Тема 3. Правові основи управління і контролю в екологічній сфері

Контрольні питання

1. Поняття та основні елементи екологічно-правового статусу людини і громадянина в Україні.

2. Які основні екологічні права та обов’язки людини і громадянина передбачені Конституцією України?

3. Система і види екологічних прав людини і громадянина в Україні.

4. Система і види екологічних обов’язків людини і громадянина в Україні.

5. Які основні організаційно-правові гарантії забезпечення і охорони екологічно-правового статусу людини і громадянина передбачено в національному законодавстві?

6. Які існують міжнародно-правові засоби забезпечення екологічних прав людини?

√ Поняття та основні функції управляння в екологічній сфері.

√ Система державних органів управління в екологічній сфері.

√ Державний екологічний моніторинг та контроль в екологічній сфері.

Управління в екологічній сфері – це врегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Метою управління в екологічній сфері є дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини та запобігання екологічним правопорушенням.

Правовою основою управління в екологічній сфері є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов’язану з виконанням ними управлінських повноважень.

Функції управління в екологічній сфері за основними напрямами діяльності умовно поділяють на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних функцій управління належать планування і прогнозування, координація, організаційна діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд. Спеціальних функцій управління в екологічній сфері значно більше. До них можна віднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, веден­ня державних природоресурсових кадастрів, ведення Червоної книги України, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо.

Таким чином, екологічні функції управління характеризують основні напрями організації та діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і громадських формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини і довкілля. Вони здійснюються в певних організаційно-правових формах і різними методами.

1) Функції планування і прогнозування в екологічній сфері характеризують діяльність спеціально уповноважених на те органів з розробки й визначення показників і їх можливих змін у процесі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Екологічне планування і прогнозування на певні періоди здійснюється в різних організаційно-правових формах. Основними з них є проектні територіально-планувальні документи, цільові комплексні та екологічні програми. Планові показники та прогнози в екологічній сфері містяться насамперед у територіальних комплексних схемах охорони навколишнього середовища, генеральних планах населених пунктів, проектах планування і забудови територій, схемах розміщення та розвитку виробничих сил і окремих галузей народного господарства. Спеціальні документи містять планові показники і загальнодержавні екологічні програми, які розробляються згідно з Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1998 р.

2) Державній екологічний моніторинг – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень для запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Залежно від призначення моніторинг навколишнього середовища поділяють на загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий).

Система державного екологічного моніторингу створюється і здійснюється на трьох рівнях: національному (на всій території України), регіональному (у межах адміністративно-територіальних одиниць на територіях економічних і природних регіонів), локальному (на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів).

Повноваження щодо здійснення державного моніторингу покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет по земельних ресурсах, інші органи державного управління та їхні органи на місцях.

Система державного екологічного моніторингу створюється з дотриманням міжнародних вимог і сумісна з аналогічними міжнародними системами.

Порядок створення та функціонування моніторингу передба­чено Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р.

3) Проведення екологічної експертизи – одна з найважливіших спеціальних функцій управління в екологічній сфері. Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян. Вона передбачає проведення екологічних досліджень, аналіз і оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація і дія яких можуть негативно впливати або впливають на стан довкілля та здоров’я людей, і підготовки висновків про відповідність цих документів та об’єктів вимогам екологічного законодавства.

Питання організації і здійснення екологічної експертизи регулюються Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. та Інструкцією про здійснення державної екологічної експертизи, затвердженою наказом Міністра екобезпеки України (тепер Міністерство охорони навколишнього природного середовища України) від 7 червня 1995 р.

4) Однією із спеціальних екологічних функцій управління є екологічна стандартизація і нормування. Ця функція пов’язана з діяльністю спеціально уповноважених на це державних органів з розроблення і встановлення обов’язкових норм, правил, нормативів та інших вимог в екологічній сфері. До найважливіших екологічних нормативів належать гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин, гранично допустимі рівні (ГДР) фізичного впливу, гранично допустимі викиди і скиди забруднюючих хімічних речовин, гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, нормативи використання природних ресурсів тощо. Розроблювані в Україні екологічні стандарти і нормативи приводяться у відповідність до міжнародних норм.

5) В екологічному законодавстві України закріплено також вимоги щодо екологічного інформування, ведення державних кадастрів природних ресурсів та інших функцій управління в екологічній сфері.

Для здійснення управління й контролю в екологічній сфері в Україні склалася і діє система органів, яка поділяється на органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи екологічних об’єднань громадян.

Органи управління в екологічній сфері – це уповноважені на те органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та громадських об’єднань, які виконують (здійснюють) екологічні функції в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Залежно від території органи державного управління в екологічній сфері поділяються на центральні, регіональні та місцеві, від повноважень – на органи загального і спеціального управління, від сфери – на органи в галузі охорони навколишнього природного середовища, в галузі використання окремих природних ресурсів та охорони інших об’єктів і територій, а також сфер екологічної діяльності.

До органів загального державного управління в екологічній сфері належать Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. До системи спеціально уповноважених на те державних органів управління в екологічній сфері входять Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству України, Державний комітет лісового господарства України та ряд інших. Здебільшого зазначені органи в межах своїх повноважень здійснюють надвідомчі функції управління і контролю в екологічній сфері.

Ряд інших державних органів здійснюють функції управління та екологічного контролю тільки в межах своїх міністерств і відомств (Мінтранспорту, Держкомпромполітики, Мінагрполітики України тощо).

Серед державних органів управління в екологічній сфері найбільше коло повноважень має Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Його статус визначений у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", в ряді інших законодавчих актів і в Положенні про це міністерство. Це міністерство є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності через регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності.

Основні завдання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України:

– проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи, захист екологічних інтересів України;

– державний контроль за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки;

– ведення державного обліку ядерних матеріалів і контроль за їх зберіганням, транспортуванням і використанням;

– здійснення нормативно-правового регулювання щодо використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– організація проведення державної екологічної експертизи;

– оцінка безпеки експлуатації об’єктів ядерної енергії (приладів, устаткування, виробництв, підприємств, складів і сховищ, що містять ядерні матеріали, радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань) і транспортних засобів, які залучаються для їх перевезення, та об’єктів, що проектуються або споруджуються;

– обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональних екологічних програм за результатами вивчення і дослідження стану навколишнього природного середовища України чи окремих регіональних проблем природокористування;

– інформування Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та громадян України про екологічний стан, включаючи стан екологічної безпеки об’єктів ядерної енергії та інших техногенних об’єктів;

– здійснення міжнародного співробітництва з питань екології, безпечного використання ядерної енергії та радіаційних технологій, організація виконання зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України з цих питань.

Відповідно до цих завдань органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України уповноважені:

– здійснювати комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– координувати діяльність центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– здійснювати державний екологічний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; додержанням норм і правил екологічної, ядерної і радіаційної безпеки об'єктів ядерної енергії;

– додержанням правил зберігання, транспортування, застосування та захоронення токсичних, радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних добрив, промислових і побутових відходів;

– організовувати перевірки підприємств, установ і організацій щодо додержання ними норм і правил екологічної безпеки;

– здійснювати екологічний контроль у пунктах пропуску через Державний кордон України, виконувати функції компетентного органу України у справах перевезення ядерних і радіоактивних матеріалів;

– організовувати роботу національної системи обліку ядерного матеріалу та контролю за ним, забезпечувати координацію заходів, пов'язаних із реалізацією Угоди.між Україною і Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій до всього ядерного матеріалу в мирній ядерній діяльності України, включаючи підготовку необхідної для цього інформації;

– встановлювати норми і правила, брати участь у розробленні стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та іншого шкідливого впливу, забезпечення екологічної безпеки, визначати критерії, затверджувати норми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування та зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій і джерел іонізуючих випромінювань.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України для виконання покладених на нього завдань:

– погоджує проекти нормативних актів, які розробляють інші спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади, з питань охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– визначає разом з іншими заінтересованими центральними органами державної виконавчої влади напрями формування екологічних розділів державного бюджету і державної програми економічного та соціального розвитку, здійснює контроль за їх виконанням, вносить відповідні пропозиції щодо використання місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

– організовує розроблення, реалізацію та контроль за виконанням екологічних програм та програм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки в Україні;

– бере участь у формуванні державного контракту на спорудження природоохоронних об'єктів, координує пов'язану з виконанням цього контракту діяльність підприємств, установ і організацій;

– розробляє і запроваджує в установленому порядку економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища; організовує розроблення і впровадження заходів економічного стимулювання охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення належного стану екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– видає у передбачених законодавством випадках дозволи (ліцензії) на здійснення діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки і спеціальне використання природних ресурсів, перевіряє виконання підприємствами, установами та організаціями умов цих дозволів (ліцензій), додержання норм і правил екологічної та ядерної безпеки.

Для виконання природоохоронних завдань і співробітництва з іншими країнами в екологічній сфері Міністерство:

– здійснює державне управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, забезпечує розвиток заповідної справи, функціонування природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду, які належать до сфери управління міністерства, розроблення та реалізацію заходів, спрямованих на збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, ведення Червоної книги України;

– готує щорічно спільно з іншими органами державної виконавчої влади національну доповідь про стан навколишнього природного середовища;

– сприяє екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, здійснює співробітництво з природоохоронними об'єднаннями громадян, затверджує положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища;

– здійснює міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального

– використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– представляє інтереси України в МАГАТЕ, координує діяльність щодо забезпечення міжнародного режиму безпечного використання ядерної енергії;

– виконує функції національного координатора в інформаційній системі МАГАТЕ щодо подій на атомних електростанціях відповідно до міжнародної системи оцінки тяжкості таких подій;

– забезпечує виконання зобов'язань, що випливають із участі України у Програмі ООН з охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП), Комісії стабільного розвитку ООН, інших міжнародних організаціях і програмах з питань екології, здійснює контроль за виконанням міжнародних конвенцій та угод з цих питань;

– здійснює у межах, визначених законодавством України, функції з управління майном підприємств, установ і організацій, що перебувають у загальнодержавній власності і належать до сфери управління міністерства;

– розробляє і подає Мінфіну України з необхідними розрахунками і обґрунтуваннями проекти бюджету органів Міністерства, здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних асигнувань, складає і подає в установленому порядку звітність;

– здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для виконання покладених на них обов'язків працівники органів Міністерства мають право:

– обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) в установленому порядку діяльність підприємств, установ, організацій та об'єктів незалежно від форм власності або входити до Кабінету Міністрів України з відповідним поданням про припинення діяльності, якщо вона проводиться з порушенням норм і правил екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів (ліцензій) на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин;

– зупиняти, оглядати, тимчасово затримувати судна, кораблі, інші плавучі засоби, що перебувають у внутрішніх і територіальних водах, виключній (морській) економічній зоні України для перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища і норм екологічної безпеки;

– обстежувати підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, об'єкти ядерної енергії, військові та оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог екологічної, ядерної і радіаційної безпеки, виконання заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

– проводити на підприємствах, в установах і організаціях, які використовують ядерну енергію і радіаційні технології, перевірки стану устаткування й управління технологічними процесами, наявності та якості технічної й експлуатаційної документації, якості ремонтних робіт, кваліфікації персоналу;

– одержувати від експлуатуючих організацій та власників або уповноважених ними органів об'єктів ядерної енергії необхідні пояснення та довідки, доповіді (звіти) про стан безпеки, повідомлення про порушення та причини виходу з ладу устаткування, технічну та іншу документацію;

– давати керівникам підприємств, установ і організацій приписи щодо усунення виявлених порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища у процесі здійснення господарської чи іншої діяльності, що негативно впливає на екологічний стан, та умов дозволів (ліцензій), норм і правил екологічної безпеки, що діють на об'єктах ядерної енергії; припиняти роботи на об'єктах ядерної енергії, небезпечні для здоров'я людей і навколишнього природного середовища, а в разі грубих або систематичних порушень дозволів (ліцензій), норм і правил з безпеки — вилучати надані дозволи (ліцензії);

– перевіряти додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища проектними установами та організаціями під час розробки проектної документації на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств та інших об'єктів;

– застосовувати у випадках, передбачених законодавством України, економічні санкції до підприємств, установ, організацій за порушення вимог законодавства щодо екологічної, ядерної та радіаційної безпеки і розглядати справи про адміністративні правопорушення, віднесені до його компетенції;

– подавати позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– передавати правоохоронним органам матеріали про факти порушень у галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, за які передбачено кримінальну відповідальність;

– одержувати безоплатно від центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на міністерство завдань;

– брати участь у створенні та заснуванні в установленому порядку науково-дослідних установ, інформаційно-освітніх і навчальних закладів, екологічних банків, фондів та інших організацій екологічного спрямування.

Органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища здійснюють свої повноваження через державні управління в областях, містах Києві та Севастополі, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади в галузі екологічної безпеки Автономної Республіки Крим, інспекції, науково-дослідні та навчальні заклади, інші підприємства, установи й організації, що входять до сфери його управління.

З метою організації та здійснення державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки у міністерстві діють Державна екологічна інспекція та Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою. Положення про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів України.

У структурі центрального апарату Міністерства охорони навколишнього природного середовища Україниутворюється Державна адміністрація ядерного регулювання, яказдійснює функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

З метою забезпечення державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду й реалізації Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні та Закону України “Про природно-заповідний фонд” в Міністерство охорони навколишнього природного середовища створено Головне управління національних природних парків і заповідної справи.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо розв’язання важливих проблем охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки у міністерстві утворюється Державна міжвідомча науково-технічна рада з питань екологічної безпеки, безпечного використання ядерної енергії та радіаційних технологій.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України під час виконання покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами влади і самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень на основі й на виконання чинного законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Рішення Міністерства охорони навколишнього природного середовища з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, ядерної та радіаційної безпеки, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, місцевими органами влади і самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища – це система спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього природного середовища України створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами. Вона будується на принципах об’єктивності й достовірності, систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища та об’єктами впливу на нього, багаторівневості, узгодженості нормативного та методичного забезпечення, узгодженості технічного та програмного забезпечення, комплексності в оцінці екологічної інформації, оперативності проходження інформації між окремими ланками системи та вчасного інформування органів державної виконавчої влади, відкритості екологічної інформації для населення.

До основних завдань системи державного моніторингу навколишнього природного середовища віднесено: спостереження за довкілля; аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін; забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною та оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни; розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього природного середовища – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища – це спеціальні високоточні спостереження за всіма його складовими, а також за характером, складом, кругообігом і міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери загалом. Фоновий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Система державного моніторингу навколишньогоприродного середовища створюється на трьох рівнях: локальному (території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянках ландшафтів); регіональному (у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів); національному (на території країни загалом).

Відповідно до чинного законодавства державний моніторинг навколишнього природного середовища України в межах своїх повноважень здійснюють Мінекології, Національне космічне агентство України, МОЗ, Мінагрополітики, Држкомлісгосп, Держкомводгосп, Держкомзем, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики та їхні органи на місцях.

Мінекології здійснює спостереження за: джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм граничне допустимих викидів (ГДВ); джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених скидів (ТУС) і граничне допустимих скидів (ГДС); станом поверхневих вод суші; станом ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів; скидами й викидами з об’єктів, на яких використовуються радіаційне небезпечні технології; станом та складом звалищ промислових і побутових відходів; станом наземних і морських екосистем.

НКАУ – авіаційно-космічні спостереження за: станом озонового шару в атмосфері; забрудненістю атмосфери; забрудненістю ґрунтів; станом і забрудненістю поверхневих вод; сніговим покривом; станом лісів; станом сільськогосподарських посівів; запасами вологи в ґрунті; радіаційним станом.

МОЗ – вибіркові спостереження за: рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання людей; станом поверхневих вод суші в місцях використання їх населенням; станом морських вод у рекреаційних зонах; хімічним і біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів і за господарсько-побутовими відходами; інтенсивністю фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо); станом здоров’я населення і впливом на нього забруднення навколишнього природного середовища.

Мінагрополітики – спостереження: радіологічні, агрохімічні й токсикологічні за ґрунтами сільськогосподарського використання; токсикологічні та радіологічні за сільськогосподарськими рослинами і продуктами з них; зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні за сільськогосподарськими тваринами і продуктами з них.

Держкомлісгосп – спостереження за: станом лісів, ґрунтів у лісах; станом мисливської фауни в лісах; органи гідрометеорології та моніторингу – спостереження за: станом атмосферного повітря (включаючи спостереження за транскордонним перенесенням забруднюючих речовин); атмосферними опадами; метеорологічними умовами; аерологічними параметрами (на аерологічних станціях); станом поверхневих вод суші; підземними водами; станом і режимом морських вод; станом ґрунтів; станом озонового шару у верхній частині атмосфери; радіаційною обстановкою (на пунктах радіометричної ме­режі спостережень і в районах діяльності АЕС); станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи в ґрунті та агрометеорологічними умовами формування врожаю.

Держкомводгосп – спостереження: радіологічні та гідрохімічні за водами (на водно-господарських системах комплексного призначення, в системах міжгалузевого й сільськогосподарського водопостачання, в зонах впливу атомних електростанцій); за станом ґрунтів у межах впливу меліоративних систем; за переформуванням берегів і гідрогеологічним станом у прибережних зонах водосховищ; облік ресурсів поверхневих вод.

Органи геології та використання надр – спостереження за: спостереження за підземними водами з оцінкою їх ресурсів; спостереження за ендогенними та екзогенними процесами; державне еколого-геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Держкомзем – спостереження за: структурою землекористування; трансформацією земель залежно від їх цільового призначення; станом та якістю ґрунтів і забрудненням ландшафтів; станом рослинного покриву земель; відновленням порушених земель; станом зрошуваних і осушених земель, а такожземель зознаками вторинного підтоплення й засолення; станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики – спостереження за: якістю питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу; станом стічної води міської каналізаційної мережі; станом зелених насаджень міст і селищ міського типу; проявами небезпечного підняття рівня ґрунтових вод у межах міст і селищ міського типу.

Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, зобов’язані вести спостереження за викидами і скидами та розміщенням відходів.

Мінекології разом з іншими органами державної виконавчої влади, забезпечує вдосконалення мереж спостережень за станом навколишнього природного середовища, раціоналізацією та оптимізацією роботи служб спостережень, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, удосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого банку даних про стан навколишнього природного середовища, створення локальних, регіональних і національного центрів моніторингу навколишнього природного середовища, а також координує роботу, що проводиться в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, в яких використовуються результати моніторингу.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища, котрі призначаються відповідними органами громадських природоохоронних формувань або головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій. Положення про громадських інспекторів охорони навколишнього природного середовища затверджено наказом Мінекобезпеки України 5 липня 1999 р.

Основним завданням громадського контролю в галузіохоронинавколишнього природного середовища є:

– безпосередня участь громадськості у справі поліпшення екологічної ситуації;

– надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, запобігання та виявлення порушень природоохоронного законодавства, ліквідація їх наслідків;

– екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

Об’єктами громадського контролю є охорона і використання землі, її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, природних об’єктів і територій, що підлягають особливій охороні тощо.

Громадський контроль базується на принципах законності, гласності і демократизму, захисту екологічних прав громадян відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

При здійсненні своєї контрольної діяльності громадський інспектор має керуватися чинним законодавством і нормативними актами уряду з питань охорони навколишнього природного середовища, рішеннями Мінекології України та його органів на місцях, зазначеним положенням.

Організацію діяльності громадських інспекторів здійснюють громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції Мінекології України.

Громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції зобов’язані систематично інструктувати громадських інспекторів, проводити з ними наради, семінари з обміну досвідом, надавати їм практичну допомогу в здійсненні їхньої природоохоронної діяльності.

З метою координації роботи громадськості, широкого залучення до розробки та здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища, бережливого ставлення до природних ресурсів, підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях і при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекології України можуть створюватись на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

Організаційними формами громадського контролю можуть бути планові та термінові перевірки об’єктів, цільові рейди, участь у перевірках, що їх здійснюють органи державного контролю, та термінові перевірки (у разі отримання оперативної інформації про грубе порушення природоохоронного законодавства, про аварію або надзвичайну ситуацію).

Громадських інспекторів призначають:

– у громадських природоохоронних формуваннях – керівні органи цих формувань відповідно до їх статутів;

– при підрозділах Державної екологічної інспекції – головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

Громадськими інспекторами можуть бути громадяни України, які досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли атестацію у відповідних органах громадських природоохоронних формувань або в підрозділах Державної екологічної інспекції.

Призначення здійснюється на підставі власної письмової заяви громадянина, подання організації, що рекомендує, та результатів атестації.

Громадські інспектори отримують посвідчення встановленого Мінекології України зразка, що підтверджує їх повноваження.

Посвідчення видають на три роки органи громадських природоохоронних формувань або підрозділи Державної екологічної інспекції відповідно до пункту 10 положення.

По закінченні дії цього строку громадський інспектор, що виявив бажання продовжувати контрольну діяльність у цій сфері, проходить переатестацію, позитивна оцінка якої є підставою для продовження строку дії посвідчення.

Громадський інспектор діє в територіальних межах повноважень органу, що видав та зареєстрував посвідчення.

Громадські інспектори виконують роботу в порядку громадського доручення, без звільнення від основної роботи і без додаткової оплати праці.

Для здійснення екологічного контролю громадські інспектори мають право:

– безперешкодно відвідувати об’єкти в будь-який час їх роботи при пред’явленні посвідчення;

– отримувати інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерело негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації;

– брати участь у проведенні спільно з працівниками підрозділів Державної екологічної інспекції Мінекології України, інших спеціально уповноважених органів контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища рейдів і перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

– проводити перевірки і складати протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подавати їх відповідному підрозділу Державної еколо­гічної інспекції для притягнення винних до відповідальності. У разі неможливості встановлення особи порушника на місці громадські інспектори можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ та інших місцевих органів держав­ної виконавчої влади;

– брати участь у підготовці органами Державної екологічної інспекції або органами громадських природоохоронних формувань до суду матеріалів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– вносити до адміністрації підприємств, установ, організацій, відповідних державних органів подання про виявлені правопорушення в галузі охорони навколишнього природного се­редовища та пропозиції щодо їх усунення;

– виявляти обставини і причини, які призводять до порушень природоохоронного законодавства, проводити профілактичну роботу щодо запобігання таким порушенням;

– захищати екологічні права та інтереси громадян, пояснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства;

– брати участь у громадській екологічній експертизі, що проводиться згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» незалежними групами спеціалістів.

Громадські інспектори працюють у взаємодії з державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідного підрозділу Державної екологічної інспекції. За досягнення в галузі охорони навколишнього природного середовища органи Мінекології України можуть заохочувати громадських інспекторів за рахунок коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища або коштів громадських природоохоронних формувань, передбачених їх кошторисами, та інших надходжень.

Громадські інспектори зобов’язані виконувати покладені на них завдання та систематично інформувати відповідний підрозділ Державної екологічної інспекції про результати своєї діяльності і щорічно звітувати про свою роботу.

Громадські інспектори, котрі не виконують своїх функцій належним чином або зловживають наданими їм правами, можуть бути виключені зі складу громадських інспекторів з вилученням посвідчення рішенням органу, що їх призначив, за ініціативою цих органів або за клопотанням організацій, які їх рекомендували.

Дата добавления: 2014-01-11