Харківський регіон

До складу Харківського регіону входять три області: Харківська, Сумська, Полтавська. Його площа 84 тис. км² (13,9% території України). Загальна кількість населення на 1 січня 1997 р. — 6,2 млн осіб, що становить 12,1% населення України. Густота населення — 74 особи/км². У регіоні налічується 47 міст і 102 селища міського типу.

Важливими чинниками розвитку і функціонування Харківського регіону є його транспортно-географічне положення, трудові та природні ресурси. Особливості транспортно-географічного положення регіону визначаються такими рисами:

• близькість до паливно-металургійної бази України — Придніпров'я і Донбасу;

• перехрестя трубопроводів, електропередач, залізниць і автомагістралей;

• вихід до головної річкової артерії України — Дніпра;

• сусідське положення щодо Російської Федерації.

Вигідне транспортно-географічне положення Харківського регіону щодо джерел сировини і палива, сприятливі економічні та природні умови створюють високі потенційні можливості для комплексного розвитку його господарства. Під впливом соціальних, економічних та природних умов у регіоні склався індустріально-аграрний господарський комплекс. Провідне значення має промисловість, на яку припадає 3/4 валового продукту господарства регіону. Висока територіальна концентрація промисловості зумовлює значні показники обсягів товарної продукції в розрахунку на одного жителя.

На території регіону фактично припинився приріст населення. Це пояснюється відтоком з північної частини регіону сільського населення, переважно молоді, у великі міста, в інші регіони. Склалася несприятлива статево-вікова структура населення, у якій понад 1/5 становлять особи пенсійного віку. Цим зумовлена гостра потреба в забезпеченні сільського господарства кваліфікованими трудовими ресурсами.

В окремих населених пунктах розвинені народні промисли. Так, Кролевець відомий як центр виготовлення декоративних рушників, Опішня — художньої кераміки. Осередками килимарства стали Решитилівка, Миргород, Нові Санжари, Диканька на Полтавщині.

У містах є значні резерви трудових ресурсів, які утворилися внаслідок реструктуризації, закриття нерентабельних підприємств. Важливого значення в таких умовах набуває створення і функціонування системи перепідготовки і працевлаштування, регулювання процесу вивільнення працівників, територіально-галузевий перерозподіл їхньої чисельності з урахуванням диференціації виробництва, створення нових робочих місць.

Поєднання рівнинного рельєфу, кліматичного режиму, родючих грунтів та корисних копалин є сприятливим для розвитку господарства в регіоні.

З енергетичних ресурсів тут є природні горючі гази в усіх областях регіону, але основні промислові запаси зосереджені в Харківській області (Шебелинське, Христинівське, Муратівське, Єфремівське родовища) Запаси нафти сконцентровані в Полтавській (Глинсько-Розбишівське, Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогригорівське родовища) і Сумській (Качанівське, Рибальське родовища) областях.

У паливно-енергетичному комплексі найбільше значення має видобуток нафти і газу та переробка нафти в Кременчуці. Крім того, використовуються привізне вугілля з Донбасу, торф і гідроенергія Дніпра. Більша частина електроенергії виробляється на теплових електростанціях. Найбільші з них: Зміївська ДРЕС потужністю 2,4 млн кВт та ряд ТЕЦ (Харківська область), а також ТЕЦ в Сумах, Охтирці та Шостці. Діє Кременчуцька ГЕС на Дніпрі.

На Полтавщині поклади високоякісних залізних руд зосереджені в Кременчуцькому залізорудному басейні. Їх розвідані запаси становлять 4,5 млрд т і є придатними для відкритої розробки та збагачення з одержанням концентратів із вмістом заліза до 69 відсотків. Чорна металургія представлена Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом, який виробляє залізорудний концентрат та окатиші. Працюють в Кременчуку сталеливарний, а в Полтаві ливарно-механічний заводи.

Провідною галуззю спеціалізації промисловості регіону є машинобудування і металообробка. Лише в Харківській області зосереджено близько 1/5 машинобудування України, а Харків — один із найбільших машинобудівних центрів країни.

Харків спеціалізується на випуску устаткування для електроенергетики, двигунів, тракторів, верстатів, інструментів, приладів. Тут розташовані великі виробничі об'єднання: Харківський тракторний завод, «Серп і молот», «Харківтракторзапчастина», Харківський турбінний завод, «Укрелектромаш», Харківський електромеханічний завод. Харківські заводи «Електроважмаш», «Електромашина», «Південкабель» виробляють турбіни для теплових, атомних і гідроелектростанцій, генератори, електродвигуни, кабель, електроапаратуру тощо. Розвинене транспортне машинобудування: Харківське виробниче об'єднання «Завод ім. В.О. Малишева», авіаційне об'єднання, вагоноремонтний і велосипедний заводи. Виготовляють також електрокрани, конвеєри для вугільної промисловості, бульдозери, транспортери та ряд іншої машинобудівної продукції. Значний машинобудівний центр — Суми. До його найбільших підприємств належать виробничі об'єднання: машинобудівне ім. М.В. Фрунзе, «Насосоенергомаш», «Електрон», заводи: «Центролив», «Сумсільмаш», «Сумремверстат». У Полтаві розміщені заводи газорозрядних ламп, штучних алмазів і алмазного інструменту, «Електромотор», турбомеханічний тепловозоремонтний, а також виробничі об'єднання «Продмаш» і «Укрхіммаш». У Кременчуці діють виробниче об'єднання «АвтоКрАЗ», крюківський вагонобудівний і колісний заводи, завод шляхових машин.

Хімічна промисловість регіону виробляє лаки, фарби, хімічні реактиви, хіміко-фармацевтичні вироби (Харків); синтетичні миючі засоби та отрутохімікати (Первомайський); хімреактиви, кіноплівки та магнітні стрічки (Шостка); мінеральні добрива, сірчану кислоту (Суми).

Розвиток промисловості будівельних матеріалів ґрунтується на місцевій сировині: виробництво цементу і шиферу на Балаклійському цементно-шиферному комбінаті; азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних конструкцій та деталей, цегли, оздоблювальних плиток — у Харкові, Сумах, Конотопі; скла — у Полтаві, Кременчуці, Мерефі; фарфоро-фаянсових виробів — у Полтаві, Будах.

Деревообробна і целюлозно-паперова промисловість спеціалізується на виробництві меблів (Харків, Чугуїв, Полтава, Суми, Кременчук, Ромни, Лубни), картону (Рогань) та паперу (Зміїв Харківської області).

Легка промисловість регіону виробляє бавовняні та вовняні тканини, трикотажні та конопле-джутові, швейні, шкіряно-взуттєві та хутрові вироби. Найбільші центри — Харків, Полтава, Суми. Окремі підприємства розташовані в Лубнах, Кременчуку, Охтирці, Куп'янську, Лозовій, Богодухові та інших містах.

Харчова промисловість регіону має розгалужену структуру. Найбільш розвинені цукрова, спиртова, м'ясна, маслосироробна і молочна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарна, олійно-жирова. Значні потужності має цукрова промисловість, у складі якої діє 59 цукрових заводів. Найпотужніший — Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська область). До великих цукрових підприємств належать також Куп'янський, Орільський (Харківська область), цукрорафінадний завод у м. Дружба (Сумська область). У містах регіону діють численні м'ясокомбінати (Полтава, Суми, Харків, Лубни, Конотоп, Кременчук та ін.), молочні та молочноконсервні заводи (Полтава, Харків, Суми, Лубни, Богодухів, Куп'янськ, Кобеляки та ін).

Харківський регіон характеризується територіальною різноманітністю розміщення і високим рівнем розвитку сільського господарства. Більшість сільськогосподарських підприємств спеціалізуються на виробництві зернових, цукрових буряків, соняшнику і на м'ясо-молочному тваринництві. Навколо міст створено овоче-молочні господарства приміського типу. Більше половини посівної площі регіону відводиться під зернові культури: озиму пшеницю, ячмінь, жито, гречку, кукурудзу. Понад 12% посівних площ у регіоні займають технічні культури. Цукрові буряки вирощують майже на всій території регіону, а соняшник - переважно на півдні й південному сході. У західній частині регіону поширені посіви тютюну та ефіроолійних культур. Повсюдно вирощують картоплю й овочі Добре розвинені, особливо в приміських зонах, садівництво та ягідництво.

Провідні галузі тваринництва - скотарство, свинарство і птахівництво. Розвивається також вівчарство, кролівництво, звірівництво, бджільництво і рибництво. Південь спеціалізується на м'ясо-молочному тваринництві. Свинарство має м'ясний напрям. У регіоні сформувалися агропродуктові спеціалізовані комплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, олійно-жировий, м'ясо- і молокопродуктовий.

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, густа річкова мережа (в Сумській та Полтавській областях) створюють курортний потенціал регіону. Особливе значення мають мінеральні води Полтавщини, зокрема в Миргороді, Великій Багачці, Новосанжарську, Хоролі. Навколо Харкова та інших великих міст розташовані приміські зони відпочинку та оздоровлення населення.

У Харківському регіоні розвинені усі види транспорту, але провідне місце належить залізничному й автомобільному. Найбільші залізничні вузли — Харків, Лозова, Ворожба, Конотоп, Суми, Кременчук, Гребінка, Полтава. Автомобільний транспорт використовується в основному для внутрішньообласних перевезень. Через територію регіону проходять важливі автомагістралі міждержавного та міжрегіонального значення: Москва-Харків -Сімферополь, Київ-Ростов-на-Дону. Для міжрегіональних транспортних зв'язків використовується Дніпро, де розташований великий річковий порт - Кременчук. Значний обсяг пасажирських і вантажних перевезень здійснюється авіаційним транспортом. Територією регіону проходять траси газопроводів від Шебелинки до Харкова, Полтави, Кременчука, Одеси, Києва, Дніпропетровська, Кишинева, Орла, Брянська, Москви; газопровід «Союз»; нафтопроводи Мічурінськ-Кременчук, Гнідинці-Кременчук та ін.

До регіону ввозяться паливо, метал, будівельні матеріали, ліс, а вивозиться переважно готова продукція обробної промисловості — машини, інструменти, взуття, одяг, цукор, масло, олія тощо. Економічні зв'язки найбільш розвинені з сусідніми Придніпровським та Донецьким регіонами.

Основні напрями подальшого розвитку Харківського регіону такі:

• удосконалення структури інвестування з метою реконструкції та створення нових, технічно переоснащенних виробництв;

• розвиток середніх і малих міст з метою повнішого використання трудових ресурсів;

• більш ефективне використання наявних ресурсів живої праці, механізація та автоматизація виробництва;

• реорганізація сільськогосподарських структур, створення фермерських господарств і сільськогосподарських фірм, запровадження індустріальних методів у рослинництві та тваринництві;

• удосконалення економічних зв'язків з іншими регіонами України, а також між переробними підприємствами і виробниками сільськогосподарської сировини;

• нарощування та розвиток санаторно-курортного та туристичного потенціалу.

Дата добавления: 2014-01-11