Адаптація працівників у системі

В загальному розумінні адаптація – це процес пристосування людини до умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Тому завданням ергономістів є розробка засобів, методів, програм, що найбільш ефективно дозволять працівникові адаптуватися до умов системи „людина – машина – зовнішнє середовище”. В той же час адаптація передбачає селекцію працівників за критерієм придатності до даного виду трудової діяльності.

Як властивість, адаптованість працівника – це його здатність пристосовуватися до змісту і умов трудової діяльності безпосереднього соціального середовища, вдосконалювати свої ділові й особистісні якості.

Важливість формування відповідних програм адаптації до роботи в системах обумовлюється тим, що останні роки все більшою стає роль інформаційного фактору в трудовій діяльності, а також суспільним характером праці.

В психофізіології адаптацію розуміють як набуття організмом нових властивостей і якостей в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Виходячи з цього, ефективність адаптації цілком залежить від факторів зовнішніх по відношенню до організму та стійкості набутих характеристик, зв’язків організму, набутих протягом життя або невід’ємних (природних)[11].

Психофізіологічна суть адаптації полягає у наступному. Людина постійно взаємодіє із середовищем, тому структура зв’язків організму постійно змінюється. Ці зміни є відповідними реакціями організму на подразники. Відповідні реакції проходять дві стадії. Перша з яких – первинна – з’являється як результат аналізу якісних та кількісних особливостей подразника, а також вибору й активізації на основі цього аналізу програм відповіді на фізичні й інформаційні характеристики подразника. Другою стадією є реакція плати, тобто оптимізації всіх параметрів організму.

В процесі тривалого впливу на організм людини нестандартних, шкідливих факторів середовища відбувається адаптація організму шляхом оптимізації реакцій: формування адекватності первинної відповіді й мінімізація плати. Механізм адаптації спрацьовуватиме більш оптимально у разі, коли реакція первинної відповіді мобілізує всі сили організму аби нівелювати вплив подразника (вона не може бути мінімізована, оскільки це могло б призвести до значних негативних зрушень в організмі), а, в свою чергу, реакція плати, як похідна первинної відповіді, лише реагуватиме на зміни, так як значущість цієї реакції стає меншою.

Отже, психофізіологічна адаптація людини до системи – системна відповідь організму на тривалий чи багаторазовий вплив зовнішнього середовища, що забезпечує виконання основних завдань діяльності й спрямована на досягнення адекватності первинної реакції та мінімізацію реакції плати.

Крім психофізіологічної, розрізняють ще декілька видів адаптації: емоційна, екологічна, соціальна, професійна.

Професійна адаптація – пристосування людини до умов конкретної трудової діяльності, формування відповідних знань, навичок, умінь, що дозволяє раціонально й ефективно працювати.

Професійну адаптацію дуже часто поєднують із виробничою. Це пов’язано з тим, що професійна адаптація реалізується в конкретних умовах виробничого середовища, тож реальне пристосування людини до специфіки професії відбувається на робочому місці. Протягом трудового життя, людина може змінювати робоче місце, в т.ч. можуть бути змінені умови праці, структура колективу та відносини в ньому. Тому професійна адаптація до системи „людина – машина – зовнішнє середовище”, як виробничого середовища, ставить перед ергономістами чимало питань: чи зможе приймати працівник дане середовище як належне й з найменшими затратами (фізичними, психічними, фізіологічними, ін.) пристосовуватися до нього; чи необхідні додаткові засоби для ефективного пристосування людини. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що професійна адаптація до роботи в системі „людина – машина – зовнішнє середовище” неможлива без психофізіологічної та соціальної адаптації.

Варто розрізняти активну професійну адаптацію, коли індивід прагне впливати на середовище для того, щоб змінити його (шляхом раціоналізації трудових методів, обладнання, підвищення кваліфікації), і пасивну, коли він не прагне до такого впливу та змін.

23. Зовнішнє середовище як елемент системи „людина – машина – зовнішнє середовище”

Трудова діяльність людини відбувається в певних визначених умовах, які залежать від факторів зовнішнього середовища, тому одним із завдань ергономіки є вивчення їх впливу на функціональний стан і працездатність людини. Фахівці з ергономіки розробляють програми захисту людей від дії шкідливих факторів оточуючого середовища та покращення умов праці, засоби захисту від цих факторів.

Фізолого-гігієнічна класифікація факторів, які можуть впливати на оператора в системі “людина – машина – зовнішнє середовище”, включає наступні групи:

- електричні фактори (електричне поле, контактна різність потенціалів, атмосферний електричний струм – ступінь іонізації повітря);

- радіаційні фактори (іонізуючі, теплові, радіочастотні випромінювання);

- метеорологічні фактори (температура, вологість, швидкість руху повітря);

- бароакустичні фактори (атмосферний тиск і його перепади, шуми звукового діапазону, інфра- і ультразвуки);

- механічні фактори (прискорення, вібрація, аперіодичні коливання, штовхання, тряска).

При проектуванні системи “людина – машина – зовнішнє середовище” орієнтуються лише на оптимальні для життєдіяльності та працездатності параметри фізичних і хімічних факторів. Проте, сьогодні це не кожного разу можливо, тому як мінімум необхідно дотримуватися санітарних норм, що закріплені законодавством.

Проектуючи зовнішнє середовище в системах, особливу увагу приділяють освітленню приміщень, оскільки специфіка роботи операторів пов’язана зі сприйняття та обробкою саме візуальної інформації.

Проектування зовнішнього середовища, здебільшого робочих місць, вимагає вирішення проблеми освітленості як природнім (денним) так і штучним світлом. На практиці, застосовують такі типи освітлення: загальне, місцеве та комбіноване. Також світло може бути спрямованим, розсіяним та віддзеркаленим.

При штучному освітленні встановлюють світильники, різні лампи. Їх встановлення, задля забезпечення оптимальної освітленості, потребує дотримання наступних правил:

· прямі світлові промені не повинні падати на очі під кутом, меншим 30º до горизонту;

· кут падіння не повинен сприяти виникненню осліпляючих віддзеркалених променів;

· тінь від людини не повинна закривати його робочу зону.

Забезпечення сприятливих метеорологічних умов вимагає створення і встановлення системи опалення і кондиціонування таким чином, щоб а ні тепле, а ні холодне повітря не спрямовувалося на людей, які працюють у приміщенні.

На виробництві рекомендується створювати динамічний клімат з визначеними перепадами показників температури, тренуючи терморегуляційний апарат і тонізуючи нервову систему. Встановлено, що “м’який температурний режим” може діяти як монотонний подразник, який викликає реакцію гальмування. Однак, температура повітря у поверхні полу і на рівні голови не повинна змінюватися більше ніж на 5⁰ С.

Значний вплив на умови праці має виробничий шум – один з потужних подразників зовнішнього середовища. Деколи уникнути шуму неможливо, тому засобами, які забезпечать нівелювання шкідливого впливу будуть такі: створення приміщень з використанням шумопоглинальних матеріалів, надання навушників та шоломів, дотримання спеціальних режимів праці та відпочинку, використання глушників. Норми шуму на робочих місцях регламентуються відповідним стандартом.

Серед негативних факторів умов праці є вібрація. Враховуючи антологію її пливу на людину, рекомендують застосовувати амортизаційні матеріали та пристрої (рукавички, килими, м’які сидіння, амортизатори, ін.), проводять тренування працівників (вправи для вестибулярного апарату).

Щоб уникнути впливу такого фактору як прискорення, пропонується:

- проводити тренування працівників для підвищення опірності їх організму до перенавантажень (розвиток сили м’язів і міцності кістково-м’язового апарату);

- моделювати обладнання, меблів таким чином, щоб усунути можливість отримання травми гострими кутами гранями предметів, а також посилити їх амортизаційні властивості навіть через швидку зношуваність;

- мінімізувати енергетичні затрати організму та зменшувати ймовірність зміщення внутрішніх органів, підвищувати потенціал кістково-м’язового апарату шляхом знаходження сприятливої робочої пози;

- створювати спеціальні опори зі збільшеною площею, фіксатори;

- надавати захисний одяг.

Задля захисту людину від шкідливого впливу ультразвуку, краще усунути будь-які можливості стикання працівника із інструментом, виробами, тощо, що випромінює ультразвук. Також використовують звукоізоляцію та матеріали із властивістю щодо звукопоглинання, спеціальний інструмент із віброізолюючою рукояткою та подвійні рукавички.

Безпечність роботи працівників із радіоактивними речовинами забезпечують декількома способами: зменшення тривалості часу знаходження біля джерела іонізації, дотримання норм граничнодопустимих доз опромінення, максимізація відстані між працівниками та радіоактивними речовинами, впровадження інших організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів.

Моделюючи систему „людина – машина – зовнішнє середовище”, створюючи оптимальні умови праці, особливу увагу приділяють засобам техніки безпеки. Розрізняють основні та спеціальні технічні засоби безпеки.

До елементів основних технічних засобів безпеки відносять:

ü огороджувальні та охоронні пристрої;

ü гальмівні пристрої та блокування;

ü сигнали небезпеки;

ü попереджувальні позначення та спеціальне маркування;

ü дистанційне керування.

Дата добавления: 2014-01-11