Структура лекції

№	Основні частини лекції	Цілі	Тип лекції, зміст лекції	Час
	Підготовча частина Навчальні цілі презентації Формування позитивної мотивації			5 %
	Основна частина Поняття про пухлини. Особливості онкології дитячого віку. Доброякісні пухлини у дітей. Злоякісні пухлини у дітей. Принципи діагностики та лікування пухлин.	II III   III   III	Мультимедійна презентація	85 %
	Заключна частина Підсумок лекції Питання студентів Завдання для самостійної роботи студентів.			10 %

Основна частина.

Доброякісні пухлини - tumor benignum, ростуть повільно, можуть існувати роками, не збільшуючись. Вони оточені власною оболонкою. Під час росту, збільшуючись, пухлина відсуває навколишні тканини, не руйнуючи їх. Гістологічна будова пухлини незначно відрізняється від тканини, у якій вона розвивалася. Тому доброякісні пухлини носять назви власних тканин, із яких вони розвинулися, з додаванням суфікса "ома" від грецького терміна "онкома" (пухлина). Наприклад, пухлина з жирової тканини - ліпома, із сполучної - фіброма, із м'язової - міома, із кісткової тканини - остеома і т.д. Видалення доброякісної пухлини з її оболонкою веде до повного виліковування хворого.

Злоякісні пухлини - tumor malignum, ростуть значно швидше. Оболонки не мають. Пухлинні клітини і їхні тяжі проникають у навколишні тканини (інфільтративний ріст), ушкоджуючи їх. Проростаючи лімфатичну або кровоносну судину, вони струменем крові чи лімфи можуть переноситися в лімфатичні вузли або віддалений орган і утворювати там вторинне вогнище пухлинного росту - метастаз. Гістологічна картина злоякісної пухлини значно відрізняється від тканини, із якої вона розвинулася. Клітини її атипові, поліморфні, із великою кількістю мітозів. Характерною ознакою пухлинної тканини є анаплазія - повернення до більш примітивного типу. Морфологічно це проявляється втратою диференціації, функціонально - утратою специфічної функції. Розрізняють злоякісні пухлини епітеліальної природи - раки, і такі що виникли з похідних мезенхіми - саркоми.

Особливості дитячої онкології:

1. Злоякісні новоутворення в дітей зустрічаються в 10 разів рідше в порівнянні з дорослими.

2. Найбільш розповсюджені пухлини в дітей зустрічаються в ранньому віці (до 3 років) і мають вроджений характер (нефробластома, нейробластома, медулобластома, гепатобластома, ретинобластома), так звані ембріональні пухлини.

3. У дітей переважають пухлини сполучнотканинного походження (саркоми), на частку яких приходиться 84%, рак зустрічається в 4-6% випадків.

4. Велику питому вагу займають дизембріогенетичні пухлини (хористоми, гамартоми, тератоми, ембріональні пухлини).

5. У дітей старшого віку пухлини можуть виникнути як результат фізіологічної чи патологічної посиленої проліферації (остеосаркома, рак щитовидної залози й ін.).

6. Доведена трансплацентарна передача злоякісних пухлин (Peller).

7. Відзначається досить часте сполучення вад розвитку з пухлинами (пухлина Вільмса з гемігіпертрофією, синдром Beckwith-Weidemen – сполучення омфалоцеле, макроглосиї, гігантизму з нефробластомою, раком надниркової залози, гепатобластомою).

8. Спадковість деяких пухлин підтверджена білатеральними пухлинами (ретинобластома зв'язана з домінантним геном, пігментна ксеродерма і рак шкіри й ін.).

9. Спонтанна регресія деяких пухлин.

10. До особливостей дитячої онкології відносять також важкодоступну локалізацію багатьох пухлин: межистіння, заочеревинний простір, мозок і т.д.

Велику питому вагу мають дизембрiогенетичнi пухлини, що утворилися внаслiдок розвитку вад тканин, а саме хористоми, гамартоми, тератоми, справжнi ембрiональнi пухлини.

Хористоми (тканинна аберацiя, тканинна ектопiя) виника­ють iз хористiй - вiдщеплення тканинних комплексiв i включення їх до складу сумiжних тканин. До них належать дермоїдні, хондроми легень.

Гамартоми утворюються внаслiдок надлишкового розвит­ку якої-небудь однiєї тканини («тканинна виродливiсть», за AI­brecht). Це гiперпластичнi вади розвитку, якi перебiгають як доброякiснi пухлини, але в дорослому вiцi спостерiгаються ви­сокий вiдсоток їx малiгнiзацiї. У зв'язку з цим 'ix можна розгля­дати, як премалiгнантнi стани. Гамартоми бувають солiтарнi (деякi види гeмaнгіом, фiброзна дисплазiя) i системнi (aнгіома­тоз, хондроматоз, екзостозна хвороба).

Тератоми, або ембріоми - природженi пухлини, якi вини­кають внаслiдок неправильного формування трьох зародкових листкiв (ектодерми, мезодерми, ендодерми). Як правило, лише один з тканинних компонентiв незрiлий, що може обумовлю­вати злоякiснiсть пухлини i перетворення її в тератобластому, тобто це ектопованi тканини з бластоматозними потенцiями.

Справжнi ембрiональні пухлини виникають у перiод ембрiо­генезу із незрiлих тканин, в подальшому вони пролiферують на ембрiоналъному piвнi й призводять до ембрiосаркоми нирки, ембрiосаркоми м'яких тканин, гепатобластоми.

Разом з тим незрiлi дизембрiоналънi пухлини можуть дозрi­вати i навіть спонтанно регресувати. Це найчастiше спостерiга­етъся при гемангіомax, нейробластомi. Спонтанний регрес зло­якiсних новоутворень називаеться синдром Peregriпe.

У багатьох випадках простежуеться зв'язок мiж вадами роз­витку i пухлинами. Близько 30% вад розвитку супроводжу­ютъся ембрiональними пухлинами: гемiгiпертрофiя та нефро­бластома або гепатобластома; хвороба Hirschprung i нейробла­стома; вади розвитку сечовидiлъної системи й нефробластома.

Нерiдко простерігаеться спадкова схильнiсть до виникнення новоутворень (полiпоз, хондроматоз, екзостозна хондродис­плазiя).

Дата добавления: 2014-01-11