Демонія адміністративної влади в СРСР

Адміністративна влада являє собою величезну силу. Багато перетворень у державному і суспільному житті пов'язані з її діяльністю, з використанням адміністративних повноважень. Але владні повноваження реалізуються, а величезні ресурси використовуються людьми, службовцями. Їхня реалізація – процес вольовий, інтелектуальний і емоційний, котрий може здійснюватися як правомірно і доцільно, так і з різними відхиленнями, помилками, зловживаннями.

Нерідко державна влада привласнюється (узурпується) особою, групою осіб і використовується у власних інтересах.

Сукупність осіб, що за плату професійно здійснюють управлінську діяльність, прийнято називати бюрократією. Як і будь-яка професійна група людей, вона має свої інтереси, обумовлені специфікою праці й особистих потреб.

Егоїстичні інтереси бюрократії є бюрократизмом. Чим більше бюрократія піклується не про суспільний інтерес, а про групові, особисті інтереси, тим активніше розвивається бюрократизм як система форм і методів реалізації бюрократією своїх корисливих цілей. Проявівбюрократизму багато: формалізм у діяльності, неуважність до людей, зловживання режимом таємності, необґрунтовані привілеї, перетворення бюрократії в замкнуту касту і т. д.

Однією з форм присвоєння бюрократією влади є зловживання нею. Більш складна форма присвоєння влади – демонія адміністративної влади, під якою розуміється одержимість волі керівника (керівної групи), що прагне вирішити великі державні завдання й одночасно переслідує власні егоїстичні цілі (бажання безмежної влади, слави, почестей і т.д.). Найбільш небезпечний її прояв – прагнення до її розширення, підпорядкування іншої влади, безконтрольного володарювання.

Демонічне прагнення адміністративної влади стати всеохоплюючою, необмеженою, непідконтрольною обумовлене рядом факторів.

По-перше, генезисом політичної влади, прогресивний розвиток якої йде шляхом поділу влади, відокремлення законодавчої і судової, зміцнення останніх і розширення їхнього впливу на адміністративну. А вона, використовуючи існуючі традиції, погляди, структури прагне не поступатися своїми позиціями, звільнитися від контролю, перетворити його у фікцію, красивий орнамент своєї могутності.

По-друге, кількістю, розмаїтістю, складністю і тривалістю надзвичайних обставин. Війни, епідемії, стихійні лиха, технічні, екологічні, економічні катастрофи, масові безпорядки вимагають надзвичайних режимів, при яких роль і повноваження виконавчої влади різко зростають.

По-третє, залежністю від виконавчої іншої влади. Вони виникають пізніше, не відразу створюють свою фінансову базу, арсенал засобів впливу і т.д. Виконавча влада, бюрократія активно бере участь у підборі кандидатів у депутати і на судові посади, здійснює організаційно-матеріальне забезпечення представницьких і юрисдикційних систем, підготовляє для них питання і справи, допомагає задовольняти матеріальні і культурні потреби депутатів і суддів, спокушаючи їх посадами, квартирами, машинами, дачами, різноманітними привілеями[5].

По-четверте, і це найбільш істотне, демонізм підживлюється сутнісними особливостями адміністративної влади, її універсальністю, величезним апаратом, економічною міццю, наявністю в її безпосередньому віданні численних джерел інформації, великого арсеналу примусових засобів. Спираючись на армію, поліцію, величезні фінансові ресурси, засоби масової інформації, розвинений бюрократичний апарат, адміністративна влада недавно стала виконавчою і постійно прагне розширення.

Демонія влади своє логічне завершення набуває в утворенні тоталітарних суспільств, адміністративно-командних систем, де державна влада підпорядковує громадянське суспільство, у структурі держави домінує централізований управлінський апарат. На жаль, такої глибокої деформації зазнала система управління суспільством у СРСР. Її називають по-різному: «адміністративно-командна», «командно-бюрократична», «партійно-поліцейська система», «бюрократичний абсолютизм». Такі назви дані радянській політичній системі, тобто сукупності державних і громадських організацій, очолюваних КПРС, що керувала країною більше 70 років. Саме її характеризують як командну, бюрократичну, поліцейську, тоталітарну.

Фактично те, що до 60-х років називали диктатурою пролетаріату, а пізніше політичною системою радянського суспільства, вже в перші роки радянської влади перетворилося в диктатуру партійно-державного апарату.

Насамперед це – влада, не обмежена правом, система, у якій закон служить силі, розглядається як один з її інструментів. Влада не визнавала прав особи і навіть таких найважливіших, як права на життя, власність, творчість.

Друга особливість диктатури – її опора на насильство, терор. Диктатура – влада тиранічна, деспотична, здійснювана меншістю суспільства по відношенню до його більшості. Вона використовувалася в інтересах партійної, державної й обслуговуючої її профспілкової, комсомольської й іншої бюрократії, головною метою якої було захопити, розширити, утримати за будь-яку ціну владу.

Економічною основою бюрократичного абсолютизму є панування державної власності. Створюючи, зміцнюючи монополію державної власності, витісняючи чи знищуючи, ставлячи в залежність від неї інші види власності, тим самим забезпечували економічну могутність апарату чиновників. Вони розпоряджалися продукцією державних підприємств, житловим фондом, землею, лісами. Майже усе, що будували, робили, вирощували, надходило в їхнє відання, і цими численними багатствами вони керували, як вважали за потрібне.

Чим більше значення державної власності, тим вище роль чиновництва. Монополізм державної власності відчужує виробника від результатів праці, позбавляє його можливості розпоряджатися своєю робочою силою, підсумками своєї діяльності, віднімає економічну волю.

Політична основа командно-бюрократичної системи – однопартійність, перетворення правлячої партії в державну, злиття партійних верхів з державними. На цій основі виконавча влада в СРСР підпорядкувала законодавчу і судову, і об'єднаний партійно-державний апарат поставив собі на службу депутатський корпус і суддів. Відсутність опозиції, незалежних ЗМІ, демократичних традицій стали умовами безконтрольної і абсолютної влади адміністрації, її відриву від народу, перетворення її в бюрократизоване співтовариство. У безконтрольному підпорядкуванні апарату виявилися всі інструменти примусу: армія, міліція, контррозвідка, виправно-трудові установи. Економічний і позаекономічний примус доповнювали один одного. Однопартійна система, що рішуче викорінює будь-яку опозицію, що зміцнює будь-якими засобами керівну роль однієї партії, не може бути демократичною.

Ідеологічною основою командно-бюрократичної системи стало проголошення марксизму-ленінізму єдино вірним вченням. Усе життя суспільства було надмірно ідеологізоване. Це призвело до панування войовничого догматизму, відриву теорії від практики, необґрунтованого втручання у творчу діяльність, насильницького нав'язування визначеного напряму думок, контролю за «чистотою» суджень і висловлювань.

Суворий досвід 20–70-х років XX століття показав, що адміністративна влада, надана сама собі, не контрольована і не відповідальна за свої дії, стає деструктивною і деморалізуючою силою. Перед наукою адміністративного права постало старе і одночасно нове питання про створення системи стримувань і противаг адміністративної влади, що могли б утихомирити її демонічні властивості, про способи її демократизації, про шляхи перетворення її в ефективний інструмент забезпечення потреб громадян і суспільства.

Один із найважливіших напрямків перетворень у даний час в Україні – це реформа адміністративної влади. З могутньої, всеохоплюючої серцевини командно-бюрократичної системи вона повинна перетворитися у виконавчу владу правової держави.

Головним гарантом глибини і незворотності проведених перетворень є розвинуте громадянське суспільство. Тільки в умовах, коли громадяни користуються широким колом надійно захищених прав, коли існує ринок та інші самостійні економічні структури, діють незалежні від держави об'єднання громадян, засоби масової інформації, проводяться вільні вибори, реалізований принцип поділу влади, тільки тоді створюється надійний фундамент для демократичної організації адміністративної влади. Економічна воля виробників, політичний та ідеологічний плюралізм допомагають перетворенню деспотичної адміністрації в надійну, компетентну й ефективну соціальну службу.

Розвиток громадянського суспільства і законодавства, що забезпечує його потреби, реалізація принципу поділу влади – необхідні умови перетворення адміністративної влади у виконавчу владу правової держави. Але для надання їй відповідного вигляду необхідні перетворення в ній самій. Серед основних напрямків адміністративної реформи можна назвати децентралізацію управління, вдосконалення методів володарювання, системи державної служби, структури апарату, розширення судового контролю за державною адміністрацією.

3. Функції (зміст) виконавчої влади

Виконавчу владу можна розглядати і як сукупність державних службовців, і як систему органів державного управління (виконавчої влади). Вони (органи, службовці) здійснюють виконавчо-розпорядницьку діяльність, змістом якої є безпосередня, повсякденна організація виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави.

Управління об'єктивно необхідне. Відповідно до закону поділу праці воно поділяється на більш прості, відносно самостійні види організаційної діяльності, що прийнято називати загальними функціями управління.

Пояснюючи функціональну природу управління, ми тим самим розкриваємо його зміст.

Загальні функції – це загальні, типові взаємодії між суб'єктами й об'єктами соціального управління, стійкі, відносно самостійні спеціалізовані види управлінської діяльності взагалі. Кожна функція управління об'єктивно необхідна і відрізняється стійкістю, стабільністю. Вони відрізняються одна від одної безпосередньою метою, змістом, процедурами здійснення, використовуваною інформацією.

До числа загальних управлінських функцій можна віднести: прогнозування, планування, нормативне регулювання, методичне керівництво, роботу з кадрами облік, контроль і ін. Керувати – це прогнозувати, планувати, контролювати і т.д. Кожен суб'єкт виконавчої влади здійснює кілька чи хоча б одну функцію.

Загальні функції управління конкретизуються (персоніфікуються) у функціях окремих органів, структурних підрозділів, посад. Ця обставина лежить в основі визначення компетенції структурних одиниць. Розподіл управління за функціями відображає спеціалізацію усередині неї.

Функціональний поділ праці закріплюється структурно, тобто створюються особливі ланки, що займаються плануванням, обліком, контролем і т.д. Організаційна відокремленість – важлива ознака розвинутої і значної за обсягом функції.

Оскільки загальні «безпредметні» функції – це усього лише наукова абстракція, а в реальному житті визначені суб'єкти впливають на конкретні об'єкти особливим чином, то загальні функції в реальному житті конкретизуються, набуваючи специфічних рис. Так, існує не контроль узагалі, а фінансовий, внутрішньовідомчий контроль, спеціалізований контроль ДАІ, інспектування і т.д. Особливості об'єктів і суб'єктів управління, їхніх взаємовідносин, зовнішнього середовища серйозно впливають на управлінські функції, видозмінюють їх, наповнюють конкретним змістом, обумовлюють різноманітність форм здійснення.

Відзначаючи специфіку кожної загальної функції, її структурну відокремленість, необхідно підкреслити, що в той же час усі вони є частинами єдиного цілого. Їх об’єднує єдина кінцева мета, єдина інформаційна природа, організаційна єдність суб'єкта управління. Кожна частина активно взаємодіє з цілим, а також із іншими частинами.

Таким чином, управління, реалізація виконавчої влади – цілісна система, комплекс взаємозалежних, взаємообумовлених функцій.

За змістом варто розрізняти три групи функцій.

I. Функція орієнтування системи:

1) прогнозування;

2) планування;

3) нормативне регулювання;

4) методичне керівництво.

II. Функція забезпечення системи:

5) кадрове;

6) матеріально-технічне;

7) фінансове;

8) організаційно-структурне[6];

9) інформаційне.

III. Функція оперативного управління системою:

10) безпосереднє регулювання діяльності[7];

11) облік;

12) контроль;

13) оцінка (усієї роботи, окремих працівників, виконання конкретних завдань і т.д.).

Дата добавления: 2014-01-11