Поняття, види та особливості адміністративно-правових норм

Типи елементів гідро мережі

Першим типом елементів гідромережі Причорномор’я виступають річки. Як вже було відмічено раніше вони поділяються на великі (крупні), притоки великих річок та малі річки. Всі річки Причорномор’я поділяють на річки Північно- Західного Причорномор’я, річки міжріччя Дніпро – Дунай та річки Криму.

Крупні річки мають транскордонний характер, а притоки субширотний (тобто розташовані на окремій території).

Другим типом елементів гідромережі є озера - природні водойми, котрі являють собою западини в земній поверхні різної величини та форми.

Озера поділяють на:

- озера улоговини, які утворилися під впливом ендогенних (внутрішніх) та екзогенних (зовнішніх) процесів. У Причорномор’і зустрічаються озера екзогенного походження;

- карстові озера, які утворилися під дією підземних вод ();

- заплавні, які утворились в заплавах річок. (Придунайські озера – Кагул, Картал, Кугурлуй, Ялпуг, Дербент, Катлабуг)

Третім типом елементів гідромережі є водосховище - штучна водойма, яка створена для накопичення, зберігання, регулювання стоку річки та подальшого використання води.

Водосховища утворюються після перегороджування русла та заплави річки греблею. Вони поєднують в собі ознаки озера і річки. До озера їх наближує уповільнений водообмін, і як наслідок термічне, хімічне й біологічне розшарування водної маси, а річки – поступательний рух води, що забезпечує проточність вод водосховищ, ніж в озера.

Залежно від природних умов і способу утворення водосховища поділяються на декілька типів.

За морфологією ложа виділяють долинні (Каховське), улоговинні ().

За способом заповнення водою – загатними, коли водосховище заповнюються водою водостоку, на якому вони розташовані ();

наливними, коли вода в них подається з іншого водостоку ().

За місцем у річковому басейні поділяються на верхові () та низові ().

Кілька водосховищ на річці утворюють каскад.

За ступенем регулювання річкового стоку водосховища можуть бути багаторічного, сезонного, тижневого та добового регулювання.

Четвертим типом елементів гідромережі є штучні водойма до яких належать канали та відкрита зрошувальна система. На території Причорномор’я розташовані Інгульський, Краснознаменський, Чаплинський, Каховський, Північно – Кримський канали.

Адміністративно-правова норма становить собою конкретний різновид правових норм. Вона відображує сутність урегульованих нею суспільних відносин, є необхідним елементом конкретного адміністративно-правового акта (закону, указу Президента, постанови Кабінету Міністрів та ін.).

Адміністративно-правова норма – це правило поведінки, встановлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління. Норми адміністративного права визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки людей, діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій та трудових колективів у сфері виконавчої влади. Норми адміністративного права встановлюють правовий режим взаємовідносин суб'єктів державного управління і місцевого самоврядування, порядок здійснення організаційно-управлінської діяльності, визначають права і обов'язки громадян у сфері виконавчої влади та гарантії їх реалізації. Серед норм адміністративного права значне місце відводиться нормам про відповідальність (адміністративну, дисциплінарну, матеріальну). Більша частина норм адміністративного права носить імперативний (наказовий) характер, їх реалізація підкріплюється можливістю застосування примусової сили держави.

Існують різні види адміністративно-правових норм. За формою виразу (вияву) адміністративно-правові норми поділяються на такі, що забороняють, зобов'язують, уповноважують, стимулюють (заохочувальні), та рекомендують (рекомендаційні).

З точки зору становища учасників правовідносин (адресатів приписів) розрізняють норми, які встановлюють і визначають: порядок взаємодії державних і недержавних органів; права і обов'язки громадян у сфері державного управління, правове становище державних службовців; правове становище підприємств, установ, організацій; взаємні права і обов'язки суб'єктів, які не підпорядковані один одному (наприклад, ст. 8 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України»[1] визначає відносини Служби безпеки України з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями).

За змістом адміністративно-правові норми можна об'єднати у правові інститути, під якими розуміють сукупність певних правових норм, споріднених за змістом урегульованих ними правовідносин.

Виходячи з наведеного, можна виділити групи адміністративно-правових норм: що визначають порядок утворення, завдання, функції, структуру, компетенцію органів виконавчої влади; що визначають основні положення про організацію і правове становище підприємств, установ і організацій; що визначають форми і методи здійснення виконавчої влади; що закріплюють права і обов'язки громадян та їх об'єднань у сфері виконавчої влади; що регулюють способи забезпечення законності у сфері виконавчої влади; що встановлюють відповідальність за різні правопорушення, які не є злочинами; що визначають основні положення по управлінню господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами і міжгалузевому управлінню.

Поділ адміністративно-правових норм за змістом має велике значення для вивчення курсу адміністративного права, дає можливість групувати нормативний матеріал у певній послідовності.

Адміністративно-правові норми можна підрозділяти за порядком дії у часі, просторі і за колом осіб. Згідно із загальним правилом адміністративні норми вступають у силу (набирають чинності) з моменту їх доведення до відома виконавців. В окремих випадках вони вступають у силу в строк, вказаний у нормативному акті.

Дія норм права розрахована на невизначений час, проте можуть встановлюватися і умови їх функціонування (дії). Із загального правила випливає, що акт не має зворотної сили, а якщо будуть винятки, то про їх наявність вказується у самому акті.

Дія адміністративно-правових норм у просторі пов'язана зі становищем органу, що видав акт. Тому розрізняють норми, які діють на території України, і норми місцевого характеру, норми загального і галузевого характеру, а також норми локального характеру.

За колом фізичних осіб дія адміністративно-правових норм пов'язана з поширенням встановлюваних ними правил або на усіх громадян, або на окремі їх групи (військовослужбовців та ін.).

Залежно від порядку реалізації прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин розрізняють матеріальні норми; статутні норми, які визначають систему, компетенцію, права і обов'язки органів управління і посадових осіб; процесуальні норми, які визначають способи, порядок, процедури діяльності по реалізації прав і обов'язків (наприклад, ст.ст. 245–297 КпАП, які регулюють провадження у відповідних справах).

Як і будь-яка інша норма права, адміністративно-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Найбільш чітко виражається диспозиція норми, оскільки в ній міститься правило належної поведінки. Гіпотеза являє собою характеристику умов, за яких необхідно керуватися вимогами даної норми. Вона частіше за все повністю не формулюється. Це пояснюється тим, що більшість адміністративно-правових норм регламентують діяльність органів виконавчої влади і їх вимоги реалізуються в діяльності цих органів. Стосовно інших сторін управлінських відносин гіпотеза може бути сформульована.

Особливості санкцій адміністративно-правових норм:

1) ці норми, як правило, не містять конкретної санкції, оскільки вони адресовані сторонам, організаційно підпорядкованим суб'єкту управління. Порушення вимог норм у таких випадках передбачає дисциплінарну відповідальність.

2) як правило, відповідні санкції встановлюються за порушення усієї сукупності адміністративно-правових норм, сформульованих в одному акті.

3) санкція адміністративно-правової норми, як правило, виражена у вигляді відповідних заходів адміністративної відповідальності. Адміністративно-правова норма не тотожна змістові статті або параграфу того чи іншого акта. Специфіка адміністративно-правової норми полягає у тому, що санкція (як у деяких випадках і гіпотеза) не завжди виражена безпосередньо у змісті того акта, в який включена дана норма, – досить часто вона передбачається іншим актом.

Адміністративно-правові норми реалізуються різними способами. Виконання таких норм полягає у тому, що той чи інший суб'єкт додержується приписів, які містяться у нормах. Особи, до яких ці вимоги адресовані, здійснюють передбачені цією нормою дії або утримуються від здійснення заборонених нею дій. Таким чином, виконання адміністративно-правової норми залежить від поведінки конкретних осіб. Наприклад, громадянин, який досяг 16-річного віку, зобов'язаний мати паспорт: факт наявності паспорту і буде виконанням з боку цього громадянина вимог відповідної адміністративно-правової норми.

Застосування адміністративно-правових норм полягає у прийнятті індивідуального юридичного акта по конкретній справі. Дані норми реалізуються у процесі вирішення конкретної справи, пов'язаної зі здійсненням виконавчо-розпорядчої діяльності. Застосування адміністративно-правових норм не становить обов'язку всіх сторін управлінських відносин, воно належить до компетенції спеціально уповноважених на те органів управління і посадових осіб.

Деякі адміністративно-правові норми відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися у судовому порядку (наприклад, при розгляді судами скарги на постанову адміністративної комісії про накладення штрафу або притягнення суддею до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення). Це свідчить про те, що для застосування адміністративно-правових норм необхідні повноваження юридично-владного характеру.

Таким чином, реалізація адміністративно-правових норм створює необхідні умови для утвердження законності у галузі державного управління, виникнення адміністративно-правових відносин, їх зміни чи припинення.

Адміністративно-правові відносини є юридичним результатом регулюючого впливу адміністративно-правових норм на суспільні відносини. Разом з цим такі норми регулюють переважно управлінські суспільні відносини, тобто відносини, що виникають у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади.

2. Дія адміністративно-правової норми в часі

Питання про дію правової норми в часі має велике практичне значення. Від його правильного вирішення досить часто залежить, який закон – новий чи старий – буде застосовуватися до конкретних відносин, як будуть здійснюватися його приписи.

Щоб визначити межі дії норми, треба вияснити, коли вона почала діяти і коли її дія припинилася. Для цього слід знати дві обставини:

1) дату вступу норми в силу;

2) межі дії при вступі її в силу.

За загальним правилом, закон, а, отже, і норма, що в ньому міститься, набуває законної сили через 10 днів після офіційного оприлюднення, якщо законодавець не встановить інший строк. Часто в постанові про введення в дію закону або в самому законі встановлюється різний термін початку дії різних норм, що містяться в законі.

Норми, що містяться в указах Президента України, також набувають законної сили після спливу 10 днів з моменту їх офіційного оприлюднення, якщо в них не буде встановлено інший термін.

Нормативні акти міністерств і відомств, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають обов’язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України і офіційному опублікуванню. Вони вступають в силу з дня опублікування або з дати, вказаної в акті після дня опублікування.

Акти інших органів виконавчої влади, за загальним правилом, вступають в силу негайно, якщо в них не вказано інший термін.

Як вирішується питання про межу дії нової норми? Розрізняють три типи дії:

1) перспективну – на факти, відносини, що виникли після вступу її в силу (наприклад, норми, що посилює покарання);

2) негайну – на правовідносини, що виникли раніше або ті, що встановилися наново, але з терміну вступу норми в силу (наприклад, норма, що збільшила строк військової служби, була поширена і на військовослужбовців, які були призвані раніше, але не демобілізовані на момент вступу норми в дію);

3) із зворотною силою – на правовідносини, що виникли наново, і на правовідносини, що виникли ще до вступу норми в дію (наприклад, норми, що пом’якшує або скасовує відповідальність).

Дата добавления: 2014-01-11