Сутність моралі: історія і теорія проблеми

Опорні поняття: мораль, моральна свідомість, релігійна етика, натуралістична етика, соціально-історична етика

1. Поняття моралі

2. Основні концепції походження моралі

Поняття моралі Слово “мораль” походить до латинського «moralis» - етичний. Мораль є досить складним явищем. Вона є однією з форм суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх областях суспільного життя. В повсякденному побуті, в науково-популярній літературі під мораллю розуміють сукупність норм, правил поведінки, які направляють, регулюють дії людей. Але подібне визначення дуже широке, бо воно не виявляє специфіки моралі. Особливість норм моралі полягає в тому, що вони носять універсальний, загальнолюдський характер. Їх розпорядження застосовні практично у всіх сферах життєдіяльності людини (особистої, сімейної, професійної, суспільної). Іншою особливістю норм моралі є те, що вони спираються на авторитет громадської думки і, мабуть, головне – на совість людини. Саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням, повнотою і духовністю.

Мораль санкціонується лише з формами духовної дії (громадська оцінка, схвалення або засудження вчинків). Це обумовлює відносно велику роль свідомості в моралі, ніж в інших формах соціального контролю. Свідомість може виявлятися як в раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів, спонук, схильностей. Не меншу роль в моральній свідомості грає індивідуальна свідомість. Індивід може значною мірою самостійно регулювати свою поведінку і судити про моральне значення всього, що відбувається навколо нього. Будучи складною суспільною освітою, мораль включає моральну діяльність з точки зору її змісту і мотивації, оскільки прийнято поступати в тому або іншому суспільстві (зразки поведінки, звичаї). Моральні відносини, що регулюють цю діяльність, що виявляються в різних формах зобов’язань, вимог до людини: моральна норма, обов’язок, відповідальність, совість. Моральна свідомість відображає ці відносини у вигляді відповідних представлень норм, принципів, суспільних і моральних ідеалів, понять добра та зла, справедливості та несправедливості). Всі ці форми моральної свідомості об’єднані в логічну систему, яка дозволяє не тільки наказувати, але і певним чином мотивувати і оцінювати моральну дію.

Таким чином, моральна свідомість містить норми, цінності, духовні орієнтири, які дозволяють, визначають вибір людини в складних, суперечливих життєвих ситуаціях. Слід підкреслити, що саме вищі цінності наповнюють наше життя особливим значенням. Але вести по-справжньому етичне життя в змозі лише та людина, яка розміряє свої помисли, відчуття та дії з вищими цінностями.

В історії етики можна умовно виділити три основні напрямки, що вивчають проблему походження моралі та її природу.

1. релігійна етика

2. натуралістична етика

3. соціально-історична етика

Для етики проблема походження моралі має не просто історичний інтерес, а дозволяє через генезис моральності розглянути її джерела та природу, зрозуміти причини, що викликають її до життя, розкрити умови виникнення моральності, а тим самим її призначення та функції. Через аналіз проблеми походження моралі можна краще зрозуміти й природу моральних цінностей.

Далеко не всі етичні теорії зверталися безпосередньо до проблеми генезису моральності, проте всі вони так чи інакше, пояснюють підставу етичних цінностей, показують необхідні умови для здійснення моралі в житті.

При всій її різноманітності в розумінні цих питань в історії етики можна умовно виділити три основні напрями, відмінні з питання про походження і природу моралі.

Релігійна етика вважає, що етичні цінності — норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, як і здатність людини їм дотримуватися — надані їй Богом. Саме тому вони мають абсолютний, вічний і незмінний характер. Взагалі авторитет моралі в релігійних моральних навчаннях спирається на уявлення про всемогутність творця. Бог виявляється необхідною інстанцією, яка додає моралі її об’єктивність, загальність, духовну піднесеність і благородність. Життя без віри в Бога — це завжди боротьба людей за свої земні егоїстичні інтереси, пов’язані з природно-тілесним, плотським і гріховним буттям людини. І якби не було Бога, життя людське давно стало б неможливим.

Однак Бог є, і людина як краще його творіння несе в собі не тільки плотський, гріховно-егоїстичний початок, але і щось вище, то, чим він “подібний Богу”, — дух Божий, який постійно нагадує про себе людині голосом совісті.

Тому справжня моральність може бути тільки в самовідданому любовному служінні вищому духовному початку в людині, яке й конкретизується в етичних заповідях, повчаннях, нормах.

Християнство традиційно відрізняє 10 старозавітних заповідей від 9 заповідей блаженства, висловлених в Євангеліях. Перші носять як би підготовчий характер “дані були в старозавітні часи, щоб диких та грубих людей утримувати від зла”. А новозавітні заповіді показують людям, які вони повинні мати душевні якості, щоб наблизитися до Бога. Саме в епоху християнства відбувся корінний переворот у вченні про мораль, яка стала перш за все звертатися до внутрішнього світу людини – серцю, любові, совісті, вільному вибору.

Виходить, що без віри в Бога, без опори на авторитет божественного одкровення не може бути єдиної загальнолюдської моралі, а людина не може бути моральною. Таким чином, джерелом етичних цінностей і вимог в релігійній етиці є воля Бога.

Релігійне трактування походження моралі володіє рядом достоїнств:

1. вона підкреслює універсальний характер моралі,

2. божественні розпорядження розповсюджуються на всіх без виключення,

3. перед її вимогами всі рівні,

4. релігійне переконання прославляє етичні шукання до суттєво життєвих питань,

5. релігійне трактування насичено особовими, емоційно-плотськими компонентами (Бог – є понадособистість).

Проте релігійне трактування має і свої недоліки. Релігійне моральне навчання їм підпорядковує етику релігії. Етика як наука прагне осягнути об’єктивні, існуючі незалежно від чиєїсь волі закономірності буття, а воля Бога як джерело етичних вимог носить надприродний і нічим не зв’язаний, довільний характер. Отже, для науки він виявляється незбагненний і доступний тільки богослов’ю та теології.

Натуралістична етика. В протилежність релігійної натуралістична етика прагне вивести етичні цінності та вимоги з природи. Натуралістична традиція в етиці має тривалу історію, ще починаючи з античності філософи прагнули вивести і обґрунтувати принципи організації життя людини, що відповідають його природі і сприяють досягненню ним щастя. Проте аж до другої половини XIX с. натуралістична етика носила умоглядний, спекулятивний характер, не була підкріплена конкретними науковими даними, а тому залишала великий простір для критики.

Тільки після створення Ч. Дарвіном теорії еволюційного розвитку натуралістична етика отримала міцну природничо-наукову підставу. Як відомо, ця теорія завдала найсильнішого удару по теологічній картині світу, продемонструвавши природний характер походження людини і її органічний зв’язок зі всім світом природи.

Головною ідеєю Дарвіна стало положення про те, що не Бог, а природа в процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття і складність природи і її вище породження — людини з його здібностями, у тому числі розумовими та етичними. Основою органічної еволюції, по Дарвіну, є здатність живих істот пристосовуватися до умов існування, що змінилися, за рахунок власних внутрішніх змін і вироблення корисних властивостей і ознак. Далі в силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними ознаками, що виникли в процесі змін. Інші, що не зуміли пристосуватися до умов, що змінилися, забираються самою природою і гинуть в боротьбі за існування.

Особи, що вижили, що володіють біологічно корисними ознаками і властивостями, передають їх по спадку подальшим поколінням. Саме таким чином відбувається природна селекція, відбір і культивування певних властивостей і якостей, поява більш розвинутих форм організації життя.

Доводячи походження людини від тварин, Дарвін постійно підкреслював загальне між людиною та її предками, тим самим стираючи якісну грань між ними. Відмінності торкалися перш за все кількісних характеристик — ступені розвитку тих або інших якостей і здібностей. Так, початок людської моральності Дарвін бачив у властивій вже високоорганізованим тваринам здатності жити спільно, відчувати симпатію, проявляти вірність, піклуватися і допомагати один одному. На цій підставі він вважав, що і почуття обов'язку і совісті також є продуктом природної еволюції.

Але для обґрунтовування моральності, її вимог і цінностей необхідно вивчати зміст і спрямованість процесів еволюції в природі, розкривати механізми біологічної і психофізіологічної обумовленості людської поведінки.

Натуралістична етика прагне розглядати моральність як природне, доступне для наукового пізнання явище, а не як область надприродного, божественного, трансцендентального. Позиція натуралістичної етики має ряд істотних недоліків. Якщо погодитися з тим твердженням, що етичні цінності визначаються природою, її еволюційним розвитком, то сама мораль у такому разі втрачає своє значення як особливої форми свідомості і способу регуляції суспільного життя. Мораль завжди виступає як сила, яка підноситься над природою. Вона припускає здібність людини до самостійного і вільного вибору позиції і вчинку, є результатом усвідомленого вибору.

Соціально-історична етика – розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Вона визнана регулювати суспільні відносини і поведінку людей в процесі їх колективної життєдіяльності в умовах поступового розвитку суспільства та ускладнення людських взаємостосунків. Соціально-історична етика виходить з вирішальної ролі праці і суспільного виробництва в процесі породження людини і суспільства разом зі всім соціокультурним комплексом. Саме трудова діяльність з необхідністю приводить до виникнення у людини мови, свідомості і мислення, є найважливішим фактором розвитку первісних людей, їх остаточного виділення з тваринного світу. Звірині інстинкти були пригнічені і витиснені в процесі колективного виробництва людьми свого життя, в боротьбі з природою при сумісному добуванні засобів існування.

Праця при цьому із самого початку виступає як спільна, колективна діяльність, бо недосконалість знарядь праці, нерозвиненість первісної людини, його слабкість перед лицем стихійних сил природи примушували його протистояти цим силам спільно, протиставивши їм принципово нову силу колективної спільності.

Одночасно праця стала головним фактором становлення і розвитку всього соціокультурного комплексу, зв’язуючи людей воєдино системою суспільного розподілу праці, обміну діяльністю та її результатами. Трудова діяльність означала появу нової форми набуття і передачі досвіду, принципово відмінній від пануючої в світі з її біологічним пристосуванням до середовища і природним відбором, вдосконаленням органів і функцій тіла. Створювався світ людської культури, існуючої об’єктивно штучної реальності, в якій опинялися, втілені досягнуті людиною успіхи в оволодінні природою — його уміння, навики, здібності, первинні уявлення про навколишню дійсність, його прагнення, бажання та мета.

Таким чином, саме творча культуротворча діяльність, що виникає на основі праці, стає нескінченним джерелом саморозвитку людського роду — вдосконалення форм діяльності, суспільних відносин і форм свідомості, а не органів людського тіла, не його біології. Найголовнішими факторами, що вирвали розвиток людини з сфери природної необхідності і підкорення законам біологічної еволюції, стали праця, спілкування і культура.

Підводячи підсумок, відзначимо, що існують декілька концепцій, пояснюючих походження моралі. Однак, як писав Ж.П. Сартр: “ Немає ніякої загальної моральності, яка показала б нам, що слід робити”. Кожний індивід вибирає свої моральні цінності, є єдиним законодавцем своїх вчинків.

Функції моралі. В розумінні сутності моралі важливу роль грає виявлення тих функцій, які вона виконує. Виділимо, на наш погляд, основні з них:

1. оцінна

2. пізнавальна

3. світоглядна

4. виховна

5. регулятивна

Рекомендована література

Аболина Т.Г. Исторические судьбы нравственности (философский анализ нравственной культуры). К, 1992. 196.с.

Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика., 1998. 472 c.

Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. М., 1987.589 с.

Малахов В. Етика., К: “Либідь”, 2001. С.15-40.

Попов Л.А. религия и мораль: взаимодействие в современных условиях // Общественные науки и современность. 1999.№3. С.171-178.

Рікер П. Етика і мораль // Рікер П. Навколо політики. К., 1995.С.269-283.

Тайлор Э.Б. первобытная культура.М.,1989. 573 с.

Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность.М.,1982.

Шрейдер Ю.А. лекции по этике., М.,1994.

Дата добавления: 2014-01-11