Заходи припинення адміністративних проступків

Адміністративно-попереджувальні заходи: поняття, види та правові основи їх застосування.

Класифікація заходів адміністративного примусу.

Адміністративний примус в сфері діяльності органів виконавчої влади.

1. Невід`ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу, який належить до найбільш жорстких засобів впливу. Тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу - правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.

Як вважає Ю.П. Битяк державний примус - це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити їх виконувати правові норми. На його думку, цей примус виступає у двох формах: судовий та адміністративний, при цьому використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

На погляд В.К. Колпакова відмінності, що існують між галузевими нормами і тими, які складаються під їх впливом, ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.

Внаслідок перелічених обставин, види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.

На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус. Найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус, який за своєю соціально-правовою природою є органічною складовою державного примусу.

Адміністративний примус - це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб`єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодовне вилучення предмета, що був засобом або безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КпАП); зобов`язання прилюдно попросити вибачення у потерпілого (ст. 24-1 КпАП), утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування одночасно на територіях, де введено надзвичайний стан (ст. 19 Закону «Про надзвичайний стан») та ін.

Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, це штраф, який визначається кримінальним (ст. 51 КК) і адміністративним (ст. 27 КпАП) законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид забезпечення виконання зобов`язань (ст. 178 ЦК). Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу, наділяються додатковими характеристиками, що дозволяють правозастосовнику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів, такі:

- якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідальності), то адміністративний примус і адміністративна відповідальність - різні правові явища. З одного боку, вони співвідносяться між собою як ціле й частина, а поняття «адміністративний примус» значно ширше, ніж поняття «адміністративна відповідальність», інакше кажучи, адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу;

- як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживання чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень передбачене Законом від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх» (ст. 5); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення неякісної продукції, опломбування приміщень і вимірювальних приладів передбачене Положенням про названий комітет (ст. 6). Окрім органів державного управління, правом застосування заходів адміністративного примусу володіє прокуратура. Так, згідно зі ст. 8 Закону «Про прокуратуру України» від 5 листопада 1991 р., посадові особи і громадяни зобов`язані з`являтися на виклик до прокуратури і давати відповідні пояснення. У випадку ухилення від явки, вони, за постановою прокурора, доставляються у примусовому порядку;

- для адміністративного примусу характерна множинність органів і посадових осіб, яким надано право на його застосування. Так, тільки право накладання адміністративних стягнень мають більш як 35 суб’єктів (див.: статті 218-244 КпАП);

- правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, менш відчутні, менш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;

- засоби адміністративного впливу на правопорушників врешті-решт є профілактикою злочинної поведінки;

- заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення правопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлюється виникненням екстремальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, введення надзвичайного стану (так, згідно з п. 1 ст. 23 Закону України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток);

- адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок, по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушень, по-четверте, заходи забезпечення правослухняної поведінки суб’єктів правовідносин. Із останньої, четвертої, позиції випливає, що застосування адміністративно-примусових заходів, звернене не лише до конкретних суб’єктів, щодо яких вони застосовані, а й до інших осіб. Дана особливість закріплена нормативно. В ст. 23 КпАП сказано, що метою адміністративного стягнення є попередження скоєння правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами;

- застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами. Це: а)закони, наприклад «Про міліцію»; б) положення, наприклад про Державний комітет України у справах захисту прав споживачів; в) правила, наприклад «Загальні правила прикордонного режиму»;

- заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і юридичних осіб. Зокрема неналежне виконання своїх функцій органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування на територіях, де введено надзвичайний стан, є підставою для припинення їх діяльності (ст. 19 Закону «Про надзвичайний стан»); до громадської організації за порушення діючого законодавства можуть застосовуватись такі адміністративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо (ст. 28 Закону «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р.);

- усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов’язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.

2. Окремі вчені пропонували віднесення до системи адміністративного примусу трьох самостійних підрозділів: адміністративно-процесуальні заходи; адміністративно-попереджувальні заходи; адміністративно-правові санкції.

При цьому відмічалося, що адміністративно-правові санкції здійснюють охорону правопорядку за допомогою кари, відновлення та примусового виконання правового обов’язку, який забезпечує реальна виконання. Під адміністративно-правовою санкцією слід розуміти елемент норми адміністративного права, який встановлено з метою її охорони та який містить вказівку на заходи державного примусу, котрі застосовуються до правопорушників цієї норми, а також виконує роль або кари, або відновлення, або реального виконання вимог норм.

В цілому щодо питання про класифікацію заходів адміністративного примусу в науці адміністративного права існували дві основні точки зору. Перша зводиться до двочленної класифікації адміністративного примусу: адміністративні стягнення та інші заходи адміністративного примусу. Вона була запропонована у 40-х роках Студенікіним С.С., Ямпольскою Ц.А. та іншими. В основу даної класифікації була покладена формальна ознака – наявність адміністративних санкцій. Друга класифікація була запропонована Єропкіним М.І. у кінці 50-х років, яка сьогодні має найбільше розповсюдження. Згідно неї існують три види заходів адміністративного примусу: припинення, стягнення, попередження.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація адмі­ністративного примусу за видами, оскільки це дає можливість усві­домити сутність різноманітних заходів примусу, що застосовуються в державному управлінні, їх мети та взаємозв'язку, забезпечити ефек­тивний вплив на правопорушників, розв'язати питання притягнен­ня до відповідальності. Характер конкретних суспільних відносин вимагає притаманного тільки їм захисту. В одних випадках правопо­рядок забезпечується шляхом використання заходів запобігання пра­вопорушенням, у других — припинення правопорушень, у третіх — покарання за вчинені правопорушення.

В юридичній науці склалася така класифікація заходів адмініст­ративного примусу: а) заходи адміністративного запобігання (адмі­ністративно-попереджувальні); б) заходи припинення правопору­шень; в) адміністративні стягнення.

3. Найчастіше під заходами адміністративного за­побігання розуміють дії повноважних органів (посадових осіб), спрямовані на примусове забезпечення виконання громадяна­ми обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Умовами для виникнення конкретних відносин, пов'язаних з вико­ристанням засобів адміністративного примусу, є різного роду юридичні факти, в тому числі протиправні дії окремих осіб і організацій. Засоби адміністративного запобігання мають ту особливість, відрізняються від засобів припинення адміністративних правопорушень і адміністратив­них стягнень тим, що їх використання не пов'язане з вчиненням непра­вомірних дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи.

Незважаючи на свій профілактичний характер, заходи адмініст­ративного запобігання можуть бути здійснені в примусовому порядку оскільки небезпека, якій вони протидіють, загрожує або окремій фізичній особі, або суспільству і державі. Це виражається, як пра­вило, у вигляді певних обмежень і заборон. Ці заходи є різноманіт­ними, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами. Законодавчою базою цих заходів є КпАП та Митний кодекс, закони України про міліцію, оперативно-розшукову діяль­ність, Службу безпеки, надзвичайний стан, державний кордон, по­жежну безпеку, дорожній рух. Причому найбільш широку компетен­цію в їх використанні мають органи внутрішніх справ (міліція). Примусовий вплив при використанні цих заходів може виявлятися у фізичному або психічному впливі, суто примусових діях.

Найбільш типовими є такі заходи адміністративного запобігання: а) вимога припинення окремих дій; б) перевірка документів; в) огляд речей та особистий огляд; г) тимчасове обмеження або заборона дос­тупу громадян до окремих ділянок місцевості чи об'єктів з метою за­безпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони здо­ров'я людей; г) обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській безпеці; д) закриття ділянок державного кордо­ну; е) здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; є) облік та офіційне за­стереження осіб; ж) право входити на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій, до житлових та інших приміщень громадян; з) введення карантину при епідеміях та епізоотіях; й) огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; і) реквізування майна; ї) контроль і наглядові перевірки.

Застосування цих заходів законодавче регламентовано. Так, Зако­ном України «Про міліцію» (ст. 11) міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від громадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопору­шень та дій, що перешкоджають здійсненню її повноважень; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що Посвідчують їх особу; у встановлених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспортних засобів; входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі і в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністратив­ний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»' перед­бачено, що адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Праців­ники міліції здійснюють систематичний контроль поведінки осіб, щодо яких встановлений адміністративний нагляд, з метою запобіган­ня порушень ними громадського порядку. Крім органів внутрішніх справ, заходи адміністративного запобігання застосовуються іншими виконавчими органами, наприклад, введення карантину, примусовий медичний огляд, закриття окремих ділянок державного кордону, ог­ляд і перегляд транспортних засобів, товарів та інших предметів.

Протиправна поведінка може проявитися у конкретному адмі­ністративному правопорушенні або в неодноразових, систематичних протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Це обумовлює необхідність застосування державними органами або посадовими особами до певних суб'єктів різноманітних засобів при­пинення антигромадських діянь, а також адміністративних про­ступків. Серед засобів адміністративного примусу заходи адмініст­ративного припинення, що використовуються в адміністративному порядку, є найбільш численними. Їх застосування обумовлене необ­хідністю швидкого і ефективного припинення посягань на інтереси окремих громадян, держави та громадських об'єднань.

4. Заходи припинення правопорушень — це при­мусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адмініст­ративного проступку (а в деяких випадках — і кримінальний харак­тер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпе­чення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключних випадках — і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпного переліку і чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинення. Разом з тим слід відзначити достатньо повне регулювання в законодавстві заходів припинення та умов їх застосування. Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — загального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: а) адміністративне затримання; б) особистий огляд і огляд речей; в) примусове лікування; г) тимчасове відсторонення від роботи інфекцій­них хворих; г) примусове лікування осіб, що страждають на небез­печні для оточуючих захворювання; д) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; е) припинення робіт та заборона експлуатації механізмів та ін.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, ад­міністративне затримання, що застосовується з метою припинення адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своє­часного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, регламентується КпАП (ст.ст. 260-263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до чинного законодавства адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш ніж три години, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлено інші строки. Особистий огляд і огляд речей які заходи припинення адміністративних проступків здійснюються з метою забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Вимоги до процесуального оформлення цих дій регулю­ється ст. 264 КпАП, Митним кодексом, Законом України «Про Службу безпеки України» та іншими законодавчими актами.

Примусове лікування, тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих, примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання, застосовуються різними виконавчими органами. Ці заходи можуть бути застосовані щодо осіб, хворих на наркоманію, злісних алкоголіків, хворих на СНІД та ін. Тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту, при­пинення робіт та заборона експлуатації механізмів застосовуються працівниками міліції, відповідними органами. Так, працівники міліції згідно з ст. 11 Закону України «Про міліцію» мають право затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, що не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв права керування транспортними засобами, затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках. Органам державного санітарного нагляду надано право тимчасово усувати від роботи інфекційних хворих.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення за­гального призначення не є вичерпним, оскільки вони досить чис­ленні і різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного житія і різними суб'єктами з компетенцією контрольно-наглядово­го характеру. Так, до них можна віднести анулювання дозволів на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів громадянами, підприємствами, установами і організаціями, перевірку місць їх збе­рігання, проведення огляду виробничих, складських та інших приміщень, вилучення у громадян і посадових осіб предметів та речей, заборонених або обмежених в обігу, вилучення ліцензій на здійснення окремих видів діяльності. До відповідних видів адміні­стративного примусу належать і примусові заходи щодо впроваджен­ня в життя антимонопольної політики, впорядкування фінансової системи і т. ін.

Слід відмітити, що за умов надзвичайного стану посилюється застосування заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють управління в цих умовах, одержують надзвичайні повно­важення. Відповідно до ст. ст. 23 і 24 Закону України від 26 червня 1992 р. «Про надзвичайний стан» (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у вста­новлені години доби; тимчасове вилучення у громадян зареєстрова­ної вогнепальної зброї, холодної зброї та боєприпасів, а у підпри­ємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є жителями даної місце­вості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове висе­лення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова забо­рона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій та ін.

До заходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної зброї.

Заходи фізичного впливу застосовуються міліцією та працівни­ками інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадсько­го порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію». У розділі 3 цього Закону наве­дений перелік спеціальних засобів, визначені умови і межі застосу­вання заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили, спеціальних засобів і вогне­пальної зброї повинно передувати попередження про намір їх вико­ристання. У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводити до мінімуму можливості заподіян­ня шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. Заборо­няється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності та ма­лолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загро­жує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, чи збройного на­паду або збройного опору.

Слід звернути увагу на те, що заходи припинення значною мірою притаманні органам внутрішніх справ, державним інспекціям. Інши­ми державними органами вони використовуються не так часто.

Заходи припинення тісно пов'язані із заходами запобігання та адміністративними стягненнями, яким вони часто передують, оскільки забезпечують умови для їх застосування.

При виконанні заходів як адміністративного запобігання, так і при­пинення адміністративних проступків органи державного управління повинні суворо додержуватися принципу законності. Це забезпечуєть­ся систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскар­ження, іншими встановленими законодавством способами.

Дата добавления: 2014-01-11