Норма Додатковий продукт (m)

План

1.Загальні проблеми економіки. Сутність економічних потреб, їх класифікація. Закон зростання потреб.

2.Безмежність потреб і обмеженість ресурсів. Закон обмеженості ресурсів. Альтернативні вибір та вартість. Крива виробничих можливостей.

3.Виробництво та його фактори. Продуктивні сили та виробничі відносини.

4.Суспільне виробництво та його стадії. Суспільний, необхідний та додатковий продукт.

Література:

1.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк.., 1995. – 475 с.: іл., с.30-37, 54-61.

1.Загальні проблеми економіки. Сутність економічних потреб, їх класифікація. Закон зростання потреб.

В умовах ринку з економічною свободою виробника пов’язані фундаментальні проблеми ринкової економіки: “що виробляти?”, “як виробляти?” та “для кого виробляти?” Ці проблеми, які щоденно і повсякчас стоять перед кожним виробником, є проявом економічної свободи виробника.

Розглянемо перше питання – що виробляти? Його доводиться розв’язувати підприємцям при організації своїх виробництв. Необхідно вибрати такий вид продукції, який забезпечив би прибуток і процвітання фірми. У ринковій економіці відповідь на це питання дає сам ринок. Якщо різко зростає потреба в якомусь товарі (збільшуються його закупки), значить буде розширюватись виробництво даного товару. А це означатиме збільшення цін і попиту на відповідні ресурси. Зовсім іншою буде ситуація, якщо з певних причин попит на товар знизиться. “Голосування” грошима зорієнтує виробника на те, щоб виробництво цього товару зменшити, а ресурси використати в іншій сфері, для виробництва інших товарів.

Отже на запитання “що виробляти?” відповідають самі споживачі своїми коштами. “Голосування” споживачів відбувається постійно: кожну хвилину, день, місяць, рік. Ринок створює досить надійний механізм виробничої орієнтації виробників, оскільки в його основу покладені потреби людей, зорієнтовані на їх доходи.

Друга проблема – як виробляти? У її основі лежить спосіб виробництва, його технологія. Проте визначальним фактором є ринкова конкуренція між виробниками. Саме для підтримання конкурентоспроможності підприємці змушені постійно підвищувати якість товару, а значить – удосконалювати виробництво, застосовувати нові технології. При зміні цін на ресурси фірмам часто доводиться змінювати і технологію виробництва, щоб не зростала ціна на їх товар. Тож, у розв’язанні проблеми як виробляти вирішальне значення має конкуренція виробників. Свою роль відіграють також ціни на ресурси.

Третя проблема – для кого виробляти? Її розв’язання залежить від бажання й можливостей споживачів купити той чи інший товар. Визначаються вони, звичайно, величиною грошових доходів споживачів. Значну роль відіграють також ціни на товари та смаки покупців. Бажання придбати певний товар і можливості покупців також залежать від величини цін на виготовлені продукти та супутні їм товари, їхньої готовності віддати перевагу певним продуктам-замінникам. Оскільки кількість продукту певного виду в конкретний час обмежена, то конкурентними стають споживачі. Конкуренція споживачів може спричинити підвищення цін.

Отже, в цьому випадку на питання для кого виробляти ринок відповів скороченням кола споживачів за рахунок того, хто мав найнижчі доходи.

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати названі три основні взаємозалежні економічні проблеми: що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)? як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій? для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — повітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономіч ні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

У 1943 р. психолог Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежали найнасущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). За Маслоу людина - це "тварина, що постійно чогось хоче". Коли потреби найнижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого і не обов’язково наступного рівня ієрархії.

Усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло — об'єднується в категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. В наш час коли більшість людей, що працюють і одержують зарплату, цілком спроможні задовольнити свої фізіологічні потреби, тому запити вищих рівнів стають усе більш сильним мотиваційним чинником. Наприклад, коли людина має достатню кількість предметів першої необхідності, вона ринеться застрахуватися від можливих втрат. Така потреба в безпеці і подібні їй можуть бути задоволені завдяки достатньо високій заробітній платі, що дозволяла б робити заощадження, а також завдяки системам медичного і соціального страхування і програмам пенсійного забезпечення і гарантій зайнятості.

Над потребою в безпеці розташовується бажання людей спілкуватися один з одним, кохати і бути коханими, відчувати почуття приналежності до колективу. Як показали дослідження Готорна, ці соціальні потреби можуть бути для робітників більш важливі, ніж фінансові потреби. Люди також мають потребу у визнанні - їм необхідно відчуття цінності своєї особистості як невід'ємної частини єдиного цілого. Крім того, вони потребують поваги, заснованої на досягненнях у змаганні з іншими людьми. Всі ці потреби тісно пов'язані з поняттям статусу, що означає "вагу" або "важливість" людини в очах оточуючих. Можливість задоволення таких потреб може служити потужним мотивуючим чинником у роботі.

Маслоу визначив потребу в самовираженні як "бажання стати більшим, ніж ти є, стати усім, на що ти спроможний". Ця потреба — найвищого порядку, і задовольнити її складніше усього. Люди, що "добираються" до цього рівня, працюють не просто через гроші або щоб справити враження на інших, але тому, що усвідомлюють значимість своєї роботи і відчувають задоволення від самого її процесу.

Ієрархія Маслоу - дуже зручний засіб класифікації людських потреб, проте було б помилкою сприймати її як якусь жорстку схему. Зовсім не обов'язково, щоб потреби кожного рівня були цілком задоволені (а іноді це і неможливо), перед тим, як у людини з'являться більш "високі" спонукання. Насправді в кожний конкретний момент людиною рухає цілий комплекс потреб.

Піраміда потреб Маслоу. Маслоу, створюючи свою теорію мотивацій у 40-і рр. намагався пояснити, чому в різний час у людей виникають різні потреби. Він вважав, що потреби людини мають ієрархічну структуру з 5 рівнів.

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, що для нього є більш важливою або сильною.

Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.

Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).

Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.

Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.

Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

Піраміда потреб Маслоу.

Спочатку споживачі прагнуть задовольнити потреби більш низького рівня, потім можуть думати про задоволення наступної по значимості потреби. Основний недолік теорії Маслоу зводиться до того, що їй не вдалося врахувати індивідуальні відмінності людей. Виходячи з минулого досвіду, одна людина може бути найбільше зацікавлена у самовираженні, у той час як поведінка іншої буде в першу чергу визначатися потребою у визнанні, соціальними потребами.

Закон зростання потреб – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

2.Безмежність потреб і обмеженість ресурсів. Закон обмеженості ресурсів. Альтернативні вибір та вартість. Крива виробничих можливостей.

Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всі природні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються у виробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.

Тож, земля — це насамперед просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ. На ній розташовуються країни, держави. Історично склалося так, що одні країни маленькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хоча ступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинником або ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, у надрах землі ховаються незліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти і т. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити землю неможливо. Вона — природний чинник.

Під капіталом розуміють засоби виробництва: сировину, матеріали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це мають обмежений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обмеженістю землі та її надр, звідки добуті врешті-решт усі наші матеріальні блага. Капітал до того ж має властивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на заміну старого. Тому процес подолання обмеженості цього ресурсу стикається з великими складнощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відміну від землі, є ресурсом економічним.

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізичних і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тобто усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його історичного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знання упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа відсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це порушує проблему раціонального ефективного господарства (виробництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задоволення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливостей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення потреб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.

На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, економно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап - до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків - на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі - 20 відсотків, Японії - 27 відсотків).

Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції - в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Закон обмеженості ресурсів. Більшість речей, які люди хочуть мати, виробляються в недостатній кількості (за винятком позаекономічних благ). Отже, кількість товарів завжди обмежена і повинна якимось чином розподілятися (нормуватися) або за допомогою ціни, або іншими способами.

Альтернат́ивна вартість — теоретичний показник, який вказує, на скільки одиниць треба зменшити виробництво одного товару, щоб за рахунок вилучених факторів виробити одиницю іншого товару. Розрізняють постійну та зростаючу альтернативну вартість. Постійна альтернативна вартість означає, що фактори виробництва є досконалими замінниками, їх використовують в однакових фіксованих пропорціях, щоб виробляти обидва товари. І наприклад подвоєння всіх затрат факторів збільшує обсяг виробництва удвічі. Зростаюча альтернативна вартість — можливість за рахунок вилучених факторів від зменшення виробництва одного товару виробити значно більше іншого товару. Альтернативна вартість завжди існує там, де є вибір. Коли ми обираємо, ми приймаємо один варіант і при цьому відмовляємося від іншого. Отже, альтернативною вартістю обраного варіанту буде вартість варіанту, від якого ми відмовились.

Крива виробничих можливостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Крива виробничих можливостей.

3.Виробництво та його фактори. Продуктивні сили та виробничі відносини.

Основним засобом задоволення потреб людини є виробництво. Основна мета виробництва – задоволення споживчих благ. Усі потреби прямо або опосередковано залежать від виробництва.

Виробництво – це вплив людини на матеріальний світ природи з метою надання йому властивостей і форм природи, придатних для задоволення потреб людини.

Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу існування будь-якого суспільства. Воно є рушієм технічного процесу і розвитку людини. Для розуміння змісту виробництва необхідно визначити основні елементи процесу виробництва: працю, предмети праці та засоби праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей для досягнення мети – виробництва певного продукту.

Предмети праці – це об’єкти, на які діє людина (земля, сировина, матеріали). Людини діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

Засоби праці – це машини, інструменти, обладнання, виробничі споруди тощо. Засоби праці та предмети праці у сукупності становлять засоби виробництва.

Поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерії для виділення технічних етапів у розвитку виробництва. За цими критеріями розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво.

У процесі виробництва люди вступають між собою у відносини, які називають виробничими відносинами. Вони виникають при використанні ресурсів, розподілі прибутків, організації управління тощо.

У соціально-економічній літературі є два основних підходи до характеристики передумов виробництва. В одному випадку їх називають економічними ресурсами, а в іншому – матеріальними й особистими факторами.

Згідно з першим, економічні ресурси поділяються на матеріальні та людські. До матеріальних ресурсів відносять землю і природні матеріали та капітал, а до людських – працю і підприємницьку діяльність.

Другий підхід характерний для нашої економічної науки. Згідно з ним передумовами виробництва є матеріальні й особисті фактори виробництва.

До матеріальних факторів відносять засоби виробництва, які включають засоби праці й предмети праці. До особистих факторів виробництва належать, з одного боку, робоча сила (праця), а з іншого – сама людина як носій робочої сили (праці).

Робоча сила – це потенційний фактор виробництва, який стає реальним лише тоді, коли відбувається процес праці. Праця – це процес взаємодії між людиною і природою, внаслідок якого предмети природи змінюють свою форму, набуваючи здатності задовольняти людські потреби, тобто життєвими благами.

Важливе співвідношення процесів виробництва і праці. На цю проблему є два погляди: перший – ці два процеси ототожнюються, а в другому – розмежовуються.

Спільними рисами для праці й виробництва є робоча сила, засоби і предмети праці. Відмінність між ними полягає у змісті.

4.Суспільне виробництво та його стадії. Суспільний, необхідний та додатковий продукт.

Суспільне виробництво – розвинута форма, що прийшла на зміну товарній.

Основа його – поділ праці всередині гігантських компаній, коли їх філії у багатьох країнах є постачальниками деталей та вузлів, які не є товаром у повному розумінні цього слова.

Виробництво стає суспільним внаслідок поділу праці. Виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можу перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

Суспільне виробництво поділяється на:

- основне виробництво

- виробнича інфраструктура

- соціальна інфраструктура

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виробляються предмети споживання й засоби виробництва (промисловість, сільське господарство). Рівень розвитку основного виробництва — це рівень розвитку інших галузей.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво. Разом з основним виробництвом утворюють сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у розвитку робочої сили.

Основні фактори: особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії.

Робоча сила — це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.

Предмети праці — це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.

В свою чергу фактори виробництва поділяються на групи:

Земля — чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.

Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.

Підприємницькі здібності — це особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. Тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.

Сукупний суспільний продукт — узагальнюючий результат виробничої діяльності суспільства. Він являє собою сукупність усіх благ, що створені суспільством за певний проміжок часу (як правило за рік).

Залежно від способу розрахунку тих елементів, що входять до його складу ССП розрізняють як:

- валовий суспільний продукт (ВСП)

- кінцевий суспільний продукт (КСП)

- валовий національний продукт (ВНП)

- чистий продукт (ЧП)

При цьому валовий національний продукт і чистий продукт найповніше віддзеркалюють результат суспільного виробництва.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність усіх виготовлених товарів у сфері матеріального виробництва та наданих послуг у нематеріальному виробництві у країні за рік.

Цей показник розраховують на основі таких складових:

- суми спожитих населенням предметів

- обсягу державних закупівель

- обсягу капітальних надходжень

- сальдо платіжного балансу

Розрахунок величини ВНП дає змогу об'єктивно визначати рівень виробництва і споживання, приймати виважені рішення у цих сферах, робити аналіз і співвідношення з іншими країнами

Чистий продукт (ЧП) — частка ВНП, яка реально використовується для особистого споживання та розширення виробництва.

За речовим змістом складається з предметів, що йдуть на особисте споживання, і засобів виробництва, які спрямовані на розвиток виробництва.

Необхідний продукт -частина суспільного продукту, виробленого працівниками матеріального виробництва, необхідна для нормального, з точки зору існуючих соціально-економічних умов, відтворення фізичних і духовних здібностей працівника і членів його сім'ї. Час, протягом якого виробляється Н. п., є необхідний робочий час, а праця, витрачена протягом цього часу, — необхідна праця. Розміри Н. п. визначаються як величиною сукупного суспільного продукту, так і пропорцією, в якій останній ділиться на Н. п. і додатковий продукт. В класових антагоністичних формаціях це ділення носить експлуататорський характер, оскільки панівні класи прагнуть збільшити додатковий продукт за рахунок посилення експлуатації працівника і скорочення Н. п. При рабовласницьких буд і феодалізму величина Н. п. визначалася низьким рівнем продуктивної сили праці і стосунками експлуатації, а панування натурального господарства обмежувало додаткову працю (а значить і додатковий продукт) більш менш вузьким довкола потреб. Мета розвитку капіталістичного виробництва — виробництво і привласнення додатковій вартості. Капіталісти прагнуть урізувати Н. п., потрібний для відтворення товару робоча сила, і збільшити за рахунок цього додатковий продукт. З розвитком капіталізму на основі підвищення продуктивності суспільної праці (в першу чергу в галузях, де створюються предмети вжитку, а також в галузях, де виготовляються засоби виробництва для галузей тих, що виробляють предмети вжитку) відбувається скорочення долі Н. п. в сукупному суспільному продукті. Проте поряд з чинниками, ведучими до скорочення долі Н. п., виявляються протидіючі тенденції, перш за все боротьба робочого класу в капіталістичних країнах за підвищення заробітної плати і соціальні права. Посилення інтенсифікації праці породжує необхідність збільшення засобів, що йдуть на відшкодування додаткових витрат фізичній, нервовій і розумовій енергії робітника. Нарешті, в умовах сучасного науково-технічній революції зростають витрати на підвищення освітнього рівня і професійно-технічної підготовки робочого класу.

Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Додатковий продукт - це частина чистого продукту, що створюється понад необхідний продукт. Додатковий продукт використовується на нагромадження (розширення виробництва), споживання осіб, не зайнятих в суспільному виробництві (окрім членів сімей його учасників), державні витрати на оборону, управління, соціальну допомогу та інше.

Чим більший додатковий продукт,тим більші можливості суспільства в нарощуванні обсягів виробництва, підвищенні добробуту населення.

Співвідношення додаткового і необхідного продукту називають нормою додаткового продукту. Вона розраховується таким чином:

додаткового = --------------------------------- * 100.

продукту Необхідний продукт (V)

Обсяг необхідного продукту характеризує добробут населення, а додаткового продукту-можливості країни у розширенні обсягів виробленого суспільного продукту, оборонної і науково-технічної могутності, соціального захисту населення. Додатковий продукт є фундаментом зростання народного добробуту у майбутньому. Тому без додаткового продукту не може існувати жодне суспільство.

Викладач: В.М. Адаменко

Семінарське заняття №1.

Дата добавления: 2014-01-11