Тема 9. Структурна перебудова національної економіки

Посилення соціальної нестабільності.

Посилення економічної кризи.

Витрати системи оподаткування.

У цих умовах знижується регулюючий ефект, виникають деструктивні ефекти.

Уряд стягує крім надзвичайно високого податку ще бюрократичний, мафіозний і інформаційний податки.

У цих умовах крива Леффера стає більш опуклою, тобто продовжується період зростання податкових потінь, коли ставка легального податку вже перевищує критичний рівень.

В ході трансформації неминучий період, коли не повністю демонтовані інструменти командно-адміністративної економіки стають приградою для ринкових процесів, що об'єктивно розвиваються.

А з іншого боку, елементи ринку, вбудовані в неринкову систему, викликають негативні ефекти.

Економічний спад породжує посилення соціальної нестабільності економіки, що супроводжується посиленням недовір'я уряду.

Формування ринку праці приводить до відкритого безробіття, яке є додатковим чинником нестабільності.

4. Розпад нормативних систем (аполінг).

Відбувається розпад не тільки законного порядку, але і традиційних підходів.

1. Основні види структури н. е.

2. Структурний аналіз н. е.

3. Напрямки зміни структури національного виробництва.

Структура н.е. – комплекс внутрішніх зв'язків між її основними елементами: галузями, секторами, регіонами, формами власності, а також окремими структурними утвореннями всередині цих елементів, які пов'язані між собою системою розподілу праці.

Основні види структури:

1. Відтворювальна структура – співвідношення окремих компонентів валового випуску по вартості і матеріально-речовинному складу. Схематично її можна уявити так:

вартість

Валовий випуск засоби виробництва

матеріально-речовинна

форма споживчі товари

Засоби виробництва створюються за рахунок валових інвестицій, що складають суму амортизації та чистих інвестицій.

Споживчі товари аналізують за наступними основними групами:

- продовольчі товари,

- продукція легкої промисловості,

- товари культурно0побутового призначення,

- будівельні товари,

- транспортні засоби.

Оцінка цього виду структури передбачає врахування такого показника, як норма накопичення, який розразовується як відношення чистих інвестицій до валового випуску, помножене на 100 %. Норма накопичення менша за 25 % вважається достатньою для розвитку економіки.

2. Галузева структура – характеризує співвідношення валового випуску окремих галузей.

3. Регіональна структура – співвідношення випуску за окремими адміністративно-економічними районами

Напрямки змін структури національного виробництва:

А Зміни в структурі виробництва.

У 30-ті роки XX ст. було виділено 3 сектори н. е.:

I. Первинний: добувні галузі і сільське господарство.

II. Вторинний: оброблювальні галузі.

III. Третинний: сфера послуг.

У кінці XX ст. структурні зміни в н. е. вимагали виділення в третинному секторі ще 2 сигментів:

Четвертинного – сектор, що забезпечує ринкові трансакції. Він включає:

- торгівлю,

- фінансові послуги,

- страхування,

- операції з нерухомістю.

П'ятиричний сектор, до якого відносять:

- охорона здоров'я,

- освіта,

- наукові дослідження,

- державне управління.

У сучасній економіці спостерігаються наступні тенденції:

1. зростання сфери послуг.

2. Високі темпи зростання п'ятиричного сектора.

3. З'являються нові види діяльності, змінюється структура ринку праці.

Однак розміри промислового виробництва продовжують зростати і відбувається перенос вторинного сектору в менш розвинуті країни.

Б. Зміни у характері ресурсів та продукта.

В індустріальний період панування матеріального виробництва, багатство нації обмежувалося ресурсами. Вибір ресурсів визначався типом державного устрою:

- натуральне господарство передбачає вибір на основі традицій та звичаїв,

- у розвинутому ринку головним завданням є зміни набору відтворювальних ресурсів,

- у постіндустріальному суспільстві головним стає необмежений ресурс – культура.

Основні властивості культурних благ:

1. Загальність (доступні кожному, їх неможливо знищити).

2. На зміну масвидним ресупсам приходять унікальні.

3. Споживання культурних благ не знищує їх, а розширюють сферу їх впливу.

4. Ринкову ціну визначити неможливо.

С. Зміна змісту та хатакреру праці.

Доіндустріальний та індустріальтний типи економіки базуються на репродуктивному змісті праці, головними характеристиками яких є:

а) виробництво матеріальних благ

б) можливість відчуження результата від дічльності

в) мотиви базуються на утилітарних потребах і цінностях

г) праця підкорена розподілу праці і системі машин.

У постіндустріальній економіці формується творча діяльність в основі якої лежить діалог між суб'єктами. Творча діяльність має 2 сторони:

а) створення предмеиів світової культури,

б) саморозвиток особистості.

Стимули діяльності базуються на внутрішніх мотивах.

Змінюється співвідношення між робочим і вільним часом.

ТЕМА 10. ПРОГРАМУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ.

1.1 Суть прогнозування

Об'єкт прогнозування - будь-яка система, що має багатоваріантну реалізацію.

Прогноз - науково обґрунтована думка про можливі стани об'єкту в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни досягнення них станів.

Період попередження - термін від моменту, для якого є останні статистичні і ін. дані до моменту, до якого відноситься прогноз.

Прогнозування - система наукових досліджень, направлених на виявлення тенденцій розвитку і можливих майбутніх реалізацій соціально-економічних систем.

Основні напрями соціально-економічного прогнозування:

- демографічні прогнози;

- соціальні прогнози;

- науково-технічні прогнози;

- економічні прогнози;

- прогнози освоєння природних ресурсів і наслідку освоєння;

- зовнішньополітичні прогнози;

- необхідність стратегічного прогнозування:

- ринковому господарству властиві постійні коливання кон'юнктури; щоб не допускати крупних помилок, треба оцінити альтернативи ринкової динаміки;

- стратегічне прогнозування - початковий пункт при обґрунтуванні довгострокових програм і планів.

Функції прогнозування:

- що передбачає (описова) - опис можливих або бажаних перспектив, станів об'єкту прогнозування в майбутньому;

- предписательна (передвказівна) - підготовка проектів рішення різних проблем планування, використання інформації про майбутньому в цілеспрямованій діяльності різних суб'єктів управління.

Методика прогнозування.

1. Передпрогнозна орієнтація:

- визначення об'єкту прогнозування, цілей і завдань;

- визначення періоду попередження;

- визначення робочої гіпотези.

2. Розробка прогнозного фолу:

-збір даних про об'єкт і про суміжні сфери, що впливають на його
розвиток.

3.Початкова модель.

4.Вибір методу прогнозування.

5.Розробка прогнозу.

6.Оцінка міри достовірності прогнозу.

7.Вироблення рекомендацій для ухвалення оптимальних управлінських рішень.

Важливій складовій прогнозів розвитку економіки повинен бути аналіз можливостей і обмежень соціально-економічного розвитку: науково-технічних і ін. У різноманітному поєднанні цілей, можливостей, обмежень і інструментів економічної політики і полягає альтернативність макроекономічних прогнозів.

Градація прогнозів:

1. За масштабом прогнозування:

- макроекономічні і структурні (міжгалузеві);

- прогнози розвитку окремих комплексів національної економіки;

- прогнози галузеві і регіональні;

- прогнози діяльності господарських суб'єктів і їх асоціацій, окремих виробництв і продуктів.

2. За функціональною ознакою:

- пошуковий (генетичний) - екстраполяція (від старих до нових);

- нормативний (теологічний) - визначити шлях і терміни досягнення можливих станів об'єкту в майбутньому, що приймаються як цілі (від нових до старих).

3. По періодичності:

- довгострокові;

- середньострокові;

- короткострокові.

4. По багатоваріантності напрямів розвитку об'єкту:

- нормативні (вказівка можливих шляхів і термінів досягнення
бажаного кінцевого стану прогнозованого об'єкту);

- варіантні (розгляд сукупності можливих напрямі, майбутнього розвитку прогнозованого об'єкту і визначення терміну, шляхів і умов здійснення кожного напряму).

5. По можливостях дослідження тенденцій розвитку об'єкту:

- безумовні (засновані на вивченні статистичних даних за
минулий період і перенесенні виявлених закономірностей на майбутнє);

- умовні (використовується у разі можливості вживання різних заходів, здатних впливати на прогнозовані показники).

6. По використовуваних методах прогнозування:

- трендові;

-експертні;
- імітаційні.

1.2 Методи макроекономічного прогнозування

Методи прогнозування:

1. Екстраполяційні:

- проста екстраполяція радов динаміки;

- регресійні моделі багаточинників;

- авто регресійні моделі.

2. Методи математичного моделювання:

- ланцюги Маркова (імітаційне моделювання).
3. Експертні методи:

- метод Дельфі.

Екстраполяція - продовження на майбутнє тенденції, що склалася. Операція екстраполяції в загальному вигляді є визначенням значення функції вигляду

y _t-L= F (у _t; L)

де у _t - точкові значення показника на період управління L;

F - звичайне рівняння тренда.

Звичайне рівняння тренда характеризує тенденцію в середньому, а фактичні крапки відхиляються від рівняння тренда. Ця умова повинна виконуватися і в майбутньому. Тому при розрахунку прогнозних значенні рівнів визначається довірчий інтервал прогнозу.

Недоліки методу екстраполяції:

- низька достовірність вже при середньостроковому прогнозуванні;

- при прогнозуванні не враховуються невизначеність безлічі виробничих можливостей, економічній ефективності нових технологій, відмінності в здібностях господарюючих суб'єктів до засвоєння нововведень, отримання і обробки ринкової інформації.

Нинішній стан наший економіки офіційно характеризується як системна криза. Економіка одночасно знаходиться в стані структурного, інституційного, інвестиційного, соціального і ін. криз.

Це означає, що техніка екстраполяції не прийнятна для прогнозування соціально-економічного розвитку України.

Моделювання - особлива форма експерименту, що полягає в дослідженні об'єкту на його моделі.

Економіко-математичні моделі - опис економічних об'єктів, закономірностей і зв'язків за допомогою математичних залежностей.

Економіко-математичні моделі:

- матричні моделі оптимального планування (для складання планів мінімальних витрат при заданому об'ємі виробництва і т.д.);

- економіко-статистичні моделі;

- імітаційні моделі.

Імітаційне планування - проведення за допомогою ЕОМ чисельного експерименту з математичною моделлю, що описує поведінку складної системи протягом заданого періоду часу. Застосовується у випадках, коли неможливе проведення аналітичних досліджень.

Недоліки економіко-математичного моделювання:

- великий об'єм вибірки (багатоваріантність);

- при плануванні експерименту акцепт може бути зроблений не на вирішальні чинники.

Експертні методи - комплекс логічних і математико-статистичних методів і прогнозів, направлених на отримання від фахівців інформації, необхідної для підготовки і вибору управлінських рішень.

Експертні методи застосовуються у випадку, якщо обґрунтування і оцінка прогнозу не можуть бути зроблені на основі точних прогнозів. Принципи проведення експертизи:

- групова оцінка, заснована на об'єднанні індивідуальних думок експертів;

- універсальність;

- наявність зв'язку між груповою і індивідуальною перевагами;

- незалежність альтернатив;

- суверенність експертів;

- відсутність диктаторства.

Етапи проведення експертизи:

1. Розробка процедури опиту.

2. Підбір групи фахівців-аналітиків (експертів).

3. Проведення опиту.

4. Аналіз і обробка інформації, виданої експертами.

5. Формування групової оцінки для вироблення управлінських рішень.

Сьогодні для розробки макроекономічних прогнозів необхідно

використовувати моделі структурної динаміки, які ґрунтуються на відмові від концепції рівноваги, необхідності виходити з реальної дійсності, моделювання або ухвалення рішень на основі неповної інформації і невизначеності, обрання як мета моделювання альтернативного пошуку шляхом поліпшення стану економіки.

1.3 Суть макроекономічного планування

Програмування базується на прогнозних розробках і має на своїй меті складання проектів цільових комплексних програм рішення найважливіших проблем розвитку національної економіки країни, між галузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.

Програма - наукове передбачення стану якого-небудь локального об'єкту управління в певний період (через 5, 10, 15 і більше років) засноване на чіткому визначенні мети і системи заходів, що забезпечують досягнення цієї мети, узгоджених між собою по ресурсах, термінах виконання і виконавцях.

Цільова комплексна програма - адресний, різному ступеню директивності документ, що містить систему узгоджених по термінах, ресурсах і виконавцях соціально-економічних, виробничих, фінансових, науково-дослідницьких, організаційно-господарських і ін. заходів, що забезпечують досягнення поставленої мети, завдань найбільш ефективними шляхами і у встановлені терміни.

Стрижнем комплексної цільової програми (КЦП) є її мета. Єдина мета комплексної цільової програми розгортається в сукупність завдань, рішення яких здійснюється за допомогою системи заходів, що реалізовуються конкретними виконавцями при певному ресурсному забезпеченні. Ця сукупність і представляє істоту програми.

Під використовуваними ресурсами розуміється сукупність витрат матеріальних, трудових, фінансових і інформаційних ресурсів, необхідних для досягнення мети, включаючи витрати ресурсів не тільки у сфері виробництва програмного продукту, але і тих ділянках зв'язаних виробництв, сфери звернення і споживання яких пов'язані з виготовленням і використанням програм. Це додає програмам комплексний характер.

Функції стратегічних програм:

1. Здійснення орієнтації програм не на виконувану функцію, а не задоволення певних суспільних потреб.

2. Посилення цільової спрямованості планових розрахунків, створення можливості переходу в процесі стратегічного планування від цілей до ресурсів.

3. Формування стратегії для комплексного вирішення визначенням, забезпечення комплексу заходів не по окремих ознаках, а за ознакою вирішуваної проблеми.

4. Різка зміна темпів, що склалися, і пропорцій розвитку, не здійсненне в рамках раніше сформульованої системи економічної політики.

За допомогою комплексних цільових програм здійснюється:

- глибоке і всестороннє обґрунтування стратегічних рішень по глобальних проблемах розвитку національної економіки;

- планомірна концентрація ресурсів, необхідних для вирішення завдань перспективного розвитку;

- підвищення рівня збалансованості заходів, що забезпечують рішення основних завдань;

- координація і забезпечення своєчасності рішення завдань всього робіт по здійсненню програми;

- узгодження діяльності господарюючих суб'єктів, центральних органів влади в рішенні поставлених завдань.

Класифікація, типологія програм важлива для визначення деяких загальних закономірностей їх розробки і реалізації:

- виявлення типових форм уявлення і структуризації програмних проблем;

- систем, керівників процесом розробки програм;

- методів складання і ув'язки програмних заходів;

- можливого механізму і структури систем управління їх реалізацій.

Класифікація комплексних цільових програм представлена в таблиці 1.3.1

Таблиця 1.3.1 – Класифікація комплексних цільових програм

Ознаки виділення стратегічних прог- рам	Класи програм
1. Відношення прог- рамних проблем до цілей соціально-економічного развитку	1. Цільових 2. Ресурсні
2.Характер програмно-реалізованих проблем	1. Соціальні: - орієнтовані на індивіда і сім'ю; - орієнтовані на групи населення; - орієнтовані на суспільство в цілому. 2. Соціально - економічні: - орієнтовані на сім'ю; - орієнтовані на групу населення. 3. Політичні: - вдосконалення державного управління. 4. Екологічні: - організаційно-господарські; - виробничий-екологічні. 5. Науково- технічні 6. Оборонні 7. Ідеологічні 8. Багатоцільові
3. Відношення до країни	1. Зовнішні 2. Внутрішні
4. Часовий горизонт	1. Поточні (до 1 міс.) 2. Короткострокові (від 1 міс. до 1 року) 3. Середньострокові (1-5 років) 4. Довгострокові (більше 5 років)
5. Рівень значущості результатів	1. З якісно певними результатами 2. З кількісно певними результатами
6. Характер об'єкту програмних заходів	1. Галузеві: - внутрігалузевий; - що охоплює галузь в цілому 2. Міжгалузеві
7. Характер об'єкту програмних заходів	3. Регіональні: - освоєння нових регіонів; - розвиток регіонів; - реконструкція регіонів 4. Функціональні: - вдосконалення економічних параметрів; - вдосконалення спеціалізованих функцій управління; -вдосконалення стадій процесу виробництва споживання 5. Багатофункціональні
8. Відношення об'єкту до адміністративно-територіального ділення країни	1. Загальнодержавні 2. Регіональні 3. Районні 4. Міські 5. Сільські

Дата добавления: 2014-01-11