Тактика й лікування

Лікування гемангіом може бути оперативним і консервативним. Хірургічне лікування показане у випадках, коли можна повністю вилучити пухлину, у межах здорових тканин без значного косметичного збитку. Якщо не можна повністю вилучити пухлину в один етап, прибігають до прошивання частини, що залишилася, з метою припинення кровообігу в пухлині й наступного рубцювання.

Якщо застосування оперативного лікування гемангіоми неможливо, застосовують консервативні методи:

1) вплив низькою температурою (криодеструкція);

2) упорскування в пухлину й навколишню тканину склерозуючих речовин (70º спирт, гідрокортизон і ін);

3) променева терапія;

4) гормональна терапія;

5) емболизація живильної судини;

6) СВЧ +криодеструкція;

7) компресійна терапія;

8) лазеротерапія.

Лимфангіома – вроджена доброякісна пухлина, яка виходить із лімфатичних судин, ендотелиальних клітин і сполучної основи. Ці пухлини відносять до дійсних доброякісних пухлин, що виникають у результаті дисембриогенезу лімфатичних судин. Виникнення лимфангіом пов'язане з аномальним ростом або порушенням нормального розвитку лімфатичної системи.

Класифікація:

I. За гістологічною будовою:

1. Прості лимфангіоми (капілярні) це розростання лімфатичних судин шкіри й підшкірної клітковини. Клінічно вони виглядають як стовщення шкіри, злегка горбисте, нерізке обкреслене, іноді у вигляді вузликів. Типова локалізація їх: щоки, віка, губи, ніс, рідше кінцівки.

2. Кавернозні лимфангіоми зустрічаються найчастіше, представлені нерівномірно наповненими лімфою порожнинами, утвореними зі сполучнотканинної губчатої основи. Розпізнається по наявності припухлості, нерізким обрисам, м'якій консистенції. Часто відзначається флуктуація. Шкіра може бути спаяна з утвором, але не змінена. Зміщуваність пухлини незначна. Характерна локалізація: шия, привушна область, щоки, язик, губи. Досить характерні часті запальні процеси в пухлині. Кавернозні лимфангіоми можуть поширюватися по межфасціальним просторам, проростати м'язові піхви.

3. Кистозні лимфангіоми являють собою одну або кілька великих порожнин, що не завжди сполучаються між собою. Розташовуючись під шкірою, пухлина утворює випинання правильної округлої форми, шкіра над ними як правило не змінена, але іноді відзначається синюшність за рахунок просвічування рідини. Пальпаторно границі утворення прослідковуються досить чітко, є ознаки зибління. Найчастіше ці пухлини зустрічаються на шиї, у пахвовій області.

4. Змішані лимфангіоми – як правило, це гемлимфангіоми. Прогностично ці пухлини мають більш несприятливий плин із частими ускладненнями.

II. За локалізацією:

1. Зовнішні: вражають підшкірну клітковину, фасції, м'яза;

2. Внутрішні: розташовуючись у черевній порожнині, виходять із брижі тонкої й товстої кишок, сальника, рідше печінки, селезінки. Нерідко виділяють шийно-медіастинальну локалізацію.

Діагноз встановлюється при огляді. Оглядова рентгенографія визначає наявність м’якотканинного утворення. При УЗД виявляється мультилокулярне, переважно кистозне утворення, яке містить перегородки різної товщини. Більш інформативні КТ із контрастуванням пухлини та МРТ.

Лікування. Для лікування лимфангіом застосовують хірургічні й нехірургічні методи.

До хірургічних відносяться:

1. Видалення пухлини в межах здорових тканин.
2. Часткове видалення глибокого компонента пухлини зі збереженням шкірної її частини (у випадку відмежованої капілярної лимфангіоми).
3. Оперативне лікування після пункції лимфангіоми з евакуацією вмісту;

До нехірургічних методів відносяться:

1. Кріотерапія із застосуванням рідкого азоту;
2. Лазеротерапія (вуглекислотний лазер);
3. Пункційний метод;
4. Склерозуюча терапія (застосування блеомицина й ОК-432);

Тератома (синоніми: складна пухлина, ембриома, змішана тератогена пухлина, тридермома, монодермома, плід, що паразитує) — пухлина, що складається із тканин декількох типів, похідних одного, двох або трьох зародкових листків, присутність яких не властиво тим органам і анатомічним областям організму, у яких розвивається пухлина.

Тератома – гетерогенна за структурою пухлина, містить кистозні й солідні частини, може містити органи й системи органів (органоїдні тератоми).

Клінічні прояви крижево-куприкових тератом різноманітні й визначаються місцем розташування пухлини: а – зовнішнє; б – зовнішньо-внутрішнє; в – внутрішнє. При зовнішньому розташуванні тератоми в крижово-куприковій області вона може бути легко виявлена вже при народженні, тому що локалізується на сідниці або по середній крижово-куприковій лінії. При зовнішньо-внутрішньому розташуванні тератоми, крім виступаючої пухлини, є й інша її частина, розташована між хрестцем і прямою кишкою. При росту внутрішньої частини тератоми виникають симптоми розладу тазових органів у вигляді порушення сечовипускання, закріпів або нетримання калу. При доброякісних тератомах загальний стан дитини страждає мало, якщо пухлина не здавлює навколишні органі й тканини. Деякі тератоми, до складу яких входить незріла тканина продукують альфа-фетопротеїн, що має прогностичне значення.

Диференційна діагностика. Диференціювати тератому крижово-куприкової області необхідно з менінгомієлоцеле, пілонидальними й дермоїдними кистами.

Лікування. У всіх дітей із крижово-куприковими тератомами необхідно повне видалення пухлини разом з куприком. Термінове оперативне лікування показане при розвитку наступних ускладнень:

1. Здавлення пухлиною прямої кишки або уретри;

2. Розрив або різке витончення оболонок при кистозному вигляді пухлини;

3. Виразка або некроз шкіри, нагноєння окремих кистозних порожнин;

4. Швидкий ріст пухлини, підозра на злоякісне переродження.

Дата добавления: 2014-01-11