Внутрішня організація тіла рослини

Задачи для самостоятельного решения.

Задача 1.

1. Дано: система вода (1)-этанол (2)-акт.уголь при 25 ºС; V_m1 = 18,0см³/моль; V_m2 = 58,0 см³/моль; изотерма адсорбции:

Х2	0,05	0,10	0,20	0,30	0,40	0,60	0,80
Г2^х 10^3, моль/г	2,90	2,57	1,69	0,80	0,35	0,19	0,09

Рассчитайте, постройте и проанализируйте изотермы адсорбции для Г₁^v,; Г₂^v; Г₁^x; Г₂^x; Г₂¹.

Задача 2.

Дано: система бензол (1)-этанол (2)-акт.уголь при 25 ºС; V_m1 = 88,0см³/моль; V_m2 = 58,0 см³/моль; изотерма адсорбции:

Х2	0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	0,7	0,8	0,9
Г2^х 10^3, моль/г	0,4	0,2	-0,25	-0,5	-0,9	-1,2	-1,4	-1,5	-1,4

Рассчитайте, постройте и проанализируйте изотермы адсорбции для Г₁^v,; Г₂^v; Г₁^x; Г₂^x; Г₂¹.

Рекомендуемая литература:

1. Фролов Ю.Г. Курс коллоидной химии: поверхностные явления и дисперсные системы. М.: Химия, 1982, (3 изд. - 2004).

2. Грег С., Синг К. Адсорбция, удельная поверхность, пористость. М.: Мир, 1984.

3. Белик В.В., Киенская К.И. Физическая и коллоидная химия. М, Академия, 2005.

4. Джейкок М., Парфит Дж. Химия поверхностей раздела фаз. М.: Мир, 1984.

Тіло рослини несе ознаки структурної та функціональної спеціалізації – з одного боку це розподіл на органи – корінь, стебло, листя, а також квітка – як сукупність репродуктивних та стерильних органів; з іншого боку – внутрішня диференціація на різноманітні клітини, тканини та системи тканин.

При розподілі тіла рослини на складові частини, коли на перший план виходять проблеми структурної та функціональної спеціалізації окремих частин рослини, слід пам”ятати - рослина організм цілісний і має вивчатись в процесі розвитку. Поява органів і тканин з відносно недиференційованого тіла зародка, так само й поступова диференціація клітин та спеціалізованих тканин з паренхімних клітин, відтворює етапи еволюційного розвитку рослин.

Паренхімні клітини – це не чітко спеціалізовані клітини, що містять ядро та пов`язані з одним чи кількома різними фізіологічними та біохімічними процесами в рослині. Варіюють за розміром, формою, а також за структурою клітинної оболонки.

Однак тіло рослини складається з морфологічно чітко окреслених одиниць – клітин, що обмежені власними клітинними оболонками. Об`єднана між собою маса клітин розподіляється на групи відмінні в структурному та f-ональному відношенні, або і в тому і в іншому. Подібні групи називаються тканинами. Структурна варіабельність тканин заснована на різноманітності клітин у їх складі та характері їх зв`язків між собою.

Між органами та тканинами рослини не завжди можна провести чітку межу, бо окремі категорії клітин та тканин мають численні проміжні форми, а органи теж не завжди чітко відмежовуються один від одного.

Розміщення тканин в організмі та в його органах підлягає визначеній структурній та f-ональній організації. Тканини зайняті перенесенням поживних речовин і води - провідні тканини - складають безперервну систему, що проходить через кожен орган і всю рослину. Ці тканини зв`язують між собою місця поглинання води та поживних речовин з зонами росту, розвитку та запасання. Непровідні тканин теж безперервні, їх розміщення є показником специфічних взаємозв”язків (між запасаючими та провідними тканинами) та специфічних функцій (опори та запасання). Вираз система тканин застосовується для визначення структурно та f-опально об`єднаних між собою скупчень клітин, що відображають цілісність тіла рослини.

Класифікація тканин і клітин завжди носить дещо довільний характер, але якщо вона є результатом широкого порівняльного дослідження, в якому чітко виявляється і вірно інтерпретується варіабельність ознак та їх взаємні перетворення, тоді така класифікація має не лише описувальне значення, але й відображає природні зв`язки. За класифікацією Сакса (1875 р.) прийнято розділяти три системи тканин: покривні, провідні і основні.

Покривна система включає епідерму – первинний зовнішній захисний шар, та перидерму – захисну тканину, що замінює епідерму в тих місцях, які зазнають вторинних потовщень. Провідна система складається з двох типів провідних тканин – флоеми (низхідний шлях), що проводить поживні (пластичні) речовини та ксилеми (висхідний шлях), що проводить воду та розчинені в ній мінеральні речовини. Основна система включає паренхіму (зі всією її різноманітністю), коленхіму – товстостінну опорну тканиниу споріднену до паренхіми, та склеренхіму – основну опорну тканину з товстими, твердими, часто здерев`янілими стінками.

Характер розподілу тканин в тілі рослини залежить від того в якому органі вони розміщені та до якого таксону рослина належить. Головні відмінності пов`язані з відносним положенням провідної та основної тканин. Наприклад, у дводольних провідна тканина стебла розміщена по колу між серцевиною, яка складається з основної тканини, та шаром паренхімної тканини, що знаходиться під епідермою. В листку провідна тканина являє собою анастомозуючу систему (анастомоз – система взаємопов`язаних між собою клітин чи тяжів), занурену в основну тканину. В корені провідний циліндр може не мати серцевини, але первинна кора в ньому присутня.

Клітини і тканини рослини зазвичай розвиваються з зиготи (заплідненої яйцеклітини) через проміжні стадії розвитку, здійснювані в зародку.

Ембріональна стадія, однак, не припиняється повністю і після того, як зародок розвинеться в дорослу рослину. Рослини мають унікальну якість необмеженого росту, обумовлену присутністю в них ембріональних тканинних зон – меристем. В меристемах продовжується утворення нових клітин в той час, коли інші частини рослини вже досягли зрілого стану. Меристеми, що знаходяться на кінчиках коренів і верхівках пагонів – це апікальні меристеми – утворюють клітини похідні яких диференціюються в нові частини кореня та пагона. Цей ріст називається первинним. Тіло рослини сформоване в результаті первинного росту, являє собою первинне тіло рослини. У багатьох рослин стебло і корені наростають в товщину шляхом додавання до первинного тіла провідних тканин. Таке потовщення забезпечується камбієм (меристемою, що розміщена між провідними тканинами) і називаєтсья вторинним ростом. Вторинний ріст супроводжується також появою перидерми котру формує особлива меристема – фелоген. Камбій і фелоген отримали назву – латеральні меристеми, внаслідок того, що вони розміщені паралельно бічним поверхням стебла та кореня.

Дата добавления: 2014-01-11