ЛЕКЦІЯ №1 Загальне поняття міфу й міфології

ВОПРОСЫ ДЛЯ САМОПРОВЕРКИ.

1. Чем деятельность человека отличается от поведения животных?

2. Каковы основные компоненты структуры деятельности?

3. Роль и влияние игры на формирование личности ребенка?

4. Каковы основные виды деятельности?

5. Что такое умение, навык, привычка и как они образуются?

6.Определение способностей, виды способностей у человека.

ЛИТЕРАТУРА.

1. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. Л., 1965.

2. Жинкин Н.И. Механизмы речи. М., 1958.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. М., 1975.

4. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. - М., 1983.

5. Леонтьев А.Н. Основы теории речевой деятельности. М., 1974.

6. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984.

7. Петровский А.В. Вопросы истории и теории психологии. М., 1984.

8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. - М., 1987.

9. Смирнов А.А. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР. М., 1975.

10. Узнадзе Д.Н. Психологические исследования М., 1966.

11. Белоус В. В. Темперамент и деятельность. Учебное пособие. - Пятигорск, 1990.

План:

1. Визначення міфу й міфології.

2. Теорії походження міфу

а) обрядова;

б) евгемеризм;

в) психоаналітична;

г) структурна.

Література:

1. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002.

2. Воеводина Л.Н. Мифология и культура. – М., 2002.

3. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006.

4. Дмитренко М. Українська фольклористика другої половини ХІХ ст.: школи, постаті, проблеми. – К.: Сталь, 2004. Розд. Міфологічна школа. – С. 10 – 150.

5. Лосев Алексей. Диалектика мифа. –М., 1930.

6. Мифологический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1991. – С. 653–658.

7. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. Т. 1. М., 1991. Т. 2 М., 1992.

8. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: ескіз української міфології. –К., 1992.

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма «міт») — буквально означає «переказ», оповідання про явища природи, минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Традиційно міф визначають як стародавню народну оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот.

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та леґенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, леґендою — історії про героїв-людей, засновані на історичних постатях та подіях.

Міфоло́гія (грец. Μυθολογία — казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфів якого-небудь народу. Українці не мають, як кельти чи греки, зафіксованих збірок міфів, тому міфологічні уявлення українців учені викристалізовують із фольклорних текстів. У вербальному вигляді міфи українців – це сукупність казок, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Неклюдов С.Ю. “К вопросу о фольклоре и обряде”: Согласно Е.М. Мелетинскому [1976, с. 37 и сл.], «миф. не действие, обросшее словом, и не рефлекс обряда», он появляется как ответ на познавательные потребности человека (среди млекопитающих. наиболее любознательного существа, чья неофилия не угасает с возрастом, как у других приматов [Моррис 2001, с. 141-142]). Миф гетерогенен, среди его источников. и бессознательное коллективной психологии, и интеллектуальная деятельность по производству символических форм, и «первичные обобщения» человеческого разума и т.д. Значения основных мифологических представлений и образов связаны с ориентацией человека в природной среде и в сообществе себе подобных, с его «базовыми» эмоциями (радость, удивление, гнев, страх, голод, сексуальное влечение и пр.), универсалиями и архетипами общественного сознания. При этом миф практически всегда является повествованием (прежде всего, космо- и антропогонического характера), которое, как уже упоминалось, обычно никак не выводимо из обрядовых структур и является особым фольклорным жанром. Вообще, фольклор в его наиболее архаических формах возникает на почве мифа и, очевидно, одновременно с ним, а мифологические сообщения передаются на разных уровнях фольклорной традиции — вплоть до стилистики входящих в нее текстов — религиозно-магических, обрядовых, сказочно-эпических, лирических, паремиологических и т. д. Все, что связано с сказочно-эпическим вымыслом, в наибольшей степени имеет свои корни в мифе, с обрядовыми же структурами больше соотносится поэтическая организация текста.

У первісному суспільстві міфологія була основним засобом розуміння світу, а міф виражав світовідчуття й світорозуміння його творців. Оскільки первісна людина не виокремлювала себе з оточуючого природного й соціального світу, то її мислення було синкретичним і невіддільним від емоційної сфери. В результаті людина одухотворювала природу, персоніфікувала неживі предмети і явища, переносила свої властивості на об’єкти природи, перед якими відчувала страх і яким поклонялися. Так виникали міфи про богів. Міфологічних предків людина також наділяла природними рисами. Боги та люди в міфах поєднувалися родинними зв’язками. Рослини, тварини, явища природи (тотеми) вважалися родоначальниками й охоронцями роду.

Уосібнення явищ природи та довкілляпороджувало ідею багатобожжя й химерну міфологічну фантастику, що виявлялася в химерних описах зовнішності окремих богів, як то багаторукість, багатоокість, циклопічність тощо. Перенесення властивостей людини на неживі предмети та явища породжувало фантастичні оповіді, в яких люди були здатні до трансформації зовнішності, метаморфоз, хвороби зображувалися як чудовиська, космос – як світове дерево або принесений у жертву велет, предки – як звірі чи дерева-тотеми тощо.

На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д.

У сучасній науці міф трактується не лише як архаїчний переказ чи оповідання про походження світу, богів, природних і соціальних явищ, живих істот, людини тощо, а й як першооснова процесу мислення, що аналізує оточуючу дійсність протягом існування людства. Міф визначається як позачасова модель людського мислення (від минулого до сучасності), як сукупність парадигм, що відображають усі проблеми людства.

О. Потебня вважав, що за словом стоїть міф, слова – продукти передусім міфічного мислення народу. Російський дослідник Є. Мелетинський називав міф одним із центральних феноменів у історії культури, засобом систематизації життєвих явищ і процесів, первинною моделлю кожної ідеології й культури, літератури, мистецтва, релігії, філософії й науки.

Міфотворчість – важливе явище в культурній історії людства. Відомий православний філософ А. Лосєв заперечував, що міфологія – це примітивне чи донаукове мислення ранніших епох. Учений вважав, що міфологія є видумкою лише з наукового погляду, а з точки зору міфічної свідомості міф – це реальне життя. Міф не ідея, а максимально конкретна реальність, необхідна категорія людської свідомості й буття взагалі. О. Лосєв називав міф словесно оформленою чудесною історією особистості.

На думку філософа, міф відмінний від науки, він безпосередній, насичений емоціями, реальними життєвими переживаннями. Він олюднює, обожнює або ненавидить. Міф емоційний, практичний, насущний. Наприклад, свідомість людей, що споживають м'ясо абсолютно відмінна від свідомості вегетаріанців. При цьому свідомість і тих, і тих міфічна.

Міфологізм особистості проявляється в одязі (його фасоні й кольорах), зачісці, манері ходити, говорити тощо. Щоб змінити поведінку або принаймні манеру одягатися, необхідно спочатку змінити свідомість.

О.Лосєв наголошував, що міфічне мислення не варто протиставляти науковому. Адже наукове мислення також можна назвати міфічним. Міфічною є ідея соціальної рівності, або теорія безкінечного поділу матерії чи безкінечного прогресу суспільства. Не наука заперечує міф, а одна міфології заперечує іншу міфологію, нові міфи заперечують старі, як наприклад, християнські міфи боролися з язичницькою міфічною свідомістю.

Міфологи другої половини ХХ ст. докорінно змінили погляди на міф: вони довели, що існують сучасні міфи, що кожному часу властива своя міфологія. Масова свідомість, ментальність базуються на міфології, особливості якої визначаються параметрами часу, етносу, гендеру, соціуму.

Дата добавления: 2014-01-11