Сутність регіональної економіки та її категорії

Регіональна економіка як наука набуває актуальності в умовах переходу України до ринку. Теоретичне обґрунтування формування і розвитку регіональних економічних систем має велике значення для практики управління складними відносинами економічних систем, організованих на ліберальних засадах.

Теорія економіки обґрунтовує сутність господарювання через співвідношення затрат і результатів виробництва. Суб’єктами господарювання можуть бути окрема особа, підприємство, населений пункт, район і т.д. Теорія регіональної економіки повинна обґрунтовувати чинники, механізми і результати виробництва з врахуванням територіальних особливостей їх розташування, транспортування і споживання. Регіон теж необхідно розглядати як суб’єкт господарювання з певними інтересами, метою і завданнями їх досягнення. Насамперед це мають бути інтереси економічні, а цілі - соціальні. Позитивні тенденції реалізації економічних інтересів і досягнення соціальних цілей свідчитиме про ефективність функціонування підприємств регіону і основою розвитку країни загалом.

Теоретичні основи регіональної економіки випливають із загальної економічної теорії. Чинниками виробництва є земля, праця, капітал, а результатом – створений для споживання продукт.

Теорія регіональної економіки, крім вище зазначених чинників, обґрунтовує властиві лише їй чинники, а саме, територію, віддаленість між об’єктами сировини, виробництва, споживання і пов’язані з нею транспортні та інші витрати. Результатом виробництва є сумарна валова продукція підприємств регіону за певний період часу. Таким чином регіональна економічна система розглядається як відносно самостійна та спроможна функціонувати як самодостатня.

Регіональна економіка – це сукупність населених пунктів і розміщених здебільшого в них виробничих об’єктів взаємопов’язаних спільною територією, населенням, традиціями і культурою господарювання, тяжіючих до єдиного центру з функціями управління і регулювання, виробничою і соціальною інфраструктурою.

Регіональна економічна система не є довільно окреслена територія з населеними пунктами і підприємствами, шляхами і торгівлею. В її основі очевидними є дві ознаки: тісні економічні взаємозв’язки підприємств з природними ресурсами, населенням і споживанням в регіоні та тяжіння виробників і споживачів до центру, який перебирає на себе функції управління і регулювання регіоном. В даному випадку регіональну економіку слід обґрунтувати як систему господарських відносин між виробничими суб’єктами внутрі регіону і як юридичного суб’єкта міжрегіональних і міжнаціональних економічних відносин. Юридичним суб’єктом зовнішніх економічних відносин є будь-яка адміністративна регіональна одиниця, оскільки вона володіє певним рівнем виробничих ознак. Чим вищий рівень, тим більші потенційні можливості внутрішньо-регіональної зовнішньої діяльності. Наприклад, адміністративна область охоплює значну територію, володіє природними ресурсами, трудовим потенціалом, галузевою структурою економіки, формує свій бюджет, має свої регіональні і локальні структури управління, які спроможні впливати на стан економічних і соціальних процесів у регіоні, тобто це територіально і організаційно сформована економічна система як єдиний господарський комплекс. В її складі є як локальні виробничі системи, так і регіональні нижчого організаційного рівня. Зовнішньоекономічну діяльність спроможні проводити як локальні, так і регіональні економічні системи. Але у кожному випадку внутрірегіональна і міжрегіональна економічна діяльність має вирішувати як локальні, так і регіональні виробничі і соціальні питання. Особливо це актуально в умовах переходу до ринку, коли суб’єктом є як локальні так і регіональні економічні системи.

Економічні категорії як об’єктивні явища виражають дію певних економічних законів виробництва, обміну та ін. Їх господарська інтерпретація для будь-якого рівня економічної системи є ідентична. Категорія „капітал” в однаковій мірі виражає економічну суть індивідуального виробника, підприємства, групи підприємств, тобто це є капітал особистий, підприємства чи групи власників. Рівнозначно поняття „регіональний капітал” виражає сукупність усіх видів і форм прояву капіталів, розміщених в певному регіоні, що є основою виробничого потенціалу того чи іншого району. Концентрація капіталів у населених пунктах визначає відповідний економічний вплив на територію і формування регіональних виробничих центрів, вузлів, районів тощо. Отже кожна з локальних і регіональних економічних систем виражає сукупність ринкових категорій, які за певними ознаками можна звести у декілька груп (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Категорії регіональної економіки в умовах ринку
Виробничого потенціалу	Організації виробництва	Виробничої і соціальної інфраструктури	Результатів виробництва
Земля Трудовий капітал Основний капітал Обіговий капітал Технології Інформація Підприємництво	Територія Населення Промислові райони Промислові вузли Промислові центри Аграрно-промислові райони	Управління Фінанси Транспорт Житло Комунальна сфера Соціальний захист	Регіональний продукт Регіональні затрати Регіональний чистий продукт Регіональні нарахування амортизації Регіональний прибуток

Категорії регіонального виробничого потенціалу. Ця група категорій виражає відносини до капіталу, технологій, інформації, форм організації виробництва як безпосередніх виробників, так і суб’єктів регіонального управління. Одним з найважливіших чинників формування і функціонування регіональної економіки є земля. З однієї сторони - це сільськогосподарські угіддя з відповідною економічною оцінкою, з другої - об’єкт розміщення промислових виробництв, інфраструктури, нового будівництва тощо. Земля як товар має свою ціну в залежності від попиту і економічної чи соціальної цінності. Відносини власності на землю і торгівлю землею визначаються відповідними державними законами, які регулюють її господарське використання і збереження як регіональне і національне багатство.

Регіональний трудовий потенціал охоплює працездатне населення працездатного віку. Особливого значення в умовах ринку набуває категорія „трудовий капітал”, а у нашому випадку „регіональний трудовий капітал”, що характеризує ту чисельність трудового потенціалу, яка володіє високим рівнем професійної кваліфікації, здатністю створювати нові системи знань, машин, устаткування, технологій, інформації, продукції та приносити прибутки. Із зростанням чисельності зайнятих у виробничому секторі регіональної економіки тісно пов’язане зростання обсягу регіонального продукту, що є матеріальною основою розвитку сфери послуг і добробуту населення регіону. Розвиток сфери послуг в регіоні створює додаткову потребу в праці, тобто сприяє зростанню коефіцієнта зайнятості та зниження демографічного навантаження на одного зайнятого.

Регіональний основний капітал характеризує сукупність основних виробничих і невиробничих фондів, розміщених в регіоні підприємств і організацій. З основним виробничим і невиробничим капіталом тісно пов’язаний процес відновлення основних фондів і, перш за все, зменшення амортизаційного періоду, здійснення інвестицій в реконструкцію діючих і створення нових основних фондів, підвищення капітало- або фондоозброєності одного зайнятого, підвищення його продуктивної сили, продуктивності праці та зменшення трудомісткості одиниці виробленої продукції.

Регіональний обіговий капітал характеризує сукупність сировинних, матеріальних, паливних, енергетичних, водних ресурсів, необхідних для виробництва продукції. З іншої сторони обіговий капітал виражає грошову спроможність підприємств і організацій закупити необхідні матеріальні обігові ресурси та авансувати використання живої праці для виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг. З формуванням регіонального обігового капіталу тісно пов’язані такі передумови:

- наявність в регіоні власних природних умов і мінерально-сировинних ресурсів;

- наявність власних грошових обігових коштів для закупівлі необхідного обігового капіталу;

- наявність у банках кредитних ресурсів, а у виробників- кредитоспроможності, щоб здійснювати виробництво і реалізацію продукції і вчасно повертати кредити та сплачувати за них відсотки.

Регіональні технології характеризують систему відтворення оборотного капіталу, виробництва і реалізації регіонального продукту. Вони охоплюють технології промислового виробництва, сільського господарства і переробки сільськогосподарської сировини, будівництва, торгівлі, транспорту, освіти, науки, охорони здоров’я тощо. Кожен регіон має свою специфіку, викликану спеціалізацією і рівнем технічного розвитку окремих галузей як виробничої, так і невиробничої сфери. Технології відображають рівень управління капіталом як безпосередніх суб’єктів власності капіталу, так і регіональних органів управління. З технологіями тісно пов’язані інвестиційні процеси та зв’язані з ними ефективність використання усіх видів капіталу, якість і конкурентоспроможність продукції.

Регіональна система інформації, засобів нагромадження, передачі і використання інформації має неабияке значення у формуванні економічної системи будь-якого рівня. В регіоні завжди є певні структури, які чи продукують чи нагромаджують наукову, економічну, технологічну, управлінську і інші види новітньої інформації, що може визначати більш високий технічний рівень виробництва, в разі реалізації ідей, які передає інформаційна мережа. З інформацією пов’язані інноваційні процеси.

Категорії регіональної організації виробництва. Регіональна організація виробництва виражає сукупність локальних виробничих систем, взаємопов’язаних спільною територією. З погляду економіки територія не лише окрема площина, на якій розміщується певне виробництво, але, перш за все, це природний комплекс наземних і підземних ресурсів, які значною мірою є в основі розвитку локальних виробничих систем. З іншої сторони територія з її виробничою системою і інфраструктурою може бути значним чинником розвитку інших, сусідніх регіонів.

Регіональні форми організації виробництва, підприємництва, спеціалізації, кооперації, комбінування виражають рівень використання потенційних можливостей регіону. Поділ праці, диверсифікація виробництва в межах регіону можуть приводити до організації внутрірегіональних виробничих циклів в таких складних галуззях промисловості як машинобудування, металообробка, приладобудування тощо. Ця проблема актуальна для будь-якого регіону, навіть для країни в цілому.

Особливо важливими є характеристики просторового розселення населення, компактне чи некомпактне розміщення населених пунктів, демографічні процеси, система комунікацій між населеними пунктами, рівень трудових ресурсів, зайнятості, ринок праці та інше. Населення регіону - це потенційний споживач регіонального продукту, джерело трудового забезпечення виробництва, культури, побуту, традицій в регіоні.

Концентрація капіталу в населених пунктах, спеціалізація, кооперація і комбінування виробництва в сусідніх населених пунктах призводить до формування промислових центрів, вузлів та районів. При чому промислові райони можуть виходити за межі регіону і поширюватися на сусідні території. Промислові райони є тим середовищем, в якому створюються чудові передумови формування замкнених виробничих циклів. А це для регіону є чи не найважливішою ознакою створення високоефективного виробництва.

Паралельно з промисловими розвиваються й аграрно-промислові регіони. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва рослинницького і тваринницького напряму створює передумови розвитку переробних підприємств.

Категорії регіональної виробничої і соціальної інфраструктури. Перш за все слід відмітити різні рівні регіонального управління, структури яких є реальними суб’єктами ринкових відносин: рівень адміністративної області, адміністративного району, населеного пункту, району міста. На кожному рівні розробляються заходи і мобілізуються відповідні ресурси, вирішення пріоритетних завдань регіону як виробничого, так і соціального стану. Найважливішим завданням для регіону будь-якого рівня є забезпечення зростання обсягів виробництва товарів і послуг, зайнятості і рівня споживання та збереження незмінності цін в регіоні, або, щоб темпи зростання цін не перевищували темпів зростання доходів населення. В цьому найбільше повинні бути зацікавлені органи регіонального управління, оскільки безпосередні виробники товарів і платних послуг зацікавлені в зростанні прибутків, які можна отримувати навіть за спаду виробництва, але високого зростання цін на їх продукцію.

Регіональні фінанси - це перш за все бюджети області, району, міста і т.п. Основою його формування є прибутки підприємств, організацій, доходи населення і інші джерела. Регіональний бюджет є основою політики територіальних органів управління, яка має два напрями - наповнення дохідної частини бюджету і її розподіл на виробничі і соціальні потреби регіону. У сферу фінансових відносин задіяна регіональна податкова структура і структурні підрозділи регіональних органів управління. Вони повинні взаємодіяти так, щоб забезпечити збалансованість двох частин регіонального бюджету та задовольнити виробничі і соціальні грошові потреби.

В кожному регіоні формується і розвивається житловий фонд і відповідно „регіональний ринок житла”, транспортна мережа і „регіональний ринок транспортних послуг”, комунальна інфраструктура і „регіональний ринок комунальних послуг” тощо. Названі сегменти регіонального ринку тісно взаємозв’язані з розвитком виробництва товарів, послуг і житлового будівництва з рівнем доходів і споживчим попитом в регіоні. Важливим у цьому взаємозв’язку є забезпечення умов розвитку, диверсифікації виробництва товарів і послуг, їх реалізації на внутрірегіональному, міжрегіональному і зовнішньому ринках, що є основою отримання прибутків виробниками, грошових доходів працюючих, задовільного регіонального бюджету і розвитку всієї виробничої і соціальної інфраструктури. Одним з важливих аспектів цього є „соціальний захист тих, хто цього потребує”.

Категорії регіональних результатів виробництва. Категорії цієї групи можна вважати такими, які виражають цілі економічної і соціальної політики в регіоні. Власне категорії регіональних результатів виробництва є індикаторами стану регіонального виробничого потенціалу, регіональної системи організації виробництва та регіональної виробничої і соціальної інфраструктури. Через виробничі результати можна оцінити як використовується трудовий, основний і обіговий капітал, наскільки раціонально сформована регіональна організація виробництва, інфраструктура і наскільки регіональна економічна система функціонує як єдиний господарський механізм. Тобто мова йде про відповідність регіональної економічної системи двом принципам ринкової економіки: ефективності використання всіх видів капіталу і гуманізації соціальних відносин. Реальні регіональні результати виробництва відповідають:

по-перше, чи ефективно функціонують локальні виробничі системи, тобто чи прибутково;

по-друге, чи ефективно функціонує система регіонального управління і регулювання;

по-третє, чи раціонально взаємодіють між собою усі складові внутрірегіональної, міжрегіональної і міжнаціональної економічної системи.

За станом динаміки і структури результатів регіонального виробництва можна характеризувати стан впливу на нього регіональних чинників:

- співвідношення приватної і неприватної власності на капітал і результати виробництва та реалізації інтересів виробників і регіону;

- якості трудового, основного і обігового капіталів, їх віддачі за одиницю робочого часу, рівня використання фонду робочого часу в регіоні;

- технічного рівня виробництва, технології, інноваційних процесів, капітальних вкладень, інформатики, форм організації виробництва, підприємництва і бізнесу;

- поділу праці, спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, формування територіально-виробничих комплексів, диверсифікації виробництва внутрі регіону і за його межами, розвитку промислових центрів, вузлів і районів та агропромислових районів;

- економічного мислення керівників локальних виробничих систем, регіонально і національно-економічного мислення регіональних керівників, фінансових, податкових, страхових, банківських структур, що діють в регіоні та регіональних структур соціального захисту громадян.

Все це свідчить про те, що регіональна економічна система володіє всіма ознаками господарського комплексу, здатного функціонувати і відтворюватися відносно самостійно. У межах регіону відбувається загальне використання землі і природних ресурсів, об’єктів інфраструктури, забезпечення умов життєдіяльності для всього його населення, участь в системі виробничої кооперації, формування фінансово-кредитних відносин економічних суб’єктів. Тому важливого значення набуває статус регіональної економіки як самодостатньої господарської системи і політика держави щодо продуктивного і ефективного розвитку регіонів. Така політика повинна би бути спрямована:

по-перше, на створення конкурентного середовища, яке передбачає стимулювання розвитку конкурентноспроможних виробництв, які зможуть забезпечити надходження грошових ресурсів та в найменшій мірі реагувати на коливання ринкової кон’юнктури (мале і середнє підприємництво, бізнес, кооперація тощо);

по-друге, на проведення інвестиційної політики, метою якої має бути формування сприятливих передумов припливу прямих капіталовкладень в економіку регіону.

Регіональна економічна система з погляду пропорцій праці, капіталу, галузей, створеного продукту є збалансованою в тій мірі, яку забезпечує сформований механізм національної економіки загалом. На період 2006 р. в Україні реальний стан збалансованості здебільшого не відповідає потребам ні регіону, ні країни загалом. Завдання полягає в тому, щоб пропорції регіональних економік України оптимізувати до потреб регіонів і країни. Для цього потрібно створити ринковий механізм стимулювання виробництва в регіонах, який враховував би природні, соціальні та інші особливості регіонів.

Дата добавления: 2014-01-11