Концепція культурального передавання

Протягом 1920-х та 1930-х років цього століття соціологи Чиказького університету були вражені концентрацією високих рівнів показників підліткових правопорушень у деяких районах Чикаго. Вони здійснили декілька серій досліджень та виявили, що у певних округах показники правопорушень були стабільними, не дивлячись на те, що етнічний склад змінювався. Соціологи прийшли до висновку, що відхильна та злочинна поведінка передається від одного покоління до іншого через субкультуру округів.

З цієї точки зору, виглядає досить природним те, що молодь, яка живе у районах з високим рівнем злочинності, набуває правопорушного стилю життя. Більш того, коли нові етнічні групи оселюються у такому районі, їх діти навчаються правопорушним (делінквентним) формам поведінки, які там вже є. Отже, стверджували чиказькі соціологи, підлітки стають правопорушниками тому, що спілкуються та товаришують з юнаками, які вже є правопорушниками.

Спираючись на ці висновки, Едвін Сатерленд (Edvіn Satherland) наприкінці 1930-х років розробив концепцію диференційованого зв’язку (dіfferentіal assocіatіon).

Сатерленд висловив думку, що люди стають відхильними тією мірою, якою вони входять у оточення, де відхильні ідеї, мотивації і вміння розглядаються як сприятливі. Там вони можуть навчатися, наприклад, тому, як використовувати та здобувати заборонені наркотики, як здійснювати гомосексуальні контакти, або як красти та продавати крадене.

Чим раніше, чим частіше, чим інтенсивніші й чим триваліші контакти мають люди з таким оточенням, тим імовірніше, що ці люди також стануть відхильними. І в цих контактах люди більше вплутуються у відхильну поведінку, втягуються до неї, ніж просто наслідують їй. Відхильній поведінці не тільки навчаються - їй навчають. Тому підхід, запропонований Сатерлендом, зосереджується на двох питаннях: що вивчають та від кого навчаються.

Пізніше, у 1970-х роках, Рональд Ейкерс (R. Akers), застосував формулювання Сатерленда як принципи зумовлення низки форм відхильної поведінки. Ейкерс показав, що поведінку людини у відхильному або невідхильному напрямках формують ті винагороди та покарання, які вона отримує у своїх зв’язках з іншими людьми.

Концепція диференційованого зв’язку дає науково розроблену версію старовинному вислову “з ким пристанеш, таким сам станеш” або “з ким поведешся, від того й наберешся”. Коли батьки змінюють місце проживання, щоб забрати свого сина як кажуть американці “геть від поганих друзів”, вони фактично застосовують принцип диференційованого зв’язку.

До речі, з цієї концепції виходить, що ув’язнення може бути суспільно шкідливим для молоді, коли вона ув’язнюється разом з досвідченими злочинцями.

Інший представник чиказької школи, Вальтер Міллер (Walter B. Mіller), побудував свої дослідження, виходячи з того, що у плюралістичному суспільстві з багатьма субкультурами соціальні групи відрізняються одна від одної за їх цінностями та нормами. Він досліджував протиправну активність підлітків з нижчого соціального класу (lower-class). Він показав, що їх поведінку можна розглядати не як відхил, не як девіацію, а як конформізм до тих культурних форм, що переважають у гетто.

Культура нижчого класу, на погляд Міллера, надає високої цінності шести “головним справам”:

1) вона вітає сутички з поліцейськими, із шкільною адміністрацією, з муніципальними інспекторами та іншими агентами офіційних інституцій суспільства;

2) вона високо оцінює здібності до фізичних бійок та вміння “приймати їх”;

3) високо оцінюється вміння перехитрити та обдурити інших;

4) вона цінує пошук гострих почуттів, ризик, гру з небезпекою;

5) вона дає віру у долю, у те, що більшість життєвих подій є поза контролем будь-кого, що вони залежать лише від випадку та фортуни;

6) високо цінується також самостійність та незалежність - потяг до свободи від будь-якого зовнішнього контролю та примусової влади.

Хоча не всі ці цінності обов’язково спрямовують до правопорушної поведінки, але їх поєднання створює ситуації, у яких протиправна поведінка стає досить імовірною.

Концепція культурального передавання показує, що соціально несхвальна поведінка може формуватися у таких самих процесах соціалізації, як й соціально схвальні форми поведінки. У цьому аспекті цей підхід є корисним інструментом для розуміння, чому девіація є різною у різних соціальних групах та у різних суспільствах.

Але цей підхід є непридатним для з’ясування тих форм відхильної поведінки, в яких ані її техніка, ані відповідне ставлення не набувається від інших девіантів. Прикладом таких форм відхилення є порушення фінансової довіри, підробка чеків, випадкові та ситуативні злочини, непрофесійні крадіжки у магазинах, а також так звані “злочини пристрасті”, які люди вчинюють у стані афекту.

Крім того, девіанти та недевіанти часто виростають в одному й тому ж оточенні, в одних обставинах. Не всі люди, що мають перед собою з дитинства зразки кримінальної поведінки, стають злочинцями і навпаки. Дві людини можуть стикатися з однаковими зразками поведінки, але сприймати їх по різному. І це дає різні наслідки.

Прихильники теорії культурального передавання підкреслюють, що люди різних субкультур поводяться по-різному, тому що вони соціалізувались у традиціях, що орієнтуються на різні цінності та норми. З цього приводу конфлікціоністи зауважують: “Добре, різні групи мають різні цінності і норми. Але питання полягає в іншому: яка група має можливість перетворювати свої цінності у правила суспільства та примушувати цим правилам дотримуватись?”

Це запитання, з якого виходять конфлікціоністські концепції відхилення.

Дата добавления: 2014-01-11