Відновлення кримінології в СРСР та УРСР у 60-ті роки XX ст. та її сучасний стан

Наприкінці 50-х років, після усунення наслідків культу особи Сталіна, справа з кримінологічними дослідженнями змінилася на краще. В юридичній літературі почали з’являтися статті, автори яких ставили актуальні питання боротьби зі злочинністю.

На засіданнях і конференціях, які були організовані у Москві Генеральною прокуратурою та Верховним судом СРСР, юридичні науково-дослідні інститути й вищі навчальні заклади планували заходи, спрямовані на вивчення кримінологічних проблем.

Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів вузів щодо вивчення різних сторін злочинності та її детермінації. З 1957 р. проблемами кримінології почали займатися на юридичних факультетах університетів і в юридичних інститутах, секторах філософії і права ряду Академій наук союзних республік.

До нових кримінально-процесуальних кодексів (1961 р.) були внесені норми, що встановлювали обов’язок органів слідства, прокуратури й суду виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів.

На початку 60-х років були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С.С. Остроумова “Злочинність та її причини в дореволюційній Росії” (1960), О.Б. Сахарова “Про особу злочинця та причини злочинності в СРСР” (1961), О.А. Герцензона “Предмет та метод радянської кримінології” (1962), Г.М. Міньковського, В.К. Звірбуля та інших “Попередження злочинів” (1962).

У 1963 р. був створений Всесоюзний інститут з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності, що стало значним кроком у розвитку кримінології. Перед інститутом було поставлено завдання – об’єднати й очолити наукові дослідження у даній галузі. У складі інституту працювали десять секторів: загальної методики вивчення і попередження злочинності (О. О. Герцензон); вивчення причин та розробки заходів попередження розкрадань соціалістичної власності (В.Г. Танасевич); вивчення злочинів проти особи (С.С. Степечев); злочинів неповнолітніх (Г.М. Міньковський); попереднього слідства (А.І. Михайлов); прокурорського нагляду (В.К. Звірбуль); криміналістичної техніки (М.О. Селіванов). Першим директором інституту був призначений І.І. Карпець, заступниками - В.М. Кудрявцев і Г.І. Кочаров.

Невдовзі з’явилися такі теоретичні наукові праці: П.П. Михайленко, І.А. Гельфанд “Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности” (1964); О. А. Герцензон “Введение в советскую криминологию” (1965); П. П. Михайленко “Причины рецидива и борьба с ними в УССР” (1965), “Борьба с преступностью в Украинской ССР”, Т. 1 (1966) і Т. 2 (1967), “Предупреждение преступности несовершеннолетних в УССР” (1967), “Профилактическая деятельность районних (городских) органов милиции и следственных аппаратов при них” (1968); В.М. Кудрявцев “Причинность в криминологии” (1968); І.І. Карпець “Проблема преступности” (1969); Н.Ф. Кузнецова “Преступление и преступность” (1970); П.П. Михайленко, І.А. Гельфанд “Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел” (1970); М.І. Ковальов “Основи криминологии” (1970); В.К. Звірбуль “Деятельность прокуратуры по предупреждению преступлений” (1971); Г.О. Аванесов “Теория и методология криминологического прогнозирования” (1972); А.С. Шляпочников “Советская криминология на современном этапе” (1973) тощо.

Для цього та наступних періодів характерна активізація кримінологічних (теоретичних і прикладних) досліджень. Опубліковано значну кількість монографій і навчальних посібників, які дістали позитивну оцінку серед широкого загалу читачів. Кримінологія, як самостійна наука і навчальна дисципліна, починає відігравати все більшу роль у розробці карної політики держави, нормотворчості та практиці боротьби зі злочинністю.

У 1966 р. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності, який витримав потім три видання і був основою створення в середині 80-х років 2-томного “Курсу кримінології”. Розвиток цієї науки активізувало створення кафедр кримінології у багатьох вищих юридичних навчальних закладах країни та вищих школах МВС.

Викладання кримінології було орієнтовано на отримання випускниками вузів не тільки твердих знань з проблем боротьби зі злочинністю та її окремими видами, а й на можливість реальної їх участі у розробці і реалізації різних профілактичних заходів, спрямованих на ефективну протидію злочинності. У 80-ті роки відбувався також інтенсивний розвиток кримінологічних досліджень стосовно поглибленого вивчення властивостей та ознак особи злочинця, механізму індивідуальної злочинної поведінки (М.Ю. Антонян, Г.X. Єфремова, М.М. Кочетов, В.В. Гульдан, А.Р. Ратінов, О.М. Яковлєв та ін.). Завдяки цим дослідженням стало можливим використовувати у практиці боротьби зі злочинністю науково обґрунтовані дані про генезис і детермінанти різних видів злочинів та осіб, які їх вчиняють.

Значний внесок у розвиток радянської кримінології зробили такі вчені, як Г.О. Аванесов, О.І. Алексєєв, М.М. Бабаєв, С.В. Бородін, Ю.Д. Блувштейн, Ю.А. Віцин, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, В.Д. Єрмаков, А.Е. Жалінський, А.П. Закалюк, Г.І. Забрянський, М.Е. Ігошев, І.І. Карпець, В.Е. Квашис, Б.В. Коробейников, М.В. Костицький, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, І.П. Лановенко, В.В. Лунєєв, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, І.С. Ной, В.В. Орєхов, В.В. Панкратов, О.Б. Сахаров, С.А. Тарарухін, І.К. Туркевич, Т.Г. Шавгулідзе, В.П. Філонов, О.М. Яковлєв та ін.

Відродження кримінології в Україні почалося у стінах Київської Вищої школи МВС СРСР (нині - Національна академія внутрішніх справ України). Там у 1962 - 1963 роках під керівництвом професора П.П. Михайленка проводилися соціологічні дослідження причин злочинності неповнолітніх та рецидивної злочинності в УРСР. А у 1964 р. у Москві “Юриздат” видав монографічне дослідження П.П. Михайленка і І.А. Гельфанда “Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение преступности”. У праці розглядалися питання ролі і значення попередження злочинів, визначення поняття “попередження”, запобігання злочинам у стадії готування і замаху на злочин, недопущення рецидиву злочинів. В окремих главах монографії розглядається участь громадськості у запобіганні злочинам тощо.

Слідом за цією монографією з’явилася низка інших. У них узагальнювалася не тільки практична діяльність правоохоронних органів, а й інших державних органів та громадських формувань. У країні стали створюватися науково-дослідні установи, сутність яких зводилася до відтворення колись існуючих наукових установ, але на новій основі з урахуванням розвитку науки і суспільно-економічних відносин в Україні.

Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60 - на початку 70-х років проводили широкі кримінологічні дослідження у різних містах України. В результаті цього були підготовлені й видані колективні монографії: “Попередження правопорушень неповнолітніх” (1967, відп. редактор М.М. Міхеєнко); “Боротьба з правопорушеннями і злочинністю” (1969, відп. редактор І.П. Лановенко); “Кримінально-правова боротьба з хуліганством” (1971, відп. редактор Ф.А. Лопушанський); “Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” (1971, відп. редактор І.П. Лановенко); “Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх” (1977, відп. редактор Ф. А. Лопушанський).

У цей же час була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І.П. Лановенко “Боротьба зі злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва” (1977), О.Я. Свєтлов “Боротьба з посадовими зловживаннями” (1970). Значна увага приділялась підготовці навчально-методичної літератури для службового користування працівників правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий навчальний посібник “Розслідування та попередження злочинів” (1970).

Наприкінці 70 - на початку 80-х років у відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем прийшло чимало нових наукових співробітників, серед яких А.Й. Міллер, О.М. Костенко, Ю.М. Крупка. Вони займалися кримінологічними дослідженнями й опублікували низку монографій: А.Й. Міллер “Протиправна поведінка неповнолітніх (генезис і рання профілактика)” (1985); О.М. Костенко “Принцип відображення у кримінології” (1987) та “Кримінальне свавілля (соціопсихологія волі і свідомості злочинця)” (1990); Ю.М. Крупка (у співавторстві) “Попередження сімейно-побутових злочинів” (1989).

Серед інших наукових здобутків відділу в галузі кримінології можна назвати такі колективні праці, як: “Пияцтво і злочинність” (1989); “Боротьба з економічними злочинами” (1994); “Наркотизм і злочинність” (1994); “Боротьба з господарськими злочинами” (1997).

З проголошенням України незалежною державою кримінологічні дослідження почали набувати якісно нового характеру. Вони стали рішуче звільнятися від заідеологізованості компартійних догм, класового підходу до проблем злочинності. Кримінологи дістали більшу можливість звертатися до теорії і практики боротьби зі злочинністю у розвинутих країнах світу. Водночас їм довелося осмислювати реалії нового суспільного буття та пов’язані з ними кримінологічні проблеми.

В Україні з 1991 р. відбулися істотні соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Але непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів тіньової економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника та інших негараздів, які загострили соціально-економічну і криміногенну ситуацію в Україні.

Це призвело до масових порушень законності, правового нігілізму, низької державної і фінансової дисципліни, неналежного виконання посадових обов’язків, корумпованості чиновників у всіх ешелонах влади. Зросла кримінальна “зараженість” населення. Суспільство зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведінки і різким зростанням злочинності.

Зазначені негативні явища й процеси - наслідок гострих суперечностей у всіх сферах суспільного життя, які й детермінують сучасну злочинність. Вона видозмінюється не тільки кількісно, а й погіршуються її якісні характеристики. Намітилося збільшення тяжких злочинів проти особи, бандитизму, розбоїв, пов’язаних із застосуванням зброї. Суб’єктами таких злочинів дедалі частіше стають неповнолітні. Насильницька злочинність зрощується з корисливою. Частка останньої у загальній масі злочинів становить більше половини. З’явилися нові види економічної злочинності, зокрема комп’ютерна, зростає організована злочинність, тісно пов’язана з корупцією та зарубіжними кримінальними структурами.

Таким чином, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці й методиці наукових досліджень. Реорганізується сама система кримінологічних закладів, що дісталися у спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Вже на початку 90-х років почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один з трьох його відділів проводить власне кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямі продовжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем. Кримінологічна проблематика також сконцентрована у Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України та Університеті внутрішніх справ МВС України. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вузів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.

У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР було створено науково-дослідну лабораторію Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П.П. Михайленко, а згодом - відомий кримінолог професор А.П. Закалюк. За цей період лабораторія зазнала багато реорганізацій і у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю.

Протягом усього періоду існування одним з основних напрямів роботи цієї установи було проведення кримінологічних досліджень. У 70 - 80-х роках її співробітники провели ґрунтовні дослідження щодо діяльності громадських формувань з профілактики правопорушень та злочинів (А.П. Закалюк, О.О. Ковалкін, О.Г. Кулик), профілактики злочинності неповнолітніх (С.А. Тарарухін, В.Ф. Трегубов), рецидивної злочинності (А.М. Носенко), попередження грабежів, розбійних нападів та інших найпоширеніших видів злочинів (В.О. Кузнецов, Б.І. Бараненко, В.І. Грачов), сімейно-побутових злочинів (С.В. Трофімов, М.С. Хруппа, В.В. Петров), дармоїдства (В.І. Женунтій), бродяжництва (В.І. Грачов) та ін. На жаль, майже всі ці розробки, багато з яких були здійснені вперше в СРСР або в Україні, через існуючі в той час режимні обмеження не були надруковані у відкритій науковій літературі і не стали доступні широкому науковому загалу.

Наприкінці 80 - на початку 90-х років тематика наукових розробок дещо змінилась. У той час успішно розроблялися проблеми попередження індивідуальної злочинної поведінки (А.П. Закалюк), кримінологічного аналізу злочинності (О.О. Ковалкін, О.Г. Кулик), боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин (О.О. Ковалкін, М.С. Хруппа, В.Л. Чубарев), створення системи попередження рецидивної злочинності (М.М. Короткий), профілактики групової злочинності неповнолітніх (С.А. Тарарухін), запобігання майновим злочинам, вчинюваним організованими групами (Б.І. Бараненко, А.І. Пясецький), злочинів, вчинених з особливою жорстокістю (А.П. Закалюк, А.В. Шаповалов, В.С. Ковальський), антисуспільної поведінки осіб з психічними аномаліями (А.П. Закалюк, Л.М. Москалюк), боротьби зі злочинами у сфері економіки (В.В. Головач, Л.С. Сміян) та ін. Вийшли друком монографії А.П. Закалюка “Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения”, О.О. Ковалкіна “Латентная преступность и ее выявление органами внутренних дел”, В.Л. Чубарева “Опасность лиц, совершающих преступные деяния” та “Тяжесть преступного поведения”, О.О. Ковалкіна, М.С. Хруппи, В.Л. Чубарева “Деятельность органов внутренних дел по выявлению и предупреждению группового сбыта наркотических средств” тощо. У 1994 р. був опублікований збірник наукових праць та інших матеріалів “Преступность в Украине”, у якому вперше в українській кримінології було опубліковано статистичні дані щодо стану, структури та динаміки злочинності в країні у 1972 - 1993 рр. (О.Г. Кулик, В.І. Бобир).

Останніми роками в інституті щороку здійснюється аналіз криміногенної ситуації в Україні та прогноз її розвитку на наступний рік, на базі середніх та вищих навчальних закладів м. Києва проводяться моніторингові опитування населення, здійснюються кримінологічні експертизи нормативно-правових актів (О.Г. Кулик), досліджуються проблеми профілактики злочинності серед неповнолітніх, сімейно-побутових злочинів (О.В. Бакаєв), боротьби з наркотизмом (М.С. Хруппа), різними видами економічної злочинності (В.М. Попович, С.Н. Баліна, Л.С. Сміян, В.Ф. Ущаповський та ін.). Надруковано роботи М.С. Хруппи (у співавторстві) “Антинаркотичне законодавство України: Теорія. Історія. Коментар”, В.М. Поповича “Тіньова економіка як предмет економічної кримінології”, С.Н. Баліної (у співавторстві) “Тіньова економіка і організована злочинність”, С.Н. Баліної та В.Ф. Ущаповського “Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань” та ін.

Координаційні функції покладено на Координаційне бюро з проблем кримінології, створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання полягають у плануванні та узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад’юнктуру) і докторантуру; забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вузів і факультетів, де викладається курс кримінології; організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.

Координаційне бюро забезпечує постійні контакти між вітчизняними і зарубіжними кримінологами, практичними працівниками державних і громадських організацій, які займаються питаннями протидії злочинності, а також сприяє поширенню кримінологічних знань для використання їх в інтересах зміцнення правопорядку, захисту конституційних прав і свобод громадян, здійснення ефективної боротьби зі злочинністю з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду. Останнє є особливо актуальним для молодої української держави, яка намагається інтегруватися до європейського і світового співтовариства, відповідати міжнародним стандартам у сфері ресоціалізації злочинців, функціонування судової та пенітенціарної систем.

Інтенсивність кримінологічних досліджень за останні роки дає підстави стверджувати, що кримінологія в Україні, попри всі труднощі становлення, має певні перспективи. Тривають розробки вже традиційних проблем, як то: злочинність неповнолітніх, рецидивна, насильницька, необережна. Розпочато вивчення генезису злочинів у сфері економіки, малого й середнього бізнесу, посилено увагу до з’ясування природи організованої злочинності, боротьби з нелегальним обігом наркотичних засобів, предметів озброєння, радіоактивних речовин, торгівлею людьми тощо.

З метою сприяння поширенню кримінологічних знань серед населення, а також використання досягнень цієї науки у справі запобігання злочинам в Україні 23 липня 1998 р. була створена Кримінологічна асоціація. Вона є громадською організацією, яка об’єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов’язана з протидією злочинності. 26 травня 1998 р. в м. Києві відбулася установча конференція цієї Асоціації, у якій взяли участь понад 160 учасників - провідних учених Національної академії наук України, Академії правових наук України, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Національної академії внутрішніх справ України, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Одеської національної юридичної академії, а також керівний склад правоохоронних органів і установ юстиції, представники правозахисних організацій та інших громадських об’єднань. Учасники конференції прийняли статут Кримінологічної асоціації України та сформували її керівні органи.

Президентом Асоціації було обрано Міністра внутрішніх справ України, кандидата юридичних наук Ю.Ф. Кравченка, віце-президентами - народного депутата України, доктора юридичних наук, професора О.М. Бандурку та голову Координаційного бюро з проблем кримінології Академії правових наук, доктора юридичних наук, професора А.П. Закалюка. До складу правління Асоціації увійшли: доктор юридичних наук, професор І.М. Даньшин; доктор юридичних наук, професор А.Ф. Зелінський; доктор юридичних наук, професор С.В. Кивалов; член-кореспондент АПН, кандидат юридичних наук, професор Я.Ю. Кондратьєв; доктор юридичних наук, професор І.К. Туркевич; кандидат юридичних наук О.М. Литвак.

Перспективними планами роботи Кримінологічної асоціації передбачаються: організація і проведення наукових семінарів та конференцій з актуальних проблем детермінації і попередження злочинів, участь у розробці та експертизі законопроектів, сприяння науковим дослідженням, налагодження тісних зв’язків з ученими та кримінологічними установами в зарубіжних країнах, а також співробітництво з Міжнародним кримінологічним товариством, підготовка і видання збірника наукових праць вітчизняних кримінологів. Регіональні відділення Асоціації вже створено у більшості областей України. Вони ведуть активну роботу щодо об’єднання зусиль учених та практичних працівників правоохоронних органів й експертних установ з метою розробки і реалізації дієвих заходів попередження та боротьби зі злочинністю.

За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи, 30 листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з’їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення у травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з’їзд визнав за необхідне:

1) підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного спрямування, вдосконалити їх зміст і посилити практичну спрямованість, подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їх результатів у практику;

2) вдосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів;

3) визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їх організаційного, інформаційного і методичного забезпечення;

4) визнати, що головною метою проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження Їх результатів у практику є забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.

Кримінологія, як галузь наукових знань, довела своє право на самостійне існування. Ще в 70-ті роки їй вдалося відстояти цю позицію у дискусіях з криміналістами, які довгий час стверджували, що кримінологія має бути складовою частиною науки кримінального права. В Україні, як і в зарубіжних державах, кримінологія нині розглядається як самостійна соціально-правова наука, галузь знань про злочинність та засоби протидії їй. Кримінологічні знання містять у собі значною мірою теоретичні положення юриспруденції, розроблені відповідними галузями права - кримінальним, адміністративним, конституційним, фінансовим, трудовим тощо. Боротьба зі злочинністю ведеться на правовій основі, що є юридичною гарантією того, що протидія злочинності здійснюватиметься у рамках закону з додержанням прав і свобод громадян.

В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як теорія і практика профілактики злочинів; значення “фонових” явищ у генезисі злочинності; аналіз кількісних та якісних показників злочинності; вдосконалення організації та методики кримінологічних досліджень; вивчення суб’єктивних детермінантів суспільне небезпечних діянь; узагальнення позитивного досвіду попередження злочинів у зарубіжних країнах тощо. У цьому напрямі плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю.В. Александров, В.І. Борисов, В.В. Голіна, В.О. Глушков, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Костенко, І.П. Лановенко, Ф.А. Лопушанський, П.П. Михайленко, С.А. Тарарухін, І.К. Туркевич та ін. Їх теоретичні пошуки сприяють подальшому розвитку української кримінологічної науки.

Не залишаються поза увагою і кримінологічні дослідження, які мають прикладний характер. Так, у країні запроваджується кримінологічна експертиза проектів законодавчих та інших нормативних актів; державна автоматизована система кримінологічної інформації (ДАСКІ); розробляються сучасні форми і методи боротьби з кілерством, захопленням заручників, тероризмом, здирством; створюються науково-прикладні програми з використанням досягнень економічної науки щодо попередження господарських злочинів з ознаками корупції та відмивання “брудних” грошей.

Вітчизняні кримінологи здійснили чималу роботу з підготовки Державної програми боротьби зі злочинністю на 1993 - 1996 роки, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Україні на 1996 - 2000 роки та низки аналогічних регіональних програм.

Після прийняття нових кодексів - кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого - планується прийняти Закон “Про попередження (профілактику) злочинів”, у якому мають бути визначені пріоритетні напрями боротьби зі злочинністю в Україні, уточнено основні завдання профілактичної діяльності, визначено її суб'єкти із зазначенням їх компетенції, об’єкти і види запобіжних заходів, підстави та юридичні гарантії їх застосування тощо.

Кримінологічна наука повинна мати у своєму розпорядженні повні й достовірні дані про злочинність і злочинців, які вчиняють злочини. Йдеться про впорядкування реєстрації й обліку суспільне небезпечних діянь; забезпечення об'єктивності статистичних даних; наукові методи визначення рівня латентної злочинності; публікацію щорічних статистичних звітів про неї; розробку ефективних методик визначення “ціни” злочинності; запровадження “моральної” статистики, яка б враховувала різні соціальні аномалії (найпоширеніші адміністративні делікти, алкоголізм, наркотизм, різні форми аморальної поведінки). Немає ніяких сумнівів щодо необхідності подальших комплексних досліджень з питань формування і механізму злочинної поведінки. А це потребує вивчення як соціального макро- і мікросередовища, так і внутрішніх біопсихологічних властивостей осіб, які вибирають з усіх можливих саме злочинний варіант поведінки. Особа злочинця піддавалась детальному аналізові багатьма зарубіжними кримінологами, які сповідують як біологічні, так і соціологічні підходи. Зібраний ними багатий емпіричний матеріал варто ретельно узагальнити з позицій сучасних досягнень природничих і суспільних наук без зайвого критиканства і поверхового інтуїтивного судження. Близько до цієї тематики стоять проблеми віктимології. Нині вони перебувають на початковій стадії вирішення. Тому їх поглиблене вивчення має велике теоретичне і практичне значення.

Потребують серйозного вдосконалення методики прогнозування злочинності, визначення тенденцій її розвитку в Україні в цілому та окремих регіонах на найближчу і далеку перспективу, що позитивно позначиться на науковій обґрунтованості планування боротьби з нею. Це саме стосується і прогнозування індивідуальної злочинної поведінки для її раннього попередження.

Виникла нагальна потреба в інтенсифікації досліджень корпоративної злочинності, яка заподіює не тільки величезні матеріальні збитки, а й значну моральну шкоду, оскільки підриває довіру громадян до владних структур, посягає на моральні засади суспільства, перешкоджає здоровій конкуренції, гальмує соціальний поступ країни, підриває її національну безпеку. Корпоративна злочинність пов’язана з інтернаціоналізацією економіки, розвитком міжнародної торгівлі та комунікацій у світі. Через те вона має транснаціональний характер. Темпи зростання корпоративної злочинності істотно збільшилися після розпаду соціалістичного табору, коли вона вийшла за національні кордони. Чимало корпорацій сьогодні відкривають свої тіньові філії в інших країнах, щоб ухилитися від виконання законів своєї держави. Цьому сприяє корупція чиновників з вищих ешелонів влади. Ось чому діяльність кримінологічних установ України має бути спрямована в русло міжнародного співробітництва. Це об’єктивний процес, оскільки боротьба зі злочинністю визнається у всіх країнах гостро актуальною і набуває глобального характеру. Вона здійснюється під егідою Економічної і Соціальної Ради ООН і координується відповідними її комісіями. Злочинність, заходи контролю за нею та питання профілактичного впливу на злочинців також перебувають у полі зору ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної ради з контролю за наркотичними засобами, Європейського комітету з проблем злочинності Ради Європи. Особливо варто відмітити роботу конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, які починаючи з 1965 р. скликаються один раз у п’ять років. Ухвалені ними резолюції і рішення адресуються усім державам. У них містяться рекомендації щодо застосування заходів боротьби зі злочинністю з урахуванням національних, соціально-економічних та профілактичних програм.

Кримінологи України налагоджують тісні контакти з іноземними науковими установами, які здійснюють масштабні кримінологічні дослідження. Серед них можна виокремити: а) Міжнародну асоціацію кримінального права; б) Міжнародне кримінологічне товариство; в) Міжнародне товариство соціального захисту; г) Дослідницький комітет Міжнародної соціологічної асоціації; д) Міжнародну організацію суддів у справах неповнолітніх.

Міжнародне співробітництво в галузі кримінологічної науки і практики боротьби зі злочинністю, безумовно, є велінням часу. Разом з тим цей процес не повинен перетворитися на бездумне запозичення чужих ідей і теорій без урахування історичних традицій та сучасних реалій нашого життя. І тим більше не можна перетворювати його на канал “імпортування” шкідливих, антигуманних доктрин і постулатів.

Кримінологічна ситуація у світі дає вагомі підстави вважати, що суспільство, яке не в змозі вживати необхідних заходів для боротьби зі злочинністю, навряд чи може розраховувати на майбутнє. В Україні для ефективної протидії злочинності є кілька важливих інструментів. Насамперед це: а) розробка сучасної кримінологічної теорії; б) реалізація науково обґрунтованих соціально-економічних програм; в) пріоритетна увага держави до розвитку національної культури і освіти; г) реформування правоохоронних органів, спрямоване на істотне підвищення їх професіоналізму. При цьому діяльність усіх суб’єктів профілактики злочинів треба творчо співвідносити з накопиченим світовим досвідом та загальнолюдськими цінностями. Тільки такою може бути адекватна реакція на виклик злочинності, яка нині вже загрожує національній безпеці, самому виживанню українського народу і суверенітету нашої держави.

Дата добавления: 2014-01-11