Силос з низьким вмістом вологи або сінаж

Продукти ферментації молочнокислих мікроорганізмів (Van Soest P. J., 1994).

Хімічний склад добре ферментованого люцернового силосу порівняно із свіжою зеленою масою люцерни (Van Soest P. J., 1994).

Хімічні компоненти	Зелена маса, % від сухої речовини	Силос, % від сухої речовини
Крохмаль
Цукри
Пектин
Органічні кислоти
Оцтова кислота
Масляна кислота
Молочна кислота
Етанол
2,3 бутилен гліколь
Аміди+амінокислоти
Нітрати	0,5
Легко розчинні фракції протеїнів
Пептиди	0,5
Аміни		1,4
Амоній		0,6
Нуклеїнові кислоти
Сирий жир
Зола
Інші компоненти
Всього

В той же час силоси, хоча і є вагомим джерелом обмінної енергії для корів, але є обмеженими джерелами енергії (АТФ) для мікробного синтезу. Відомо, що оцтова, масляна кислоти, етанол та інші хімічні компоненти силосу не можуть використовуватись мікроорганізмами рубця.

Результати порівняння силосу і зеленої маси з точки зору їх забезпечення потреб тварини-хазяїна обмінною енергією, свідчать, що силос містить 86% обмінної енергії свіжої зеленої маси. В той же час ферментативний потенціал силосу (або його забезпеченість енергією для мікробного росту та утворення АТФ в організмі мікробів) складає лише 46% від зеленої маси. Якщо якість силосу низька, цей відсоток буде значно меншим. Таким чином ферментативний корм (силос) не може бути важливим джерелом мікробного протеїну. Це легко пояснюється тим, що утилізація азоту силосу мікроорганізмами рубця є неефективним, оскільки обмежується або гальмується дефіцитом легкоферментативних джерел енергії. Безпосереднім наслідком такого феномену є низьке споживання корму та низька продуктивність у тварин, що споживають низькоякісний силос. В більшості випадків ми переоцінюємо енергетичну цінність силосу, оскільки не враховуємо потреб мікроорганізмів. Літературні дані підтверджують це припущення тим, що силосні раціони не сприяють росту мікробної біомаси, якщо годівля силосом не супроводжується підгодівлею тварин легкоферментативними кормами.

В таблиці 1.12 наведені втрати окремих поживних речовин корму в процесі ферментації силосу молочнокислими мікроорганізмами.

Хімічні компоненти корму та схема їх ферментації	% втрат в процесі ферментації
Глюкоза® молочна кислота + етанол + СО2
Лимонна кислота® оцтова +мурашина кислота + СО2	14-46
Лимонна кислота® оцтова +молочна кислота+ СО2
Амінокислота® амін + СО2+ NH3	5-42

З підв’яленої зеленої маси (вміст сухої речовини більше ніж 30%) одержують якісний корм, який відрізняється від силосу: (1) менш активними мікробними, ферментативними процесами, (2) меншим вмістом органічних кислот, (3) більш високим рівнем рН, (4) більшим рівнем цукрів і протеїну, (5) краще споживається тваринами.

Традиційно сінажем називається корм приготовлений з прив”яленої сировини вологістю 45-60%. Суть процесу приготування сінажу полягає в прив”ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості. Високий осмотичний тиск клітинного соку в кормі попереджує розвиток бактерій.

Для заготівлі сінажу придатні різні корми навіть такі, що містять невелику кількість цукрів, зокрема люцерна, експарцет та інші бобові.

Недоліки - при зберіганні більш часто виникає нагрівання корму (термічний ефект) та пліснявіння, оскільки важче з корму вилучити повітря.

Нагрівання сінажу, на відміну від більш вологого силосу, в більшій мірі зумовлюється не біологічними і ферментативними реакціями та процесами а фізичними та хімічними, зокрема: сонячною радіацією та реакцією Мейлярда (карамелізація цукрів; зв’язування, коагуляція та утворення низькорозчинних сполук протеїну).

Інтенсивність хімічних реакцій підвищується в 2 рази, при кожному підвищенні температури навколишнього середовища на 10⁰С. Ось чому у країнах з холодним та помірним кліматом, де сінаж зберігаються протягом осіннього і літнього періоду при низьких температурах, його якість краща. Крім того нагріванню корму сприяє присутність в кормі кисню.

При нагріванні сінажу до 50⁰С, в кормі можуть проходити нормальні ферментативні процеси. При подальшому підвищенні температури починає відбуватись хімічна реакція Мейлярда, хоча ознаки такої реакції можливі навіть при температурі субстрату- 30⁰С.

При високих температурах більшість мікроорганізмів гине, залишаються лише термофіли, які нормально функціонують при температурі біля 70⁰С. Термофільна ферментація проходить за протеолітичним типом, збільшується фракція НПА, при незначному утворенні органічних кислот, до того ж слабких, що приводить до підвищення рН.

В більшості випадків сіно та сінаж нагрівається до певної температури а далі температура стабілізується. Ступінь їх нагрівання залежить від особливостей корму піддаватись реакції Мейлярда та від ступеню ізоляції корму від навколишнього середовища. Загалом кажучи, чим більше сховище або об’єм корму тим менша його поверхнева площа, яка сприяє втратам тепла, тим більше тепла залишається всередині, тим вища температура.

На ступінь нагрівання силосу також впливає його вологість. Найбільшою стабільністю з точки зору надмірного нагрівання характеризується силос вологістю 50-60%. Силос вологістю 20-50% необов’язково буде нагріватись, але ймовірність нагрівання вища. Ступінь теплового пошкодження силосу не можна точно передбачити, опираючись на вологість вихідної сировини. Найбільш точно ступінь теплового пошкодження силосу можна визначити за вмістом у ньому азоту, який знаходиться в кислотодетергентній клітковині (АКДК).

Таким чином надмірне нагрівання силосу призводить до втрат перетравних речовин силосу внаслідок різних процесів, зокрема реакції Мейлярда, яка приводить до коагуляції протеїну. При споживанні тваринами сінажу, в якому ступінь коагуляції білку незначна, можна в деяких випадках очікувати не зниження перетравності протеїну, а навіть покращання утилізації азоту в організмі. В той же час надмірно нагрітий силос (сінаж), в якому протеїн сильно пошкоджений, відрізняється низькою протеїновою цінністю.

Дата добавления: 2014-01-11