Б. Непротиставні цілі

А. Протиставні цілі.

1) повна зайнятість і забезпечення стабільності цін;

Чим вище ступінь зайнятості, тим вище рівень оплати сукупної робочої сили, значить, неминуче росте сукупний попит. Це веде до зростання цін рівно як і зростання витрат у зв'язку із зростанням браку, зниженням продуктивності праці знов привернутих працівників.

Зростання цін веде до зростання пропозиції, проте, зростання зарплати може перевищувати приріст продуктивності праці в результаті тиску на союзи працедавців з боку профспілок. Союзи підприємців вимушені жертвувати частиною норми прибутку на користь зростання її маси.

Таким чином, націлюючи економічну політику на зростання зайнятості, слід розуміти, що це веде до посилення інфляційних тенденцій (див. криву Філіпса). Як показує досвід розвинених країн рішення суперечливих цілей доцільно використовування м'якого хвилеподібного маневрування, що дозволяє оперативно реагувати нарізно направлені чинники, відшукувати оптимальний шлях до рівноваги в національній економіці.

2) Економічне зростання і збереження навколишнього середовища.

Підтримка навіть невисокого зростання вимагає додаткових ресурсів. Тому виникли концепції «нульового зростання». Мабуть, всіх благ людство отримати не зможе і слідує після досягнення добробуту обережно вирішувати проблеми зростання. Найбільш поширені приклади конкретних цілей.

Одночасна реалізація не викликає особливих проблем. Наприклад:

1) збереження стабільності цін і охорона навколишнього середовища;

2) справедливий розподіл доходів і зовнішньоекономічна рівновага.

В. Взаємообумовлені цілі, коли задачі виконуються одночасно. Прикладом може служити паралельне збільшення зайнятості і темпів економічного зростання.

Таким чином, при розробці конкретної моделі економічної політики необхідно прагнути певної рівноваги в співвідношенні цільових установок.

Складні і суперечливі взаємостосунки цілей економічної політики, їх взаємне переплетення і виникнення наслідків примушує розробляти і здійснювати цілі в ув'язці один з одним. Тому в сучасних і партійних програмах вони формуються у вигляді багатокутників:

А. «магічний чотирикутник» - чотири цілі, за які держава несе відповідальність:

1) помірне і стабільне економічне зростання;

2) високий рівень зайнятості;

3) стабільність цін;

4) зовнішньоекономічна рівновага.

Б. «магічний п'ятикутник» - до 4-м додається соціальна справедливість в освіті і розподілі доходів і власності.

В. «магічний шестикутник» - в ньому додається охорона і поліпшення навколишнього середовища.

У зв'язку з розглянутим виникає ряд питань.

Чи слід уряду одночасно прагнути досягнення всіх цілей, включених в цільову функцію? Чи необхідна розстановка пріоритетів? Другий підхід в економічній політиці більш поширений через наступні обставини:

1) Необхідність рішення поточних проблем, особливо це характерний для нестійкої, кризовій економіці. Наприклад, нашій економічній політиці доцільний вибір як мета № 1 інфляція. Якщо вона буде неподавленна, а контрольована і керована, то з'являться стимули до праці, інвестуванню капіталу, дозволить поліпшити стан грошової, фінансової систем, якість управління.

2) Легше здійснювати контроль.

Держава має обмежений, регулюючий потенціал. Виходячи з нерівності Я. Тінбергена, необхідно будувати цільову функцію, чітко виділяючи задачі і способи їх рішення. В історичному аспекті можна спостерігати скорочення розмірності цільової функції. В 60-е роки виділялися 8 елементів: об'єм держвидатків, темп зміни реальної зарплати, рівень зайнятості, показник розподілу доходів, розмір інвестицій, сукупний попит, рівень виробництва, сальдо платіжного балансу.

В 70-е роки виділяли чотири доданки: повна зайнятість, стабільність цін, відсутність дефіциту платіжного балансу, стійкий рівень економічного розвитку.

В даний час багато урядів обмежуються постановкою і рішенням двох стратегічних задач: досягнення нової якості економічного зростання і боротьба з некерованою інфляцією.

Така діалектика була зв'язана з тим, що, з одного боку, держава орієнтується на ринковий механізм, а з другого боку, зростає відповідальність політиків перед суспільством.

Розглянемо практичний приклад використовування цільової функції. Хай є наступні варіанти політичної стратегії:

Варіант політики		Темп інфляції (%), i	Показник ач. зростання (%), q	Рівень безробіття (%), u

Якщо цільова функція має вигляд:, де порядок аргументів указує на пріоритетність цілей, то буде вибраний варіант 1, який відповідає меншому рівню інфляції і більшому показнику економічного зростання.

При цільовій функції:вибір відповідатиме варіанту 3, де мінімальне безробіття, а економічне зростання вище.

Нині держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

3. Інструменти економічної політики

Інструменти економічної політики – це важелі, що дозволяють суспільству через дію на економічний механізм реалізувати поставлені цілі.

По видах державного регулювання слід розрізняти короткострокове і довгострокове.

Короткострокове регулювання націлено на зміну економічної кон'юнктури в той або інший період. Воно включає:

1) антициклічне регулювання, в основі якого лежить концепція дії на сукупний попит. Направлено на сум'яття коливання ділової активності, в періоди бурхливого економічного зростання проводиться стримуюча економічна політика, а в періоди спаду – стимулююча, експансіоністська;

2) антиінфляційне регулювання здійснюється у вигляді політики доходів відповідно до рекомендацій монетористів. Її метою є зниження інфляції за допомогою контролю над грошовою масою в обігу.

Довгострокове регулювання направлено на рішення стратегічних цілей забезпечення динамічного і стійкого розвитку країни на тривалу перспективу. Воно здійснюється за допомогою:

1) цілеспрямованої політики капіталовкладень;

2) забезпечення структурної перебудови економіки країни відповідно до потреб НТП;

3) вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих регіонів країни.

Методи державної дії можуть бути прямі, засновані на використовуванні державної влади, і непрямі, що спираються на економічні і фінансові важелі і стимули, за допомогою яких держава впливає на інтереси господарюючих суб'єктів

Методи державні

Прямі Непрямі

1. Законодавчі 1. Бюджетно-податкові

2. Адміністративно-правові 2. Кредитно-грошові

3. Держконтракти 3. Економічне програмування

Прямі методи дії державі на економіку

До прямих методів відносять:

1) Законодавчі, як ухвалення законів, що регламентують економічну діяльність.

2) Адміністративно-правові базуються на державній владі і включають арсенал інструкцій, розпоряджень, наказів, орденів виконавської влади різних рівнів від Кабінету Міністрів до муніципальних властей.

Види адміністративних засобів:

1) Заборона. Наприклад, заборона на імпорт ліків без спеціального висновку національних органів охорони здоров'я. Часто зустрічається заборона іноземцям володіти землею.

2) Дозвіл. Наприклад, Донецька міськадміністрація дає дозвіл на переробку териконів.

3) Заборона і дозвіл здійснюються шляхом видачі або відмови у видачі ліцензій, ухвалення законів.

4) Примушення. Державні органи зобов'язали фірми використовувати очисні споруди при перевищенні ПДН викидів. Встановлюється максимально допустимий відсоток підвищення тарифних ставок зарплати. Примушення базується на праві і формується у вигляді обов'язкових умов спершу або продовження господарської діяльності.

За допомогою адміністративно-правових підходів визначають умови найму робітників, стандарти якості продукції, забруднення навколишнього середовища. Більшою мірою вони використовуються для управління державним сектором економіки.

В приватному секторі в країнах з розвиненою економікою використовується цей метод в незначному ступені. Його сфера діяльності: охорона навколишнього середовища, побутові умови бідних.

Посилення цього методу характерний екстраординарним умовам (війна, біди).

3) Державні контракти (держзамовлення) теж можна віднести до прямих методів дії, оскільки укладаючи їх з приватними фірмами, держава може прямо впливати на об'єм виробництва, галузеві пропорції. Так, в США, продукція, що поставляється по державних контрактах, складає більше 90 % номенклатури всієї продукції.

Прямі методи вимушують суб'єктів економіки ухвалювати рішення, засновані не на самостійному виборі, а на розпорядженнях держави. Їм характерний високий ступінь ефективності на основі оперативного досягнення економічного результату.

Проте прямі методи порушують ринкову рівновагу, деформуючи поведінку економічних суб'єктів, тому більш адекватними ринковій економіці є непрямі методи.

Дата добавления: 2014-01-11