Результатом інтерв'ю є створення вербального документу, який підлягає збереженню і має бути в той чи інший спосіб досяжним для інших дослідників

Основні завдання сучасної вітчизняної соціології

У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери. Беручи до уваги їх розмаїття при вивченні й прогнозуванні суспільних процесів, можна окреслити найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології:

– вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції побудови суспільства;

– цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

– вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

– вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

– оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

– вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

– аналіз проблем, пов´язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

– вивчення проблем формування громадської думки різних верств населення.

Критична оцінка та інтерпретація у співставленні з даними інших джерел також складають обовязковий етап усноісторичних досліжень. При цьому метою такого аналізу є не тільки, а для багатьох дослідників і не стільки реконструкція тих чи інших історичних подій, скільки вивчення природи та механізмів передачі індивідуальної та групової історичної пам'яті.

Унікальність дослідження в ділянці усної історії полягає в тому, що дослідник може не лише інтерпретувати певні джерела, але й залучений у поцес їх створення. Саме з цією обставиною повязані основні застереження, що висловлюються на адересу усної історії.

Рональд Гріл. Застереження, які традиційно висловлюються професійними істориками щодо усноісторичних практик можна розподілити на три групи – інтервювання, попередня підготовка, методологія.

Перше застереження є найлегшим для спростування. Досьогодні напрацьований достатній комплекс літератури, знайомство з якою разом з відповідними практичними навичками дозволяє підготувати префесійних інтервюерів в царині усної істрії на цілком прийнятному рівні.

Друга група проблем концентрується навколо дослідницьких стандартіів. Попри особливі підозри, що висловлювалися щодо усної історії в цьому відношенні, очевидно, що подібні застереження можуть звучати і щодо інших, вже давно цілокм легітимних напрямків історичних досліджень. Джерела мають бути перевірені, документація має вестися ретельно, свідчення мають бути ретельно оцінені. В цьому сенсі методика усної історії не являє собою жодного відхилення від інших форм історичних досліджень. Відповідно не існує специфічних рішень для спільних проблем.

Методологія – яку інформацію можуть дати усні оповіді про минуле, чи можуть вони бути джерелом для реконструкції минулого, які ще аспекти людської поведінки вони можуть висвітлювати. Як вважають традиційні історики-документалісти, джерела повинні мати три якості, жодна з яких, вочевидь, не властива для усних повідомлень, тому їх не сприймають серйозно. Від джерел вимагають точності і сталості форми, точності датування, повторюваності (Testis unus, testis nullus: один свідок — не свідок). Ще вважається, що усна історія призводить до зацикленості на дрібнотах, не дозволяє фіксувати масштабні соціальні зміни, чим, власне і має займатися історія.

Дата добавления: 2014-01-11