Поняття і види цінних паперів

ProU-50

Wood-15

ПФТС-індекс

Формула розрахунку індексу:

ПФТС-індекс = S MСt / SMCb (5)

де S MСt та S MCb – сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази індексу у поточний та базовий період відповідно.

Ринкова капіталізація визначається як добуток ціни та кількості емітованих акцій. Ціна ж, у свою чергу, визначається як ціна останньої угоди в поточний період, яка потрапляє у коридор: найкраща ціна покупки – найкраща ціна продажу у момент закриття торгової сесії. Якщо ж такої угоди немає, то за ціну акції приймається значення середини цього коридору.

Початкове значення індексу: 100.

Індекс «Wood-15» заснований на методології, що розроблена Міжнародною фінансовою корпорацією для ринків, які розвиваються. Дана методологія дозволяє отримувати всі зміни ринку, в тому числі злиття і поглинання компаній, банкрутство, включення нових компаній у базу індексу. База індексу фіксується на період в 1 місяць.

Формула розрахунку індексу:

I поточний = К поточна / К0 (6)

де I поточний – поточне значення індексу;

К поточна – поточна сумарна ринкова капіталізація компаній, включених до бази індексу;

К0 – сумарна ринкова капіталізація компаній, включених до бази індексу, на дату початку розрахунку індексу (13 червня 1997 року).

Значення індексу Wood-15 = Загальна дана ринкова капіталізація компаній, які входять у базу 1,000 / Початкова капіталізація компаній, які входять у базу (7)

Початкове значення індексу: 1000.

База індексу включає в себе 15 компаній, що займають перші місця на українському фондовому ринку за величиною ринкової капіталізації.

INDEX-SGU (SGen –INDEX)

Формула розрахунку індексу:

INDEX-SGU = S(Cr Q) / S(Cb Q) (8)

де Cr та Cb – відповідно поточна та базова середні ринкові ціни акцій кожної з компаній, включених у базу розрахунку індексу. Середня ринкова ціна визначається як середня зважена за усіма угодами, що були укладені і ПФТС, на фондових біржах або дилерами банку у поточний та базовий періоди відповідно.

Q – загальна кількість акцій емітента.

Початкове значення індексу: 100.

Формула розрахунку індексу:

ProU-50 = S(Cn Q) / S(Cb Q) (9)

де Cn та Cb – відповідно поточна та базова середні ринкові ціни акцій кожної з компаній, включених у базу розрахунку індексу. Ціна визначається як середня зважена за котируванням попиту учасників ПФТС, фондових бірж та «телефонного ринку» у поточний та базовий періоди відповідно.

Q – загальна кількість акцій емітента.

Початкове значення індексу: 100.

Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери – майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьому документі.

У зв’язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто це – не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп’ютерній системі та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших.

Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи від володіння цими цінними паперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер.

Особливості обігу акцій. Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Він дає право його власнику брати участь в управлінні акціонерним товариством, його прибутками і розподілі залишків майна при його ліквідації. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду і кількості акцій та інших факторів.

Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація) – це домінуюча форма комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов’язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції.

Для створення акціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимуться товариством, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структура керівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із законом про організацію акціонерних товариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товариств і видачу дозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступають до випуску і розповсюдження акцій.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються.

Вищий орган управління акціонерним товариством – це загальні збори акціонерів. Керівництво всією поточною діяльністю доручається правлінню, спостережній раді або раді директорів.

Акціонери, які придбали акції з правом голосування на зборах, мають право на контроль за діяльністю корпорації, співвласником якої вони вважаються. Це право вони реалізують, коли голосують на зборах акціонерів, обираючи чи відкликаючи членів ради корпорації, вирішуючи питання про розподіл прибутку, об’єднання з іншими корпораціями, про ліквідацію бізнесу тощо. Проте права у акціонерів різні, тому що голоси між ними розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій.

Теоретично контрольний пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5-20% від усіх випущених акцій.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками:

1) за характером розпорядження

- іменні – реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації.

- на пред’явника – емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред’явника, що стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

2) залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні товариством

- привілейовані (преференційні) – надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію.

Під час ліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, то керівництво може відкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів на невизначений строк.

Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Однак якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу.

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів. Різновид привілейованих акцій – це акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується при умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила.

- прості (звичайні) – найчастіше дають власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки дивідендів на них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чергу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.

Характеристика облігацій. Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:

1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик (державні облігації)

2) облігації підприємств (корпоративні облігації)

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються Кабінетом Міністрів України та місцевими радами народних депутатів.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

Державні облігації можуть бути класифіковані за рядом ознак:

1) залежно від порядку обігу на ринку:

- ринкові

- неринкові (не підлягають відкритому продажу, а реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди і т.п. Їх можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції).

2) відповідно до методів розміщення:

- облігації, що розміщуються на добровільній основі

- облігації, що розміщуються примусово (передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них, тому облігації, які розміщуються примусово, – порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах).

3) за строком погашення:

- поточні – випускаються на строк від кількох тижнів до року

- короткострокові – від одного до двох-трьох років

- середньострокові – від трьох до п’яти-десяти

- довгострокові – більше десяти років

- безстрокові.

Для залучення коштів у межах до року в більшості країнах використовуються казначейські векселі. У США вони випускаються в обіг з первісними строками погашення у три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.

4) згідно зі способом виплати доходів:

- лотерейні (виграшні) – за ними періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації

- процентні – забезпечують власникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходом з’явилися порівняно недавно. Дохід за ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим у період їх підвищення.

- з виплатою доходів на дисконтній основі (прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі, є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки)

Корпоративні облігації – це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами.

Випуск облігацій – більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.

Класифікація:

1) залежно від характеру забезпечення

- заставні емітуються під заставу майна корпорації та цінних паперів. Заставна облігація – це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов’язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями.

- беззаставні. Забезпеченням беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність корпорації. Такі облігації випускають, звичайно, фінансово сталі корпорації, які мають високий кредитний рейтинг.

2) за порядком оплати

- облігації з правом дострокового відкликання

- облігації без такого права (безвідкличні) – за аналогією із зворотними і беззворотними акціями.

3) - конвертовані. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж на неконвертовані.

- неконвертовані. Власники неконвертованих облігацій, з одного боку, одержують стале джерело доходу у вигляді процента, а з іншого боку, мають можливість (яку дають акції) примножити капітал.

В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов’язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25% від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Похідні інструменти. Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або є настільки специфічними документами, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву похідних або спеціальних інструментів фондового ринку, до яких належать опціони, варанти, ф’ючерси та інші (коносамент, складське свідоцтво).

Опціон – це контракт на право купити або продати певну кількість цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. При сприятливій для власника опціону зміні ціни на цінні папери він це право використовує й одержує дохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті. При несприятливій зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратить при цьому суму, заплачену за придбання опціону.

Опціонні угоди можуть бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов’язані з торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповідно до опціонної угоди один із її учасників набуває права купівлі або продажу цінних паперів за зафіксованою ціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов’язується забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продати або купити цінні папери за обумовленою договором ціною.

В Україні опціонні угоди, хоча вони й не передбачені законодавством, набувають все більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку.

Варант є сертифікатом, який дає право його власникові купити один цінний папір за зафіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їх більш привабливими.

Ф’ючерс – це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною. На відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф’ючерсної угоди є обов’язковим.

На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному фондовому ринку, що відчутно гальмує його розвиток.

Дата добавления: 2014-01-11