Спеціально-наукові методи в історії

Метод імплікаційних шкал — це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтерпретацію змісту інформації через кількісні показники. Останнім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз на доповнення до традиційних методів логіко-аналітичного аналізу застосовують переважно до текстових масивів (опублікованих і неопублікованих), а не конкретних текстів.

Суть методу полягає в находженні і виділенні в тексті певних смислових понять, одиниць аналізу, що являють інтерес для дослідника, а також визначенні частоти їх застосування в документі залежно від змісту. Ретельний підрахунок за кожною одиницею спостереження з обов'язковим урахуванням частоти її вживаності у тексті дає змогу виявити закономірності, об'єктивовані в документі, які традиційними методами вивчити не можна.

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.

Абстрагування має в розумовій діяльності універсальний характер, оскільки кожний крок думки пов'язаний саме з цим процесом або з використанням його результатів. Зміст цього методу полягає в уявному відході від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і в одночасному виділенні, фіксуванні однієї чи кількох найважливіших рис, які особливо цікавлять дослідника.

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагування, що називається абстракцією. Під, результатом абстрагування розуміють знання про деякі сторони об'єктів. Процес абстрагування — це сукупність операцій, які приводять до отримання такого результату (абстракції). Прикладом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті:

дерево, дім, дорога, книга та ін. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке підбиває основне в цьому складному.

Процес абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язаний з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.

Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.

Зворотний, або елементарно-теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналізу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція та дедукція. Дедуктивною називають таку ро­зумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є пикористання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція — взаємопротилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку між методами наукової індукції:

• метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

• метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, в якому воно не настає, в усьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і якої немає в іншому, є причиною явища, котре досліджується;

• об'єднаний метод подібності і розбіжності — комбінація двох перших методів;

• метод супутніх змін: коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку між собою;

метод решт: якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися

Серед методів теоретичних досліджень слід, передусім, назвати історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний, моделювання та ін., зміст яких розкрито у попередніх розділах.

До методів теоретичного дослідження слід віднести метод сходження від абстрактного до конкретного. Сходження від абстрактного до конкретного — це загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності і мислення.

Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього — до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації — конструювання подумки об'єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

• багатоступінчастому абстрагуванню;

• переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

• простому абстрагуванню.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

• вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

• символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

• однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

• дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а псі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Серед них продовжує залишатись популярним генетичний метод. Його суть полягає у послідовному розкритті зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-індуктивним і описовим за формою, дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки еволюції явищ. Простота і доступність даного методу, увага передусім до фактографії тривалий час забезпечували йому популярність.

Проте цей метод має серйозні обмеження, оскільки спрямований на динаміку розвитку об'єкту в часі, яка, в свою чергу, може призвести до недооцінки статики суспільних явиш;. Крім того, він може схиляти до абсолютизації індивідуального і неповторного в досліджуваних явищах, перебільшення значення ранніх етапів розвитку об'єкта і недооцінки його еволюції і видозмін.

Порівняльний (компаративний) метод теж давніше використовувався дослідниками. На його підставі були розроблені усі теорії і концепції історичного процесу у новий час. Логічною підставою його є аналогія (встановлення подібності на основі співпадіння ознак об'єктів). Порівняння історичних об'єктів дозволяло робити узагальнення насамперед про їх спільні риси і властивості. Пізнавальні можливості цього методу є необмеженими. Але його використання передбачає обов'язок дотримання певних правил: 1) порівняння повинно відбуватись на підставі конкретних фактів; 2) факти повинні представляти одну епоху; 3) при порівнянні фактів різних епох можна говорити лише про відмінність, а не подібність.

Порівняльний метод має свої обмеження. Він складніший до застосування у зв'язку з необхідністю опанування знаннями за двома і більше об'єктами. Формальне застосування методу може вести до штучних і навіть спекулятивних висновків.

Типологізаційний метод використовується з метою впорядкування і узагальнення історичних фактів. Він передбачає групування фактів (або об'єктів) у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак. Типологізація вимагає дотримання певних методологічних принципів: 1) обов'язкового виділення тих якісних ознак, за якими здійснюється групування об'єктів (для цього потрібні обширні позаджерельні знання); 2) наявність достатньо багатого фактичного матеріалу (об'єктів вивчення), який дозволяє здійснювати тилологізацію. Метод є складним і трудомістким у застосуванні, передбачає опрацювання значного фактичного матеріалу. Добрі результати при його застосуванні приносить залучення мате­матичних засобів, зокрема кластерного аналізу. Разом з тим, типологізашю не треба плутати з класифікацією, яка передбачає просте групування фактів (об'єктів) у механічні кількісні групи.

Останнім часом в історії певна увага приділяється діахронному методу, який застосовується для вивчення складних соціальних процесів, пов'язаний із системно-структурним методом і намагається подолати його.статичність, запроваджуючи динамізм у аналіз соціальних структур. Діахронний метод (прийшов з лінгвістики) полягає у дослідженні змін, що відбуваються із складними суспільними системами у часі і просторі. При застосуванні, цього методу виникають значні труднощі, пов'язані з необхідністю оперування великим масивом різноманітних даних (створення моделі соціальних структур, прослідковування їх змін у часі). Здебільшого історики підміняють діахронне вивчення синхронним дослідженням окремих суспільних процесів.

Конкретно-наукові методи. Вони застосовуються для дослідження конкретних проблем і переважно не мають розробленої теоретичної частини, обмежуючись методикою (технікою) застосування. Найбільш поширеним у історії є метод фішек — тематичних виписок з документів і літератури.

Своєрідність методів дослідження диктується особливостями об'єкту і предмету, роботи з джерелами. Так при вивченні історії міст доводиться мати справу з аналізом креслярсько-архітектурної документації, а при біографічному дослідженні — з масою особистих і навіть інтимних документів. Методика вивчення таких різнопланових документів суттєво відрізняється.

У кожній галузі історичної науки нагромаджено значний методичний доробок. Завдання дослідника полягає в тому, щоб чітко усвідомлювати зміст і логіку історичного пізнання, свідомо обирати методи досягнення наукових знань і розуміти можливості їх використання. При цьому слід пам'ятати, що жоден з методів не є універсальним і спроможним вирішити усі дослідницькі завдання.

Критичний метод – Мабійон, який у 1681 р. трактаті “Шість книг про справу дипломатики” сформував засади перевірки середньовічних актів на автентичність з огляду на їхні почерки. Зовнішня критика і внутрішня критика, критика інтерпретації (себто увагою до ситуації, яка могла зумовити використання тих чи тих висловів: наприклад, урочистий чи офіціозний характер події, стандарти певного літературного етикету тощо) та критикою понять (аналіз історично зумовленості вжитої термінології

історична герменевтика – витлумачення прихованих змістів джерела, у тих чи інших згадках про жест, ритуал, страх.

Семіотика – аналіз системи культурних значень.

Дата добавления: 2014-01-11