Псалтир

План.

1. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі.

2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа.

3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.

4. Ткацтво, килимарство та вишивка.

5. Театральне мистецтво. Музика. Танок.

1. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі.

Культура Київської Русі хронологічно охоплює IX - сер. XIII ст. Її розвиток відбувався у загальному контексті світової культури, але водночас вона сформувала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями. Найяскравіше це виявилося у плануванні й забудові міст, композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

Вирішальне значення в історичному розвитку Київської Русі відіграла реформа князя Володимира - запровадження християнства.

Доба Володимира Великого і особливо Ярослава стала визначним етапом розвитку Київської держави. Ніколи більше вона не була такою єдиною і могутньою. Київська Русь мала великий міжнародний авторитет і широкі зовнішні зв'язки, з її можновладцями ріднилися представники королівських династій Європи і навіть могутні візантійські василевси. У час християнізації Русь могла диктувати власні умови Візантії, державі, звідки до Києва прийшло християнство і мистецтво якої було тоді передовим у Європі. Тому й сам процес запровадження християнства, і запозичення тих чи тих елементів культури відбувалися не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії:

- самостійного обирання митрополитів;

- відзначення своїх національних свят і їх встановлення;

Ярославу Мудрому вдалося проголосити першими національними святими братів Бориса і Гліба, підступно вбитих своїм молодшим братом. Пам'ять їх щорічно врочисто вшановувалась 24 липня і цей день вважався на Русі великим святом.

Цікава історія свята, встановленого в XI столітті на честь святого Георгія. Відомо, що князь Ярослав при хрещенні дістав ім'я Георгія. Сприймаючи його як покровителя, наказав "по всей Руси творити праздник Св. Георгия месяца листопада 26 день". Такого осіннього свята грецька церква не знала у своєму календарі. На Русі воно здобуло популярність як свято покровителя сільськогосподарських робіт, землеробів та хліборобів. Християнство загалом, зустрівшись з новими історичними умовами, істотно змінилося порівняно з візантійським варіантом.

- ведення церковного богослужіння старослов'янською мовою.

Створена Володимиром Святославовичем величезна держава для підтримання єдності потребувала розвиненої суспільної моралі, (що забезпечувала б формування почуття честі, відданості, самопожертви, високої патріотичної свідомості). Це було можливо лише за умови належного рівня розвитку словесності (зокрема, жанрів політичної публіцистики, жанрів, які оспівують любов до рідної землі, епічних жанрів).

Всього цього не могла дати перекладна візантійська і болгарська література, тому київським мислителям довелося створювати відповідні літературні форми, спираючись на народну історичну свідомість, на фольклор, який був і залишався переважно язичницьким, з деякими вкрапленнями християнства. Це не могло не відбитися на характерних рисах давньоруської літератури.

Характерні риси давньоруської літератури:

- потяг до філософського осмислення життя, мистецтва, творчої праці;

- відсутність елементів містики.

Навіть у церковній літературі переважав конкретний інтерес до релігійної філософії, історії, до питань житейської моралі, до апокрифів, які містили багато елементів народної казковості.

- зв'язок з життям, мораллю, релігією.

! Ця ознака стане специфічною рисою філософії українського народу.

1.1. Вплив християнства на формування нового типу руської культури.

Причини видозміни християнства на Русі:

1. Потреба у власній суспільній моралі, сформованій на тлі специфічних історичних обставин.

2. Насадження християнства згори, опір мас цим процесам.

Християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов'янські традиції.

Характерні риси давньоруської культури:

1. Активна взаємодія християнства і язичництва.

2. Світоглядний синкретизм, злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої.

1.1.1. Трансформація народних свят у християнстві.

1. Великдень був головним християнським святом українського народу доби Київської Русі. Воно увібрало в себе також і передхристиянські обряди, що тісно пов'язувались із хліборобським господарством, поминанням померлих, величанням, весільним та обрядовим співанням пісень. Це було свято радості й веселощів, що об'єднувало весь рід, плем'я спільним торжеством.

Свято Великодня збігалося в ті часи з язичницьким святом весняного воскресіння природи. Звідти й українські писанки зі знаками Сонця, рослин та звірів, звідти й наші гаївки (давньоукраїнські народні пісні-веснянки). Тому й утвердилися тут паралелі: воскресає вся природа і воскресає її Творець - Христос.

2. Святий Юрій (6 травня за ст. календарем) - ще одне весняне свято українського народу доби Київської Русі. За народним календарем Юрій - це первісна персоніфікація весни, зрілої та розвиненої. З ним було пов'язано багато народних обрядів: у цей день виганяли на пашу домашню худобу, господар мав ще з ранку викачатися в росі на своєму полі - на добрий урожай. У народі побутувала легенда про святого Юрія як про переможця над злом.

3. Зелені Свята, або П'ятидесятниця, - перше за чергою літнє свято. За християнською легендою - це пам'ятка Зіслання Святого Духа на апостолів на початку Христової Церкви. Ці свята так і зберегли свою дохристиянську назву - "Зелені". В це свято "маїли" (заквітчували, клечали) хати, церкви та господарські будівлі.

4. Купала - в своїй основі хліборобське свято - справлялося на початку жнив. Після запровадження християнства воно локалізувалося і з'єдналося зі святом Іоанна Хрестителя - Предтечі Христового (24 червня за ст. календарем), набувши християнських рис. В уяві наших предків це був святковий і чудодійний час, день, коли "сонце в воді купається", отже й вода мала очищувальну силу. Таку ж силу мав і вогонь. Тому хлопці та дівчата розводили вогнища і стрибали через них.

5. Свято Петра й Павла (29 червня за ст. календарем). За народними обрядами Петру відводилась головна господарська роль: він "зажинав" жито і був сторожем поля, врожаю і бджільного вжитку. Він же орав поле на озимину. День святого Петра вважався дуже великим святом. Тому всі хати чепурили, а прийшовши з церкви, розговлялися. У Петрівку обов'язково відбувалися "ярмарки на дівчат".

6. Жниварські звичаї та обряди групувалися навколо трьох свят: св. Іллі, Маковея та Спаса, що після запровадження християнства перебрали на себе ролі Велеса й Перуна. Наприклад, Святий Ілля (20 липня за ст. календарем) вважався опікуном на достигання урожаю.

Слід відзначити велику роль у цих процесах церкви й духовенства, що намагалися використати язичницькі обряди або ж пристосувати їх до церковних святкувань.

1.1.2. Трансформація традиції аніматизму в християнстві.

- характерною рисою українського язичництва було "оживлення" природних стихій: божественністю наділялись всі предмети і явища реальної дійсності;

Підтвердженням цьому служить теологічна концепція літопису "Повість врем'яних літ".

Один з літописців, як відомо, всупереч євангелістській вимозі не любити світу і того, що в світі, довіряє весь світ управлінню ангелів. Ангели, міркує він, приставлені до будь-якої "тварі": є ангели хмар і темряви, снігу і грози, зими й осені, весни і літа - словом, ангели є при кожній речі, де б вона не перебувала. У кожного християнина - і в першу чергу в благовірного князя - свій ангел-хранитель.

- християнські ангели у світобаченні давніх українців заступили місце язичницьких оберегів;

Серед ангелів чільне місце відводиться архангелу Михаїлу, який вважався безпосереднім і дієвим помічником у ратних справах. Саме тому в домонгольські часи Михаїлу було присвячено багато храмів, він був обраний охоронцем Києва.

1.1.3. Значення культу Богородиці.

- на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на грунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці;

В основу культу Богородиці лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу - Рожаницю.

- переакцентація релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності;

Богородиця, на відміну від Христа, що був "спасителем" тільки людської душі, "спасає" весь світ і тим самим робить "тварне буття" причетним до святості й небесного блаженства.

- природа, взагалі мирське перестають бути джерелом гріха і порочних спокус.

1.1.4. Дуалізм світогляду давньоукраїнців.

- традиційним є уявлення про добрих ("білих") і злих ("чорних") богів;

- відповідно, причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині, проголошується не плоть, не людські пристрасті, а ангели "лукавого сатани";

- дуалістичний світогляд розрізняє не просто дух і плоть, а плотсько-духовне і божественно-таємниче, світ людський і світ божественний;

- як людське складається із двох частин: плоті і духу, так і божественне - з доброго і злого;

Зле як частина людського, оволодівши людиною, підпорядковує її в якійсь одній частині; в цьому випадку вона догоджає лише собі, забуваючи про інших - близьких кровно та за звичаями.

Навпаки, добре як частина людського веде до розумного вдоволення потреб духу і тіла, сприяє душевній рівновазі людини, її благополуччю, щастю.

- ця язичницька етика спонукала й переосмислення християнського благочестя;

Благочестивим визнавався не той, хто ревний у постах і молитвах, а той, хто доброчесний у житті. "Слово про митарства " - пам'ятка XII ст. - відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя.

1.2. Характерні риси та значення запровадження християнства в Київській Русі.

Характерні риси запровадження християнства:

1. Християнізація не означала повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу.

2. Християнство у мирському середовищі сприймалося крізь призму традиційного світогляду і було піддане переробці відповідно до його принципів.

Про це кардинал д'Елі повідомляв Рим у XV ст.: "Руські такою мірою зблизили своє християнство з язичництвом, що важко сказати, що переважало в утвореній суміші: чи християнство, яке увібрало в себе язичницькі начала, чи язичництво, яке поглинуло християнське віровчення".

3. Християнство засвоювалося переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності.

Християнство стає дедалі більш "мирським", "обрядовим". Пізніше, з формуванням церковно-монастирської організації і державної юрисдикції митрополії в Київську Русь приходять норми візантійського церковного законодавства, але й вони значно змінюються під впливом місцевого княжого права. Отже, національна культура інтернаціоналізується на грунті і в межах власної традиції.

4. Практична реалізація християнської системи цінностей відбувались лише в міру їх пристосування до історичних місцевих легенд.

Значення запровадження християнства в Київській Русі:

- християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя;

- церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя;

- при церквах та монастирях діяли школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи;

- підвищувався вплив духівництва на суспільне життя;

Єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини XII ст. Вони ставали символом колишньої єдиної Русі. Відповідно до зростання ролі й авторитету духівництва, зростала й кількість єпархій. На 1240 рік їх було 16.

- християнізація відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи;

- ставши частиною давньої української культури, християнство вплинуло на зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис національної ментальності.

2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа.

Після християнізації Київської Русі починає швидко розвиватись книжна справа.

Князь Ярослав Мудрий наказав перекладати й переписувати книги.

"Зібрав багато писців і перекладав з грецького на слов'янське письмо, і списали книги много". З часом кількість таких фахових переписувачів значно збільшилася.

Готова до читання книга цінувалася дуже дорого. 8 гривень коштував один молитовник, а в той же час ціле село можна було купить за 50 гривень. Довго й ретельно виготовляли обкладинку книги. Як правило, оправляли її в тонко стругані дошки, покриті шкірою, оздоблювали золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, майстерно виготовляли різні орнаменти.

Накопичення книжок привело до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, про яку згадує літопис під 1037 р.

2.1. Бібліотеки та книжна справа Київської Русі.

- бібліотека при Софійському соборі: н а думку вітчизняних дослідників, вже за Ярослава Мудрого в цій бібліотеці налічувалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури з різних галузей знань - художньої, юридичної, історичної;

- пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі: до її складу якої увійшли книги, що їх зібрав Микола Святоша (один з ченців монастиря, колишній чернігівський князь).

Незабаром з'явилися (порівняно великі - від кількох сот до кількох тисяч книжок) бібліотеки в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших давньоукраїнських містах.

Отже, книжна справа Київської Русі була добре розвинутою індустрією.

2.2. Література Київської Русі.

Характерні риси:

1.Мала два напрями: перекладна література ( оригінали її творів йшли на Русь з Болгарії, Сербії, Візантії, Риму тощо) та оригінальна література ( творилася своїми авторами на місцевому, національному грунті).

2. У співвідношенні перекладної й оригінальної літератури протягом усього періоду переважала перекладна література.

Захоплення книжною справою не було для великого князя Ярослава Мудрого самоціллю; воно було спрямоване на визволення з-під візантійської духовної опіки. Цим, зокрема, пояснюється та, на перший погляд, парадоксальна обставина, що книжки з великокнязівської бібліотеки були перекладом не візантійських джерел, а переважно авторів IV-VIII ст., тобто грецької церковної класики. Це церковні піснеспіви-канони, стихирі, кондаки, ікоси патріарха Софронія, Іоанна Дамаскіна, Григорія Нізіанзина, твори Афанасія Александрійського, Василя Великого, Іоанна Златоуста, Єфрема Сиріна та ін. Вони складали похвальні пісні Богові, Богородиці, святим, прославляли християнські свята.

2.2.1. Основні жанри біблійної літератури Київської Русі.

2.2.1.1. Християнська гімнографія.

Основні види християнської гімнографії:

- канон -найпопулярніший вид християнської гімнографії, що прославляв святих, розповідав про євангельські події і полюбився українцям у перекладах давньоукраїнською мовою;

- кондак -складався з кількох пісень, що розкривали суть християнських свят, проповідували євангельські та житійні легенди;

- ікоси -вид християнської гімнографії; ікоси втричі більші за обсягом від кондаків, вони розповідають про всі обставини християнського свята або життя святого;

- акафісти – поєднання ікосів з кондаками; вміщували переклади церковної лірики у збірках "Міней" та "Тріодей".

Гімнографічна стилістика, запозичена через переклади церковної лірики, помітно вплинула на твори оригінальної літератури Київської Русі. Вітчизняні гімнографи створювали служби на місцевому матеріалі (наприклад, канон Борисові та Глібові тощо).

- був найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі;

- особливості стилю: тонкий ліризм, палкий пафос, глибока поетичність і яскрава образність;

- виконував функції підручника (багато хто знав його напам'ять), богослужбової книги, книги для домашнього душеспасенного читання, магічної книги, за якою можна було ворожити в скрутну хвилину.

2.2.1.3. Переклади Нового Заповіту (особливо "Четвероєвангелія" та "Апостола"):

- були ще популярнішими. Найдавніші з відомих перекладів Євангелія належать до XI-XII ст. (Архангельське, Галицьке, Мстиславове). Найдавніші ж "Апостоли" датуються 1195 і 1220 рр.

Дата добавления: 2014-01-11