В чому суть неокейнсіанських моделей економічного зростання?

Або

у = W1· l + W2 · k + W3 · n + а ·А (11.5)

де А – НТП;

а – його темпи;

W1,W2,W3 – частки витрат праці, капіталу і природних ресурсів в СОП;

у – Тр СОП;

l,k,n – темпи зростання витрат праці, капіталу і ресурсів.

Складність розрахунку такого чинника, як природні ресурси примусила економістів відмовитися від його числення. Широке розповсюдження отримала функція Кобба-Дугласа

Y = A ּ L^a ּ K^(1-a), (11.6)

де а – показує еластичність зростання об'єму виробництва від праці;

(1-а) – еластичність зростання виробництва від капіталу.

Розглянемо докладніше вплив цих чинників.

1. Праця як чинник економічного зростання визначається чисельністю працездатного населення, рівня освіти і кваліфікації, культурою праці. Праця впливає на об'єм виробництва через трудовитрати і продуктивність праці. Остання у свою чергу визначається НТП, технічним рівнем виробництва. Залежність об'єму виробництва від руда називають трудомісткістю.

2. Капітал як чинник економічне зростання характеризується станом виробництва, ступенем фізичного і морального зносу основного капіталу.

3. Природні ресурси (земля, вода, нафта, газ і т.п.) істотно впливають на економічне зростання, проте врахувати цей вплив важко. З розвитком НТП залежність економічне зростання від природних ресурсів скорочується. На основі ресурсозберігаючої технологій і безвідходного виробництва можна нарощувати випуск продукції і без збільшення ресурсів. Тому не випадково в індустріально-розвинутих країнах виявилася стійка тенденція зниження матеріаломісткості і енергоємності виробництва.

4. НТП впливає на економічне зростання за допомогою нових технологій, нової більш продуктивної техніки, більш високого рівня кваліфікації робітників, тобто дією на три попередні чинники.

Ще одна група чинників економічного зростання пов'язана з ефективністю організації і управління економіки. Сюди можна віднести:

- рівень концентрації виробництва, оскільки великомасштабне виробництво одержує сінергічний ефект, великі можливості використовування НТП;

- структуру суспільного виробництва, оскільки галузева структура відповідна потребам НТП, створює умови для прискорення економічного зростання;

- ефективність законодавчої бази і ухвалення урядових рішень в області соціальної, економічної і науково-технічної політики.

Таким чином, виробнича функція припускає, що дохід може створюватися різними чинниками, а економічне зростання може розглядатися як виробнича функція з безліччю аргументів (чинників економічного зростання). Серед них виділяють:

а) чинники пропозиції;

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- об'єм основного капіталу;

- нові технології (НТП);

б) чинники попиту;

цінові:

- рівень інфляції;

- зміна в інвестиційних витратах;

нецінові:

- зміна в інвестиційних витратах;

- зростання добробуту;

- очікування споживачів;

- заборгованості;

- податки;

в) чинники розподілу (або організації);

розподіл чинників і результатів виробництва по:

- галузям;

- регіонам;

- верствам населення;

- секторам економіки.

Метод підрахунку економічного зростання.

В найпростішій моделі зростання доходів може бути розділено на три окремі компоненти: зростання праці, зростання капіталу і власне технічні нововведення. Якщо ігнорувати технічні зміни і припустити незмінну прибутковість, то 1% приросту праці разом з 1% приросту капіталу дадуть 1% збільшення об'єму виробництва.

Припустимо, що витрати праці виросли на 1%, а капітал – на 5%. Здавалося б, об'єм виробництва виросте на 3% як середнє від 1+5. Але це невірно, оскільки чинники створюють нерівні частки продукту. Близько 3/4 всього продукту належить праці і утілюється в заробітну платню, а 1/4 випуску йде на відшкодування капіталу. Це означає, що приріст продукту за рахунок праці в 3 рази перевищує його приріст за рахунок капіталу. Т.о., продукт виросте на 2% в рік (3/4 від 1% + 1/4 від 5%) До чинників виробництва додамо також технічні зміни, включивши тим самим всі джерела зростання.

Звідси: приріст об'єму виробництва рівний 3/4 приросту праці + 1/4 приросту капіталу + технічні зміни.

Технічні зміни тут означають зростання продуктивності і підраховуються шляхом віднімання: технічні зміни рівні приросту випуску – 3/4 приросту праці – 1/4 приросту капіталу.

Якщо врахувати, що з 1900 по 1984 р. праця щорічно зростала на 1%, капітал – на 3%, а випуск на 3,2%, то можемо визначити як відносне зростання капіталу вплинуло на зростання об'єму виробництва з розрахунку на душу населення по формулі:

приріст випуск/праця = 1/4 приросту капітал/праця + технічні удосконалення

або

2,2 = 1/4 (2) + 0,5 + 1,7

Таким чином, 2,2 – це процентне зростання випуску на одного робітника досягнутий за рахунок 0,5 % за рахунок збільшення капіталу, а на 1,7% за рахунок технічних нововведень.

Більш детальні дослідження, проведені Денісоном, вивчаючим ресурси зростання з 1948 по 1961 р., показали, що ВНП в середньому виріс на 3,2% в рік. Вкладення (капіталу, праці і землі) збільшувалися щорічно на 1,1%, решта чинників – на 2,1%. Інакше кажучи, 2/3 отриманого приросту є результатом підвищення рівня утворення працівників, технічних нововведень і інших чинників "загальної продуктивності".

Типи економічного зростання.

В макроекономічній теорії розрізняють екстенсивне і інтенсивне економічне зростання.

Екстенсивне економічне зростання припускає збільшення об'ємів національного виробництва при незмінних технологіях з пропорційним кількісним зростанням чинників виробництва, що використовуються.

Інтенсивне економічне зростання дозволяє збільшувати продукт не тільки без збільшення, але і іноді при скороченні вживаних ресурсів на основі вдосконалення технології. В реальному житті ці типи економічного зростання в чистому вигляді не зустрічаються. Як правило, говорять про переважно екстенсивне або переважно інтенсивне економічне зростання.

В даний час частка інтенсивних чинників економічного зростання переважає. В країнах ринкової економіки вони складають 70-80% в прирості національного доходу. В колишньому СРСР через технологічну відсталість їх частка не перевищувала 35%, що пояснює економічну відсталість країни.

Межі економічного зростання.

Межею економічного зростання в кожній країні є досягнення економічно потенційного об'єму виробництва, тобто максимально можливого ВНП при повній зайнятості, повному і ефективному використовуванні досвідчених ресурсів на основі даного техніко-економічного рівня. Розсунути межі економічного зростання можна шляхом використовування НТП.

2. Нагромадження в механізмі економічного зростання. Найпростішим визначенням суті нагромадження капіталу за умов капіталізму є процес перетворення додаткової вартості в капітал, у тому числі – в різні типи і форми капіталу (капіталістичної власності). Цей процес ще називають капіталізацією.

Нагромадження капіталу має свої особливості у межах кожного з типів і форм економічної власності. Так, у межах акціонерної форми власності нагромадження капіталу здійснюється шляхом випуску акцій і облігацій і їх розміщення на ринку капіталу. Такої можливості у підприємств неакціонерного типу немає.

Процес нагромадження капіталу здійснюється в двох основних формах: 1) концентрація капіталу і 2) його централізація. При певному рівні концентрації виробництва обидва ці процеси ведуть до появи монополій (у тому числі олігополій), які мають нагоду систематично збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення монопольного прибутку.

Масштаби нагромадження капіталу залежать, в першу чергу, від абсолютної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається динамікою продуктивності праці, швидким оновленням основного капіталу, упровадженням досягнень НТР у виробництво і іншими чинниками.

Важливу роль в процесі нагромадження капіталу грає сучасна держава, яка здійснює вплив на розвиток якості трудових ресурсів, НТР і інші чинники. Цей вплив здійснюється шляхом виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здоров'я, фінансування наукоємких і високотехнологічних галузей, проведення активної податкової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики.

Нагромадження капіталу розпадається на нагромадження продуктивного капітал і грошового капіталу. В процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділити валові і реальні інвестиції. Валові інвестиції включають всю суму витрат, які йдуть на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень в поточному році. Реальні інвестиції – це вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації і інших елементів продуктивних сил. Якщо від валових інвестицій відняти суму амортизації основного капіталу, то отримаємо чисті інвестиції, які йдуть тільки на розширення основного капіталу.

Рівень і інтенсивність нагромадження капіталу показує норму нагромадження, яка визначається відношенням фонду нагромадження до національного доходу або ВНП. Вартість зношених фондів фіксується в амортизаційному фонді.

Оптимальним в колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадження в пропорції 75:25. В різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялося як в одну сторону, так і в іншу. В Україні за період 1961-1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3% до 17,9%.

За час економічної кризи норма нагромадження в іншій державі скоротилася до 9% національного доходу. Враховуючи досвід цієї країни і інших країн світу, цю норму за існуючих умов потрібно підняти до 25-26%.

Заощадження і інвестиції. Інвестиції не слід ототожнювати з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основній капітал або до виробничих фондів. Це означає ототожнення цілого з окремим елементом. Тому логічно розглядати інвестиції як вкладення в розвиток продуктивних сил підприємства, а на макрорівні – в розвиток продуктивних сил суспільства.

На мікрорівні інвестиції в розвиток економічної власності – це витрати на управління власністю, на випуск акцій, виплати дивідендів, на перехід від однієї форми власності (наприклад, приватної) до іншої (створення закритого акціонерного суспільства) і ін.

На підставі сказаного можна дати таке комплексне визначення інвестицій: інвестиції на мікрорівні – вкладення в розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності; інвестиції на макрорівні – вкладення в розвиток економічної системи. Інвестиції при капіталізмі – це вкладення в розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного удосконалення системи продуктивних сил.

Такі інвестиції на рівні підприємств здійснюються у вигляді грошових коштів, цінних паперів (і перш за все, акції), банківських вкладень, вкладень в інтелектуальну власність, до основних і оборотних фондів, майнові права і інші активи (цінності).

3. Моделі економічного зростання.

Ранні теорії намагалися дати відповідь на питання причин економічний зростання, узявши за основу кліматичні умови, більш сучасну культуру, релігію.

Сучасні підходи до економічного зростання. Кожний учений по-своєму потрактує шляхи прискорення і стабілізації економічного зростання.

Теорія ривка Уїльяма Ростоу грунтується на тому, що у кожної країни був свій ривок (по аналогії з літаком, що відривається від землі лише при критичній швидкості). Країни досягали цієї крапки в різний час: Англія – в 18 в., США – близько 1850 р., Мексика – в 1949 р. Ривок може бути здійснений за рахунок одного з секторів економіки (промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі)

Теорії відставання. Деякі учені (наприклад, Гершенкрон з Гарварду) вважають, що певний ступінь відсталості – позитивний чинник, оскільки дає можливість використовувати вже розроблені передові технології. Американський економіст, нобелівський лауреат С.Кузнєц вивчив історію розвитку 13 нині процвітаючих країн і показав, що самим оптимальним є збалансоване зростання.

Кейнсіанська модель в основу економічного зростання ставить сукупний попит. Зростання об'єму виробництва може натрапляти на недостатню місткість ринку, коли неможливо реалізувати проведений продукт і доводиться згортати виробництво. Розширення місткості ринку за рахунок зростання совок попиту забезпечує економічне зростання. Оскільки сукупний попит складається із споживання населення, валових інвестицій підприємців, державних закупівель і попиту в ін. країнах, що забезпечує експорт, то, розширюючи ці елементи сукупного попиту, можна забезпечити динамічне економічне зростання. Оскільки елементом сукупного попиту є інвестиції, то в моделях Харрода-Домара головним чинником економічного зростання виступають капіталовкладення, джерелом яких є заощадження населення. Розробляється мультиплікатор економічного зростання, що показує залежність динаміки зростання від величини інвестицій.

Неокласичні моделі економічного зростання акцентують увагу на чинниках, що визначають пропозицію економічних ресурсів і їх ефективне використовування. Розробляються виробничі функції, за допомогою яких оцінюється дія окремих виробничих чинників, а також НТП на економічне зростання.

Консервативна течія в неокласичному напрямі, розвиток, що отримав, з кінця 70-х рр., політику економічного зростання пов'язувало із заохоченням пропозиції шляхом зниження податків, скорочення державних витрат, у тому числі трансфертних платежів.

Історико-соціологічні моделі економічного зростання, які описують економічне зростання в історичному аспекті залежно від соціально-психологічних чинників. Так, в моделі "стадій економічне зростання" американського економіста У.Ростоу визначається залежність темпів зростання від таких чинників: схильності населення до народження дітей, схильністю до розвитку науки, прагненню до створення матеріальних благ. Виходячи з цього, він виділив такі стадії:

1) класове суспільство, що характеризується статичною рівновагою;

2) стадія створення умов для розгону за рахунок розвитку транспорту, торгівлі, зміни положення людей.

3) стадія розгону, що характеризується активними технічними змінами;

4) стадія шляху до зрілості, де вступає в дію НТП;

5) суспільство високого масового споживання.

Ця концепція не має широкого застосування в практиці державного регулювання.

Неокейнсіанські моделі економічного зростання. Ці моделі виникли як розвиток і критична переробка кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги. Як відомо головною задачею Дж. Кейнса було встановлення причин масового безробіття і хронічного недовантаження виробничих потужностей в розвинутих країнах, катастрофічних розмірів, що досягли, в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли були відсутні стимули на тільки для нових капіталовкладень, але навіть для реновації (оновлення) основного капіталу. З цієї причини теорію Дж. Кейнса часто називають теорією депресивної економіки.

1. Всі вони грунтуються на головному постулаті Дж.Кейнса – сукупному попиті. При побудові моделей їх автори виходили з того, що вирішальною умовою збалансованого зростання економіки є збільшення сукупного попиту.

2. Основним чинником економічного зростання вважаються капіталовкладення (інвестиції), які за допомогою мультиплікатора розширюють прибуток або самі викликані зростанням прибутку (під впливом акселератора). Вся решта виробничих чинників (збільшення зайнятості, ступінь використовування устаткування, поліпшення організації виробництва) в розрахунок не береться і виключається з моделі.

В цьому полягає кейнсіанска природа цих моделей і основна їх відмінність від неокласичних теорій.

Таким чином, неокейнсіанські моделі зростання характеризуються двома найтиповішими рисами:

- підхід до економічного зростання з боку попиту, який визначається рівнем доходу;

- ключовою роллю в економічному зростанні інвестицій, оскільки від накопичення капіталу залежить рівень доходу, а отже, і об'єм сукупного попиту.

Моделі ендогенного економічного зростання.

Дотепер погано вирішено питання про причини технічного прогресу. Була б дуже до речі макроекономічна модель, що пояснює зростання через ендогенну продуктивність технічного прогресу.

З середини 80-х років л. Ромер (1986 р.), Р. Барро і К. Сала – і – Мартін (1990 р.) ендогенизували технічний прогрес. Метод полягає в тому, щоб вивести технічний прогрес з процесу накопичення капіталу і форм пристрою суспільства.

Технічний прогрес є результатом процесу навчання, так званого принципу «learning doing». Теорія зростання не містить вивчення умов стійкої рівноваги. Вони намагаються відповісти на просте питання: що є двигуном технічного прогресу, і як він розповсюджується?

Тенденції економічного зростання в ХХ столітті.

1 Населення росло швидко, але меншими темпами, ніж накопичення капіталу, унаслідок чого підвищилося капіталоозброєння.

2 Спостерігалася виразна тенденція до зростання реальної заробітної платні.

3 Протягом тривалого часу відношення зарплати до загального доходу на власність змінювалося трохи.

4 Замість падіння рівня доходу на капітал (реального рівня відсотка) фактично спостерігалося його коливання в діловому циклі, тенденції до істотного падіння або значить зростанню в цьому столітті не було.

5 Рівень прибутку замість постійного повільного зростання фактично падав з 1900 р., оскільки зростання капіталоозброєння пов'язано із законом доходів, що знижуються, і лише з 1950 р. виявляються зміни.

6 Рівень національних заощаджень по відношенню до національного об'єму виробництва практично не мінявся, оскільки чисті іноземні інвестиції були незначні, навіть в діловому циклі, що змінюється, рівень інвестицій у ВНП був незмінним.

7 Протягом останні 85 років після змін, що відбулися, в економічному циклі національний продукт збільшувався більш менш постійними темпами. Приріст був дещо вище середнього показника зростання капіталу, праці і ресурсовкладень виключно завдяки технологічним нововведенням.

Тенденції 1 і 2 цілком вписуються в класичні і неокласичні теорії виробництва і розподілу. Тенденція 3 є результатом швидко змінних функцій виробництва, праці і капіталу. Тенденції 4 і 5 переконують в тому, що неокласичні теорії не охоплюють статичні форми. Постійний рівень прибутку і стагнація рівня доходів на капітал не можуть існувати при підвищенні рівня показника капітал-праця в світі незмінної технології; узяті разом вони суперечать основному закону доходів, що знижуються, при накопиченні капіталу.

Дата добавления: 2014-01-11