Основні види фінансових послуг на валютному ринку

ПЛАН

Тема. Характеристика фінансових послуг на грошовому

Лекція 3

Тема 8. Фінансові послуги на валютному ринку

Тема 7. Фінансові послуги на грошовому ринку

та валютному ринку (2год.)

Мета заняття: Розкрити суть терміну “депозит”, визначити необхідність розміщення капіталу в банківських установах, охарактеризувати основні види грошових вкладів, дати характеристику конверсійним операціям, визначити їх види, розглянути механізми здійснення основних міжнародних розрахункових операцій – акредитивних та інкасових, визначити їх види.Розвивати економічне мислення студентів, комунікативні здібності, а також вміння швидко та якісно аналізувати інформацію. Виховувати свідоме ставлення студентів до майбутніх обов’язків фахівців у сфері фінансів.

1. Основнівидифінансових послуг на грошовому ринку.

2. Розвиток банківських послуг, проблеми та перспективи розміщення фінансових активів в банківських установах.

3. Основні видифінансових послуг на валютному ринку.

4. Конверсійні операції на валютному ринку.

5. Особливості організації міжнародних розрахунків.

Рекомендована література: 3, 8, 19, 27, 28, 44, 47, 63, 68, 70, 72, 84.

1. Основні види фінансових послуг на грошовому ринку.

Грошовий ринок є сегментом фінансового ринку, на якому здійснюються:

- короткострокові депозитно-позичкові операції (з терміном до 1 року);

- обслуговування руху оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення.

Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку виступають тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб’єктами грошового сегменту ринку фінансових послуг є домогосподарства, фірми, банки, структури державного управління, фінансові посередники та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти і в операціях з купівлі-продажу грошей вони беруть саму активну участь. Фінансові активи, що обертаються на грошовому сегменті РФП, мають високу ліквідність, найменший рівень фінансового ризику і відносно просту систему ціноутворення на послуги.

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Об’єкт купівлі-продажу на даному ринку — тимчасово вільні грошові кошти.

Функціонування цього короткострокового сектора фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів.

Основні суб'єкти грошового ринку:

• комерційні банки;

• населення; держава

• суб’єкти господарювання;

• фінансово-кредитні інститути (ломбарди, благодійні фонди, позичково-заощаджувальні асоціації, кредитні спілки, факторингові компанії). Вони мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, установ, населення.

Інструментами грошового ринку є:

1. Казначейський вексель — короткострокова облігація казна­чейства, яка має термін погашення до 1 року. Ті з них, які призначені для фінансування уряду, не підпадають під банкрутний ризик, оскільки випускаються державою, але вони піддаються ринковому ризику.

2. Депозитні, ощадні сертифікати — цінні папери банків, швидко лік­відні, які не обмежуються верхнім рівнем процентної ставки, наділені банкрутним ризиком (в США номінал — 100 тис.доларів).

3. Переуступні згоди — купівля поточного ринку великого во­лодаря депозиту з допомогою казначейського векселя. Такі операції проводять між собою банки. Термін дії таких операцій — одна ніч. Наступного ранку позичальник зобов'язаний повернути поточний рахунок плюс процент І викупити казначейські векселі.

4. Євродолари — тобто депозити в доларах, які знаходяться на рахунках комерційних банків за межами США.

Це строкові депозити з періодом дії від 5 днів до 1 року. Процентні ставки по євродоларових операціях не мають верхньої межі.

5. Комерційні папери — незабезпечені короткострокові облігації відомих фірм строком від 5 до З0 днів (існують також строком до 270 днів).

6. Банківські платіжні картки

7. Банківські акцепти — для короткострокового фінансування внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Провідний Інструмент грошового ринку. Він пов'язаний з акцептуванням комерційних векселів, тобто з наданням банківської гарантії продавцю (експортеру). Як правило, під такі векселі банк виписує власний чек, який, в свою чергу, до строку закінчення дії є об'єктом операції на вторинному ринку.

8. Резервні (федеральні) фонди банків які вони зобов'язані зберігати в центральному (емісійному) банку (в США — у Федеральній Резервній Системі).

9. комерційний вексель

Ці кошти можуть бути позичені одним банком іншому під проценти. Термін надання — 1 день.

Функціями грошового ринку є:

1) об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2) трансформація цих коштів у короткостроковий позиковий капітал, який є зовнішнім джерелом фінансування фірм;

3) спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також про­цес розширеного відтворення через видачу позик за участю фінансових посередників за схемами: Центральний банк → комерційний банк; комерційний банк → комерційний банк; комерційний банк → підприємство, населення;

4) надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету;

5) касове виконання бюджету;

6) забезпечення ліквідності короткострокових вкладень.

Найбільші в світі ринки грошей: Нью-Йоркський, Лондонський, Токійський, Паризький.

Основними фінансовими послугами на грошовому ринку є:

− прийняття банками вкладів (депозитів) від фізичних та юридичних осіб;

− відкриття та ведення банками поточних рахунків клієнтів, переказ грошей з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів;

− операції з валютними цінностями (у національній валюті);

− зберігання грошових коштів, цінностей, цінних паперів та довірче управління ними;

− випуск, купівля, продаж, обслуговування чеків, векселів, інших оборотних платіжних інструментів;

− випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

− надання ломбардних та споживчих позик терміном до 1 року;

− факторингові послуги;

− надання позик державним органам влади для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Грошовий сегмент РФП передбачає наявність такого товару, як гроші, які мають свою номінальну та реальну вартість, яка визначається купівельною спроможністю грошової одиниці. Важливу роль на грошовому ринку у системі ціноутворення відіграють дії Національного банку України, який для забезпечення організації готівкового грошового обігу здійснює такі заходи:

1) встановлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

2) регулює виготовлення та зберігання банкнот і монет, створює їх резервні фонди;

3) встановлює систему захисту грошових знаків, їх дизайн, порядок заміни пошкоджених банкнот і монет;

4) визначає порядок ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

5) визначає вимоги стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ та ін.

На грошовому сегменті РФП діє відповідна грошово-кредитна політика, яка передбачає комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

- процентну політику;

- рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- визначення й регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;

- операції з цінними паперами;

- регулювання імпорту та експорту тощо.

2. Розвиток банківських послуг, проблеми та перспективи розміщення фінансових активів в банківських установах.

Період економічного зростання, який переживає Україна, важливо закріпити відповідною ефективною макроекономічною політикою уряду, основою якої має стати політика зростання обсягів інвестицій у реальний сектор економіки.

Згідно з концепцією стимулювання інвестиційного процесу Дж. М. Кейнса, однією зі складових зростання інвестицій в економіку є стимулювання збільшення обсягів депозитного ринку, який має стати однією з найважливіших цілей грошово-кредитної політики НБУ. Зростання обсягів інвестицій є матеріальною основою для заощадження грошових доходів населення і підприємств, а отже, у кінцевому результаті приведе до збільшення коштів на депозитних рахунках. У такий спосіб депозитний ринок буде включено в економічну систему ринкового механізму, що базується на принципах взаємозв'язку між її структурними елементами та механізмі саморегуляції.

Депозитна політика – це система заходів банку чи фінансової установи із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази. 3 метою ефективного здійснення депозитної політики банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. Його призначення полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації.

Депозити – вагоме джерело надходження грошових коштів банку, тому ефективне функціонування ринку депозитів має надзвичайно важливе значення для дохідної діяльності банку і впливає на загальне функціонування економіки України в цілому.

Виникло депозитне обслуговування в XVII ст. для купців. Депозит (з лат. — «переданий на зберігання») – це вклад, грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті, що передаються в банк їх власником або іншою особою за дорученням для зберігання на певних умовах. Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи або фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може «утворити» депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту. Операції, пов’язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Залучення коштів на депозити потребує значних маркетингових досліджень. Оптимальний обсяг залучених банком депозитних ресурсів визначається безпекою та дохідністю їх розміщення: їх рівень визначається через норматив достатності капіталу, який контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитного портфеля та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати залучення депозитів до рівня адекватного їх реальній ефективності.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсотки, які банк сплачує вкладникам за користування залученими ресурсами. Сплата процентів за депозитними рахунками – основна стаття витрат банку. Особливо це важливо для банків із високою питомою вагою залучених ресурсів у загальній сумі ресурсів.

Ціна залучених банком коштів залежить від попиту та пропозиції на ринку. Ринок банківських ресурсів включає три основних сегменти:

1) ринок міжбанківських кредитів (МБК) – самий динамічний ринок банківських ресурсів, де термін кредитів становить близько одного місяця і ціна змінюється щодня і навіть упродовж одного дня. Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком шляхом прямих переговорів, або через фінансових посередників;

2) депозити юридичних осіб – це ринок, на якому ставки за депозитами найпривабливіші, менше залежать від чинників короткострокового характеру і за розміром ближчі до ставок за депозитами фізичних осіб, ніж до ставок за МБК, менш чутливий до процентних коливань, оскільки термін таких вкладень, як правило, становить 1-3 місяці;

3) депозити фізичних осіб – це ринок з найбільшим терміном депозитів, відкритий для широкого кола клієнтів порівняно з ринком МБК чи ринком депозитів юридичних осіб, на який впливають чинники загального економічного розвитку держави: рівень інфляції, курс національної валюти, дисконтна ставка НБУ тощо. Тому банк, який має міцні позиції на депозитному ринку, провадитиме стабільну процентну політику, враховуючи при цьому політику банків-конкурентів.

На відміну від кредитних операцій, де процентний чинник не є головним при визначенні позичальника, депозитні угоди керуються банком з точки зору прибутковості.

Залучені депозити поділяються залежно від термінів строкових угод і згідно з класифікацією НБУ утворюють п'ять груп:

1 – до 31 дня (місяць);

2 – від 32 до 92 днів (квартал);

3 – від 93 до 183 днів (півріччя);

4 – від 184 до 365 днів (рік);

5 – понад 365 днів (довгострокові депозити).

Ще одним методом залучення коштів банків є угода про зворотний викуп(репо) – це угода, що укладається між банком і фірмою або з дилерами державних цінних паперів. Коли фірма хоче вкласти велику суму готівкових коштів на дуже короткий термін, вона купує у банку цінні папери на умовах зворотного викупу. Фірма може повернути кошти на наступний день та отримати за ними відсотки дещо нижчі ніж за депозитними сертифікатами.

Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого конкурентного ринку найповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити заощадження й вільні грошові капітали на банківські рахунки.

Правила здійснення операцій із банківськими депозитами визначаються постановою Правління НБУ від 07.07.97 р. № 216.

Існують різні класифікації депозитів фізичних осіб, основними з них є:

а) за терміном і порядком залучення коштів:

- спеціальні депозити;

- депозити до запитання – представлені різними рахунками (розрахунковим, поточним тощо), з яких їх власники (юридичні й фізичні особи) можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів (видача готівки, оплата чеків або векселів);

- строкові депозити – самі поширені депозити у вітчизняній банківській практиці. Це пояснюється тим, що лише вони приносять дохід, який покриває втрати, спричинені інфляцією і зараховуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента.

б) за ступенем рівня платності:

- безкоштовні (кошти на поточних рахунках клієнтів);

- платні (кошти на депозитних рахунках);

в) за способом оформлення:

- депозити, оформлені договором (поточні рахунки і депозити);

- депозити, оформлені ощадною книжкою (рахунки з ощадною книжкою);

- депозити, оформлені цінними паперами (депозитний і ощадний сертифікати, облігації).

У світовій практиці проміжне місце між строковим депозитом та депозитом до запитання займає ощадний депозит, який служить власникам для накопичення грошових заощаджень. Існують такі типи ощадних депозитів: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощадного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без застосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового ринку. Депозитні операції – це залучення коштів банком і найважливіша складова пасивів, що має як терміновий, так і безстроковий характер.

Види депозитних операцій:

- строковий депозитний вклад;

- поточний депозитний внесок;

- вклад до запитання;

- нау-рахунок.

Нау-рахунок виник на початку 80-х років XX ст. По ньому встановлювався спеціальний процент і балансовий залишок, який не знижувався. Звертання до рахунку приводить до збільшення операційних витрат. Проценти виплачуються у визначений термін, виходячи із середнього балансового залишку. Цей вид рахунків може бути сполучений з овердрафтом.

Повне злиття розрахункового і депозитного рахунків називають рахунком підприємства з автоматичним самоочищенням, який характеризується високою прибутковістю при достатній свободі розміщення коштів.

Серед популярних за кордоном, а нині застосовуваних в Україні форм акумулювання коштів населення — залучення банками різдвяних, відпускних, податкових та інших строкових вкладів, внески на які відбуваються регулярно (наприклад, щотижня) з метою накопичення коштів, достатніх для оплати видатків на різдвяні свята чи під час відпустки. Для банків такі методи мобілізації коштів вигідні тим, що вони сприяють зростанню депозитів і стимулюють ощадливість вкладників.

Перегляд депозитної політики комерційних банків із 1999 року визначався новими пріоритетами і орієнтацією на реальний сектор економіки. У такій ситуації об’єктивно виникає потреба в недорогих середньо- та довгострокових кредитних ресурсах. Використання короткострокових міжбанківських кредитів вигідне тільки для спекулятивних операцій із цінними паперами й іноземною валютою. Із падінням обсягів цих операцій банки активізували свою роботу з населенням та підприємствами, що об’єктивно привело до зростання обсягів депозитного ринку і конкуренції на ньому.

Депозитна функція банку в своєму розвитку пройшла кілька етапів.

Перший етап (XIII – XV ст.) характеризується тим, що банки надавали депозитні послуги своїм клієнтам переважно у вигляді зберігання золотих, срібних злитків та інших коштовностей. Другий етап (ХV – XIX ст.) визначається залученням коштів клієнтів. Якщо на першому етапі банки надавали депозитні послуги тільки фізичним особам, то на другому спектр банківського депозитного обслуговування став поширюватися й на юридичних осіб. Третій етап починається з другої половини XX ст., тобто з часу виникнення «електронних» грошей.

Банки пропонують юридичним особам широкий спектр різних пропозицій щодо залучення вільних коштів підприємств на депозити банку у всіх видах валют. Враховуючи власні потреби та можливості, будь-який клієнт банку може вибрати вигідні для нього умови відносно строку та суми депозиту та періодичності виплати процентів. Банки приймають депозити в національній та іноземній валютах. Мінімальна сума депозиту, строк та процент у кожного банку різні. Проценти сплачуються щомісячно.

Для підприємства найбільш вигідними є ті види депозитного обслуговування, за яких сума вкладу буде мінімальна, строк – невеликим, а процент — високий. Кожне підприємство повинне самостійно вибрати для себе найліпший варіант.

На депозитному ринку можна виділити три основні проблеми, розв'язання яких значною мірою сприяло б удосконаленню діяльності банків України:

· нарощування обсягів різних видів депозитів усіх категорій вкладників;

· забезпечення більшої стійкості банківських ресурсів через розвиток

ринку вкладів та депозитів, який є сегментом ринку капіталів;

· ефективне використання банківської інфраструктури для розвитку ринку

вкладів та депозитів, яке б дало можливість зменшувати витрати заощаджування з метою отримання достатньої величини прибутку.

Депозитні рахунки підприємствам відкриваються на основі депозитного договору між власником рахунка і банком на певний строк. Кошти на ці рахунки перераховуються з поточних рахунків і після закінчення терміну на них повертаються. Проведення розрахункових операцій і видача грошових коштів готівкою з депозитних рахунків підприємств забороняються.

Валютний ринок – це сукупність економічних та організаційних форм, що пов’язані з купівлею або продажем валюти різних країн. Валютний ринок як система включає в себе дві підсистеми:

1) валютний механізм – правові норми та інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях і

2) валютні відносини – це щоденні зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти. Основою цих двох підсистем є валютні операції.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют згідно з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1) пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу;

2) побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах.

Основними суб’єктами міжбанківського валютного ринку є:

1) Національний банк України.

2) уповноважені банки, які одержали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютою;

3) уповноважені фінансові установи, які одержали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютою.

Правила видачі Ліцензій небанківським фінансовим установам затверджені Положенням НБУ вад 9.08.02 р. № 297.

Для систематизації та вдосконалення нормативно-правових актів щодо регулювання здійснення валютно-обмінних операцій з готівкою іноземною валютою було прийнято «Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України» та «Інструкцію про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України». Даними інструкціями встановлено порядок реєстрації та організації роботи пунктів обміну іноземної валюти, кваліфікаційні вимоги до працівників, які здійснюють валютно-обмінні операції з готівкою іноземною валютою, перелік валютно-обмінних операцій, які можуть здійснювати пункти обміну іноземної валюти уповноважених банків або фінансових установ та їх агентів.

Згідно з першою інструкцією, операції з купівлі або продажу іноземної валюти на суму, що перевищує еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, здійснюються тільки у касах банків (фінансових установ). Друга інструкція передбачає, що при купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти 2-ї або 3-ї групи класифікатора іноземних валют Національного банку через пункти обміну уповноважених банків та фінансових установ отримувати довідку. Ця довідка надає право вивозити валюту зазначених груп класифікатора іноземних валют у межах норм – у сумі, еквівалентній 5 000 дол. США в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют.

Уповноваженим банкам (фінансовим установам) забороняється здійснювати безготівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти 1-ї групиза іноземну валюту інших груп, крім операцій на міжнародному валютному ринку.

Висновок і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют уповноваженими банками (фінансовими установами) проводиться виключно під час торгівельної сесії, що є визначеним відрізком часу (Положення НБУ від 16.04.02 р. № 140).

Порядок і умови проведення операцій з наявною валютою визначається окремими нормативними документами НБУ. Дозволяється купівля уповноваженими особами наявної іноземної валюти за безготівкові кошти по угодах (ТОД, ТОМ, СПОТ) для забезпеченні роботи власних кас з метою виконання зобов'язань перед клієнтами.

Уповноважені особи не мають прямого кореспондентського рахунка в іноземній валюті 2-ї або 3-ї групи класифікатора та можуть здійснювати операції купівлі-продажу валют при наявності у них відповідного кореспондентського рахунку й угоди на інкасування іноземної валюти в іншому уповноваженому банку.

У правилах передбачений обмін валют для постійних представництв нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність і неторгові операції, для юридичних осіб-нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності, і для фізичних осіб-нерезидентів для здійснення неторгових операцій. Покупка іноземної валюти 1-ї групи з метою повернення на адресу нерезидента коштів, попередньо одержаних від нього резидентом за торгівельну операцію в зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання частково або повністю не виконані, не дозволяється, якщо ці кошти отримані від нерезидента в гривнях. Іноземна валюта повинна бути витрачена протягом п'яти робочих днів або продана на міжбанківському валютному ринку. Уповноважений банк зобов'язаний продавати без доручення клієнтів усі надходження на його користь в іноземній валюті, що підлягають (відповідно до законодавства) продажу на Міжбанківському валютному ринку. Суб’єкти цього ринку України, а також валютній біржі при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку одержують комісійну винагороду в гривнях.

Валютний ринок — це система економічних та правових відно­син між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб’єктами ринку з валют­ними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, пономіновані в іноземних валю­тах, інші інвестиції.

Основними учасниками валютних ринків є великі комерційні бан­ки, брокерські фірми, інші фінансові інститути, найбільші корпорації та центральні банки країн. Безпосередніми учасниками при укла­данні угод з валютою виступають комерційні банки, спеціалізовані брокерські контори та інші фінансові інститути, що мають право укладати угоди з валютою. Ці суб'єкти валютного ринку здійсню­ють операції з валютою від свого імені за свій рахунок або за раху­нок клієнтів. До 85—95% валютних угод, що здійснюються на ва­лютних ринках, припадає на банки та брокерські фірми. Тому валют­ний ринок часто називають міжбанківським. Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку. Крім задоволен­ня потреб клієнтів банки проводять операції самостійно за рахунок власних коштів.

Центральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні інтервенції, здійснюють вплив на рівень валютних курсів, а також регулюють рівень процентних ставок за вкладами у націо­нальній валюті. Центральні банки значною мірою впливають на точку рівноваги ривку. Вони можуть гальмувати падіння національної валюти через продаж іноземної валюти і зменшення своїх валютних резервів або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на неї та збільшуючи валютні резерви.

Валютні брокерські фірми зводять покупців і продавців валюти та здійснюють між ними конверсійні та кредитно-депозитні операції. За своє посередництво брокерські фірми отримують комісійні у ви­гляді процента від суми угоди. Брокерські фірми та комерційні бан­ки володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у фор­муванні поточних, форвардних валютних курсів та процентних ставок.

Великі корпорації, які здійснюють зовнішньоторгові операції, під­тримують стійкий попит на валюту (імпортери) і пропозицію валю­ти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні ре­сурси. Як правило, ці суб’єкти ринку прямого доступу на валютний ринок не мають, а проводять операції через комерційні банки.

Фінансові інститути — інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди залуча­ють вільні валютні ресурси, здійснюють інвестиції в різних валютах, проводять хеджування строковими контрактами, купують та прода­ють валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб’єктами ринку.

Фізичні особи проводять на валютному ринку широкий спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.

Функції валютного ринку:

1. Забезпечення своєчасного здійснення міжнародних розрахунків.

2. Хеджування (страхування) валютних ризиків.

3. Диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держави.

4. Регулювання валютних курсів.

5. Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці у курсах валют.

6. Регулювання економіки.

Об’єктом є валютні цінності – національна та іноземні валюти, платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті, а також банківські метали (золото, срібло, платина тощо, монети, вироблені з дорогоцінних металів).

Інструменти: банківські перекази, акцепти, акредитиви, інкасо, чеки, векселі, ОЗДП, ф’ючерсні та форвардні контракти на валюту, валютні опціони та свопи, євродолари, банківські платіжні картки в іноземній валюті.

Основними фінансовими послугами на валютному ринку є:

−конверсійні (обмінні) операції з валютою (том, тод і спот);

−клієнтські депозитно-кредитні операції комерційних банків у іноземній валюті, у тому числі, операції з обслуговування власників платіжних карток (у іноземній валюті);

−встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками, іншими фінансовими інститутами (міжбанківські кредити в іноземній валюті);

−залучення і розміщення банківськими установами валютних резервів;

−операції з чеками та іншими цінними паперами (векселями, депозитними сертифікатами, ОЗДП) в іноземній валюті;

−інвестиції в цінні папери в іноземній валюті;

−проведення розрахунків в іноземній валюті з обслуговування ЗЕД – міжнародні розрахунки за допомогою інкасо, акредитивів, розрахунки за допомогою відкритих рахунків;

−здійснення неторговельних угод (перекази, виплата пенсій, аліментів, обслуговування туристів).

Розрізняють регіональні і національні валютні ринки. На регіональних валютних ринках здійснюються операції з певним колом конвертованих валют. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський — із центрами в Токіо, Гонкон­гу, Сінгапурі; Американський — із центрами в Нью-Йорку, Чика­го; Лос-Анджелесі.

4. Конверсійні операції на валютному ринку.

Конверсійні операції - це угоди агентів валютних ринків по купівлі-продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни на валюту іншої країни за погодженим курсом на певну дату.

Конверсійні операції поділяють на:

· Поточні торговельні

· Поточні неторговельні

· Валютні операції, пов'язані з рухом капіталу

· валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі: розрахунки за експорт та імпорт товару; розрахунки на території України між резидентами - суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку.

Поточними неторговельними операціями в іноземній валюті є такі:

- перекази з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги;

- виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів; витрат іноземних адвокатів;

- оплата зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти права інтелектуальної власності;

- оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування, навчання і стажування в закладах іншої держави, а також оплата витрат на транспортування хворих;

- оплата фізичними особами участі в міжнародних конференціях, конгресах;

- оплата витрат фізичних осіб на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

- оплата витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон;

- платежі у зв'язку з прийняттям спадщини;

- оплата фізичними особами продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;

- перерахування фізичними особами в разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

- на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій.

- інші

Валютними операціями, пов'язаними з рухом капіталу, є такі:

- надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик;

- операції, пов'язані з виконанням зобов'язань за гарантіями, поруками та заставою, лізингом; факторингом;

- здійснення прямих та портфельних інвестицій в Україну і за межі України;

- виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів;

- операції з цінними паперами;

- розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках;

- операції, пов'язані з експортом та імпортом товарів, розрахунки за якими відповідно до договору передбачають надання та отримання відстрочення платежу або кредитування (аванс, попередня оплата) на строк, який перевищує встановлений законодавством України;

- міжнародні перекази за угодами, пов'язаними з накопиченням пенсійних активів;

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції) належать:

1. купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

2. продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

3. зворотний обмін фізичним особам - нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

4. купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

5. конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

6. прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Операції, зазначені в абзацах другому - шостому, на суму, що перевищує 15000 гривень, здійснюються лише через каси банку, фінансової установи, в операційному залі об'єкта поштового зв'язку після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, на суму, що перевищує 50000 гривень, крім того, зазначаються серія та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), ідентифікаційний номер. Копія з відповідних сторінок паспорта, що містять зазначені дані, залишається в документах дня під час здійснення лише операцій на суму, що перевищує 50000 гривень.Банку (фінансовій установі) забороняється здійснювати операції з продажу іноземної валюти через касу банку (фінансової установи) одній особі в один операційний (робочий) день у сумі, що перевищує в еквіваленті 80000 гривень, з метою запобігання використанню банківської системи для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. згідно з Постановою Національного банку N 538 від 09.09.2009 Конверсійні операції провадяться на ринку Foreign Exchange Operations, скорочено Forex або FX який складається з дилерських приміщень в самих банках і компаніях, які здійснюють угоди по телефону чи комп'ютеру.

FХ ринки користуються банками у всіх країнах, де торгівля валютою не забороняється урядовими інструкціями по валютному контролю.

Конверсійні операції приводяться на валютних біржах, біржовому, позабіржовому ринку, на міжнародному міжбанківському ринку за дорученням інших банків із власної ініціативи банків - для покриття незбалансованих операцій, забезпечення операцій на міжнародних
ринках позичкового капіталу та з метою одержання доходу у вигляді арбітражного прибутку або переміщення короткотермінового капіталу в країни з більш високим рівнем процентних ставок.

За строком виконання конверсійні операції поділяються на дві групи:

операції з негайною поставкою валюти або поточні конверсійні операції;

термінові валютні конверсійні операції;

Операції з негайною поставкою можуть поділятися на операції (today або tod), (tomorrow або tom) і через два робочі дні – операції на умовах спот (spot).

Валютна операція на умовах "тод" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;

Валютна операція на умовах "том" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;

Валютна операція на умовах "спот" - валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;

Термінові валютні операції поділяється на форварди, свопи, ф’ючерси, опціони.

Валютний дериватив - це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання купити, продати та/або обміняти іноземну валюту на визначених у цьому документі умовах у майбутньому.

Особливостями термінових угод є:

а) інтервал у часі між моментом укладання і виконання угоди;

б) курс валют фіксується у момент укладання угоди, хоча сама угода буде виконуватись через певний строк;

в) укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, страхування капіталовкладень, отримання спекулятивних прибутків зарахунок курсової різниці;

Іноземна валюта на валютному ринку продається дотриманні ними певних умов, основними з яких є:

1. Відповідним чином оформлений контракт на імпорт товарів, робіт і послуг.

2. Документи, що свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від іноземних інвестицій в Україні.

3. Документи відносно руху капіталу проліцензовані НБУ.

4. Документи, що свідчать про правомірність іноземної валюти для погашення і обслуговування резидентом кредиту, одержаного б іноземній валюті у встановленому порядку від резидента або в уповноваженому банку.

5. Продаж іноземної валюти (в першу чергу уповноваженими банками) здійснюється за умови фактично здійсненої операції (імпорт товару, послуг, робіт) та на умовах попередньої оплати, авансовий платіж.

6. Продаж іноземної валюти здійснюється тільки за наявності необхідного еквівалента в гривнях на поточному рахунку клієнта на момент подання заявки на купівлю іноземної валюти (це має бути підтверджено платіжними документами, які свідчать про списання еквівалентної суми у гривнях).

7. Іноземна валюта має бути використана у повній відповідності з угодою, контрактом, іншими документами протягом 5-ти банківських днів (інакше банк здійснить зворотню операцію).

Дата добавления: 2014-01-11