Розграфка багатолистових карт. Компоновка

Карти великих розмірів готуються на багатьох листках. Система розподілу на листки називається розграфкою карти. Розрізняють прямокутну і трапецієвидну розграфки.

При прямокутній розграфці листки карти обмежують прямокутними рамками вибраного розміру, сумісними з лініями сітки прямокутних координат або з системою довільних ліній, паралельних і перпендикулярних одному із центральних меридіанів карти. В нормальних циліндричних проекціях обмежувальними лініями є меридіани і паралелі.

Трапецієвидна розграфка використовується в якості рамок кожного листа лінії меридіанів і паралелей. Перевага цієї нарізки: можливість незалежної побудови окремих листів; симетричне розміщення меридіанів і паралелей відносно середнього меридіану листа.

Є карти на яких зображення обмежене лініями складних окреслень – колом, овалом та ін.

Рамки карти нерідко створюються сукупністю ліній. Лінії, безпосередньо обмежуючи картографічне зображення, називаються внутрішньою рамкою.

Часто її доповнюють хвилинною рамкою, за допомогою якої визначають по карті географічні координати. Нерідко викреслюють також зовнішню рамку, яка складається з ряду ліній або складного орнаменту, заради придання карті закінченого вигляду для її прикрашення.

В середині рамок карти, в залежності від окреслень картографованої території, інколи залишаються вільні місця. Ці місця використовують для розміщення назви карти, її легенди, пояснень, додаткових карт, профілей, діаграм, статистичних відомостей.

Визначення меж картографованої території і її розміщення відносно рамок і на полях карти її назви, графіків і т. п. називається компоновкою карти.

При розробці компоновки карти враховують технічні умови (наприклад, стандартні розміри паперу), естетичні моменти (наприклад, зорову врівноваженість всієї композиції) і особливо принципові вимоги, направлені до правильного відображення замислу карти, до забезпечення її ідейної цінності і зручностей при користуванні нею.

Література:

Л-5, с.3-35, Л-1, с.17-44.

Контрольні питання:

1. Поняття картографічної проекції.

2. Що таке еліпс спотворення.

3. Визначення приватного масштабу.

4. Координатні сітки.

5. Визначення масштабу.

6. Види розграфки карт.

ЛЕКЦІЯ 3

ТЕМА: КАРТОГРАФІЧНІ ЗНАКИ І СПОСОБИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ.

План

1. Картографічні знаки.

2. Способи картографічного зображення.

3. Розробка шкал.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Картографічні знаки

Картографічними умовними знаками називають застосовані на картах позначення різних об’єктів і їх характеристик.

Вони передають зміст карти, тобто інформацію про реальну дійсність, заключенної в картах. Картографічні умовні знаки позначають предмети, процеси, явища.

Картографічні знаки окремих об’єктів виконують дві основні функції:

1) вказують вид об’єкту (колодязь, дорогу та інше) і деякі кількісні і якісні характеристики (вид покриття, ширину проїзної частини, прохідності болота);

2) визначають просторове положення, планові розміри і форми.

Сукупність знаків на картах виконують більш широкі функції. Вони показують сполучення і взаємозв’язок об’єктів, формують просторовий образ явищ, дозволяють встановлювати закономірність їх розміщень і таким чином дають нові знання поверх суми інформації, закладеної в окремих знаках карти.

Умовні знаки поділяють на:

- позамаштабні, які застосовують для зображення об’єктів “крапкових“ в натурі (пункти геодезичної мережі, вказівники доріг і т. п.) або площі яких не виражаються в масштабі карти.

- лінійні, які застосовують для об’єктів лінійного характеру (кордони, шляхова мережа, річки і т. п.), вони зберігають подібність лінійних окреслень, але можуть перебільшувати ширину об’єкту.

- площинні, які використовуються для заповнення площ об’єктів, які виражаються в масштабі карти (ліси, плантації, солончаки і т. п.); такі ж знаки використовуються для зображення просторових явищ, суцільних на земній поверхні (наприклад кліматичні) або в межах карти (наприклад для ґрунтового покриття).

При картографуванні масових розосереджених явищ, таких як сільське населення, посівні площі, тварини та інші, нерідко застосовують знаки, які лише приблизно передають їх розміщення.

Особливу категорію створюють знаки для характеристики явищ, відомих в сумарних величинах (чисельність населення, площа лісів, продукція сільського господарства і т. п.)

Графічні засоби, які використовуються в картографії, дозволяють розпізнавати картографічні знаки по формі, кольору, орієнтиру, світлості і внутрішній структурі.

Кольорові знаки можуть розпізнаватись також по насиченості кольору.

2. Способи картографічного зображення.

1. Значки, як особливий спосіб картографічного зображення, використовуються для відображення місцеположення об’єктів, які не виражаються в масштабі карти або займають площу меншу ніж картографічний знак. Значки окрім відображення місцеположення і виду об’єкту часто виконують інші функції: характеризують величину значення об’єкту, його зміни в часі.

По своїй формі значки можуть бути геометричними, буквеними і наочними.

До геометричних значків відносять найпростіші геометричні фігури: коло, квадрат, трикутник, прямокутник і т. п. Кількість елементарних фігур невелика, але число позначень можна збільшити, використовуючи для знаків різні кольори і різновиди їх внутрішнього малюнку.

Буквені значки – це одна або дві початкові літери назви зображеного об’єкту.

Наочні значки по своєму малюнку ототожнюються з зображенням об’єкту.

2.Лінійні знаки – відображають зображення строго лінійних об’єктів – лінії меридіанів і паралелей, різноманітних меж, ліній зв’язку і т. п., а також об’єктів лінійної протяжності, які не виражаються по ширині в масштабі карти – річки, дороги, берегові знаки моря і т. п.

Ними можуть бути об’єкти, як існуючі в натурі, так і відображаючи дійсність в подумках.

Основні засоби для передачі якісних і кількісних характеристик лінійних об’єктів закладені в малюнку, кольорі і ширині знаків.

3.Ізолініями - називають криві, які проходять на карті по точкам з однаковим значенням кількісного показника і характеризують явище.

Будь-яка система ізоліній відображає поверхню реальну (наприклад, рельєф місцевості) або абстрактну (поверхню річного шару опадів). Ізолінії широко використовуються для характеристики величини безперервних і постійно змінюваних в просторі явищ, таких як висоти земної поверхні, температура повітря і т. п.

При використані ізоліній характеристика явищ досягається не окремо взятими ізолініями, а їх сукупністю, системою, що визначає важливість доцільного вибору інтервалу між ізолініями і потребує узгодження сумісного узагальнення ізоліній.

Оформлення ізоліній аналогічне оформленню горизонталей. В розривах і кінці ізоліній підписують числове значення.

4.Способи кількісного і якісного фона.

Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному відношенні ділянки, які виділяються за тими чи іншими природними, економічними або політико-адміністративними ознаками. Він використовується для характеристики явищ, суцільних на земній поверхні (наприклад кліматичних), які займають на ній значну площу (наприклад грунтовий покрив) або мають масове розповсюдження (наприклад населення).

Межі ділянок, які виділяються по способу якісного фону, наносять в процесі польових зйомок, тобто на основі спостережень і вимірів в натурі, а також зао аерознімками або на основі різних картографічних і літературних джерел.

Спосіб фону застосовують для поділу території по визначеному кількісному показнику, для чого карта розмежовується на ділянки відповідно встановленій ступеневій шкалі.

5.Локалізовані діаграми переважно використовуються для характеристик сезонних та інших періодичних явищ; їх хід величини тривалості, ймовірності та інші. Найбільш поширені такі показники: річна зміна температури, кількість опадів по місяцям, динаміка снігового покриву і т. п.

Діаграми, які реєструють зміни в часі деякого кількісного показника, часто будується в декартовій або полярній системах координат у вигляді кривої розподілення або стовпчастої діаграми.

У вигляді “роз”, тобто графіком розподілення повторності направлень і величини явищ, локалізовані діаграми широко застосовуються для таких тем, як повторність і швидкість вітрів різного направлення, повторність і швидкість морських течій і т. п.

6.Крапковий спосіб використовується для картографування масових розосереджених явищ, таких як населення, посівні площі, тварини і т. п., застосовуючи крапки одного розміру, кожна з яких позначає однакову кількість одиниць зосередженого явища і розміщених на карті відповідно фактичному знаходженню явищ. В результаті на карту наносять деяку кількість крапок, групування яких дає наглядну картину розміщення явища, а число крапок дозволяє визначити його розміри(кількість об’єктів).

В крапковому способі потрібно правильно визначити кількість одиниць, що виражається однією крапкою.

7.Ареалом називають область поширення будь - якого явища, наприклад виду рослин, тварин і т. п.. По характеру розміщення явище в межах всього ареалу може бути безперервним,суцільним або розсіяним.

Розрізняють ареали абсолютні і відносні.

Абсолютним називають ареал, за межами якого дане явище, наприклад деякий вид тварин не зустрічається зовсім.

Відносний ареал більш вузький – він охоплює територію, на якій теж явище має визначену властивість – наприклад вид тварин має щільність, розповсюдження, достатню для промислового полювання.

Для передачі ареалів на картах використовується різні прийоми: обмеження ареалів суцільною або пунктирною лінією визначеного малюнку; зафарбування ареалу; штриховка ареалу; рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків, нерідко без вказання його меж; вказання ареалу написом, розкинутим в його межах або окремим малюнком.

8.Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для показу різних просторових переміщень, які відносяться до природних і соціально – економічних явищ (морські течії, переліт птахів, маршрути мандрівок, переправлення вантажу та інше). Ними відображають різні зв’язки (транспортні, економічні, торгівельні і т. п.)

Знаки руху застосовують для будь – яких явищ по характеру розміщення: для крапкових (наприклад рух корабля); лінійних (переміщення фронтів); площинних (ріст поля); розсіяних (міграція тварин); суцільних (переміщення повітря).

У відповідності з призначенням карти і особливостями картографованого явища за допомогою знаків руху можна показати шлях, спосіб, направлення, швидкість переміщення, якість, потужність і структуру явища, що переміщується.

Основним графічним засобом для відображення руху і зв’язку слугують вектори, тобто направлені відрізки(стрілки), які можуть відрізнятися за орієнтуванням, формою, величиною, кольором, світлість, внутрішньою структурою.

Інший поширений графічний засіб – стрічки, різна ширина яких виражає потужність потоків пасажирів, вантажів і т. п.

9.Картодіаграми - спосіб зображення розподілення будь-якого явища

(його кількісних показників) за допомогою діаграм, розміщених на карті в середині одиниць територіального поділу (частіше всього адміністративного) і для визначення сумарної величини явища в межах кожної територіальної одиниці.

Картодіаграми використовують для наочного порівняння: наприклад виробництво або потреба нафти по країнам.

В картографії найбільше застосовуються: лінійні діаграми – стовпчики, стрічки і т. п., довжина яких пропорційна порівнюючим величинам; площинні діаграми– квадрати, коло і т. п., площа яких пропорційна по-рівнюючим величинам; об’ємні діаграми – куби, шари і т. п., об’єм яких пропорційний порівнюючим величинам.

10.Картограмою називається спосіб зображення середньої інтенсивності будь – якого явища в межах одиниць будь-якого територіального ділення, частіше всього адміністративного. Наприклад за допомогою картограми можна показати по областях і районах: середню густоту населення, виражену кількістю чоловік, яке приходить в середньому на 1 кв. км. площі; площі під орними землями по відношенню до всієї площі і т. п..

На відмінність від картодіаграм, для складання яких служать абсолютні величини (наприклад кількість населення по областях), в картограмах використовують відносні показники (наприклад, середня густота населення). Картограми часто використовують для ілюстрації змін явищ в часі за допомогою відносних показників, наприклад в процентах прибутку або збитку населення по окремим адміністративним одиницям.

Для наочності зображення кожну адміністративну одиницю зафарбовують або штрихують так, щоб по насиченостікольору або штриховці можна було судити про інтенсивність явища.

3. Розробка шкал.

Ступеневі шкали для кількісної характеристики явищ застосовується в багатьох способах зображення. При розробці шкал доводиться враховувати ряд факторів:

- характер картографованого явища, впливаючого на вибір способів зображення;

- призначення карти, що визначає її повноту і точність;

- якість вихідних даних;

- географічну специфіку регіону і т. д.

При визначені числа ступеней в шкалах значків, лінійних знаків і картодіаграм треба забезпечити відмінність знаків між собою (3.1.).

Відмінність в розмірах знаків добре відчувається при читані карти, якщо число цих відмінностей не перевищує сім, а лінійні розміри знаків послідовно змінюються не менше як в 1.5 рази.

Лінійний розмір найменшого знаку шкали позначається через а, лінійний розмір найбільшого знаку – А, коефіцієнт послідовного збільшення лінійних розмірів – к, а число ступенів в шкалі – п.

п-1 lg. A – lg. a

А=ак п= 1+ ----------------- (3.1.)

lg. k

Для якості карти особливо важливе питання про вибір величини і меж інтервалів.

Для характеристики одноякісних величин, які змінюються у відносних обмеженнях, можна вибрати шкалу різних інтервалів, побудовану за принципом арифметичної прогресії: а, а+б, а+2б, а+3б; і т. д.

Література:

Л-1, с.45-82, Л-6, с.3-11.

Контрольні питання:

1.Картографічні знаки та їх функції.

2. Способи картографічного зображення.

3. Способи кількісного і якісного фону.

4. Розробка шкал.

5. Визначення картодіаграми.

6. Спосіб знаків руху.

ЛЕКЦІЯ 4

ТЕМА: КАРТОГРАФІЧНА ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ.

Дата добавления: 2014-01-11