Трагічне

Звичайно, героїчні вчинки нерідко пов'язані не тільки з небезпекою для життя, але і із загибеллю людей. Такі явища в житті і в мистецтві знаходять своє віддзеркалення в категорії трагічного.

Трагічне визначається як подія, яка пов'язана з щонайгострішою боротьбою протиборчих сил, нерідко із загибеллю людини. Відчуття трагічного — це горе, страждання, високе душевне переживання втрати дуже дорогого і улюбленого. Взагалі в житті смерть будь-якої людини для когось є трагедією. Але ступінь трагедійності і в житті і в мистецтві визначається суспільним значенням загибелі людини, суспільними силами тих подій, які привели до цієї загибелі. Поняття трагічний пов'язано з уявленням про направлену і небезпечну боротьбу за справжні, значні цілі, які можуть привести до загибелі або страждань людини, ведучого цю боротьбу.

Трагічне - одна з основних категорій естетики, службовка для визначення суті нещадної, глибоко принципової боротьби нового із старим, особи і суспільства, яка виражає гострі і нерозв'язні суперечності і часто кінчається смертю героя, але веде до торжества тієї ідеї, за яку він боровся.

Жахливе – близька трагічному, але глибоко йому не тотожна категорія. Жахливе, асоціюючись з лихами, страшними подіями, загибеллю прекрасного, знищенням доброго, не містить в собі нічого прояснює, не залишає ніяких надій на звільнення від нещасть. Зображення жахливого - надзвичайно сильний «шоковий» прийом в мистецтві. Проте жахливе достатньо рідко стає визначальною домінантою в творчості видатного художника, бо не можна нескінченно існувати в нісенітниці загального протистояння і загибелі; життя і розум в силах подолати трагедію жаху і зла.

Єдине, проте абсолютно необхідна умова для повного проникнення в суть прекрасного - зосередити увагу на тих наших намірах, які не можна усвідомити», - писав С. Т. Кольридж в своєму есе «Про прекрасний».

У стародавніх джерело трагедії — суперечності, боротьба героя з долею, долею, де панує влада долі над людьми; у середньовіччі — суперечність між «царством земним» і «царством небесним, божим»; у трагедії класицизму — конфлікт відчуття і боргу, особистого і суспільного в людині; у романтиків — трагедія— вираз «світовій скорботі», розривши між ідеалом і життєвою дійсністю; у Гегеля джерело трагедії — суперечності між абстрактно, ідеалістично зрозумілими обставинами життя і людською особою.

Трагічна колізія в мистецтві відображає характер трагічних конфліктів в самому житті.

Не всяка загибель носить трагічний характер. Трагізм зв'язаний з прогресивним розвитком суспільства, з болем і муками, в яких народжується нове суспільство, із загибеллю людей і явищ, що затверджують торжество світлих початків життя. Тут трагічна загибель співвіднесена з піднесеним.

Якщо не всякий герой трагічний, то і по всяка загибель прекрасного і піднесеного героя трагічна. Загибель випадкова, нічого що не виражає і ні про що не говорить, не має відношення до істотного змісту життя і розвитку тих колізій, в які включена людина, не може бути названа трагічною. У трагічному завжди виявляється діалектика випадкового і необхідного. Випадковість входить в трагічне тоді, коли вона веде до необхідності і виявляє її.

Трагічні страждання і загибель закономірні. Вони породжені необхідними обставинами самого життя. Але ця необхідність і закономірність на поверхні речей виявляється в ланцюзі випадковостей.

У трагічній випадковості завжди виявляється суть, сенс життя. Такого роду випадковості і мають місце в колізіях трагічного мистецтва.

Історизм в підході до оцінки реальних трагедій життя — ключ до розуміння різноманітних типів трагедії в мистецтві.

Істотною межею справжньої трагедії є наявність в ній життєстверджуючого початку.

Трагічне представляє відносну суперечність: по-перше, оскільки воно не вичерпує всіх форм існування суперечностей; по-друге, воно не є суперечністю, властивою всій історії людства.

Трагічно переживається нове, коли воно, не маючи достатніх сил для перемоги, гине в боротьбі. Такі повстання Спартака, декабристів, паризьких комунарів. І чим вище мета, за яку боролася людина, тим напряженнее боротьба, в якій він брав участь, тим вище трагедійність його загибелі. Загибель героя сприймається як велике суспільне горе.

Зрозуміло, характер трагічного конфлікту — категорія історична. У представленнях людей стародавнього світу трагедія виникла із зіткнення людини з тими, що невідворотними визначили Долі. Софокл в трагедії «Цар Едіп» представив життя людини, якій на роду написано зробити тяжке лиходійство. Уникнути цього він не міг — така воля богів. Це класичний тип трагедії, коли розкривається дія непорушних законів життя, незалежних від волі людини. Художники в трагедії завжди ставили питання: «Хто винен?» Стан миру або стан духу? Звідси виникали різні теорії трагічного життя. Трагічна «провина без провини» це трагедія всіх «без провини винуватих», «зайвих людей», «принижених і ображених». Тільки усвідомивши трагедію людського приниження, люди починають усвідомлювати себе, своє місце в цьому світі. І услід за питанням «хто винен?», ставимо питання: «Що робити?» Трагедія суперечності самосвідомості, або «провини в собі». Бувають такі складні ситуації в житті людини, коли він поставлений перед вибором — «так — ні». І від того, як відповість людина, залежатиме не тільки його доля, але і доля подальших поколінь. Цю проблему з надзвичайною художньою силою поставив Б.Брехт в п'єсі «Життя Галілея».

Багато трагедій виникає і на ґрунті особистих відносин між людьми — нещасній любові, ревнощам, несправедливості і т.д. І тут суспільне значення трагедії пов'язане з тим, наскільки в цих інтимних відносинах виявляються риси епохи, наскільки вони типові для свого часу.

Людина, що гине в ім'я пристрасті до наживи або що вбиває іншу людину в ім'я цього, жалюгідна або огидлива, не дивлячись на свою силу, але не трагічний. Трагічне вимагає величі, а не знищення або приниження людської особи.

Дата добавления: 2014-01-11