Міжособистісний конфлікт

Міжособистісний конфлікт — окремий випадок взаємодії людей у процесі їхнього спілкування та спільної діяльності. Найбільш очевидні вияви міжособистісних конфліктів — через взаємні звинувачення, суперечки, нападки та захист. У кожному міжособистісному конфлікті є два або кілька учасників і певна ситуація їхньої взаємодії.

Починаючи з 60-х років XX століття, соціально-психологічні дослідження конфліктів загалом проходять у вигляді експериментальних ігор. Засновником мотиваційного підходу до вивчення конфліктів вважають М. Дойч а, оскільки саме у його роботах цей підхід був найбільш систематизовано висвітлений. Концепція М. Дойча є цілісною розробкою соціально-психологічного підходу до проблеми конфлікту.

Основні проблеми, над якими мають працювати дослідники конфлікту, такі:

1) вивчення умов розвитку деструктивного та конструктивного процесу конфлікту;

2) визначення найефективнішої стратегії та тактики у конфлікті;

3) що є визначальним для досягнення угод.

На думку М. Дойча, в основі будь-якого конфлікту лежить несумісність цілей учасників міжособистісної взаємодії та особисте сприймання цієї несумісності. Такий підхід отримав назву мотиваційного через концентрацію уваги на мотивах сторін. У межах цього підходу виділяють такі типи мотиваційних орієнтацій:

1) кооперативна;

2) індивідуалістична;

3) конкурентна.

Особистість із кооперативною о рієнтацією має позитивну зацікавленість у добробуті партнера, прагне до утворення з'єднань. Тобто така особистість безпосередньо або опосередковано сприяє задоволенню потреб інших, прагнучи задовольнити свої власні потреби. Особистість з індивідуалістичною орієнтацією прагне до максимізації власної вигоди та менш зацікавлена у наявності партнерів, особистість з конкурентною орієнтацією не цікавиться партнером.

Представники мотиваційного підходу, М. Дойч та Шерман, вважають, що люди мають тенденцію взаємодіяти з тими, хто має схожі погляди на значущі речі, керуючись пізнавальними або мотиваційними причинами. Взаємодія з іншими відіграє важливу роль у нашому житті, оскільки ми схильні занадто високо оцінювати думку інших про нашу правильність, нормальність та відповідність соціальним нормам. Досліджуючи особливості вияву конформізму, М. Дойч та Г. Джерард назвали такий тип вимушеного погодження з думкою інших нормативним суспільним впливом. Риси конформності виявляються в особистості через впевненість утому, що, погоджуючись з нормами групи або більшої її частини, вона отримає деяку особисту користь.

Ще одна проблема, яку поставили у своїх дослідженнях М. Дойч та його колеги: чи можуть соціальні норми впливати на приватну поведінку особистості, якщо ці норми діють лише як зовнішні сили, що грунтуються на соціальному схваленні або несхваленні, чи міг їхній вплив обмежуватися лише загальними установками, чи соціальне схвалення та несхвалення стосується взаємин лише між тими людьми, які зацікавлені в оцінці їх іншими.

Особистість прагне відповідати соціальним нормам, керуючись двома різними причинами: інформативною та нормативною. Інформативною мотивацією вони керуються тому, що бажають бути правильними у своїх судженнях чи поведінці та очікують, що інші, які керуються загальноприйнятими нормами, праві. Також люди можуть застосовувати два різні типи пристосування: частковий або загальний. Частковий іноді називають прийняттям істини або перетворенням. Він полягає втому, що інші не лише змушують змінювати явну поведінку, але й фактично змінювати світогляд з мстою пристосування. Загальний тип пристосування іноді називають згодою, гнучкістю. Він стосується поверхових змін у поведінці, коли особистість у відповідь на нормативний тиск показує, що погоджується з іншими, навіть при тому, що у конфіденційній обстановці може чинити відповідно до своїх власних поглядів. Відмінність між частковим та загальним пристосуванням полягає в тому, що особистість, яка повністю переконується у правоті інших, підтримує викликані зміни навіть тоді, коли інші цього не побачать та не оцінять.

Міжособистісні конфлікти - це ситуації суперечностей, розбіжностей, зіткнень між людьми.

Міжособистісні конфлікти також можна визначити як ситуацію протистояння учасників, яка сприймається та переживається ними (або щонайменше одним із них) як значуща психологічна проблема, що вимагає свого вирішення і викликає активність сторін, спрямовану на подолання суперечності та вирішення ситуації в інтересах обох чи однієї із сторін.

З міжособистісними конфліктами ми стикаємося постійно, але називаємо у побуті їх по-різному. Це може бути і побутова суперечка, і з'ясування стосунків між подружжям, і трудовий конфлікт.

Якщо звернутися до загальної теорії конфліктів, та всі міжособистісні конфлікти мають спільні риси:

1) наявність, як мінімум, двох сторін;

2) наявність зони незгоди між сторонами, яку не завжди можна легко розпізнати і межі якої є рухливими (можуть звужуватися та розширюватися);

3) мотиви кожної із сторін визначають процес, який називають формуванням цілі;

4) дії, які конфліктні сторони спрямовують одна проти одної (створення прямих чи опосередкованих перешкод, завдання шкоди майну чи репутації іншого, погрози, насильство, приниження);

5) однакові стадії розвитку конфлікту:

- перед конфлікти а;

- інцидент;

- ескалація;

- кульмінація;

- завершення конфлікту;

- постконфліктна ситуація;

6) приблизно однакові способи вирішення конфліктів.

Проте міжособистісні конфлікти мають і свої специфічні відмінності. У кожному міжособистісному конфлікті можна виділити дві тісно пов'язані між собою сторони:

1) змістова: наявність предмета суперечки, справи або питання, яке викликало незгоду;

2) психологічна: пов'язана з особистісними особливостями учасників конфлікту, з їхніми емоційними реакціями на причини конфліктів, на дії іншої сторони, на хід конфлікту, один на одного.

Важливим є те, що у міжособистісному конфлікті психологічна сторона часто затуляє собою змістову.

Міжособистісні конфлікти можуть виявлятися у різних формах. Основними формами їхнього вияву є:

1) суперечка: найпоширеніша форма, при цьому характеризується найменшою напруженістю;

2) чвари: тривала смуга ворожості, яка супроводжується невпинними суперечностями;

3) сварка - тривала дріб'язкова суперечка з взаємними образами. Якщо критерієм розмежування різних форм міжособистісного

конфліктів взяти міру активності та гостроти суперництва учасників, то можна виділити такі форми міжособистісних конфліктів:

1) суперництво - міжособистісна взаємодія, яка спрямована на випередження партнера у досягненні якоїсь мети, прагнення переважити, перемогти когось;

2) ізоляція - прагнення відділити суперника, ізолювати його, відокремити від навколишнього середовища, від спілкування з іншими.

За ступенем наростання напруженості у конфліктних взаєминах можна виділити ще одну групу форм міжособистісних конфліктів:

1) ворожість - стосунки, пройняті недоброзичливістю, неприязню, взаємною ненавистю;

2) сутичка - зазвичай нетривала ворожа взаємодія;

3) зіткнення - ще напруженіша форма конфлікту, яка виявляється як зустріч ворожих людей чи груп у бійці, бою і т.ін.

Інша група міжособистісних конфліктів включає в себе такі види:

1) принципове зіткнення сторін, у якому реалізація цілей та інтересів одного опонента може бути досягнута лише за рахунок пригнічення інтересів іншого;

2) конфлікт, який зачіпає лише форму стосунків між людьми, але при цьому не гнобить їхніх духовних, моральних та матеріальних потреб та інтересів;

3) уявні суперечності, спровоковані або неправдивою (викривленою) інформацією, або неправильною інтерпретацією подій та фактів.

Міжособистісні конфлікти можна успішно вирішувати за певних умов. Такими умовами є:

1) адекватна оцінка міри, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи активно чи пасивно) та інтереси іншої сторони (діючи спільно чи індивідуально);

2) адекватне усвідомлення доцільності обраного способу поведінки відповідно до конкретної ситуації;

3) урахування сили опонента та влади, якою він володіє;

4) правильне визначення джерела конфлікту (прихованих нужд, бажань, інтересів учасників взаємодії*);

5) врахування характеру взаємин з іншою стороною;

Дата добавления: 2014-01-11