонування різних форм власності, створюються інші установи охорони здоров'я, для забезпечення різноманітних потреб населення. До них відносяться установи народної медицини.

Штатні нормативи регламентуються відповідним наказом МЗ України № 33 від 23.02.2000 р. «Про тимчасові штатні нормативи і типові штати установ охорони здоров'я».

Професійна компетентність і обсяг загальних і спеціальних знань, практичних навичок і умінь лікарів-фахівців визначається кваліфікаційними характеристиками.

Усі функції, обов'язки, права і відповідальність медичних працівників визначаються посадовими інструкціями і функціональними обов'язками, що розробляються в ЛПУ відповідно конкретним умовам їхньої діяльності.

Розподіл функцій залежить, насамперед від:

► участі ЛПУ в наданні допомоги різного ступеня складності: первинної, вторинної (спеціалізованої) і третинної (високо спеціалізованої);

► потужності, видів спеціалізованої допомоги;

► категорії, наданої ЛПУ відповідно акредитаційною комісією.

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я (1992 р.) розрізняють:

► первинну ЛПД,

► вторинну (спеціалізовану) ЛПД,

► третинну (високоспеціалізовану) ЛПД.

Первинна лікувально-профілактична допомога, як основа, передбачає консультацію лікарем загальної практики (сімейним), діагностику і лікування основних найбільш розповсюджених захворювань, направлення пацієнта для надання спеціалізованої допомоги, проведення профілактичних заходів.

Спеціалізована допомога передбачає кваліфіковану консультацію, діагностику, профілактику і лікування лікарями-фахівцями.

Високоспеціалізована допомога надається лікарями, які мають відповідну підготовку в області складних для діагностики і лікування захворювань, а також захворювань які рідко зустрічаються.

У діючої СОЗ первинна і вторинна ЛПД надається в амбулаторіях, сільських дільничних лікарнях, поліклініках, міських і ЦРЛ.

Третинна допомога забезпечується спеціалізованими і широкопрофільними лікарнями (обласними, центральними міськими), діагностичними і медичними центрами, диспансерами.

Забезпечення населення ЛПД у достатньому обсязі і високій якості залежить від адекватності матеріально-технічної бази установ охорони здоров'я, професіоналізму і кваліфікації лікарів, компетентності керівників, психологічної готовності населення піклуватися про стан свого здоров'я.

Дата добавления: 2014-01-11