Хіміко-лісовий комплекс

Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що продукують сировину й конструкційні матеріали. До них пере­дусім належать хімічна і лісова галузі, що забезпечують господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, палив­но-мастильними продуктами, пластмасами, синтетичними во­локнами, пиломатеріалами, папером, целюлозою тощо. Особ­ливістю комплексу є його здатність забезпечувати господарство продукцією з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в потрібній кількості. У промисловому комплексі Украї­ни частка хімічної промисловості ще незначна (близько 6,6 % вартості валової продукції).

Хімічна промисловість, де функціонує понад 300 підприємств, належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірни­чо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з вироб­ництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари); побутову хімію. Останнім часом виокремилася мікробіологічна промисловість, яка тепер не належить до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток си­ровини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві й технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості па­лива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної ор­ганізації хімічної промисловості. Сучасне розміщення галузі зумовле­не також географічними, економічними і технічними чинниками.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови заля­гання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу та на­фтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів на розміщення виробництва. Щоправда, наявність розга­луженої мережі трубопроводів сприяє наближенню виробництва до районів споживання.

При обґрунтуванні розміщення конкретних хімічних вироб­ництв ураховують і чинники, що випливають із структури витрат на одержання та споживання хімічної продукції: сировинний (час­тка сировини і матеріалів віт готового продукту); енергетичний (витрати палива в умовних тоннах на 1 т готового продукту); вод­ний (об'єми водоспоживання і стічних вод, які потребують очищен­ня); трудовий (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції); транспортний (для обґрунту­вання розміщення великотоннажних виробництв).

Дуже важливим чинником впливу на розміщення хімічних ви­робництв є утворення різних твердих, рідких і газоподібних від­ходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного чинника залежить від структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні чинники, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного й енергетичного чинників. Поступово зменшується їх лімітний вплив. Впроваджу­ються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Хімічна промисловість належить до найбільш матеріаломіст­ких. Характерною її ознакою є застосування допоміжних мате­ріалів. Частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисло­вості становить 22,7 %, у виробництві хімічних волокон — 59,0, синтетичних барвників — 62,6, пластмас і синтетичних смол — 72,2, лаків і фарб — 90,1, продукції основної хімії — 61,6 %.

Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різнома­нітна (корисні копалини, сільськогосподарська сировина, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода). При обґрунтуванні вибору джерел сировини не­обхідно проводити їх економічний аналіз.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної про­мисловості: унікальні родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздолі, Язові, Яворові), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам'яної солі в Донбасі (Артемівську, Слов'янську), Закарпатті (Солотвині) і Прикарпатті (Болехові, Дрогобичі). Невичерпні запаси самоосадної солі в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особ­ливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію і брому Сиваш.

Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графіту та інших нерудних копалин можуть сприяти розвитку ба­гатьох хімічних галузей і пов'язаних з ними виробництв.

Сировиною для хімічної промисловості України є також: вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази й нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання їхньої продукції.

У хімічній промисловості використовуються різні види енергії: електрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енерго­носіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолодже­на вода, повітря, інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомістких. За енергомісткістю її продукції можна вирізнити три групи підгалузей.

Хімічна промисловість споживає багато води, яку використову­ють у технологічних процесах і для охолодження продуктів. За вит­ратами води на 1 тготової продукції виробництва хімічної промис­ловості поділяють на три групи: неводомістке (до 50 м³), середньої водомісткості (50-100 м³), великої водомісткості (100-1000 м³). До останніх належать виробництво хімічних волокон, пластмас і син­тетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні вироб­ництва Ефективність розміщення окремих підприємств хімічної про­мисловості прямо залежить від форм організації виробництва: кон­центрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена його значною фондомісткістю, великою потребою господарства в хімічній про­дукції, високими темпами науково-технічного прогресу.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояс­нюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлене на­явністю великої кількості виробничих процесів з послідовної і ком­плексної переробки мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва малотранспортабельних напівфабрикатів, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наяв­ністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів. Комбінування виробництва в нафтохімічній промисловості поєднується з його кон­центрацією і зменшує використання нафти й газу на 25-31 %, а в про­мисловості хімічних волокон сприяє зниженню собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або ком­плексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу ус­пішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, При­дніпров'ї та Прикарпатті. Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь сконцен­трована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровсь­кому економічних районах.

Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво кальцинованої соди зосереджене в районах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди — в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Сірчанокислотне виробництво розміщене зде­більшого в районах споживання сірчаної кислоти, яка відзна­чається низькою транспортабельністю. Підприємства галузі тя­жіють до основних районів і центрів хімічної промисловості. Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азотних доб­рив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці, Дніпродзержинську й Лисичанську.

Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфор­них і комбінованих гранульованих з домішками мікроелементів) є провідною галуззю хімічної промисловості України.

Фосфорні добрива виробляють з привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському ВО «Хімпром» та Одеському суперфосфатному заводі. Використовують також фосфорити Кролевецького (Сумська область), Ізюмського (Харківська) та Придністровських родовищ.

Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Кардинальні зміни в географії цієї промисловості сталися внаслідок переходу на більш економічну сировину — природний газ. Розгалуже­на система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри їх виробництва—Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.

Складною є ситуація у виробництві калійних добрив. Для його відродження розроблено спеціальну програму, за якою рівень виробництва калійних добрив необхідно довести до 1,5 млн т за рік. Виробництво зосереджене на Стебниківському «Полімінералі» (потужність до 100 тис. т сульфатів калію), Калуському кон­церні «Оріана», який виготовляє сульфатохлориди (80 тис. т), підприємстві «Сірка» (Розділ) — понад 100 тис. т хлориду калію, Вінницькому «Хімпромі», а також: на Костянтинівському хімічно­му заводі, який виробляє хлорид калію (10 тис. т). Програма пере­дбачає реконструкцію галузі, впровадження нових технологій, збільшення видобутку руди до 2,8 млн т, що дасть змогу отриму­вати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (на Калуському та Стеб­никівському родовищах). Планується пошук нових запасів.

Хімія органічного синтезу. Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобутку нафти, портових містах, в Дон­басі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кре­менчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки при­візного синтетичного й натурального каучуку розвивається нафто­хімічна промисловість.

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продук­ції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківсь­ким комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ «Київ-гума», Київським і Сумським регенераторними заводами, під­приємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці.

Розміщення полімерної промисловості залежить від достат­ньої кількості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії, води, а деяких підгалузей — від трудових ресурсів. Пластмаси ви­робляють на нафтохімічних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах підприємств. Найбіль­шими виробниками синтетичних смол і пластмас є Донецьк (по­ліхлорвінілові смоли й пластмаси), Сєверодонецьк (склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синте­тичні смоли), Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полісти­рол), а також Калуш, Одеса, Київ, Фастів, що стали центрами пере­робки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби.

Хімія тонкого органічного синтезу. Промисловість хімічних волокон характеризується високою матеріало-, енерго- і водоміст­кістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють з це­люлози, й синтетичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені у Чернігові (синтетичні волок­на), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно).

Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів на­вколишнього середовища, але водночас це єдина галузь, яка зай­мається утилізацією виробничих відходів. Впровадження прогре­сивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, максимальне очищення стічних вод і викидів в атмосферу сприятимуть оздоровленню місць надмірної концентра­ції хімічних підприємств, а також: забезпечать лімітний вплив при­родних чинників на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.

Хімічна промисловість України потребує корінної реконструк­ції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підприємств, налагодження виробництва сировини, необхідної для внутрішнього споживання. Плануються створення на Черкаському об'єднанні «Азот» потужностей з виробництва капролактаму (для легкої промисловості), рідкого аргону, реконструкція виробництва сечовини; на Сєвєродонецькому об'єднанні «Азот» — реконструкція виробництва ацетилену та бутандіолу (для автомобільної, взуттєвої, лакофарбової, меблевої, електротехнічної, текстильної, деревооб­робної промисловості), створення сучасного виробництва засобів хімічного захисту рослин; на підприємстві «Сірка» (м. Новояворівськ Львівської області) — нового виробництва екологічних гербіцидів; на Рівненському об'єднанні «Азот» — виробництва гексилуру.

Очікується часткова перебудова коксохімчної промисловості — реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (на Баглійському коксохімічному заводі, м. Дніпродзержинськ); реконструкція коксохімічного виробництва зі створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці (нині газ спалюється). Доменне виробництво споживає 83-85 % виробленого в Україні коксу. Маркетингові дослідження показали, що Україна може експортувати 2-2,5 млн т коксу за рік. Це б дало змогу окупити витрати на технічне переоб­ладнання галузі. Проте, згідно з програмою розвитку гірничо-металургійного комплексу, коксохімічне виробництво розвиватиметь­ся тільки для забезпечення власних потреб через екологічну небез­печність коксохімічного виробництва. Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих підприємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6 %, коксу сухого, коксу пекового, кок­су металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам'яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековий кокс, сульфат амонію, срталевий ангідрид, бензол.

Останнім часом відбувається процес старіння виробничих по­тужностей, практично не проводяться роботи з нового будівниц­тва та реконструкції. Основні виробничі фонди зношені на 65 %, а хімічні — понад 70 %. Найбільші підприємства галузі — ВАТ «Авдіївський КХЗ», Маріупольський КХЗ «Маркохім», ВАТ «Запо-ріжкокс», АТ «Криворіжкокс».

На Загайпільському сірчаному руднику Коломийського району Івано-Франківської області, де вже припинено видобуток і пере­робку сірки, передбачається перепрофілювання на випуск піроксиду водню або поліетилену, переробку смол і пластмас Калуської «Оріани».

Фармацевтична промисловість. У галузі працює 87 під­приємств та організацій, які умовно поділяються на 5 груп. До пер­шої групи належать підприємства медичної промисловості, до складу якої входить хіміко-фармацевтична промисловість; до дру­гої — підприємства мікробіологічної галузі, яка випускає фер­ментні препарати, кормові добавки та антибіотики; до третьої — виробництво товарів медичного призначення (шприців тощо); до четвертої — виробництво медичного скла; до п'ятої — науко­во-дослідницькі організації.

Тільки 20 фармацевтичних підприємств випускають готову продукцію (всього 600 найменувань). Головна причина відставання в розвитку галузі — нестача сировини, більш як половину якої дово­диться імпортувати. Є позитивні зрушення у виробництві медич­них препаратів. Якщо раніше в Україні щороку освоювали вироб­ництво 4-5 нових медикаментів, то тепер такий обсяг освоюють щомісяця. Використовуються переважно західні генерики, строк патентного захисту (7 років) яких закінчився. Новий патент коштує дорого. Наші вчені працюють ще над 45 новими субстанціями. У перспективі планується покривати по­треби в ліках за власний рахунок на 60-70 % (це відповідає світо­вим стандартам), для чого потрібно виробляти до 2,5 тис. наймену­вань ліків. Планується виробництво 4 тис. медичних препаратів. Для цього треба 5-7 нових підприємств. Нині працює близько 70 під­приємств, частина з яких спеціалізується на виробництві мікро­біологічних продуктів, упаковок та ін.

Лісопромисловий комплекс України інтенсивно формується в умовахмалого заліснення та недостатніх запасів лісової сировини. Наявні площі й запаси лісу не відповідають природним потенційним можливос­тям території і різноманітним потребам господарства й населення в деревині та іншій лісовій продукції. Складовими частинами лісово­го комплексу України є лісогосподарський, деревообробний, целю­лозно-паперовий та лісохімічний підкомплекси.

Лісогосподарський підкомплекс складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається передусім лісовідтворенням, у т. ч. розши­ренням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною. Заліснення України становить 15,6 %. Темпи приросту покритих лісом площ дуже повільні.

Ліси України поділяють на дві групи. До першої групи, яка ста­новить 48 % загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також заповідники, на­ціональні парки й інші спеціальні ліси. Деревину тут заготовляють тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Другу групу (52 % площі лісів) складають ліси, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення. До лісогосподарського комплексу відно­сять також заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, березового соку, меду тощо.

Повільні темпи розширення покритих лісом площ пояснюються недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоак­тивним забрудненням значної площі лісів. Внаслідок орієнтації в минулому на імпорт дешевої деревини різко знизився обсяг вико­ристання відходів деревообробної промисловості (50-60 %). Лісовідтворення та щорічне впродовж 10-15 років розширення покри­тої лісом площі мають здійснюватись на 250-280 тис. га.

Лісовим господарством займаються переважно лісництва, а лісозаготівлею — лісгоспзаги. Останні заготовляють ліс для лісо­пильної, фанерної, целюлозно-паперової, а також будівельної, гірничо-добувної промисловості. Ліс в Україні заготовляють зде­більшого в Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській, Жи­томирській, Київській і Чернігівській областях. Обсяги лісоза­готівлі в Україні щороку зменшуються (табл. 38), через це 20-22 млн м³ деревини (60 % обсягу її, що споживається в Україні), завозиться з-за кордону.

У лісопильному виробництві діють 60 підприємств, потужності яких коливаються в межах від 10 до 130 тис. м³. Частка підпри­ємств потужністю до 25 тис. м³ становить 30 %, до 50-51 тис. м³ — понад 50-19 %. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2-3 млн м³ деревини. Голов­ний недолік галузі — відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю. Обладнання з випуску пило­матеріалів використовується на 19,7 %, паркету — 41,2 %, тари з деревини — 10,4 %. Деревостружкові плити виробляють 13 підприємств потужністю 1100-1200 тис. м³. Потреба в цьому матеріалі задовольняється лише наполовину.

Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені у ра­йонах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з най­важливіших є лісопильна галузь, 80 % підприємств якої зосеред­жені в Карпатському економічному районі. Найбільшими центрами лісопиляння в Україні є Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці й Берегомет у Чернівецькій, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Во­линській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях.

У деревообробній промисловості України 9 підгалузей, 223 під­приємства (з них 196 промислових) з 141,7 тис. працівників. Всього в Україні 350 підприємств, які випускають продукцію з деревини.

Фанерна промисловість зосереджена переважно у Львові, Ки­єві, Чернівцях, Оржеві та Костополі. Україна дуже відстає від роз­винених країн за виробництвом пиломатеріалів і фанери з розра­хунку на душу населення.

Дерево-стружкові плити виробляються в Костополі, Сваляві, Брошневі, Києві і Тересві. Проте ця галузь відстає від потреб мебле­вої промисловості, тому значна кількість меблів ввозиться з інших країн.

Меблева промисловість — одна з найпотужніших галузей де­ревообробки (у ній працюють до 50 % від зайнятих у деревообробці). Найбільші меблеві підприємства в Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Надзвичайно поширене виробництво будівельних матеріалів з дерева (вікон, дверей, паркету, плінтусів), особливо в Карпатсько­му, Волинському і Столичному економічних районах, а також у ве­ликих містах з привізної деревини.

Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо, звідси дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), на Рахівській картонній фабриці (Закарпатсь­ка область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область). Целюлозу виробляє Ізмаїльський комбінат в Одеській області.

Лісохімічний підкомплекс об'єднує підприємства, що вироб­ляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфоль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі. Голов­ними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закар­патська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

Основний гальмівний чинник розвитку лісової промисловос­ті — нестача сировини. Україна мало забезпечена деревиною. Пло­ща її лісового фонду — 10,8 млн га. За останні роки обсяг лісоза­готівлі стабілізувався на рівні 6-8 млн м³ ділової деревини за рік. На основні види виробництва йде приблизно 1/3 частина деревини (12,7 млн м³), на виробництво целюлози — тільки 2 % (в економічно розвинених країнах цей показник становить від 19 до 45 %).

Цінною сировиною для виробництва паперу є також макулату­ра. Нині макулатуромісткість українського лісопромислового ком­плексу — одна з найбільших у Європі. Проте, крім макулатури, у світі з цією метою використовують також солому хлібних злаків, ко­нопель, льону й жита. Вихід біленої целюлози із соломи пшениці, зібраної з 1 га, удвічі вищий, ніж із соломи рису, ячменю та вівса. З волокнистих культур виробляють спеціальні сорти паперу — для ци­гарок, малювання та креслення, а також для банкнот. В умовах України найкращими для цього є сорти конопель південних, які ви­ведені Сумським інститутом луб'яних волокон. Вони практично не містять наркотичних речовин.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості України по­діляються на три групи: целюлозно-паперові комбінати; підпри­ємства, які виготовляють картон та папір з привізної сировини; переробні фабрики. Три вітчизняні ЦПК виробляють 104 тис. т суль­фатної целюлози, а також близько 100 тис. т масових видів паперу. Але низький рівень технологій не дає змоги виробляти про­дукцію, яка б відповідала світовим стандартам. Нині розпочато по­ступову модернізацію виробництв. Сьогодні в Україні працюють 51 паперова та 17 картонних машин. Вітчизняним стандартам відповідають тільки три з них. Після реконструкції можуть бути вве­дені в дію ще 8 на Малинській, Коломийській паперових фабриках, Понінківській КПФ, Жидачівському та Херсонському ЦПК. Інші бу­дуть реконструйовані пізніше. Більшість підприємств України по­будовані ще 50 років тому. Для розв'язання проблем галузі пере­дбачається також будівництво ще 3 підприємств з виробництва газетного, мішкового паперу та гофрованого картону Меблева промисловість має випускати продукцію, яка б від­повідала сучасним вимогам споживача. В Україні для цього є дос­татній потенціал. Сьогодні спостерігається зане­пад виробництва, витіснення нашої продукції з внутрішнього рин­ку імпортною (приблизно на 30 %).

У лісохімічній промисловості передбачається виробництво но­вих матеріалів на Макіївському заводі — ДВП для меблевої про­мисловості, в м. Надвірна — декоративного пластику (для меблевої й автомобільної промисловості), а також будівництво солом'яно-картонажного заводу в містечку Смоліне Кіровоградської області, підприємства з виробництва товарної підбіленої соломкової целю­лози в Миколаївській області, комбінату з виробництва підбіленої целюлози потужністю 200 тис. т за рік, вибіленої хімікотермомеханічної маси (150 тис. т за рік), паперу для друкування (200 тис. т) в Кролевецькому районі Сумської області. Спорудження останньо­го підприємства дало б змогу повністю вирішити проблему з ви­робництва паперу в Україні.

За рахунок власного виробництва Україна задовольняє близько 50 % потреби в паперово-картонній продукції, а решту імпортує з Росії. Крім того, в Україні зовсім не виробляється або виробляється в надто малій кількості папір, попит на який у світі зростає: газетний, етикетковий, мішковий, офсетний, пергаментний та ін. Україна спеціалізувалася переважно на виробництві малотоннажних спе­ціальних видів паперу та картону.

Нині підприємства України виробляють до 150 видів продукції (папір для друку, письма, електротехнічний, фільтрувальний, меб­левий, антикорозійний тощо).

Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані передусім із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господарства, поглибленням комплексної переробки деревини, роз­ширенням використання її замінників. Збільшення виробництва паперу, картону, деревностружкових плит, меблів матиме велике соціальне значення. Одним з найважливіших джерел сировини для виробництва паперу є макулатура, організація збору якої вимагає істотного посилення.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. Си­ровиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є До­нецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше вироб­ляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно надходить до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкась­кої областей, а з Львівської — до Рівненської, Волинської, Тер­нопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використову­ють для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклів­ки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій про­мисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Ви­добуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості — 7,5 млн т.

Виробництво м'якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налагоджено у багатьох областях України, м'якої покрівлі — у вели­ких містах. Найбільшим виробником останньої в Україні є Київ (18,8 % від загального виробництва).

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 за­водів листового і технічного скла. Найбільші з них — Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і За­порізький склоробний. Скло виробляється також на склозаводах Лу­ганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується вироб­ництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно роз­міщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на До­нецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припа­дає понад 30 % усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також: у Хар­ківській (7 %), Одеській і Львівській (по 5 %), Хмельницькій (4,5 %) областях та АР Крим (4,5 %).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та ав­томатизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів по­ліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, шир­ше впровадження матеріалів супутного видобутку, вторинної сиро­вини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного роз­витку економічних районів та областей України, забезпечення пов­ного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт.

Дата добавления: 2014-01-11