Спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб’єктів

Адміністративно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства

Правовий статус іноземних громадян та правовий статус осіб без громадянства (апатридів) відрізняється незначно, тому в літературі прийнято розглядати іноземних громадян та апатридів як єдину родову спільність: це – особи, що не є громадянами України. За загальним правилом вони користуються тими ж правами і на них покладаються ті ж обов’язки, що і на громадян України. Але є і різниця в їх правосуб’єктності, тому що громадянство – це один із найважливіших елементів адміністративно-правового статусу особи. Його наявність чи відсутність серйозно впливає на сукупність прав та обов’язків особи. Особливості правового статусу іноземців закріплено адміністративно-правовими нормами, що містяться в законах України.

Всі особливості адміністративно-правового статусу громадян і осіб без громадянства можна за колом осіб, на яких вони поширюються, розподілити на загальні, групові та індивідуальні.

Законодавством України встановлено такі особливості праводієздатності іноземців, що перебувають на її території:

1) вони не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади (Президента України, судді тощо), працювати в міліції;

2) вони не допускаються до діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

3) на них не поширюється військовий обов’язок;

4) їх адміністративна деліктоздатність специфічна (за деякі правопорушення до відповідальності можуть притягуватися лише іноземці, лише до них може застосовуватися таке адміністративне стягнення, як видворення;

5) іноземні громадяни і особи без громадянства (за виключенням громадян країн СНД, з якими укладено договори про безвізовий в’їзд і виїзд) можуть в’їхати в Україну за наявності дозволу. Він може бути не виданий, виходячи з інтересів забезпечення безпеки і за інших підстав, встановлених законодавством;

6) вони проживають і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів (закордонних паспортів, посвідок);

7) для них можуть бути встановлені обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, коли це необхідно для забезпечення державної безпеки, громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян;

8) виїзд з України їм може бути не дозволений при наявності обставин, встановлених законодавством (наприклад, якщо це суперечить інтересам державної безпеки, якщо особа притягається до кримінальної відповідальності).

Використовуючи критерій соціальної ролі індивіда, спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб’єктів можна згрупувати в кілька родових спільностей і виділити такі статуси:

1) членів адміністративних колективів;

2) суб’єктів адміністративної опіки;

3) жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом;

4) суб’єктів дозвільної системи.

Розглянемо кожну групу окремо.

І. Адміністративним колективом пропонується йменувати особовий склад організації, в якій відносини її членів з адміністрацією (організацією), їх особисті права та обов’язки регулюються адміністративним правом. Це – органи внутрішніх справ, військові частини, воєнізовані пожежні, гірничорятувальні частини, студентські колективи тощо.

Ставши добровільно, за призовом чи у зв’язку з застосуванням примусових заходів членом адміністративного колективу, громадянин набуває спеціального адміністративно-правового статусу, комплекс спеціальних прав та обов’язків (студента, військовослужбовця тощо). Мова йде про особисті, а не службові права та обов’язки, тому що другі виступають конкретизацією повноважень колективного суб’єкта – організації. Це особливо яскраво видно на прикладі статусу атестованого працівника міліції. До його особистих прав належать закріплені Законом “Про міліцію” права на судовий захист при звільненні, державне страхування та відшкодування шкоди у випадку загибелі або пошкодження здоров’я, забезпечення житловою площею, додаткова оплачувана відпустка.

Адміністративне право регламентує дисциплінарну відповідальність членів адміністративних колективів, час їх праці (навчання) та відпочинку, підстави, розмір та порядок оплати праці (видачі грошового утримання, виплати стипендій). Як правило, спори військовослужбовців (співробітників міліції, студентів тощо) з адміністрацією вирішуються в адміністративному порядку, і відповідні процедури регулюються адміністративно-правовими нормами. В той же час у ряді випадків (оплата роботи в нічний час працівників міліції, у вихідні та святкові дні; надання відпусток по вагітності і пологах; виплата добових при відрядженнях тощо) на особисті права членів адміністративних колективів прямо чи субсидіарно поширюються норми трудового права.

Серед статусів членів адміністративних колективів розрізняють такі статуси:

1) тих, хто навчається (студентів, аспірантів, учнів ПТУ тощо);

2) мілітаризованих службовців (військовослужбовців, працівників міліції, працівників воєнізованих формувань);

3) осіб, свобода яких обмежена в адміністративному порядку (неповнолітніх, що перебувають за правопорушення в спеціальних навчальних закладах тощо).

Зрозуміло, що кожна з цих родових спільностей складається з великої кількості видів. Так, різним є правове положення осіб, що перебувають на військовій службі у сухопутних військах, у військово-морському флоті і т.д.

ІІ. Одним із яскравих проявів соціальної політики держави є встановлення державної опіки над особами, що потребують допомоги.

Опіка полягає у виплаті грошових сум, організаційному сприянні, наданні спеціальних медичних послуг, пільг і привілеїв тощо. Практичну діяльність по наданню допомоги особам, що потребують соціального захисту, здійснює апарат виконавчої влади. І та частина державної опіки, що регламентована нормами адміністративного права, називається адміністративною.

Її суб’єкти – безробітні; чорнобильці; біженці і вимушені переселенці; інваліди Великої Вітчизняної війни; “афганці” та прирівняні до них особи; діти-сироти; багатодітні батьки; особи, що страждають на психічні захворювання; хворі на діабет, туберкульоз тощо і ще багато категорій громадян. Фактичними підставами набуття розглядуваного соціального адміністративно-правового статусу можуть бути демографічні обставини, технічні та екологічні катастрофи і несприятливі соціальні фактори. Саме останні лежать в основі правових актів про допомогу безробітним, про заходи соціального захисту військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби.

Адміністративну опіку слід відрізняти від іншої форми соціального захисту – виплати пенсій, пов’язаних із трудовою діяльністю, військовою та прирівняною до неї службою. В цьому випадку має місце соціальне забезпечення, яке залежить від виконуваної роботи, стажу, розміру заробітку і в основному полягає у регулярній виплаті пенсій. Однак і пенсіонери за віком, по інвалідності та інші також можуть бути об’єктами адміністративної опіки, їм можуть бути надані податкові, транспортні пільги, виплачені додаткові суми тощо.

Здійснення адміністративної опіки покладено на органи виконавчої влади і пов’язано з дотриманням ряду формалізованих процедур. Перш за все, за загальним правилом, особа повинна подати заяву в компетентний орган про визнання її безробітною, багатодітною, біженцем, вимушеним переселенцем і т.д. Якщо громадянин має документи, які підтверджують його право на державну допомогу, він зобов’язаний додати їх до заяви. Документи приймаються, реєструються і перевіряються. Після цього приймається рішення про визнання (безробітним, біженцем тощо), яке стає юридичною підставою надання особі, членам її сім’ї тих видів допомоги, які передбачені законодавством. Органи адміністративної опіки мають право перевіряти, чи збереглися обставини, які обумовили допомогу, слідкувати за строками надання і приймають рішення про її збільшення, скорочення чи припинення.

ІІІ. Ще один важливий аспект теорії адміністративного права пов’язаний з режимами територій. А деякі з них тимчасово чи постійно (невизначений час) перебувають на особливому правовому положенні. Як правило, законодавець називає такі території “зонами”, тому можна вести розмову про режими зон.

Головний різновид особливих територіальних режимів – спеціальні адміністративні режими. Прикладами останніх є режими прикордонної зони, заповідників, зон екологічного лиха, територій, на яких введено надзвичайний (воєнний) стан, карантинних, радіоактивно забруднених зон, вільних економічних зон.

На таких територіях постійні і тимчасові жителі набувають спеціального адміністративно-правового статусу. Він включає в себе частіше всього особливі правила в’їзду в зону, виїзду, пересування, діяльності в ній, здійснення адміністративного нагляду, застосування адміністративного примусу. Серед спеціальних територіальних режимів поряд з такими суворими, як режим воєнного стану, існують і пільгові (вільних економічних зон).

ІV. Починаючи з першого підручника для вузів з адміністративного права, виданого в 1940 р., автори включали спеціальні параграфи про дозвільну систему.

Під “ дозвільною системою ” розуміється сукупність правил, що зобов’язують отримати дозвіл на здійснення певної діяльності і регулюють контроль за нею.

Отримання попередніх дозволів виконавчих органів на вчинення певних дій, поширено достатньо широко, а правовідносини, які виникають між апаратом управління і громадянами, організаціями з приводу їх отримання являються адміністративними.

Можна виділити основні риси дозвільної системи.

1. Це особливий порядок діяльності, який регулюється нормами права, що містяться в законах і підзаконних актах. Його мета – забезпечення громадської безпеки, справедливого розподілу суспільних фондів і правопорядку в цілому. Він пов’язаний з діями, які мають підвищену небезпеку для громадян, суспільства, держави, з санкціонуванням виключень із загальних правил, із забезпеченням основ соціальної справедливості. В умовах надзвичайних обставин, воєнного стану межі дозвільної системи розширюються. Однак її безпідставне розширення в нормальних умовах тягне за собою обмеження прав і свобод громадян та розвиток бюрократизму, зростання влади державних службовців.

2. Дозвільна система реалізується в межах адміністративно-правових відносин між органами виконавчої влади, посадовими особами, з одного боку, та індивідуальними чи колективними суб’єктами, що бажають отримати дозвіл, з іншого. Юридичним фактом, що тягне виникнення відповідних відносин, є подання зацікавленими і уповноваженими суб’єктами заяв. Такі відносини виникають не з ініціативи суб’єктів виконавчої влади.

3. Мета цих правовідносин – отримання дозволу на дію (бездію), тобто прийняття індивідуального уповноважуючого акту. Воно є завершенням попереднього контролю, перевірки обґрунтованості заяви. Дозвіл може бути виданий на визначений чи невизначений термін і називатися ліцензією, квотою, патентом, сертифікатом тощо. В основі дозволу можуть бути звичайні і дискреційні повноваження суб’єкта влади. Послідовна реалізація ідеї розширення прав і свобод громадян передбачає обмеження свободи розсуду державної адміністрації при розгляді заяв громадян, більш чітке закріплення в законах процедур видачі дозволів, підстав для відмови, порядку оскарження.

4. Атрибутивною ознакою дозвільної системи є адміністративний нагляд за тим, як здійснюються дозволені діяння. Про нього можна вести розмову лише в тих випадках, коли після видачі дозволу на весь строк його дії між його отримувачем і компетентними державними органами зберігаються адміністративно-правові відносини.

5. За порушення правил дозвільної системи до винних застосовуються різноманітні заходи адміністративного примусу і в тому числі тимчасове чи постійне припинення дії дозволу (позбавлення прав, призупинення, припинення дії ліцензій).

Таким чином, якщо громадянин не епізодично, а на певний час попадає в сферу дії дозвільної системи, він стає носієм спеціального адміністративно-правового статусу. Останній включає в себе обов’язки необхідного оформлення заяви й інших документів, проходження контролю і сприяння йому, дотримання правил здійснення дозволених дій. Крім додаткових обов’язків, з цим статусом пов’язано розширення адміністративної деліктоздатності, а також отримання прав, заради яких громадянин і став суб’єктом розглядуваних правовідносин. Це, наприклад, право керувати автомототранспортом, право придбавати вогнепальну зброю, право експлуатації радіопередаючих пристроїв.

Необхідно підкреслити, що дію дозволу може бути припинено, і дозвільні правовідносини припинено як у зв’язку з вчиненням громадянином протиправних дій, так і за іншими підставами, в тому числі внаслідок погіршення стану здоров’я та інших безвинних змін у суб’єкта, вступу в силу нового нормативного акта, обставин, що виникли (надзвичайний стан, поява нових технічних засобів). За наявності законних підстав зміст дозволу може бути обмежено чи розширено.

Дата добавления: 2014-01-11