Джерела адміністративного права

Коли припиняється дія норми?

Для вирішення цього питання необхідно знати дату її скасування, а також чи повністю вона припинила свою дію, чи ні.

Норма може бути скасована і прямо, і опосередковано. При прямому скасуванні визначається термін, коли норма перестає діяти. Під опосередкованим скасуванням розуміється прийняття нової норми, що означає припинення дії аналогічної старої норми з моменту вступу в дію нової. Якщо норма була строковою (тимчасовою), тобто наперед було встановлено термін її дії, то після спливу визначеного терміну вона втрачає силу.

Можливі три варіанти встановлення межі дії старої норми:

1) норма переживає себе, якщо продовжує регулювати відносини, які виникли на її основі, і після вступу в силу нової норми;

2) негайно припиняє дію на всі відносини, які раніше регулювала, з дати втрати сили;

3) достроково припиняє дію на правовідносини, які раніше регулювалися нею, а потім почали регулюватися новою нормою із зворотною силою. При такому розумінні зворотна дія норми – це її ревізійна сила, що передбачає перегляд врегульованих відповідно до чинної раніше норми прав та обов’язків. Норма із зворотною дією зобов’язує переглянути правозастосовуючі акти про розмір виплат, накладення адміністративного стягнення, визнання права власності тощо. Коли мова йде про виплати, зворотна сила означає перерахунок за минулий час. Якщо ж акт про розмір виплат (пенсій, зарплати, стипендій тощо) змінює їх лише з дня вступу в силу нової норми, мова йде про його негайну дію.

Основним принципом дії будь-якої норми в часі є негайна дія. Якщо норма погіршує правове положення громадян (встановлює чи посилює відповідальність, збільшує вік, стаж для отримання права тощо), вона повинна мати перспективну дію, а стара норма повинна переживати себе. І навпаки, нормі, що сприяє положенню громадян, може бути надана зворотна сила.

В юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму виразу його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі належної поведінки органів виконавчої влади, їх службовців, громадян, а також громадських організацій (їх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. В нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і додержання обов'язків. Таким чином, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, рішеннях місцевих рад, інших нормативних актах державних органів. До джерел адміністративного права належать не тільки самі нормативні акти державних органів, а й затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т. ін., які регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права – це акт правотворчості органів державної влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, регулює виконавчо-розпорядчу діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного та ін.), то для адміністративного права і буде джерелом лише у частині, котра як би наповнена адміністративно-правовим змістом.

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю, змістом норм, що його складають, їх юридичною силою, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної та локальної дії, обов'язковим до виконання усіма органами управління і об'єктами незалежно від підпорядкованості, або лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт. До системи джерел адміністративного права включені нормативні акти, які діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Стосовно адміністративно-територіального устрою республіки можуть існувати джерела, які діють у межах області, міста, району тощо.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їх співпорядкуванням, яке у свою чергу відображує дію принципу централізму, складовою частиною якого є положення про обов'язковість рішень вищих органів для нижчих. Співпорядкування джерел виражається у наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу; б) джерела – нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел – нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела – нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; г) джерела – нормативні акти галузевого (відомчого) характеру ґрунтуються на джерелах загального характеру.

З огляду на різноманітність джерел адміністративного права їх доцільно розділити на такі види.

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України:

закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про освіту» та ін.);

кодекси, положення, статути та інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КпАП та ін.).

3. Постанови Верховної Ради України, які містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, Положення про паспорт громадянина України).

4. Укази та розпорядження Президента України (наприклад, Положення від 30 грудня 1997 р. про Міністерство юстиції України).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України:

нормативні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення від 26 лютого 1993 р. про порядок легалізації об'єднань громадян);

нормативні накази, інструкції керівників міністерств, державних комітетів і відомств України.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань, установ і організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (рішення, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, та ін.).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України (наприклад, рішення щодо відповідності Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються у закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти»).

Особливе місце у системі джерел адміністративного права посідають нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність. Це – КпАП, законодавчі акти України. Ці акти в комплексі спрямовані на охорону державного і громадського порядку, державного і колективного майна, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їх реалізація забезпечує зміцненні законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України, яка є Основним Законом Української держави. В Конституції України визначається система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об'єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадським справами, обов'язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого peгулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають видання окремих законів – джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються у чинному законодавстві – різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах і інструкціях міністерств та інших актах управлінського характеру.

Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає у тому, що вона слугує базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, свободи, обов'язки громадян, їх об'єднань, встановлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.

Дата добавления: 2014-01-11