Класифікація проективних методик

ІІ питання. Класифікація проективних методик та їх особливості

Висновок до 1 питання

Представлена проективними методиками (від лат. projectio – викидання вперед) – сукупністю спрямованих на дослідження особистості методик, які розроблені в межах проективного діагностичного підходу

Окрім цих двох найважливіших видів проекції у н ■ іі робіт були описані й інші її види (див. нижче табл. 31): а -пічна проекція (детермінованість сприйняття актуальними потребами людини), раціоналізована проекція (усвідомлення суб'єктом власних несхвальних рис особистості або поведінки та постійне знаходження їм виправдання), симтятивна проекція (здійснення проекції неусвідомлюваних суб'єктом рис), проекція Панглоса та Касандри (виникнення способу поведінки, протилежного витісненому прагненню), комплементарна проекція (проекція рис, які є додатковими до рис. реально притаманних суб'єктові) [39].

Таблиця 31

Види проекції та їхня класифікація за двома вимірами (за Д.Холмсом)

Усвідомлення суб'єктом риси, що є змістом проекції	Наявність у суб'єкта риси, що є змістом проекції	Відсутність у суб'єкта риси, що є змістом проекції
Суб'єкт не усвідомлює власну рису	Симилятива проекція	Проекція Панглоса та Касандри
Суб'єкт усвідомлює власну рису	Атрибутива проекція	Комплементарна проекція

Найвідомішою класифікацією проективних методик є класифікація, котра була запропонована Л.Франком та доповнена Л.Ф.Бурлачуком [39] (див. нижче рис. 21).

Конститутивні проективні методики передбачають структурування, оформлення стимулів, надання їм сенсу. Прикладом може слугувати тест Роршаха (1921 рік), який складається з 10 стандартних таблиць із чорно-білими та кольоровими симетричними аморфними (слабко структурованими) зображеннями-плямами (див. нижче рис. 22).

Досліджуваному пропонується описати те, на що схоже кожне зображення.

За допомогою спеціально розробленої системи символів кожна відповідь досліджуваного формалізується по 5 категоріях: локалізація (вибір для відповіді всього зображення або його окремих деталей), детермінанти (при формулюванні відповіді використовуються форма, колір або їхнє поєднання); рівень форми (адекватність відображення форми зображення у відповіді), зміст, оригінальність. На основі цього робиться висновок про загальну спрямованість особистості ("типу переживання") досліджуваного, ступінь реалістичності його сприйняття, емоційне ставлення до навколишнього світу тощо [36].

Прикладами конструктивних проективних методик, які передбачають створення досліджуваним із оформлених деталей осмисленого цілого, є методики "Селище" (Village) та "Тест світу" (World Test) [42].

Зі стимульного матеріалу методики "Селище" (1939 рік), котрий складається з близько 300 невеличких предметів (школа, лікарня, торгівельні будівлі, фігурки людей, дерева, автомобілі тощо), досліджуваному пропонується побудувати селище, в якому він буде жити. Психодіагност фіксує поведінку досліджуваного (наприклад, його експресивні рухи), час роботи, а по її закінченню ставить йому 8 стандартних запитань. При інтерпретації результатів оцінюється топографія, організація простору та значення, що надається елементам побудованого селища (наприклад, найближча до досліджуваного частина селища розглядається як сфера актуальних переживань та "Его". аптека - як символ турботи про здоров'я, страху хвороби).

Методика "Селище" стала поштовхом для створення у 1939 році М.Ловенфельдом "Тесту світу". Стимульний матеріал цієї методики складається з 232 моделей предметів, з яких досліджуваний за необмежений час має створити так званий "малий світ". Під час інтерпретації враховуються предмети, котрі обиралися першими, загальна кількість використаних предметів, простір, заповнений конструкцією, її форму та особливості поведінки досліджуваного. У 1956 році Ш.Бюлер та М.Мансоном був запропонований малюнковий варіант методики.

Інтерпретативні проективні методики вимагають від досліджуваного тлумачення певної події чи ситуації [42]. Ілюстрацією цього типу методик є "Тест тематичної апперцепції (ТАТ)", його модифікації - "Тест дитячої апперцепції (ДАТ)", методика "Малюнки "Блекі", а також основані на ідентичних вихідних принципах "Тест тематичної апперцепції Хекхаузена", "Малюнковий апперцептивний тест (PAT)", "Тест руки" та "Методика малюнкової фрустрації Розенцвейга", "Тест-фільм" Р.Жиля.

"Тест тематичної апперцепції" (Thematic apperception Test, ТАТ) була запропонована Х.Морган та Г.Мюрреєм у 1935 році для проективного дослідження особистості. Стимульний матеріал методики складає стандартний набір із 31 таблиці: ЗО чорно-білих картинок із відносно неоднозначними ситуаціями та однієї пустої таблиці, на якій досліджуваний може уявити будь-яку картину (див. нижче рис. 23).

Зазвичай обстеження проводиться у 2 етапи по 10 картин за один сеанс з інтервалом між сеансами не більше однієї доби. Картини відбираються зі стандартного набору залежно від віку, статі та пред'являються у певній послідовності. При цьому досліджуваному пропонують придумати невелике оповідання про те, що призвело до зображеної ситуації, що відбувається на малюнку, що відчувають діючі особи, чим ця ситуація закінчиться. Оповідання досліджуваних стенографуються дослівно із фіксацією пауз, інтонації, експресивних рухів тощо або записуються прихованою камерою. Аналіз оповідань полягає у знаходженні "героя " з яким ідентифікує себе досліджуваний, визначенні його найважливіших потреб (приниження, досягнення, афіляції, агресії, незалежності, протидії, поваги, захисту, домінування, привертання до себе уваги, уникнення шкоди та невдачі, протежування, порядку, гри. неприйняття, осмислення, сексуальних відносин, залежності, розуміння), з'ясуванні динамічної структури взаємодії "героя " та середовища" [133].

Для дослідження особливостей сімейних відносин, атитюдів дітей, особливостей їхнього психосексуального розвитку в 1949 році Л.Беллаком та С.Беллак був розроблений "Тест дитячої аперцепції (Children's Thematic apperception Test, DAT' (10 стандартних чорно-білих таблиць-малюнків, на яких персонажами зображених ситуацій виступають тварини), а також створена Г.Блумом методика "Малюнки "Блеккі" (Blacky Pictures)" (12 стандартних таблиць із виконаними в гумористичному стилі малюнками-ситуаціями, в які потрапляють маленьке цуценя Блеккі, його батьки та інше цуценя Тіппі) [42], [189], [252].

На основі ТАТ Д.Мак-Клеландом був розроблений "Тест тематичної апперцепції Хекхаузена" (Heckhausen Thematic apperception Test, HTAT) для діагностики мотиваційного аспекту особистості. Аналіз створених досліджуваним оповідань (основної діяльності, навколо якої розгортається сюжет) за 6 малюнками та його відповідей на 4 стандартні запитання дозволяє зробити висновок про ступінь вираженості мотивації досягнення (див. нижче рис. 24).

У 2002 році Л.М.Собчик був запропонований "Малюнковий апперцептивний тест (PAT)" [251], який призначений для виявлення глибинних комплексів, внутрішнього конфлікту та сфери напруження міжособистісних відносин. Стимульний матеріал методики складається з 8 контурних малюнків (див. нижче рис. 25), на яких схематично зображені певні аспекти міжособистісних відносин. Процедура проведення є ідентичною ТАТ.

Для прогнозування маніфестної агресивної поведінки Б.Брайкліном, З.Піотровським та Е.Вагнером у 1961 році був запропонований "Тест руки" (Hand Test). Стимульним матеріалом тесту є 9 стандартних зображень рук (див. нижче рис. 26) та одна пуста таблиця, під час демонстрації якої досліджуваного прохають уявити кисть руки та описати її уявні дії. Зображення пред'являються в певній послідовності та положенні. На основі опису досліджуваним дії руки на малюнку та фіксації положення, в якому він тримає таблицю, здійснюється оцінка отриманих даних за 11 категоріями (агресія, вказування, страх, прив'язаність, комунікація, залежність, ексгібіціонізм, каліцтво, активна безадресна дія, пасивна безадресна дія, опис руки).

Відповіді, що належать до 1 та 2 категорій пов'язані з готовністю досліджуваного проявляти агресію, до 3-6 - відображають тенденцію до адаптивної просоціальної поведінки. Відповіді, котрі потрапляють під інші категорії, при оцінці ймовірності агресивних проявів не враховуються, а дозволяють уточнити мотиви агресивної поведінки [42].

"Методика малюнкової фрустрації Розенцвейга" (Rozenzweig Picture-Frustration Study - PF Study) дозволяє діагностувати особливості реагування на задану конфліктну (фрустраційну) ситуацію взаємодії з іншою людиною. Методика була запропонована С.Розенцвейгом у 1945 році на основі розробленої ним теорії фрустрації.

Стимульний матеріал складається з 24 малюнків, на яких зображені особи у фрустраційних ситуаціях-перешкодах (егоблокінгових ситуаціях, за С.Розенцвейгом) та ситуаціях-обвинувачення (суперегоблокінгових ситуаціях, за С.Розенцвейгом). Персонаж, намальований ліворуч, вимовляє слова, котрі описують власну фрустрацію або фрустрацію іншого індивіда. Над зображеним праворуч персонажем є пустий квадрат, в який досліджуваний має вписати відповідь. Риси та міміка персонажів на малюнках відсутні (див. нижче рис. 27) [42], [189]. [197], [212].

За допомогою методики діагностується спрямованість реакції та тип реакції. За спрямованістю реакції розподіляються на: 1) Е - екстрапунітивні (засуджується оточення, зовнішня причина фрустрації); 2) І - інтропунітивні (реакція самозвинувачення); 3) М - імпунітивна (ситуація розглядається як незначна або неминуча; звинувачення оточуючих або самого себе відсутні).

За типом виокремлюються такі реакції: 1) домінуюча фіксація на перешкоді (Е' I', М'); 2) самозахист (Е, І, М): 3) стійка потреба знайти конструктивне рішення (е, і, м).

Окрім цього обчислюються "показник групової конформності" та низка індексів Раухфмейша (індекс "спрямованості агресії"', "трансформації агресії", "вирішення проблеми").

Проективна методика дослідження особистості дітей Р.Жиля "Тест-фільм" (1959 рік) містить 69 стандартних картинок, на яких зображені ситуації взаємодії дітей з дорослими або однолітками, а також словесні описи критичних для дитини ситуацій [42].

Дитині показують картинку та пропонують знайти на ній для себе місце серед зображених людей: вона або займає вільне місце серед персонажів, або ідентифікує себе з одним із них (див. нижче рис. 28). У наведених вербальних описах ситуацій дитині пропонують вибрати з переліку типових форм поведінки ту, котра найбільше йому підходить.

Традиційно за допомогою даної методики отримують інформацію про стосунки дитини з оточуючими людьми та з'ясовують характерні для неї способи поведінки в типових ситуаціях. На основі цього діагност робить висновок про широке коло особистісних властивостей дитини: ступінь допитливості, вираженість прагнення до контактів з людьми, ступінь соціальної адаптованості, фрустрованості, агресивності тощо.

Істотною властивістю експресивних проективних методик є їхня зорієнтованість на здійснення досліджуваним образотворчої діяльності на вільну або задану тему [42]. Найпоширенішими в практиці практичної психодіагностики методиками даного типу є "Малюнковий тест Вартегга", "Тест дерева", тест "Намалюй людину", тест "Будинок-Дерево-Людина ", Методика "Кінетичний малюнок сім'ї", методика "Неіснуюча тварина".

Так, в опублікованому Е.Вартеггом у 1953 році "Малюнковому тесті" (Wartegg Zeichentest, WZT) досліджуваний має заповнити малюнками обмежений білий простір із врахуванням зображених графічних знаків (див. нижче рис. 29).

Після завершення малювання досліджуваний відповідає на низку питань щодо змісту малюнків та ін. [95].

Інтерпретація результатів виконання тесту ґрунтується на властивостях, котрі приписуються графічним знакам (наприклад, крапка означає м'якість, обмеженість, непомітність, невизначеність, хвиляста лінія - емоційність, хвилювання, збудження тощо) [42].

У "Тесті дерева" (Вант Test), запропонованому К.Кохом у 1949 році, досліджуваному пропонують зобразити на вибір З будь-які дерева, за виключенням хвойних (рис. 30).

Інтерпретація результатів дослідження виходить із положень психоаналізу на підставі символічного значення, що приписується окремим деталям, усьому малюнку (наприклад, крона – це зона контакту "Я" з навколишнім середовищем; корні – область неусвідомлюваної поведінки тощо) [42].

Тест "Намалюй людину" (Draw-A-Person Test, DAP) був розроблений К.Маховер у 1948 році на основі методики Гудінаф. Досліджуваному пропонують намалювати олівцем на чистому аркуші паперу фігуру людини, стать якої є протилежною статі досліджуваного (див. нижче рис. 31). Після цього здійснюється його опитування за спеціально складеним переліком питань. При інтерпретації отриманих результатів малюнок тлумачиться як вираження "Я" досліджуваного. При цьому значна увага приділяється аналізу деталей рисунку, які часто оцінюють, виходячи з психоаналітичної символіки [42].

Під час виконання тесту ''Будинок-Дерево-Людина" (House-Tree-Person Test, H-T-P) (Дж. Бук, 1948 рік) досліджуваному пропонують намалювати будинок, дерево та людину, а потім проводять детально розроблене опитування. За змістом та деталями малюнку можна судити про афективно-потребову сферу особистості, рівні її психосексуального розвитку тощо (див. нижче рис. 32) [42].

Методика "Кінетичний малюнок сім'ї" (Kinetic Family Drawings, K-F-D) була розроблена Р.С.Бернсом та С.Х.Кауфманом у 1972 році з метою оцінки внутрішньосімейних відносин [22]. У ній досліджуваний має намалювати кожного члена сім'ї у дії (рис. 33). Аналіз кінетичних малюнків ґрунтується на символічному тлумаченні стилю виконання малюнку, зображених предметів, діях членів сім'ї, стосунків між ними. При цьому переважна більшість трактувань, запропонована авторами методики, ґрунтується на положеннях психоаналітичної теорії.

Однією з найпопулярніших малюнкових методик, яка часто використовується з метою попередньої діагностики особистісних властивостей дітей і дорослих, є методика "Неіснуюча тварина " (М.З.Друкаревич) [42], [226].

Досліджуваному пропонують придумати та намалювати неіснуючу тварину, а також назвати її неіснуючим ім'ям (див. нижче рис. 34).

Найчастіше за допомогою даної методики діагностують особливості самооцінки, емоційно-вольових якостей досліджуваного, рівень його агресивності тощо.

Імпресивні проективні методики ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимулів із ряду запропонованих. Досліджуваний надає перевагу одним стимулам (як найбільш бажаним) по відношенню до інших [42]. До цієї групи проективних методик можуть бути віднесені "Тест вибору кольору Люшера", "Тест Сонді", "Психогеометричний тест".

Опублікований у 1948 році М.Люшером "Тест вибору кольору" (Luscher Farbwahl Test) [250] передбачає роботу досліджуваного із 7 наборами стандартних квадратів (зі стороною 28 мм) різних кольорів та відтінків, що загалом складає 73 кольорові картки. В психодіагностичній практиці зазвичай використовують не повний набір, а лише спрощену процедуру тестування 8 квадратами синього, зеленого, червоного, жовтого (основні), фіолетового, коричневого, чорного та сірого (додаткові) кольорів. Досліджуваний має обрати із одночасно пред'явлених на білому тлі 8 кольорів той, який найбільше сподобався, найприємніший. Обраний квадрат перевертається й відкладається у бік; потім процедура повторюється. Інтерпретація отриманого ряду кольорів, яким досліджуваний надає суб'єктивну перевагу, ґрунтується на двох припущеннях: 1) кожному кольору притаманне певне символічне значення (наприклад, червоний колір символізує прагнення до влади, домінування, активність; зелений - наполегливість, жовтий - залежність, честолюбство, недостатність самоконтролю тощо); 2) залежно від позиції, котру займає конкретний колір (1 або 2, 3 або 4, 5 або 6, 7 або 8), виявляється його функціональна значущість та відповідно робиться висновок про індивідуально-психологічні особливості досліджуваного (наприклад, перші дві позиції визначають цілі індивіда та способи їхнього досягнення, а дві останні - пригнічені потреби, що символізуються даними кольорами).

Однією з відомих модифікацій методики Люшера, спрямованою на діагностику невербальних компонентів ставлення до значущих інших та самого себе, є кольоровий тест ставлень (рос. Цветовой тест отношений, ЦТО), який був розроблений А.М.Еткіндом у 1981 році. Процедура його проведення передбачає добір та наступне ранжування досліджуваним кольорів, які відповідають певним значущим для нього особам, поняттям. Отримані кольороасоціативні відповіді досліджуваного зазнають якісного та кількісного аналізу, на основі чого робиться висновок про емоційне прийняття (відторгнення), позитивності (негативності) тощо соціальних стимулів [189].

Стимульний матеріал "Тесту Сонді" (Szondi test) (Л.Сонді, 1939 рік) складається зі 48 стандартних карточок (6 серій по 8 картонок у кожній) з портретами психічно хворих людей (див. нижче рис. 35).

Досліджуваному пропонується обрати в усіх серіях по два портрети, які найбільше та найменше сподобались. На основі аналізу факторних значень (h - сексуальна недиференційованість, s - садизм-мазохізм, є - епілептоїдні тенденції, hy - істеричні нахили, к - кататонічні прояви, р - паранояльність, d - депресивний стан, т - маніакальні прояви) обраних досліджуваним портретів робляться діагностичні висновки про його незадоволені інстинктивні потреби та ступінь їхнього напруження [42], [249].

Опублікований С.Деллінгер у 1989 році "Психогеометричний тест " призначений для діагностики психологічних характеристик так званих геометричних форм особистості. Адже згідно точки зору автора методики, особистість може бути описана комбінацією двох-трьох геометричних фігур, які мають певне символічне значення. Процедура дослідження полягає у наступному. Досліджуваному пропонують обрати з 5 геометричних фігур (див. нижче рис. 36) ту фігуру, про яку можна сказати: "це -Я"; інші фігури ранжуються від найбільш до найменш привабливої.

Інтерпретація результатів дослідження ґрунтується на символічному значенні форми (наприклад, "зигзаги" - люди-творці з розвинутою інтуїцією, синтетичним стилем мислення, спрямованістю у майбутнє) [42].

Адитивні проективні методики передбачають завершення речення (методики "Завершення речення") або історії (методики "Завершення історії"). За своєю сутністю ці методики є розвитком "Тесту словесної асоціації" (Word Association Test) (Ф.Гальтон, 1879; Е.Крепелін, 1892; К.Юнг, 1906; Г.Кент, О.Розанов, 1910; В.Вундт, 1911; О.Р.Лурія, 1932; Д.Рапапорт, 1946, В.М.Каган, М.С.Роговін, 1961 та ін.) та від початку використовувались для вимірювання лінгвістичних здібностей. На сучасному етапі розвитку психодіагностики адитивні проективні методики застосовуються переважно під час психотерапевтичної роботи з метою виявлення мотиваційно-особистісних властивостей дітей та дорослих, особливостей системи їхніх відносин у сім'ї, в референтних групах тощо [42].

Так, виконуючи методики "Завершення речення" (Sentence-Completion Techniques) (А.ГІейн, 1928; А.Тендлер, 1930; Дж.Роттер, 1950, Д.Сакс, 1950; Б.Форер, 1950; А.Роде, 1957; Г.Г.Румянцев, 1969 та ін.), досліджуваний має закінчити на власний розсуд певну кількість незакінчених речень, сформульованих таким чином, щоб виявити в нього певні особистісні риси, потреби, мотиви, ставлення тощо (наприклад, "Я завжди хотів..."). Як приклад можна навести методику мотиваційної індукції Ж.Ньютена (МІМ), за допомогою якої діагностуються різні сторони пізнавальної мотивації, мотивації досягнення, комунікативної мотивації тощо [189].

На принципі вербального закінчення ґрунтуються й техніки "Завершення історії" (Story Completion Techniques): досліджуваному пропонують закінчити декілька невеликих за обсягом історій, оповідань, казок. Як приклад, можна навести опубліковану в 1937 році М.Тома "Методику доповнення оповідань" (Methode des histories a completes) або запропоновані Л.Дюссом у 1940 році "Казки Дюсса (Десперт) " (Diiss (Despert) Fables) [42].

Отримані за допомогою вказаних методик дані зазвичай зазнають якісної обробки, котра, як правило, здійснюється з психоаналітичних позицій та ґрунтується на інтуїції дослідника. Проте, можлива й кількісна обробка даних шляхом квантифікації частоти прояву певних категорій відповіді [42].

Катартичні проективні методики передбачають здійснення досліджуваним ігрової діяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, розроблена Дж.Морено у 1946 році психодрама здійснюється у вигляді імпровізованої театральної вистави, в якій досліджуваний грає роль самого себе або уявної особи. При цьому вплив спеціально створених драматичних ситуацій, які є співзвучними переживанням досліджуваного, спричиняють його афективну реакцію (ігровий катарсис) та вивільнення назовні відповідних особистіних властивостей, проблем, конфліктів, що забезпечує певний психотерапевтичний ефект. Близькою до психодрами є процедура проведення "Тесту ляльок" (Puppetry Test) (А.Вольтман, 1951; М.Гауорт, 1957): дитину просять розігрувати з ляльками різні сцени з участю матері, батька, братів, сестер, друзів тощо. Так само, як і в адитивних методиках стандартизована схема інтерпретації даних катартичних методик ще досі не розроблена - наголошується лише на важливості інтуїції дослідника [42].

Рефрактивні проективні методики спрямовані на діагностику особистісних властивостей, прихованих мотивів за мимовільними змінами (порушеннями) усного або писемного мовлення (наприклад, графологічні проби) [38].

Різновидом рефрактивних проективних методик є запропонована В.В.Століним у 1981 році методика керованої індукції. Основний принцип методики полягає в тому, що досліджуваному пред'являють його власний словесний портрет (складений на основі його відповідей за значущими факторами опитувальника 16 PF Р.Кеттелла) під іменем портрета іншої особи, а також портрет (розроблений за тими самими значущими факторами опитувальника Кеттелла) його вигаданої протилежності. Досліджуваному пропонується відповісти на низку питань, конкретний зміст яких може варіюватись залежно від завдань діагностики. Окрім цього він має вказати на характер взаємовідносин, які б склалися в нього з описаними особами, а також на почуття, які б у нього виникли відносно цих людей. Аналіз результатів діагностики полягає у здійсненні спеціальної контент-аналітичної процедури з метою виявлення особливостей самовідношення (глобального самовідношення, самоповаги, самоінтересу, аутосимпатії), ставлення досліджуваного до відсутніх у нього особистісних рис, його мотивів, потреб тощо [189].

Загальною специфікою зазначених груп проективних методик, яка істотно відрізняє їх від об'єктивного та суб'єктивного психодіагностичного інструментарію, є особливості:

· стимульного матеріалу;

· поставленого перед досліджуваним завдання;

· обробки та інтерпретації результатів.

Специфікою стимульного матеріалу проективних методик є його неоднозначність, розмитість, невизначеність, слабка структурованість, що припускає різну інтерпретацію та є необхідною умовою реалізації принципу проекції.

В описаних вище проективних методиках реалізуються 2 типи проекції – структурна та тематична. Перша виявляється під час застосування конститутивних проективних методик (тест Роршаха) та пов'язана з переважною об'єктивацією неусвідомлюваних настанов – елементарних програм організації поведінки, які забезпечують готовність до сприймання об'єктів у певному ракурсі, виділення в них істотного / неістотного (наприклад, частини або цілого, форми або кольору тощо). Тематична проекція, котру можна спостерігати в ТАТ та і в інших похідних від неї методиках (проекція на людські стимули), пов'язана з приписуванням усвідомлюваних досліджуваним власних рис та особливостей іншим людям. Неусвідомленим є лише сам процес проекції.

Особливістю поставленого перед досліджуваним завдання є, по-перше, його прихований, непрямий характер: незнання респондентом мети обстеження, предмета діагностичної інтерпретації значно зменшує ймовірність фальсифікації ним відповідей. По-друге, під час виконання проективних діагностичних завдань досліджуваний здійснює конструювання, розвиток, доповнення, інтерпретування стимулів, даючи значну кількість відповідей, які не розглядаються як "правильні" або "неправильні".

Говорячи про особливості інтерпретації отриманих за допомогою проективних методик даних, слід підкреслити, що. проективні методики скоріше пов'язані з якісним, ніж кількісним, підходом до дослідження особистості. При цьому відсутність у більшості з них стандартизованого апарату для об'єктивної обробки отриманих результатів часто призводить до виникнення так званих помилок психодіагноста – суб'єктивізму трактувань, асимілятивної проекції (підвищення в тривожного дослідника суб'єктивної чутливості до індикаторів тривожності в отриманому проективному матеріалі), неусвідомленого прагнення підтвердити власну думку тощо [196]. Тому для підвищення вірогідності та надійності дані, отримані за допомогою проективних методик, слід зіставляти з даними, отриманими за допомогою інших об'єктивних психодіагностичних методів.

Висновки до 2 питання

Дата добавления: 2014-01-11