Факторний аналіз

ІІ питання. Факторний та кореляційний аналіз у психодіагностиці

Факторний аналіз (ФА) є комплексом аналітичних методів, які дозволяють виявити приховані (латентні) ознаки, а також причини їхнього виникнення та внутрішні закономірності їхнього взаємозв'язку [42]. Система таких латентних змінних, які характеризують певне психічне явище та обумовлюють певну поведінку індивіда в конкретних умовах, називається латентною структурою. В зв'язку з цим основним завданням ФА в психологічних дослідженнях є 1) виявлення вираженості певної латентної структури, 2) опис її невеликою (порівняно з вихідною кількістю виміряних змінних) кількістю показників та 3) визначення і ступеня придатності батареї тестів для виявлення такої латентної структури.

ФА був розвинений психологами протягом першої половини XX століття, головним чином у працях Ч.Спірмена, Л.Терстоуна, Р.Кеттела, Г.Айзенка. Починаючи з 50-х років цей метод став широко використовуватись не лише в психології, а й у багатьох інших областях соціальних досліджень. У зв'язку з цим немає необхідності зупинятись на викладенні теоретико-методологічних проблем ФА. Звернемось безпосередньо до операціональних характеристик методу.

Зазвичай процедура ФА передбачає здійснення трьох послідовних етапів:

1. Збір емпіричних даних та побудова матриці інтеркореляцій. Унаслідок застосування батареї тестів на вибірці досліджуваних отримуємо низку показників (змінних) п по тестам N. Якщо
отримані бальні оцінки репрезентовані в різних шкалах, здійснюється їхнє Z- перетворення із наступною трансформацією Z- показників у стандартну шкалу інтервалів. Надалі обчислюються попарні кореляції Пірсона для всіх показників, а результати заносяться в матрицю інтеркореляцій, яка має квадратну форму з одиницями по головній діагоналі та є симетричною відносно неї (див. нижче табл. 51).

2. Факторизація матриці кореляцій. Унаслідок цього отримують певну кількість факторів, які характеризують внутрішню структуру досліджуваного простору ознак. Видобування факторів із матриці інтеркореляцій зазвичай здійснюється за допомогою методу головної компоненти із наступним обертанням (ротацією) факторів до положення, в якому вони можуть бути змістовно проінтерпретовані. При цьому вибір дослідником моделі ФА (однофакторна, двохфакторна, багатофакторна) та способу ротації (ортогональне Varimax-обертання Г.Кайзера або неортогональна косокутна ротація) визначається принципом "простої структури", котрий вимагає, щоб при інших рівних умовах дослідник користувався лише невеликим набором (4-6) інформативних факторів [123]. [221].

Таблиця 51

Дата добавления: 2014-01-11