Функціоналістська концепція

Теоретичні концепції соціальної стратифікації

Чому для усіх суспільств характерна соціальна нерівність?

Це питання завжди турбувало людей.

Стародавні єврейські пророки та філософи стародавньої Греції обговорювали цю проблему, але й сьогодні вона є однією з центральних проблем соціологічних студій.

Історично склалися дві зовсім різні відповіді на це питання.

Перша - консервативна - підтримувала існуючий соціальний устрій. В цій відповіді стверджувалося, що нерівний поділ соціальних благ необхідний для виконання суттєвих завдань суспільства.

Друга - радикальна - була дуже критичною до існуючих устроїв. В цій відповіді стверджувалося, що соціальна нерівність виникає у боротьбі за дефіцитні цінні товари й послуги.

Сучасні теорії нерівності також підпадають під одну з цих двох традицій.

Теорії, що виросли з консервативної традиції, сьогодні називають функціоналістськими. Теорії, що виростають з радикальної традиції, отримали назву конфлікціоністських. І дебати, що точаться щодо різних концепцій, часто є академічним заміщенням реального конфлікту між різними політичними орієнтаціями.

Вона притримується тої точки зору, що стратифікація існує завдяки тому, що вона вигідна для суспільства в цілому. Класичні твердження цієї теорії сформулювали у 1945 році Кінгслі Девіс та Вілберт Мур, хоча з тих пір вона неодноразово модифікувалась та удосконалювалась іншими соціологами.

Девіс та Мур доводили, що, соціальна стратифікація є як універсальною, так й необхідною, і що жодне суспільство будь-коли не буде повністю безкласовим. З їх точки зору усім суспільствам потрібна стратифікація, якщо їм

- потрібно заповнювати усі статуси, що є у соціальній структурі;

- мотивувати людей до виконання їхніх обов’язків, пов’язаних з їх позиціями.

Мотивація людей до виконання обов’язків є важливою тому, що різні обов’язки, які пов’язані з різними статусами, не є однаково приємними, і не є однаково важливими для соціального виживання та такими, що рівною мірою потребують тих же самих здібностей і талантів.

Нерівність у цьому відношенні забезпечує необхідну мотиваційну спонуку. І через те, що винагородження вмонтовані у систему, соціальна стратифікація є структурною властивістю усіх суспільств.

Використовуючи розроблену економістами модель попиту та пропозиції, Девіс і Мур прийшли до висновку, що найвище винагороджуються позиції, що:

- займаються найталановитішими та найкваліфікованішими особами (це з боку пропозиції);

- що функціонально найважливіші для суспільства (це з боку попиту).

Наприклад, щоб гарантувати достатню кількість кваліфікованих, вмілих лікарів, суспільство мусить запропонувати їм високу заробітну плату та високий престиж. Девіс та Мур зауважили, що якщо не запропонувати лікарям такі винагороди, ми не зможемо очікувати, що люди захочуть займатися обтяжливою та дорогою медичною освітою.

Люди на вищих щаблях соціальної ієрархії мають отримувати відповідне винагородження. В іншому випадку ці позиції залишались би незаповненими і суспільство було б дезінтегроване.

Структурно-функціональний підхід до стратифікації неодноразово піддавався критиці. З одного боку, критики зауважували, що люди народжуються у певних соціальних позиціях, що займають їх сім’ї, і з самого народження або користуються привілеями, або зазнають певних вад. І як було доведено у конкретних дослідженнях, ті позиції, до яких люди доходять в процесах соціальної мобільності, в значній мірі залежать від того, в яких позиціях вони народилися.

Навіть у такій відкритій класовій системі, яку мають Сполучені Штати, це має місце: можливості, які люди мають зі самого дитинства, дають велику перевагу у конкуренції за вищі соціальні позиції. На цій підставі конфлікціоністи стверджують, що суспільство має таку структуру, у якій індивіди фактично зберігають той соціальний ранг, що визначений їх народженням, і не можуть використати свої здібності.

Дата добавления: 2014-01-11