Соціальні класи

Спроба синтезу: еволюційна концепція Герхарда Ленського

Соціологи вже давно помічали, що і функціоналістська, і конфлікціоністська концепції відображують реальні аспекти соціального життя. І були спроби інтегрувати ці підходи. Ральф Дарендорф зауважував, що функціоналісти й конфлікціоністи досліджують два аспекти однієї реальності.

Найбільш конструктивним синтезом цих двох підходів зараз вважається еволюціоністський підхід, запропонований Герхардом Ленским.

Він погоджується з функціоналістами в тому, що основні ресурси суспільства розподіляються таким чином, щоб задовольняти основні суспільні потреби, тобто щоб надати пріоритет у отриманні цих ресурсів тим особам, які займають у суспільстві життєво важливі позиції і виконують соціально важливі ролі. Але Ленський стверджує, що із зростанням виробництва і появою у суспільстві додаткового продукту його розподіл відбувається таким чином, як це описують конфлікціоністи, - через боротьбу певних соціальних груп та оволодіння деякими з них контролем за суспільним багатством. І соціальна нерівність, що складається внаслідок цього, тільки частково є функціональною, але більшість суспільств стратифіковані набагато більше, ніж це необхідно для їх ефективного функціонування.

Основні особливості концепції Герхарда Ленського можна підсумувати у шістьох пунктах:

1. Стратифікація розглядається не як універсальна, необхідна і неминуча (функціоналістський підхід), а як переважна форма структуризації, в якій деякі моменти не є необхідними або неминучими (конфлікціоністи взагалі заперечують її необхідність та неминучість).

2. Стратифікаційна система формується природою засобів існування суспільства (а не соціальним устроєм взагалі, як вважають функціоналісти, і не владними групами у корисних інтересах - як вважають конфлікціоністи).

3. Стратифікація виникає як з потреби заповнювати соціальні статуси, так і з конкуренції та конфлікту соціальних груп (а не лише з якогось одного з цих факторів).

4. Стратифікація відображує як загальні цінності суспільства, так і цінності владних груп.

5. Тільки деякі завдання та винагороди розподіляються справедливо, але багато з них - несправедливо.

6. Стратифікація полегшує функціонування суспільства тільки у деяких аспектах, а в інших - перешкоджає.

Соціологи часто не погоджуються у питаннях щодо джерел стратифікації, але вони погоджуються з тим, що соціальна нерівність є структурованим аспектом сучасного життя. Мається на увазі не тільки те, що соціальні групи відрізняються привілеями, престижем та владою, які вони мають. Коли мова йде про структуровану нерівність, мається на увазі нерівність інституціоналізована, тобто закріплена такою системою соціальних відносин, якою визначається, хто що отримує. Така соціальна нерівність набуває регулярних, відносно стійких та усталених форм. Крім того, структуровані нерівності переходять від попереднього покоління до наступного. Соціальні групи, що мають переваги звичайно знаходять шляхи, щоб забезпечити цими перевагами своїх нащадків.

Соціологи запозичили термін “стратифікація” від геологів. Але класифікувати людей за стратами набагато важче, ніж геологічні породи. Звичайно геологи відносно легко визначають, де скінчується один шар породи і починається інший. Соціальні ж страти часто змішані одна з одною, так що їх межи нечіткі і неясні. Тим не менше американські соціологи, коли вони характеризують систему стратифікації у своєму суспільстві, часто використовують такі назви як “вищий клас” (“upper class”), “середній клас” (“mіddle class”), “робочий клас” (“workіng class”) і “нижчий клас” (“lower class”).

Що ж таке соціальний клас?

У сучасній соціології є два підходи до розуміння соціальних класів.

Найбільш поширеним є підхід, згідно з яким соціальні класи являють собою певний тип соціальних страт. У рамках цього підходу є дві основні точки зору на природу класів.

Одні вважають класи реальними стратами з певними межами. Виходячи з цього соціальний клас визначають як категорію людей з приблизно рівними статусами у суспільстві, де є соціальна нерівність.

Інші вважають, що у сучасному західному суспільстві поняття “соціальні класи” скоріше відбиває градації у неперервному ряду, ніж строго обмежені соціальні групи. Виходячи з цього соціальний клас визначають як одну з верств (stratum) або як один з рівнів (level) у класовій системі яку (або який) складають люди, що є приблизно рівними (й вважають себе більш-менш рівними) за їх прибутками, освітою, родом занять, престижем та суспільним впливом. Це визначення припускає, що люди усвідомлюють себе, як члени певного класу.

Відмінність цих двох точок зору пов’язана з відмінностями між тими методами ідентифікації соціальних класів, які застосовуються в межах стратного підходу до їх вивчення, а саме з відмінностями між:

q об’єктивним методом (objectіve method);

q методом самовизначення (self-placement method);

q методом взаємовизначення, який ще називають репутаційним методом (reputatіonal method).

Об’єктивний метод застосовується коли соціальні класи розглядаються як статистичні категорії. І ці категорії визначаються не її членами, а дослідниками - соціологами чи статистиками. За цим методом належність людей до того чи іншого класу визначається за їх доходом, родом занять або освітою (або за певним сполученням цих ознак). Назва методу “об’єктивний” не означає нічого іншого, крім того, що за цим методом для віднесення людей до певних класів застосовуються кількісно вимірні ознаки.

Об’єктивний метод ідентифікації класів забезпечує досить ясно визначений статичний вимір для дослідження кореляції класової належності з такими явищами як психічні захворювання, розлучення, рівень злочинності, певні форми дозвілля, життєвих очікувань, політичних орієнтацій.

Це, взагалі, найпростіший метод аналізу соціально-економічної стратифікації суспільства. Але багато хто з соціологів розуміє класи як дещо більш суттєве, ніж просто статистичні категорії.

Одні соціологи беруть до уваги те, що у реальному житті різні категорії людей далеко не рівним чином залежать один від одного й, відповідно, далеко не рівним чином можуть впливати на життя однин одного. Але цю точку зору ми розглянемо дещо пізніше, оскільки вона не належить до стратифікаційного розуміння соціальних класів.

Інші соціологи, які притримуються стратифікаційного розуміння класів, тим не менш, звертають увагу на те, що у повсякденному житті люди оцінюють один одного за багатьма критеріями.

Ця точка зору привела до розробки та застосування у соціологічних дослідженнях методу самовизначення, що відомий також під назвою суб’єктивного методу.

За цим методом, респонденти самі ідентифікують той соціальний клас, до якого вони, за їх думкою, належать.

При такому підході соціальний клас розглядається як така соціальна категорія, котру люди групують себе разом з тими іншими людьми, яких вони сприймають як таких, що мають спільні з ними деякі ознаки.

Ці класові риси можуть відповідати, а можуть не відповідати тому, що соціологи розглядають як логічні риси поділу на класи в об’єктивному сенсі.

Головна перевага методу самовизначення полягає в тому, що він може бути застосований для вивчення класового складу великого за чисельністю населення (в той час як метод взаємного визначення, або репутаційний, який ми будемо зараз розглядати, може бути застосований тільки до невеликих угрупувань).

Цей метод застосовується, зокрема, у періодично повторювальних у Сполучених Штатах репрезентативних опитувань, які проводить NORC (Natіonal Opіnіon Reserch Center) за програмою GSS (General Socіal Survey). У цих опитуваннях, серед інших, респонденту ставиться запитання: “Якщо б Вас попросили використати одну з чотирьох назв соціальних класів, що б Ви сказали - до якого класу Ви належите?”

Чотири назви класів, які пропонуються на вибір це “нижчий” (“Lower”), “робітничий” (“Workіng”), “середній” (“Mіddle”), “вищий” (“Upper”).

За даними GSS 1986 року, коли було опитано національну вибірку дорослих американців (від 18 років), чисельністю у 1470 осіб. До “нижчого класу” себе віднесли 6,3% опитаних, до “робітничого класу” - 43,5%, до “середнього класу” – 47,%, й до “вищого класу” - 3,2 %.

Частка тих, хто відносить себе до “нижчого” класу, найбільша серед людей з низькими доходами (за американськими стандартами). Серед тих, у кого річний доход менше 10 тисяч доларів, з нижчим класом ідентифікує себе 21,4% опитаних, а в групі з річними доходами більше 50 тисяч доларів, до “нижчого” класу себе відносить тільки 0,6%. І навпаки, серед американців з групи вищих доходів до “вищого” класу себе відносить 15,5%, а серед групи з доходами до 20 тис. доларів - близько 1%.

В цілому можна сказати, - чим вище доходи, тим більше американців відносить себе до “середнього” і до “вищого” класів. І тим менше - відносять себе до “нижчого” класу.

Що ж стосується самоідентифікації з “робітничим класом”, то найвища частка (55%) виявляється серед тих, хто належить до другої з п’яти груп доходів - від 10 до 20 тис. доларів. А також серед тих, хто належить до середньої групи доходів – від 20 до 35 тис. доходів на рік. Тут вважають себе робітниками також більше половини їх членів - 53%.

Вандер Занден зауважує, що метод класового самовизначення є особливо корисним знаряддям для передбачення політичної поведінки, оскільки те, що люди думають що те, до кого вони належать, впливає на те, як вони голосують.

Одначе, цей підхід має свої обмеження. Проблема в тому, що клас, з яким люди себе ідентифікують, може репрезентувати більше їх прагнення, ніж їх дійсно існуючи зв’язки або оцінки інших людей.

Крім того, коли люди розміщують себе у класовій структурі суспільства, вони найчастіше застосовують менше категорій, ніж тоді, коли вони реально взаємодіють з живими людьми і судять про них в термінах майже невловимих відмінностей.

Дата добавления: 2014-01-11