Поняття, предмет та об’єкти порівняльного правознавства

Відносно сутності порівняльного правознавства в юридичній науці немає одностайності. З цього приводу існує декілька точок зору:

1) порівняльне правознавство є методом наукового дослідження, який дозволяє встановити подібність, схожість або відмінність тих чи інших явищ правової дійсності;

2) порівняльне правознавство є самостійною юридичною наукою, яка має свій предмет, метод, структуру, термінологію, категоріальний апарат та займає окреме місце у системі юридичних знань і юридичної освіти;

3) компромісний підхід, згідно з яким порівняльне правознавство може розглядатись і як наука, і як метод. Якщо йдеться про питання „високого рівня абстракції” (наприклад, порівняльно-правовий аналіз правових систем, їх групування у правові сім’ї) – то це самостійна наука, якщо ж порівнюються окремі норми чи інститути – то це особливий науковий метод, який може застосовуватися різними юридичними науками.

Оцінюючи сутність та значення порівняльного правознавства на сучасному етапі, слід констатувати, що воно є цілком сформованою юридичною наукою і навчальною дисципліною. В світі необхідності вирішення глобальних світових проблем сучасності порівняння правових систем, аналіз шляхів зближення національних законодавств набуває все більшого значення. Разом з тим, порівняльно-правові дослідження мають неабияке значення і для інших юридичних наук. В межах конституційного, адміністративного, кримінального, екологічного та інших галузей права широко використовуються знання, здобуті методом порівняння національного та права інших держав. Досить значне місце порівняння різних правових систем посідає і в загальній теорії держави і права. Отже, на нашу думку, третій підхід до визначення сутності порівняльного правознавства є найбільш правильним.

Якщо говорити про порівняльне правознавство або юридичну компаративістику (від лат. „comparativus” – порівняльний) як про науку, то слід визначити її як комплексну галузь знань, що досліджує різні правові системи з метою теоретичного аналізу подібностей та відмінностей між ними і визначення на цій основі характеру, тенденцій і перспектив їхнього розвитку.

Предмет порівняльного правознавства складають загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування правових систем, а також правових форм та напрямків діяльності держав світу в їхньому порівняльному пізнанні.

Враховуючи мету, напрямки та предмет дослідження, в юридичній літературі пропонується структурувати порівняльне правознавство таким чином:

1) „вертикальне” та „горизонтальне” порівняльне правознавство. Перше досліджує правові системи ретроспективно, у процесі їхнього історичного розвитку; друге акцентує увагу на загальних та особливих рисах різних правових систем, взятих статично (так звана догматична компаративістика);

2) „загальне” та „спеціальне” порівняльне правознавство. Загальна компаративістика розглядає правові системи в цілому, а спеціальна – їхні окремі компоненти. В зв’язку з цим мова може йти про порівняльну цивілістику, порівняльну адміністративістику тощо;

3) порівняльне правознавство „у сфері приватного права” (дослідження цивільно-правових, сімейних, спадкових відносин) та „у сфері публічного права” (дослідження механізму держави, правового статусу особи, виборчого права тощо);

Навчальну дисципліну «порівняльне правознавство» можна структурувати наступним чином:

- Загальна частина, в якій розглядаються питання становлення самої компаративістики, її предмет, метод, а також класифікація правових систем сучасності, загальні закономірності їх виникнення, розвитку, функціонування, зближення та взаємовпливу;

- Особлива частина, яка розкриває особливості правотворчості, систематизації юридичних джерел, тлумачення та застосування норм права в різних типах правових систем (правових сім’ях);

Поряд з предметом слід розрізняти об’єкти порівняльного правознавства. Об’єкти порівняльного правознавства – це ті загальноправові явища і процеси, що потребують аналізу та оцінки в процесі розкриття загальних та особливих рис існуючих правових систем.

Основними об’єктами порівняльного правознавства є:

- правова дійсність або правова реальність – це найбільш широкий та загальний об’єкт, який включає в себе стан правового життя та процеси розвитку іноземних держав, їхньої правової політики, правозабезпечуючих інститутів – органів юстиції, судів, прокуратури, адвокатури, органів внутрішніх справ тощо;

- правова сім’я – тобто сукупність національних правових систем держав, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуванні певних форм (джерел) і принципів права, правових категорій і понять, схожості організації правових установ тощо;

- правові системи окремих держав. На відміну від правових сімей, які є штучними утвореннями, узагальнюючими теоретичними моделями, національна правова система є конкретно-історичним, реально існуючим правовим феноменом. Це є один з найважливіших об’єктів порівняльного правознавства;

- правові вчення, концепції та погляди, які дозволяють встановити глибинні, світоглядні відмінності правових систем через аналіз національної правосвідомості та правової культури. Відомо, що в світі існують загальновизнані концепції держави, влади, права - верховенство права, закону, правової держави, розподілу влад, пріоритету прав людини і громадянина, презумпції невинності та ін. Їх основні положення в різних країнах служать свого роду загальною теоретичною платформою для вчених і політиків, які їх розділяють і реалізують в житті. Та все ж не можна не враховувати модифікацій загальних теорій, які є в різних країнах, — вони по-різному впливають на побудову і діяльність держави і його органів, на систему права і законодавства, на правозастосування. Ще більш специфічними є наукові концепції вчених-юристів, які розрізняються часом дуже помітно не тільки усередині країни, але і при їх більш широкому порівнянні;

- національне законодавство є одним з найпоширеніших об’єктів порівняльно-правових досліджень, оскільки воно дозволяє дослідити як загальні принципи побудови та тенденції розвитку законодавчих систем, так і особливості окремих галузей в різних країнах. Для того, щоб визначити загальні та особливі риси конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального та інших сучасних галузей права, необхідно перш за все звернутись до відповідних національних законів та інших нормативно-правових актів;

- правові інститути – комплекси правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини. Інститути договорів, правосуб’єктності, відповідальності, виборів – лише деякі приклади з цієї області;

- правові норми. Їх дослідження стикається на практиці з численними ускладненнями, пов’язаними з тим, що в різних правових системах існують не співпадаючі класифікації та структурні елементи правових норм, різні способи їх викладення в юридичних джерелах тощо. Але оскільки норми права є первинними елементами системи права, без їхнього дослідження у порівняльному правознавстві не обійтись;

- юридична техніка, тобто система прийомів і правил формулювання, закріплення, систематизації, тлумачення та реалізації нормативних приписів.

Цей перелік об’єктів порівняльного правознавства не є вичерпним, оскільки конкретні цілі порівняльно-правового аналізу можуть вимагати дослідження і інших явищ (історичних пам’ятників права, правової поведінки суб’єктів права, діяльності окремих органів та інституцій, юридичної освіти тощо).

Дата добавления: 2014-01-11