Непрямі методи регулювання

Можна виділити три групи непрямих методів.

А. Бюджетно-податкові методи ще називають фіскальною політикою держави. Вона здійснюється за допомогою маніпулювання податками і держвидатками. Основними інструментами тут виступають:

А) податки, їх види і ставки. Податки в макроекономіці грають двояку роль:

1) скорочують доходи населення, споживацькі витрати, сукупний попит і виробничий ВНП;

2) впливають на рівень потенційного об'єму виробництва. Так в США, в 1981 р. зниження податків привело до зростання інвестицій в нові галузі, підвищенню, продуктивності праці і збільшенню потенційного ВНП.

Б) Витрати держбюджету у вигляді інвестицій, субсидій, трансфертних виплат (пенсій, допомоги).

В) Політика прискореної амортизації: законодавчо закріплене відділення процесу зносу основного капіталу від калькульованого, у витратах виробництва переносячи його вартість. Змінюючи ставки і порядок списання основного капіталу, держава регулює частину прибутку, який звільняється від податків.

Цей метод регулювання широко використовується у всіх країнах з ринковою економікою як засіб стимулювання структурної політики, упровадження НТП, фінансування природоохоронних заходів.

Його ефективність вище під час підйомів і низько під час спадів.

Б. Кредитно-грошові методи націлені на регулювання грошової маси за допомогою наступних інструментів:

а) емісії грошей, встановлення меж зростання грошових агрегатів;

б) регулювання норми позикового відсотка;

в) регулювання норм обов'язкових резервів комерційних банків;

г) операції центрального банку на відкритому ринку з цінними паперами.

В. Економічне програмування було засновано на розробці держпланів і програм з розвитку національної економіки. Вони, як правило, є обов'язковими тільки для державного сектора, а для приватного – носять рекомендаційний характер. Держава використовує різноманітні економічні стимули (податкові пільги, пільгові кредити), щоб зацікавити приватний сектор в реалізації даних програм.

Державне програмування – одна з найсистемніших форм регулювання економіки. Основними формами програмування є:

1) національні програми;

2) цільові комплексні програми.

Державна національна програма розробляється на основі довгострокових прогнозів макроекономічних параметрів попиту і пропозиції. Ода означає вироблення і обґрунтовування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку. Державне планування орієнтовано на формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію державного і приватного сектора. Програмування, по суті, вирішує проблему вибору не директивними, а економічними методами. На місце директивному розподілу ресурсів приходить функція ціленаправлення і орієнтування товаровиробників і споживачів за допомогою економічних і правових методів.

Державна національна програма покликана вирішити наступні задачі:

1) аналіз проблем економіки і розробка стратегії їх рішення;

2) визначення основних напрямів економічної політики, попередження неефективного розподілу ресурсів, дисбалансу витрат і доходів суспільства;

3) формування економічних орієнтирів для приватного і державного секторів.

Формально національна програма носить індикативний (тобто рекомендаційний) характер. Кожний суб'єкт ринкової економіки робить свій вибір про участь в державній програмі.

Насправді держава використовує систему економічних інструментів (держзамовлення, пільгові податкові і відсоткові ставки) з тим, щоб спонукати брати активну участь в реалізації програм.

4) координація інтересів соціальних груп і територій.

Цільові комплексні програми, наприклад, освоєння космосу, носять обов'язковий характер, базуються на контрактах. Контракти звичайно дуже вигідні фірмам-виконавцям.

Цей інструмент державного регулювання знайшов широке вживання у Франції. Зараз там здійснюється десятий п'ятирічний план. Системі планування у Франції характерний використовування «план контрактів», що припускають надання конкретних пільг і привілеїв в обмін на зобов'язання брати участь в реалізації установок програми.

Значний досвід в державному плануванні накопичений в Японії. Особливістю тут є довготривалий характер планування і його виражена цільова спрямованість.

Так в 1969 р. була прийнята 10-річна програма подвоєння національного доходу, а зараз здійснюється програма модернізації і структурної перебудови.

I. Інституційні інструменти.

II. Інструменти морального переконання – засновані на можливості державних інститутів використовувати свій авторитет у взаємостосунках з недержавними суб'єктами.

Для забезпечення ефективності цього інструменту необхідне формування довіри уряду, що можливе на основі ефектів оголошення, положення і виконання обіцянок.

Приватними інструментами морального переконання є:

1. Добровільні угоди між приватними суб'єктами і державними інститутами.

2. Двостороння угода між соціальними партнерами (в цих відносинах держава виступає тільки посередником).

3. Трьох і багатобічні угоди з участю держави.

ІІІ. Прямі інструменти регулювання були засновані на політичній владі, тобто на праві примушення.

Прямі інструменти характеризуються:

а) ефективністю;

б) оперативністю.

Прямі інструменти приводять до порушення ринкової поведінки, тому повинні обмежено використовуватися в рамках ринкового економічного порядку.

До прямих інструментів відносять:

1. Законодавча влада (Верховна Рада).

2. Виконавська влада (адміністративно-правові: укази, розпорядження, накази і т.д.).

3. Державні замовлення і державні замовлення.

IV. Непрямі інструменти регулювання впливають не на поведінку, а на мотиви і стимули.

До непрямих інструментів відносять:

1. Фіскальну політику – маніпулювання доходами і витратами держави для досягнення поставлених цілей.

До приватних інструментів фіскальної політики відносять:

а) податки, їх види і ставки.

Mt = ∆Y/∆T, де Mt – мультиплікатор податків, ∆ Y– зміна випуску, ∆ T– зміна податків.

Mt = MPC/MPS, де Mt – мультиплікатор податків, MPC – гранична схильність до споживання, MPS – гранична схильність до заощадження.

б) державні витрати і інвестиції.

Mg = ∆Y/∆G, де Mg – мультиплікатор державних витрат, ∆ Y – зміна випуску, ∆ G – зміна державних витрат.

Mg = 1/MPS, де Mg – мультиплікатор державних витрат, MPS – гранична схильність до заощадження.

Mt завжди менше Mg по абсолютній величині, тому однакова зміна державних витрат і податків забезпечує стимулюючий ефект.

в) податкові пільги, у тому числі прискорена амортизація (система пільгування оподаткування, яка дозволяє понизити податкові вилучення на основі зниження податкової бази).

Прискорена амортизація забезпечує стимулювання використовування готельних видів устаткування і окремих сфер. Часто використовується в структурній політиці.

2. Кредитний – грошова політика проводиться на основі функцій Центрального Банку.

Приватні інструменти кредитний – грошової політики:

а) облікова політика – маніпулювання ставкою міжбанківського кредиту.

Під час загрози інфляції підвищується облікова ставка, яка приводить до скорочення міжбанківських і банківських кредитів, а також сприяє пропозиції благ.

Під час стимулюючої політики проводиться протилежне регулювання.

б) резервна політика – маніпулювання нормою обов'язкового резерву.

Чч = (R/D)*100%, де Чч – норма резервування, R – резерви, D – депозити.

MM = ∆M/∆D, де MM – грошовий мультиплікатор, ∆ D – зміна депозитів.

MM = 1/Чч, де ММ – грошовий мультиплікатор, Чч – норма резервування.

в) операції на відкритому ринку з цінними паперами уряду.

Для стимулювання економічного зростання Центральний Банк купує у комерційних банків облігації державної позики, а для зупинки інфляції – нав'язує покупку комерційними банками цінних паперів.

3. Економічне програмування.

До приватних інструментів економічного програмування відносять:

а) національні програми соціально – економічного розвитку.

В них проводиться аналіз проблем економіки і розробка стратегії їх рішення. Визначаються напрями політики, які попереджають неефективний розподіл ресурсів і доходів. В процесі програмування формуються економічні орієнтири для приватного і державного секторів.

Національні програми носять індикативний характер, кожний суб'єкт робить свій вибір про участь в державній програмі. Держава, використовуючи економічні інструменти, стимулює участь в реалізації програми.

б) цільові комплексні програми.

Такі програми носять обов'язковий характер і базуються на контрактах.

Дата добавления: 2014-01-11