Розробив викладач В.М. Адаменко. 1.Зміст і структурні елементи економічної системи

План

1.Зміст і структурні елементи економічної системи.

2.Моделі економічних систем.

Література:

1.Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Ч.1. 2.Загальна економічна теорія; Ч.2, Спеціальна економічна теорія: Підручник. – К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

3.Бернгольц П., Браер ф. Основи політичної економії. Теорія економічних систем. – Том 1. – К.: Київський університет ім. Т.Г. Шевченка. 1997.

4.Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

5.Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – К.: Вікар, 2003

6.Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-прес, 2002. – 615 с.

7.Политическая зкономия: Учебник / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — 310 c.

8.Політична економія. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004.–672 с.

9.Політична економія: Навч. посіб. / За ред. проф. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001

10.Чухно А. Цивілізаційні і формаційні підходи та їх роль в економічній теорії та суспільній практиці // Економіка України. — 2001. — № 6. — С. 40

1.Зміст і структурні елементи економічної системи.

Економічна система будь-якого суспільства, того або іншого способу виробництва є органічною складовою соціальної системи. Соціальна система як упорядкована цілісність охоплює соціальні спільноти й окремих індивідів, об'єднаних специфічними та різноманітними взаємовідносинами, а також зв'язками. Основою соціальної системи, тобто кожного суспільства, є економічна система. Причина найважливішої ролі економічної системи у житті суспільства полягає в тому, що економіка — це основа існування країни. Від стану економіки, ступеня її розвиненості залежить місце кожної держави у світовій спільноті, рівень обороноздатності, добробут народу.

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

• виробничі відносини;

• продуктивні сили суспільства;

• механізм господарювання.

Структурні елементи економічної системи є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи є виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу виробництва. Розглянемо, наприклад, рабовласницький і феодальний способи виробництва. Щонайперше, чим вони відрізняються одне від одного, — це форма власності на засоби виробництва і на людину: рабовласник був повним володільцем засобів виробництва і раба ("знаряддя праці, що говорить"), якого він міг продати або навіть убити; за феодалізму поміщик, залишаючись власником землі та інших засобів виробництва, вже не мав права вбити свого кріпака, а в окремих країнах Західної Європи — навіть продати. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності (вони не тотожні, як вважають окремі автори, оскільки до виробничих відносин, крім відносин власності, належать відносини розподілу, планомірність тощо; так само, як Сонячна система складається не лише із Сонця, а й із дев'яти великих планет, їх супутників, великої кількості малих планет та ін.), виступають суспільною формою продуктивних сил. Виробничі відносини і продуктивні сили — це форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою — формації.

Ступінь розвитку продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Якщо, наприклад, з вовни чи бавовни виробили певну кількість прядива, а ткацькі фабрики країни не в змозі переробити його в тканину, то це означатиме порушення балансу між галузями, що неминуче призведе до матеріальних втрат. Продуктивні сили не лише визначають рівень продуктивності суспільної праці, а й змінюють навколишнє середовище, причому як у бік поліпшення, наприклад, у результаті побудови дамб, гребель для запобігання повеням, насадження лісів тощо, так і деколи у бік погіршення екологічного стану у разі виникнення небезпеки техногенних катастроф.

Третій структурний елемент економічної системи — механізм господарювання — це функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні, сутнісні відносини — відносини власності і поверхневі — організаційні структури та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління, які базуються на певних відносинах власності. Господарський механізм, на відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини — правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також механізм господарювання — це механізм дії та використання економічних законів.

Економічна система кожного способу виробництва — первіснообщинного, рабовласницького, феодального або капіталістичного — породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійки, повторювані, причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Саме вони визначають магістральні напрями розвитку будь-якої ділянки народного господарства країни.

На відміну від юридичних законів, ухвалюваних парламентами, економічні закони об'єктивні. Багато вчених об'єктивність виникнення й існування економічних законів пояснюють тим, що вони не залежать від волі й свідомості людей. І хоча економічні закони насправді від людей прямо не залежать, немає відповіді на питання, від чого вони залежать. Відомий учений, академік А. Чухно з цього приводу слушно зауважив, що не можна будь-яке явище, у тому числі економічне, пояснювати тим, що воно від чогось не залежить, бо немає жодного пояснення або відповіді. Насправді, чого варте, припустімо, твердження: "Наразі у Києві ранок, тому що це не залежить від його жителів". Є ж причина, чому коли у Києві ранок, у Буенос-Айресі вечір, або коли в Україні осінь, в Аргентині — весна (обертання Землі навколо своєї осі й навколо Сонця). Тепер коня поставлено не позаду воза, а там, де він має бути — попереду.

Причина об'єктивності економічних законів полягає в тому, що вони випливають з умов матеріального та нематеріального буття суспільства і пануючих у ньому виробничих відносин. Отже, будучи об'єктивними, економічні закони не залежать від волі або свідомості людей.

Принципи будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови:

• ієрархічність;

• рухомість;

• суперечливість.

Розглядаючи ієрархічну будову економічної системи, серед її елементів виокремлюють найважливіші, з одного боку, і менш важливі — з іншого. Цілком зрозуміло, що найважливіший елемент економічної системи — виробничі відносини. Визначальна роль виробничих відносин в ієрархії економічної системи пояснюється тим, що стрижень цих відносин — відносини пануючої власності на засоби виробництва зумовлюють лад кожного суспільства; все інше — наслідки пануючої у певній країні форми власності (капіталістичної, феодальної або рабовласницької). Саме відносини власності зумовлюють соціально-економічну природу способу виробництва, його загальні та специфічні економічні закони, характер зв'язків між усіма суб'єктами економічної системи — індивідами, колективами, організаціями і підприємствами; такі зв'язки є різними інформаційними потоками.

Саме завдяки принципу ієрархічності економічна система суспільства має органічний і цілісний характер, усі її елементи розміщуються згори донизу залежно від їх значущості, ролі, яку вони відіграють в економічних процесах. Без цього цілісна сукупність елементів економічної системи була б неможливою, це був би хаотичний рух елементів. Принцип ієрархічності передбачає субординацію, тобто підпорядкування менш важливих елементів економічної системи суспільства основним. Зрозуміло, що вертикальний тип субординації жорсткіший, ступінь підпорядкованості набагато глибший, ніж за горизонтальної залежності, коли відносини пом'якшуються, набуваючи характеру партнерства. Існуючий механізм субординації елементів економічної системи суспільства є визначальним, оскільки всі її елементи співіснують у глибокому, органічному взаємозв'язку та взаємодії, причому зворотний зв'язок, імпульси і сигнали знизу за важливістю можуть не поступатися тим, що надходять згори.

Другим принципом побудови економічної системи суспільства є її рухомість. Річ у тому, що кожне суспільство не є застиглим, воно постійно перебуває у русі, процесі змін і перетворень. Адже сама економічна система змінюється, вдосконалюється, у суспільстві відбуваються різні політекономічні процеси, які примушують вдаватися до певних дій, іноді навіть асиметричних. Це стосується і найблагополучніших країн Західної Європи і Північної Америки, коли зміна ціни на нафту може призвести до руйнівних наслідків для всього господарського механізму, як це сталося у 70-х роках ХХ ст. Ще більшою мірою це стосується країн третього світу, які нещодавно звільнилися від колоніальної залежності від держав-метрополій. Годі й казати про Україну, де у 90-х роках відбулося два просто-таки геологічні злами — перехід від адміністративно-командної системи до ринкової, з одного боку, вихід з Радянського Союзу внаслідок його розпаду та здобуття незалежності — з іншого. Тож не дивно, що економічна система нашої країни зазнала відчутного потужного удару, що спричинив надзвичайно затяжну економічну кризу.

Третім принципом побудови економічної системи є суперечливість. Криза в нашій державі може слугувати характерним прикладом тих складних проблем, які виникли у народному господарстві України через карколомне підвищення цін на російські енергоносії, що спричинило руйнацію нашої економіки на початку 90-х років. Ми бачимо наявність абсолютно різних складових всередині економічної системи, і це не може не створювати, а відтак і поглиблювати ріжного ґатунку "нестиковки", розбіжності.

Найглибшою суперечністю економічної системи суспільства є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Об'єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил втілюється повністю лише інколи. Упродовж тривалих періодів історії цей закон, за висловом К. Маркса, здійснюється через своє нездійснення. Тут суперечність між виробничими відносинами суспільства і його продуктивними силами оголена. Найглибша причина цієї суперечності полягає у сталості, консервативності виробничих відносин, змінити які означає по суті змінити спосіб виробництва, наприклад, феодалізм на капіталізм, що є дуже складним процесом. Продуктивні ж сили зазнають безперервних імпульсів до розвитку, тому що саме виробництво, усі його галузі потребують систематичного оновлення засобів праці, зростання професійного, кваліфікаційного рівня виробників, невпинного науково-технічного прогресу.

Суперечність поміж виробничими відносинами і продуктивними силами розв'язується за допомогою змін насамперед у царині власності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Наприклад, після запровадження непу в СРСР у 20-х роках ХХ ст. завдяки дозволу продавати на ринках власну продукцію за вільними цінами і наймати робітників та встановленню фактично ринкових відносин за найкоротший термін країна ожила, почало швидко зростати виробництво, у тому числі предметів народного споживання, відтак значно поліпшився життєвий рівень народу, зміцнився рубль. І, навпаки, із запровадженням у 30-х роках колгоспно-кріпацького ладу країна на довгі десятиріччя занурилась у вир дефіцитів всього і вся. Під сучасну пору кардинальні зрушення у виробничих відносинах, насамперед відносинах власності, створюють усі можливості для економічного розквіту України.

Окрім найважливішої ділянки — відносин власності, є (хоч і не такої ваги) ділянка розподілу, де також спорадично виникають проблеми і суперечності, які потребують якнайшвидшого розв'язання, інакше спонукальні мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивності, що недавно діяли безвідмовно, починають не спрацьовувати. Тому у разі виникнення потреби слід своєчасно змінювати форми і системи заробітної плати робітників, оплату праці інших трудівників. Так само й інші елементи економічної системи також потрібно систематично удосконалювати.

Коли відживає своє вся система виробничих відносин, якщо навіть капітальним "ремонтом" уже нічого не можна досягти, це свідчить про глибоку невиліковну кризу самої економічної системи суспільства, і цю систему доводиться замінити іншою. За цих умов кардинальних змін зазнають не лише відносини власності, розподілу, всі виробничі відносини. У таку добу вся надбудова — держава, право, політика — має бути замінена іншою, новою, себто такою, що відповідає новому базису. Без такої відповідності економічні процеси у суспільстві стримуються, гальмуються, створюється новий спектр суперечностей, що негативно позначається на всьому народногосподарському організмі. Наприклад, в Україні існує нагальна потреба перейти від прямого державного управління низкою виробничих галузей до опосередкованого, оскільки надмірне державне втручання призводить до збільшення кількості суперечностей у суспільстві, створює нові проблеми. Наразі в країні розпочато докорінну реформу управління, яке має відповідати істотним новаціям у народному господарстві. Глибока структурна перебудова народного господарства потребує адекватної корекції методів державного управління, яка здійснюється нормальним цивілізованим шляхом, без революційних сплесків, руйнування усього і вся.

2.Моделі економічних систем.

Сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих в ньому майнових відносин і організаційних форм, являє собою економічну систему цього суспільства. Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти багато закономірностей господарського життя суспільства.

Елементи економічної системи:

Основними елементами економічної системи є що базуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності, організаційні форми господарської діяльності, господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні, конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

В останні півтора-два століття в світі діяли різні типи економічних систем: два ринкові системи, в яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна і адміністративно-командна. У рамках тієї чи іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм):

Характерними рисами цієї економічної системи були: приватна власність на інвестиційні ресурси, ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснований на вільній конкуренції, наявність безлічі самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту та товару.

Однією з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста свобода всіх учасників економічної діяльності, не тільки капіталіста - підприємця, але найманого працівника.

Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Був досягнутий новий рівень розвитку''людського фактора'', головної продуктивної сили суспільства. Найманий працівник і капіталіст - підприємець виступали як юридично рівноправні агенти ринкових відносин. Поняття ''вільний найманий працівник'' передбачає право вільного вибору покупця робочої сили, місце її продажу, тобто свободу пересування в межах ринку праці. Подібно всякому товароволодільця, реалізувати свій товар і отримав за нього гроші, найманий працівник мав свободою вибору предметів і способів задоволення потреб. Зворотною стороною свободи вибору стала особиста відповідальність за підтримання робочої сили в нормальному стані, за правильність прийнятого рішення і за дотримання умов трудової угоди.

Який механізм вирішення фундаментальних завдань економічного розвитку в розглянутій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, через ринок і ціни.

Коливання цін, їх більш високий або низький рівень служать індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу всіх видів ресурсів, виробляючи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці прагнуть отримати все більший доход (прибуток), гранично економно використовувати природні, трудові та інвестиційні ресурси та максимально широко реалізовувати такий ресурс, як свої творчі та організаційні (т.зв. підприємницькі) здібності в обраній ними сфері діяльності, що є потужним стимулом розвитку і вдосконалення виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм):

У порівнянні з усіма попередніми ринкова система виявилася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов.

У другій половині нинішнього сторіччя, коли широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича та соціальна інфраструктура, д-ва стало набагато активніше впливати на розвиток національної економіки, В зв'язку з цим змінився господарський механізм, організаційний форми господарської діяльності, економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами.

У розвиненої ринкової економіки істотні зміни зазнає господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. У той же час на макро рівні розвиток планових методів пов'язане з державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. В результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру вироблюваної продукції вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також аналізи пріоритетних напрямків НТП, прогнози розвитку суспільних потреб на макро рівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції.

Маркетингова система управління виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що виробляють основну масу товарів даного виду, відповідно до суспільно необхідними витратами.

Державні галузеві та загальнонаціональні програми (плани) так само впливають на обсяг і структуру вироблюваних товарів і послуг, забезпечуючи їх більшу відповідність змінюються суспільним потребам.

Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування з урахуванням найбільш перспективних галузей. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НДДКР, в пріоритетних напрямках НТР. Наприклад, в даний час реалізується загальноєвропейські програми ''Еврика'', ''Еспріт''та ін

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується не тільки на основі традиційно сформованих форм, але і доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладення в розвиток''людського фактора'': фінансування системи освіти, в т.ч. перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні потреби.

На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм''боротьби з бідністю''в даний час прямує не менше 30-40% всіх державних бюджетних асигнувань у розвинених країнах з ринковою економікою.

У той же час великі фірми піклуються про своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу і тим самим зміцнити конкурентоспроможність фірми.

Традиційна система:

У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталої технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання.

Зберігаються у ряді країн натурально-громадські форми, заснованої на громадському господарюванні і натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібнотоварне виробництво представлене численними селянськими і ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці розглянутих країн часто грає іноземний капітал.

У житті суспільства переважають освітлені віками традиції і звичаї, релігійні культурні цінності, кастові і станові розподілу, стримуючи соціально-економічний прогрес.

Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість - активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу, гос-во направляє кошти на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова, комуністична):

Ця система панувала раніше в СРСР і країнах східної Європи, і ряді азіатських держав.

Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності - державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, д-ва повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою, переважно, адміністративно - розпорядчих методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що утвердилися у всіх галузях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для породжується монополією дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості господарства.

У країнах з АКС вирішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до панівними ідеологічними установками задача визначення обсягу і структури продукції вважалася дуже серйозною і відповідальною, щоб передати її рішення самим безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізоване розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювалося без участі безпосередніх виробників і споживачів, відповідно до заздалегідь вибраними як ''громадські'' цілями і критеріями, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до панівними ідеологічними установками спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за коштами повсюдно застосовується тарифної системи, а так само централізовано затверджуються нормативів коштів до фонду заробітної плати. Це вело до переваги рівного підходу до оплати праці

Відмінною особливістю розподілу продукції в АКС було привілейоване становище партійно-державної еліти.

Склав викладач: В.М. Адаменко

Кіровоградський кооперативний коледж економіки і права імені М.П.Сая

Дисципліна: «Економічна теорія»

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №4

ТЕМА 5. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО. ТОВАР І ГРОШІ.

Розглянуто на засіданні

циклової комісії гуманітарної та

соціально – економічної

підготовки

Протокол № ____ від _______

Голова циклової комісії

____________

Опорний конспект лекції №4.

Тема 5. Товарне виробництво. Товар і гроші.

Дата добавления: 2014-01-11