Контрольні питання. 1. Поняття екологічного права як галузі права

1. Поняття екологічного права як галузі права.

2. Система екологічного права і законодавства.

3. Основні галузі (підгалузі природоресурсового права.

4. Назвіть основні правові інститути природоохоронного права.

5. Чим характеризуються роль і значення екологічного права в правовій системі України?

6. Як поділяється система екологічного законодавства?

7. Які особливості законодавчих актів як джерел екологічного права?

8. Особливості нормативно-правових актів міністерств і відомств в екологічній сфері.

Тема 2. Екологічні права і обов’язки громадян

√ Поняття та елементи екологічно-правового статусу людини, система і види екологічно-правового статусу людини і громадянина в Україні.

√ Конституційно-екологічний і загальний екологічно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

√ Спеціальний екологічно-правовий статус людини в окремих галузях і сферах екологічної діяльності.

√ Організаційно-правові гарантії дотримання екологічно-правового статусу людини і громадянина в Україні.

У сучасному екологічному законодавстві суверенної України особливу увагу приділено закріпленню місця й ролі людини в суспільстві та державі.

Принципово новим положенням у законодавчій практиці України є визнання на конституційному рівні пріоритету прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. Людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини, в тому числі екологічних, є її головним обов’язком.

Екологічно-правовий статус людини та громадянина – це визначені Конституцією України та іншими правовими актами екологічного права місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери.

Сутність екологічно-правового статусу людини зумовлюється насамперед її соціальним і загальним екологічним статусом, який визначається характером праці та власності в державі й суспільстві, взаємовідносинами людини і природи.

Значною мірою характеристика екологічно-правового статусу людини і громадянина пов’язана з його структурою та змістом.

Елементи загального правового статусу людини. Перший загальновизнаний елемент — це громадянство (підданство), яке здавна є визначальним елементом статусу індивіда в суспільстві й державі[1].

Громадянство – це основа формування правового статусу людини загалом і екологічно-правового статусу зокрема. Саме інститут громадянства встановлює первинний правовий зв’язок особи і держави як загалом, так і в екологічній сфері зокрема.

Другим елементом екологічно-правового статусу людини, який пов’язаний із громадянством, с правосуб’єктність, особи, тобто її правоздатність і дієздатність, у тому числі в екологічній сфері. Прикладом цього може бути передбачене в законодавстві України право приватної власності на землю, яке мають тільки громадяни України при досягненні певного віку.

До найважливіших принципів, які становлять третій елемент статусу людини і громадянина, належать:

– рівноправність, тобто рівність у правах і свободах узагалі і в екологічних правах зокрема;

– невід’ємність і невідчужуваність екологічних прав;

– гуманістична спрямованість екологічних прав і свобод;

– загальнодоступність екологічних прав людини;

– безпосередня дія екологічних прав і свобод;

– гарантованість екологічних прав;

– гарантованість заборони незаконного обмеження екологіч­них прав і свобод;

– відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері.

Центральне місце в структурі екологічно-правового статусу людини і громадянина належить поряд з конституційним (основним) загальним екологічним правам і свободам людини й грома­дянина. Інші елементи правового статусу групуються та об’єднуються навколо них.

Основне призначення екологічних прав і свобод людини – розкрити зміст екологічно-правового статусу. Крім того, вони є тим принципом, який визначає спрямованість діяльності держави.

Невід’ємним елементом правового статусу людини є екологічні обов’язки. Вони встановлені й закріплені як на конституційному рівні, так і в екологічному законодавстві. Вони виступаютьякрізновиди й міра суспільне необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Самостійним і одним із основних елементів екологічно-правового статусу людини е організаційно-правові гарантії забезпечення цього статусу. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод людини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя, що стосуються екологічних прав тощо.

Особливим видом гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини є юридична відповідальність у цій сфері. Юридична відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина с самостійним елементом цього статусу. Вона може бути передбачена як у національному законодавстві, так і на міжнародному рівні (міжнародно-правова відповідальність).

Серед різних видів юридичної відповідальності за порушення вимог екологічно-правового статусу людини виокремлюють кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за екологічні правопорушення.

Поряд із названими елементами екологічно-правового статусу людини ще можна виокремити таку категорію, як її екологічні інтереси. Водночас слід зазначити, що в законодавстві інтереси визначаються лише в певних випадках. Прикладом можуть бути такі інтереси в екологічній сфері, як вимога охороняти природу в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь.

Система і види екологічно-правового статусу людини. Розглядаючи особливості екологічно-правового статусу людини, громадянина та інших категорій осіб, які є суб’єктами екологічно-правових відносин, такий статус можна характеризувати також за певними сферами чи галузями.

Проте основою загального екологічно-правового статусу людини є конституційно-екологічний статус. Загальний екологічно-правовий статус охоплює окремі статуси в трьох найголовніших сферах екологічної діяльності – природоохоронній, природоресурсовій та в галузі екологічної безпеки. У свою чергу в кожній із зазначених сфер діяльності існують відособлені, специфічні (спеціальні) галузі правовідносин – земельні, надрові (гірничі), водні та інші. У кожній із них також можна виокремити відповідний особливий правовий статус, який складається з таких самих елементів, що й загальний екологічно-правовий статус.

1) Залежно від виду діяльності екологічно-правовий статус людини в галузі використання окремих природних ресурсів (природоресурсовий статус) включає:статус людини та громадянина в земельних правовідносинах (земельно-правовий статус людини), в надрових (гірничих) правовідносинах, в водних правовідносинах, в лісових правовідносинах, в атмосферних правовідносинах, у фауністичних (тваринний світ) правовідносинах та у флорних (рослинний світ) правовідносинах.

2) Екологічно-правовий статус людини у природоохоронній сфері (природоохоронний статус) включає:статус людини в галузі охорони навколишнього природного середовища, в галузі природно-заповідних правовідносин, в галузі охорони і використання континентального шельфу, в галузі охорони й використання виключної (морської) економічної зони, з охорони й використання ландшафтів, курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон.

3) Екологічно-правовий статус людини в галузі екологічної безпеки (екологобезпечний статус) включає:правовий статус людини у сфері забезпечення загальної екологічної безпеки, у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення, в умовах надзвичайних екологічних ситуацій, правовий статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в галузі ядерної енергії та радіаційної безпеки, в галузі поводження з радіоактивними та іншими відходами, в галузі безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини, в галузі застосування пестицидів, агрохімікатів і засобів захисту рослин.

4) Екологічно-правовий статус людини в зарубіжних країнах і в міжнародних відносинах включає: екологічно-правовий статус людини в Росії та інших країнах – членах СНД, країнах – членах Ради Європи, Європейського Союзу; в окремих європейських країнах і країнах інших континентів; міжнародний екологічно-правовий статус людини.

Такий поділ екологічно-правового статусу людини на інші спеціальні та особливі правові статуси в різних галузях і сферах екологічної діяльності дає змогу аналізувати й виявляти особливості повноважень людини в найрізноманітніших напрямах і видах екологічної діяльності, знаходити проблеми, які ще не розв’язано в правовому відношенні, формулювати пропозиції стосовно ефективності екологічної культури, правосвідомості й дотримання екологічного правопорядку в кожній країні.

Конституційно-екологічний і загальний екологічно-правовий статус людини і громадянина в Україні. У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обов’язки в екологічній сфері є складовою загального конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу вони мають самостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обов’язків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і територій.

Провідне місце в системі екологічних прав і свобод людини належить конституційним нормам, які порівняно з іншими нормами права мають вищу юридичну силу (ст. 8). Насамперед це передбачені Конституцією визнання людини найбільшою соціальною цінністю (ст. 3), права людини на охорону здоров’я та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя (ст. 49), права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування завданої шкоди та інформацію про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту (ст. 50), право користуватися природними об’єктами права власності народу (ст. 13), у тому числі право власності на землю (ст. 14), конституційний обов’язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).

Екологічні норми, які встановлюють найбільш загальні права людини, їх захист і гарантії здійснення, а також основні обов’язки в екологічній сфері передбачено насамперед Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ 2, ст. 9-12). Зокрема, цим законом передбачено право кожного громадянина України на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище; одержання екологічної освіти; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров’я населення; об’єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів, проведенні громадської екологічної експертизи, обговоренні законопроектів і матеріалів щодо екологічних проблем (ст. 9).

Закон передбачає також гарантії забезпечення екологічних Прав громадян (ст. 10) і встановлює обов’язки громадян у цій галузі (ст. 12): берегти природу, здійснювати діяльність з додержанням екологічних вимог, не порушувати екологічні права інших суб’єктів тощо.

Спеціальний екологічно-правовий статус людини в окремих галузях і сферах екологічної діяльності. Правовий статус людини та громадянина в галузі охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів передбачається в законодавчих актах природоресурсового і природоохоронного права та законодавством у галузі екологічної безпеки.

Так правовий статус у галузі використання, охорони і відтворення земель передбачено в актах земельного права. Зокрема, права і обов’язки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав зазначено в ст. 39-46 глави 6 Земельного кодексу України.

Правовий статус людини і громадянина в галузі охорони і використання надр передбачено в надровому (гірничому) праві. Найповніше права користувачів надр розкрито у ст. 32 Кодексу України про надра.

Правовий статус у галузі раціонального використання, охорони та відтворення лісів визначаються в лісовому праві. Насамперед це питання регулюється Лісовим кодексом України, а саме його другим розділом «Права та обов’язки лісокористувачів». Встановлено, що постійні лісокористувачі мають право:

– на ведення у встановленому порядку лісового господарства;

– на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;

– власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів з реалізації продукції, одержаної від догля­ду за лісом та інших лісогосподарських заходів);

– здійснювати у встановленому законодавством порядку будівництводоріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, господарських приміщень та інших об’єктів, необхідних для

– ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.

Водночас постійні лісокористувачі зобов’язані:

– забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісових насаджень та посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, виконувати інші вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів;

– дотримувати науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання деревних та інших ресурсів лісу та користування земельними ділянками лісового фонду;

– вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;

– виконувати роботи, пов’язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт;

– вести первинний облік лісів;

– забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного зако­нодавства;

– своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;

– не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.

Крім того, Лісовий кодекс України (ст. 19) передбачає права та обов’язки тимчасових лісокористувачів. Вони мають право:

– здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користуватися земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;

– за погодженням з місцевими радами, які надали їм укористування земельні ділянки лісового фонду, та з постійними лісокористувачами у встановленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для автотранспорту, зводити господарські будівлі та споруди для зберігання й первинної обробки заготовленої сировинитощо.

Тимчасові лісокористувачі зобов’язані:

– забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;

– виконувати роботи способами, які забезпечували б збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також ство­рювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;

– своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

– не порушувати права інших лісокористувачів;

– виконувати інші умови, вимоги щодо регулювання порядку використання лісових ресурсів, встановлені законодавством України.

Надані лісокористувачам права повинні бути гарантовані й захищені державою, бо без закріплення їх захисту в нормах права вони матимуть суто формальний характер. Зокрема, у ст. 20 Лісового кодексу України закріплюється захист прав лісокористувачів.

Законодавством України про тваринний світ передбачено систему правового статусу людини та громадянина в цій галузі.

Права користувачів об’єктами тваринного світу визначено у

ст. 25 Закону України «Про тваринний світ», згідно з якою користувачі мають право:

– у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об’єктів тваринного світу;

– власності на добуті в законному порядку об’єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

– оскаржувати в установленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їхні права на використання об’єктів тваринного світу.

Підприємства, установи, організації та громадяни, які займаються мисливським і рибним господарством, мають також право брати участь у вирішенні питань охорони і використання об’єктів тваринного світу, що перебувають на території закріплених за ними мисливських угідь і рибогосподарських водойм.

Підприємства, установи, організації та громадяни користуються й іншими правами щодо використання об’єктів тваринного світу, передбаченими законодавством України.

Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо використання об’єктів тваринного світу можуть бути обмежені законодавчими актами України.

Обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу передбачені ст. 26 Закону України “Про тваринний світ”, відповідно до якої користувачі зобов’язані:

– додержувати встановлених правил, норм, лімітів і строків використання об’єктів тваринного світу;

– використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збереження тварин, яких забороняється використовувати;

– безперешкодно допускати до перевірки всіх об’єктів, де утримуються, переробляються та реалізуються об’єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконувати їхні законні вимоги та розпорядження. Користувачі зобов’язані своєчасно вносити плату за користування об’єктами тваринного світу.

Крім того, підприємства, установи, організації та громадяни, до відання яких входять мисливське та рибне господарства, зобов’язані:

– раціонально використовувати об’єкти тваринного світу,недопускати погіршення екологічного стану середовища перебування тварин унаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

– проводити первинний облік чисельності та використання диких тварин, вивчати їх стан і характеристики угідь, де перебувають об’єкти тваринного світу, і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин та облік їх використання, ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу;

– здійснювати комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження й поліпшення середовища їх перебування;

– вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, реґіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тва­ринного світу;

– негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітарно-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виник­нення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики та боротьби із захворюваннями;

– у межах закріпленої території охороняти об’єкти тваринного світу, дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і переліків видів тварин, які

– підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки Крим та областей;

– самостійно припиняти використання об’єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування та ін.

Природоохоронне законодавство встановлює відповідний природоохоронний статус людини та громадянина в різних сферах природоохоронної діяльності.

Найбільш загальний природоохоронний статус людини та громадянина передбачений нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», який розглядав­ся в попередньому параграфі цієї глави.

Що стосується статусу людини в галузі природно-заповідної діяльності, то такий статус передбачається в нормах природно-заповідного законодавства.

Широке коло прав і обов’язків людини та громадянина передбачено в галузі екологічної безпеки. Так, права і обов’язки громадян, підприємств щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено в «Основах законодавства про охорону здоров’я» та інших актах санітарного законодавства.

Правовий статус людини та громадянина в галузі охорони здоров’я та санітарно-епідемічне благополуччя регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

У законодавстві України про безпечне поводження з виробничими та побутовими відходами передбачено права і обов’язки всіх фізичних осіб, які належать до цієї сфери діяльності.

Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» встановлено права людинина забезпеченнязахисту від впливу іонізуючих випромінювань.

Крім наведених, різні галузеві та спеціальні (особливі) екологічно-правові статуси людини в інших сферах екологічної діяльності встановлено у відповідних законодавчих та нормативно-правових актах природоресурсового, природоохоронного права та законодавства в галузі екологічної безпеки.

Організаційно-правові гарантії дотримання екологічно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Невід’ємним елементом екологічно-правового статусу людини та громадянина є гарантії дотримання екологічних прав та захист їх від порушення.

Конституційно-правові гарантії екологічних прав і свобод людини й громадянина передбачено Конституцією України, нормами національного законодавства та міжнародного права.

У широкому значенні під гарантіями розуміють різноманітні засоби, які спрямовані на забезпечення реалізації встановлених законодавством екологічних прав і свобод людини та громадянина. У такому розумінні розрізняють політичні, економічні, соціальні, організаційні, правові (юридичні) та інші гарантії.

Політичні гарантії — це екологічна політика держави щодо створення умов, які забезпечують необхідний рівень розвитку людини в державі та суспільстві. До економічних і соціальних гарантій належать відповідні матеріальні умови та соціальне середовище, які забезпечують вільне використання людиною прав і свобод в екологічній сфері.

Однак в екологічному праві здебільшого розглядаються правові (юридичні) гарантії, тобто закріплені у правових актах засоби, які забезпечують здійснення (реалізацію), охорону та захист екологічних прав і свобод людини та громадянина. Кожне право може бути реалізоване за наявності певних обов’язків, закріплених у правових нормах. Переважно такі обов’язки стосовно екологічних прав і свобод покладено на державу та її органи.

Сукупність правових (юридичних) гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини поділяється на однорідні групи (види), які становлять їх систему. Водночас усі гарантії умовно поділяють на дві великі групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові.

Національна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантій, перелік яких наводиться в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Конкретні організаційно-правові гарантії дотримання екологічно-правового статусу людини та громадянина в різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються також у відповідних актах природоресурсового, природоохоронного права та законодавства в сфері екологічної безпеки.

Крім того, національна правова система України має такі найважливіші організаційно-правові форми захисту екологічних прав людини, як державний захист, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод в екологічній сфері.

Державний захист екологічних прав і свобод людини передбачається насамперед у Конституції України (ст. 3), яка встановлює один із найважливіших обов’язків держави утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, а також відповідальність перед людиною за свою діяльність. Це право закріплює обов’язок держави здійснювати правове регулювання екологічних прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист екологічних прав і свобод. Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений парламент України, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Гарантом прав та свобод людини і громадянина є Президент України. Обов’язки із здійснення заходів щодо забезпечення екологічних прав і свобод належать до повноважень Кабінету Міністрів України, а також усіх інших спеціально уповноважених на те органів державної виконавчої влади. Для безпосередньої охорони прав і свобод людини від порушень створено систему правоохоронних органів (міліція, служба безпеки, прокуратура та ін.).

Судовий захист прав людини передбачений ст. 55 Конституції України. Кожній людині гарантується право на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя є найбільш демократичним, об’єктивним і справедливим засобом вирішення різноманітних справ, які пов’язані насамперед з правами і свободами людини та громадянина в екологічній сфері.

Тому в законодавстві України передбачено гарантії при здійсненні правосуддя. Однією з таких гарантій є принцип, згідно з яким кожна людина має право на правову допомогу, яка в передбачених законом випадках надається безоплатно (ст. 59). Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, а також для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура.

На захист екологічних прав людини та забезпечення гарантій правосуддя спрямовані також конституційні принципи, згідно з якими ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61), особа вважається невинуватою у вчиненому злочині до того часу, поки це не встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62) тощо.

Поряд із обов’язком держави та її органів забезпечувати реалізацію і охороняти від порушень екологічні права і свободи, а також здійснення судового захисту Конституція України передбачає право кожної людини захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ст. 55).

Кожна людина також має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних та інших органів, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень у екологічній сфері.

Права на захист своїх екологічних прав і майнових інтересів кожна людина може здійснити, завернувшись до суду (для судового захисту) або до правоохоронних та інших органів у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Міжнародний захист екологічних прав і свобод людини гарантується як Конституцією України, так і міжнародними актами з прав людини. Зокрема, Конституцією (ч. З ст. 55) передбачено, що кожна людина мас право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

Більш конкретні механізми прав людини, в тому числі екологічних, передбачені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. та Факультативному протоколі до нього, які ратифіковані Україною, а також у Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., яка визнана Україною як членом Ради Європи.

Дата добавления: 2014-01-11