Основні види досліджень у порівняльному правознавстві

Методологія порівняльного правознавства.

Методологія порівняльного правознавства є багато­рівневою. Порівняльне правознавство використовує прак­тично весь методологічний арсенал сучасної юридичної науки. Тому методологія компаративістики не може бути обмеженою використанням виключно порівняльно-пра­вового методу. Разом із тим останній є провідним, домі­нуючим у науці порівняльного правознавства. Отже, мож­на говорити про те, що порівняльне правознавство засно­ване на свідомому, теоретично і методично виваженому застосуванні порівняльного методу як основного науко­вого методу дослідження. Так, дослідники визначають різні їх класифікації.

Імре Сабо вважає, що у порівняльному правознавстві можуть застосовуватися усі правила і методи мислення, але порівняльний метод є домінуючим.

Ю.А. Тихомиров визначає методи: аналогії; державно-правової ідентифікації; термінологічної ідентифікації; підсумовування, узагальнення національних доповідей; участі країн у міжнародних дослідницьких і прикладних проектах.

В.Е. Чиркін виділяє підтверджуюче, заперечуюче, контрастуюче порівняння.

Методологія порівняльного правознавства є досить складною і багаторівневою. Вона включає загальнофілософські методи (принципи, закони та категорії діалектики), загальнонаукові методи (зокрема – прийоми формальної логіки – аналіз, синтез, індукція, дедукція) та інші: формально-юридичний, історичний, соціологічний методи, метод правового моделювання тощо. Але домінуючим методом, безумовно, є метод порівняльно-правовий.

Порівняльно-правовий метод – це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів шляхом парного співставлення.

Порівняння є невід’ємною частиною людського мислення, одним з основних прийомів пізнання зовнішнього світу. Жодна наука не може обійтись без порівняльного методу, оскільки будь-яке узагальнення, будь-яка класифікація чи типологія можливі лише на основі встановлення схожості та розбіжності об’єктів (явищ, речей, процесів), що досліджуються. В зв’язку з цим існують різноманітні форми, рівні, види порівняння.

Теорія порівняльного правознавства й методологія порівняльно-правових досліджень виділяє такі види, типи й групи досліджень та порівнянь.

Діахронне та синхронне порівняння. Таке порівняння базується на тому, що право існує в часі та в просторі, що воно має минуле, сучасне й майбутнє. Предметом порівняння можуть бути правові системи та їхні компоненти, що існували в минулому, тобто порівняння може носити історичний характер, і тому зветься діахронним. Але найчастіше предметом порівняння стають чинні правові системи (синхронне порівняння) та тенденції до їх наближення, які є об'єктом порівняльно-правового аналізу.

Так, порівняння правових систем однієї правової сім'ї дозволяє вивчити загальні закономірності їх розвитку, виявити причини розбіжностей у цих правових системах, обумовлених географічними, конкретно-історичними та іншими факторами, виявити найкращі для тих чи інших умов способи правового регулювання та вивчити питання щодо можливості взаємного сприйняття юридичного досвіду в сфері правотворчості або правозастосування.

Внутрішнє та зовнішнє порівняння. Порівняльно-правове дослідження може починатися, як мінімум, із порівняння двох правових систем, напри­клад своєї національної та однієї іноземної, та йти далі, аж до охоплення всіх правових систем, що існують у світі, - це зовнішнє порівняння. Внутрішнє та зовнішнє порівняння відрізняються за своїм предметом, цілями та результатами. Внутрішнє порівняння, при якому найчастіше йдеться про правові системи (законодавство) федеративних країн, дозволяє дати загальну характеристику певної національної правової системи. Але внутрішнє порівняння можна успішно здійснити не тільки в федеративних, айв унітарних державах, причому як в історичному (діахронному), так і у синхронному плані.

Мікро- та макропорівняння. Якщо внутрішнє порівняння здійснюється головним чином на рівні правових норм та інститутів однієї країни (мікропорівняння), то зовнішнє можливе як на мікрорівні, так і на рівні правових систем у цілому (макропорівняння). Межа між порівнянням на макро- й мікрорівнях не є жорсткою. Можна навіть проводити порівняння на обох рівнях одночасно.

Порівняння в світовому масштабі зветься універсальним, або глобальним. Його предмет - основні правові системи сучасності. Глобальне порівняння дозволяє виявити місце та взаємовідносини, взаємозв'язки основних правових систем сучасності на правовій карті світу. Крім того, воно має також теоретико-пізнавальну мету. При глобальному порівнянні тісно переплітаються майже всі аспекти порівняльно-правових досліджень. Різні рівні правового порівняння залежно від об'єктів дослідження. Об'єкти порівняльно-правового дослідження можуть бути різними. Залежно від об'єктів дослідження порівняння проводиться на трьох різних рівнях. Перший, найнижчий рівень, - мікропорівняння - стосується порівняння правових норм, юридико-технічних моментів при паралельному наведенні норм, що порівнюються. При цьому компаративіст виявляє й систематизує емпірико-правовий матеріал, що його цікавить. Другий, середній рівень, -порівняння правових інститутів та галузей права (інституціональне, або галу­зеве порівняння). В цьому випадку дослідження правових інститутів має бути доповнене вивченням соціальних факторів у поєднанні з правовою системою. Третій, верхній рівень, - порівняння правових систем в цілому -макропорівняння - найбільш складний, але теоретично завжди виправданий.

Не слід ототожнювати рівні порівняння з об'єктами порівняння, оскільки об'єктів порівняння більше, ніж рівнів.

Нормативне порівняння. Порівняльно-правові дослідження можна проводити двома способами - нормативним та функціональним. При застосуванні нормативного способу відправною точкою є схожі правові норми, інститути, законодавчі акти. Інколи такий підхід трактується як формально юридичний (догматичний) аналіз.

Слід зазначити, що саме завдяки нормативному порівнянню було зроблено два суттєві висновки: по-перше, зовні ідентичні юридичні терміни не завжди мають однакове значення в різних правових системах; по-друге, одні й ті самі правові норми й інститути можуть виконувати різні функції.

В сучасних умовах нормативне порівняння має тенденцію до спрощення. Це викликано тим, що спроби уніфікувати усі правові системи, створити світове наднаціональне право зазнали поразки, в зв'язку з чим ком­паративісти почали вважати нормативне порівняння догматичним.

Саме недоліки нормативного порівняння змусили звернутися до так званого функціонального порівняння. Функціональне порівняння. Воно починається не з визнання певних правових норм та інститутів відправною точкою порівняння, а з постановки певної соціальної проблеми, і вже потім - з пошуку правової норми або інституту, за допомогою яких можна вирішити проблему. В цьому випадку коло питань, в тому числі й питання що до практики застосування правових

норм, позицій юридичної доктрини, що охоплюється значно більше й ширше, ніж при нормативному порівнянні. Порівняння йде не від норми до соціального факту, а навпаки - від соціального факту до його правового регулювання.

У функціональному порівнянні правові інститути й норми вважаються порівнюваними, якщо вони вирішують подібну соціальну проблему, хоча й діаметрально протилежним способом. Функціональне порівняння можна визначити як дослідження правових засобів, способів вирішення одних і тих самих соціальних та правових проблем за допомогою різних правових систем. Функціональне порівняння корисне для досягнення як науково-теоретичних, так і практико-прикладних цілей, до того ж воно сприяє кращому розумінню й оцінці норм та інститутів національного права.

Функціональне порівняння слід відрізняти від функціонального підходу при порівнянні об'єктів дослідження. І функціональне і нормативне порівняння мають свої плюси й мінуси. Немає достатніх причин протиставляти ці два види порівняння, віддаючи перевагу одному з них. Отже, й функціональне, й нормативне порівняння мають право на існування, тим більше в тісному сполученні, яке стає змішаним порівнянням.

Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства вимагає саме такого виду порівняння. При цьому залежно від видів порівняння, його рівнів, мети й завдань дослідження в змішаному порівнянні переважатимуть елементи функціонального та нормативного порівнянь.

Текстуальне порівняння передбачає виявлення тотожності, подібності або протиставлення юридичних текстів. За його допомогою можна виявити, який саме текст, наприклад, найбільш придатний для імплементації до національного законодавства.

Концептуальне порівняння спрямоване на виявлення та вивчення основних концепцій та становища порівнюваних об'єктів, які визначають напрямок їх розвитку.

Види порівняльного правознавства також можуть бути класифіковані відповідно до рівня порівняння:

а) порівняння на рівні права, взятого в цілому;

б) порівняння на рівні галузей права;

в) порівняння на рівні правових інститутів.

Виникає природне запитання щодо використання результатів порівняльного правознавства, певних досліджень. Безумовно, їхній зміст, результати порівняльно-правового вивчення залежать від правильно визначе­ної мети, вміло обраних об'єктів дослідження, про які йшлося вище. Що до ступеня й масштабів використання цих результатів, то вони значною мірою визначаються тими, хто їх застосовує. Звідси й певна спеціалізація сфер використання таких результатів, їхнє функціональне значення. Зокрема, їх можна використовувати:

а) у процесі законотворчості;

б) у тлумаченні законів;

в) у практиці правозастосування;

г) у діяльності господарчих суб'єктів;

д) у наукових дослідженнях;

е) у освіті кадрів;

є) у діяльності міжнародних організацій та міждержавних об'єднань.

ВИСНОВКИ

Знання правових систем інших народів є надзви­чайно важливим для законодавця, тому що сьогодні ніяке національне зако­нодавство не може дозволити собі ігнорувати законодавство інших країн у певній галузі права. Тим більше, що ми живемо в часи існування регіональ­них (наприклад, європейських) об'єднань, до яких прагнемо інтегруватись, у часи, коли більшість країн намагається створити Й затвердити мирний і ско­ординований правопорядок.

Звичайно, не слід недооцінювати труднощі на цьому шляху, варто зав­жди пам'ятати, що порівняльне правознавство може відіграти значну роль у поліпшенні системи законодавства й права, особливо при реформуванні чи створенні нових національних систем права.

Характерний для міжнародного права пошук загальних рішень при на­явності значних протиріч, постійно змінювана обстановка в світі визначають роль порівняльного методу для його всебічного й поглибленого дослідження та застосування.

Стосовно стану порівняльне-правових досліджень і ставлення до них у країнах «близького зарубіжжя», й у першу чергу в Росії, слід зазначити, що порівняльному методу й дослідженням у галузі міжнародного права до неда­внього минулого приділялося дуже мало уваги. Тільки в останнє десятиліття XX ст. це ставлення зазнало суттєвих змін на краще.

Дата добавления: 2014-01-11