Стабілізація і збалансування економіки регіону

Спираючись на міжнародний досвід, можна визначити найефективніші варіанти розмежування сфер діяльності між урядом, регіоном і приватним сектором:

- уряд регулює ринок на основі правових та економічних методів;

- уряд з регіоном надолужує вади ринкової економіки;

- уряд не втручається в управління приватних чи кооперативних підприємств і не здійснює вертикального управління галузями економіки.

Все це свідчить про те, що державні органи управління навіть вимушені брати на себе багато господарських функцій. Перш за все держава вирішує питання інфраструктури, мобілізації ресурсів, визначення пріоритетів господарського розвитку, забезпечення пропорцій і взаємозв`язків в економіці, міжнародних фінансових організаціях, на світових ринках тощо. Ринок сам по собі створює ряд економічних, соціальних проблем і їх не вирішує. Держава змушена створювати економічні і фінансові передумови забезпечення соціального захисту населення, проведення фундаментальних наукових досліджень, створення і утримання всього комплексу інфраструктури та багатьох інших видів діяльності.

Стабільність і збалансованість регіональної економіки – стан економіки окремої адміністративно-територіальної одиниці, за якого показники виробництва, доходів і цін перебувають у відносній стабільності, а пропорції праці, капіталу, обміну і споживання в оптимальних співвідношеннях і задовольняють потреби підприємств та населення регіону.

Центральне державне регулювання повинно сприяти досягненню балансу взаємних інтересів, тобто створювати передумови, з однієї сторони, економічного зростання з допомогою ринкових механізмів, а з іншої – раціонального та ефективного розподілу ресурсів і доходів.

Система державного регулювання в умовах переходу до ринку повинна істотно змінюватися, навіть за наявних і обґрунтованих пріоритетів центрального державного управління. Переш за все воно повинно чітко розділитися на дві основні сфери діяльності:

- на регіональне, яке здійснюється на території окремих регіонів;

- на міжрегіональне – на території всього економічного простору країни і за її межами.

Державне регулювання на міжрегіональному рівні може і повинно стати основою забезпечення збалансованості національного виробництва в цілому по країні і кожному регіоні зокрема. Особливе значення має ефективне розмежування сфер впливу державного регулювання і ринку на міжрегіональному і регіональному рівнях, розробка оптимального механізму їх взаємодії при чіткому визначенні компетенції, функцій і завдань, тобто як рівнозначних суб`єктів ринку. Це означає, що регіон треба визнати як реальний суб`єкт ринку з відповідними юридичними, економічними і соціальними основами і створити передумови для його саморегулювання, оскільки для цього є усі підстави.

Державне управління і регулювання економікою як в Україні, так і її регіонах повинно трансформуватися:

по-перше, необхідно пом`якшити, а далі звести до мінімуму вертикальне галузеве управління як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг

по-друге, необхідно посилювати, а далі перевести на переваження економічних методів управління економікою різного рівня її організації;

по-третє, необхідно посилювати роль регіональних органів в управлінні процесами економіки на їх території.

Досвід країн соціалістичної системи показав, що жорстка вертикальна, галузева система управління та жорстка економічна політика не привели до економічного зростання нашої системи, а навпаки,до її розпаду.

Та й досвід країн ринкової економіки показує, що свобода підприємництва у ринковій економіці потребує певного регулювання, як для інтересів самих підприємств,так і для інтересів нації загалом. Навіть для компетентного уряду регулювання ринку є завданням величезної складності, і практика показує,що у справі забезпечення загального добробуту навіть держава не завжди досягає успіху там, де виявився безсилим механізм ринку.

Дата добавления: 2014-01-11