Зародок

Розвиток насінневої рослини.

Клітинні поділи, в результаті яких одноклітинна зигота перетворюється в багатоклітинну рослину, вже на ранніх стадіях зародку, відбуваються у визначених напрямках. Це приводить до встановлення характерного порядку в розміщенні клітин приймає форму в якій можна розрізнити вісь зародку та одну чи більше число сім`ядолей. Частина осі зародка від місця прикріплення сім’ядолей до кореневої шийки, що переходить в зародковий корінець, який має вигляд маленького горбика прикритого кореневим чохликом, називається гіпокотилем (підсім’ядольним коліном). На своєму нижньому кінці (кореневому полюсі) гіпокотиль несе зачаток кореня, а на верхньому кінці (полюсі пагона) – зачаток пагона. Зачаток кореня може бути представлений апікальною меристемою кореня, або утвореним з неї зародковим корінцем. Так само апікальна меристема пагона, розміщена на полюсі пагона над сім`ядолями, може почати розвиватись в пагін, а може залишитись в недиференційованому стані. Зародковий пагін називається епікотилем або плюмулою.

В основі організації тканин та тканинних систем лежать клітинні поділи, що відбуваються в зародку. Клітини, зародка, частково диференціюються та вакуолізуються. Тканини зародка залишаються ще меристематичними, але за розміщенням та цитологічними характеристиками вони вже виявляють подібність до зрілих тканин, котрі з`являються надалі у проростку. Майбутня епідерма представлена поверхневим меристематичним шаром, що зветься протодермою або дерматогеном. Під нею лежить основна меристема майбутньої кори, яка добре розрізняється завдяки більш сильній вакуолізації. Менш вакуолізована тканина, розміщена ближче до центру, що проходить через всю гіпокотиль-кореневу вісь та сім`ядолі, являє собою меристему майбутньої провідної системи. Ця меристема носить назву прокамбію. Її також називають проваскулярною меристемою. Внаслідок поздовжніх поділів та розтягування в довжину прокамбіальні клітини набувають вузької витягнутої форми. Для зародків різних таксонів прокамбій має різну будову, але завжди це впорядкована система, що розвивається узгоджено та утворює суцільний шар між сім`ядолями та гіпокотиль – кореневою віссю. Провідна система проростка являє собою збільшену диференційовану копію з ембріональної прокамбіальної системи.

Після проростання насінини апікальна меристема пагона починає формувати послідовно листя, вузли та міжвузля. З апікальних меристем в пазухах листя утворюються пазушні бруньки, які в свою чергу дають початок додатковим пазушним пагонам. Таким чином розвивається система гілок. Коли пазушні меристеми не проявляють активності, то гілки не утворюються (як приклад – пальми). З апікальної меристеми кореня розвивається головний (первинний) корінь. У багатьох рослин з нових апікальних меристем, що закладаються глибоко в головному корені, виникають бічні корені другого порядку, котрі в свою чергу дають початок бічним кореням наступного порядку. В результаті у рослини розвивається сильно розгалужена коренева система. У деяких рослин, переважно однодольних, коренева система дорослої рослини складається з додаткових коренів, що виникають на стеблі – мичкувата коренева система.

Описаний ріст являє собою вегетативну стадію життя насінневої рослини.

Наступна стадія, що визначається ендогенним ритмом росту та почасти зовнішніми умовами (світлом та температурою), перетворення апікальної меристеми пагона в репродуктивну апікальну меристему (флоральну апікальну меристему покритонасінних) з якої розвивається квітка.

Стадія розвитку, яка закінчується переходом більш-менш прямих похідних апікальних меристем в зрілий стан, називається стадією первинного росту. Все тіло рослини, включаючи коріння, стебла, листя, квіти, плоди і насіння, а також системи покривної, основної та провідних тканин, створюється у результаті первинного росту. У деяких дводольних та більшості однодольних первинний ріст спостерігається протягом всього життєвого циклу рослини. Але у більшості дводольних та голонасінних спостерігається вторинний ріст, обумовлений активністю камбію.

Хоча і прийнято вважати, що рослини у своєму розвитку досягають зрілості, але дякуючи активності апікальних меристем пагонів та коренів, вони зберігають здатність додавати нові частини до свого тіла, а дякуючи активності латеральних меристем – збільшувати об`єм вторинних тканин. Зовнішні прояви росту пов`язані з відповідними процесами, що проходять на клітинному рівні.

Дата добавления: 2014-01-11