Історія розвитку та виникнення інформаційного права

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку суспільства стрімко збільшуються обсяги повідомлень. До того ж спостерігаються випереджаючі темпи зростання інформаційного шуму порівняно з темпами збільшення власне корисної для певних суб'єктів інформації. В результаті підвищуються витрати часу на пошук останньої, що, в свою чергу, нерідко спричиняє своєрідне "інформаційне перевантаження" різних ланок управління.

Інформаційний розвиток нашої країни сьогодні характеризується повноправним входженням у глобальні міжнародні комп`ютерні системи. Інформатизація передбачає масове впровадження методів збирання, обробки, передачі та збереження інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Правова інформатика, інформаційне право, кібернетика, автоматизація інформаційних технологій все більше забезпечує життєдіяльність управлінських систем у сфері діяльності правоохоронних органів.

На даному етапі Україна вже пройшла перший етап інформатизації та комп’ютеризації суспільства, який полягає у застосуванні сучасних інформаційних технологій, які, в свою чергу, надають можливість забезпечити кожній людині доступ до інформації, що зберігається у відповідних автоматизованих базах даних. Доступ до інформації, яка зберігається, обробляється і передається в комп’ютерних системах, здійснюється лише згідно з правилами розмежування доступу, встановленими власником інформації чи уповноваженою ним особою.

На Україні правова регламентація в сфері інформаційних правовідносин останнім часом зазнала значних змін, а саме перехід від інформаційної закритості до узвичаєних у світовій практиці методів регулювання інформаційних відносин сформував нову галузь права – інформаційну. Поява обчислювальної техніки і, насамперед, електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), стало підставою виникнення нової інформаційної технології. Вони стали застосовуватися для створення комплексних автоматизованих систем інформаційного забезпечення, що зведуть участь людини в цьому процесі до мінімуму (ЕОМ в автоматизованому режимі збирає, передає, опрацьовує, зберігає і за запитом видає необхідну інформацію). Сьогодні ЕОМ стали загальним інструментом для управління інформаційними потоками та ресурсами, а суспільство дійшло до нового етапу свого розвитку – етапу безпаперної обробки інформації.

Для України широкомасштабний вступ до відкритого інформаційного суспільства співпав із проголошенням державної незалежності. Після визначення державного суверенітету поряд з іншими галузями законодавства в Україні створюється національна публічно-правова інституція - законодавство та підзаконні нормативні акти в сфері інформаційної політики, яка спрямована на державне регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі тих, що пов’язані з комп’ютеризацією та автоматизацією.

Згідно вказаним чинникам ми можемо визначити завдання навчальної дисципліни “Інформаційне право”:

1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.

2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.

3. Формування у курсантів та студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності.

Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галузях публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.

Інформація в історії розвитку цивілізації завжди відігравала значну роль і виступала засадою для прийняття рішень на всіх рівнях та етапах розвитку суспільства та держави. В історії суспільного розвитку можна відокремити кілька інформаційних революцій, пов’язаних з кардинальними змінами в сфері виробництва, обробки та обігу інформації, які призвели до радикальних перетворень суспільних відносин. В наслідок таких перетворень суспільство здобувало в певному сенсі нові якості.

Сучасний рівень розвитку інформаційної діяльності у провідних країнах світу є результатом тривалого історичного процесу еволюційних і революційних перетворень. При цьому чітко відслідковується взаємозв'язок між розвитком суспільства, особливо матеріального виробництва, та зростанням потреби суб'єктів в інформації. Прогрес в організації інформаційної діяльності пов'язаний з розвитком двох якісно відмінних між собою типів технологічних процесів: обробкою повідомлень у широкому розумінні цього терміна і передачею повідомлень.

Обробка повідомлень в її розширеному тлумаченні може передбачати будь-які операції, пов'язані з перетворенням повідомлень чи сигналів, що надійшли від внесення незначних змін до створення принципово нових повідомлень, тлумачення тих чи інших сигналів, збору даних, тиражування повідомлень тощо. Тобто суб'єкт, який працює з повідомленнями або сигналами, що надійшли до нього, повинен мати у своєму розпорядженні відповідні засоби для їх обробки.

Процес же власне передачі не передбачає якихось формальних або змістовних перетворень висхідних повідомлень чи навіть сигналів, а полягає лише в їх транспортуванні від одного суб'єкта до іншого. Попередня підготовка повідомлення у форму придатну для його передачі, по суті, є процесом його обробки. Наприклад, передача сигналів у вигляді азбуки Морзе передбачає відповідну інтелектуальну роботу шифрувальника щодо їх кодування.

Означена принципова розбіжність у процедурах обробки та передачі повідомлень обумовила потребу в якісно різних засобах для здійснення цих процесів. Не вдаючись у деталі, зазначимо, що через змістовну різноманітність повідомлень вимоги до створення механізмів їх стандартизації як передумови застосування тих чи інших засобів обробки сигналів або повідомлень дуже складні І тому вимагали великих інтелектуальних зусиль протягом досить значних в історичному плані періодів часу. Щоб упевнитися в цьому досить звернутися до послідовного ряду історичних віх у процесі обробки інформації: усне опрацювання та накопичення інформації – писемність – друкування – цифрові технології.

Перша інформаційна революція пов’язана з винаходом письменності, що призвело до величезного кількісного та якісного скачку в інформаційному розвитку суспільства. З’явилася можливість фіксувати знання на матеріальному носії, що надало змогу передавати їх від покоління до покоління.

Друга інформаційна революція (середина 16 в.) обумовлена винаходом друкарство. З’явилася можливість тиражування та активного розповсюдження інформації, люди отримали доступ до джерел знання. Ця революція радикально змінила суспільство, створила додаткові можливості прилучення до культурних цінностей широких верств населення.

Третя інформаційна революція (кінець 19 в.) обумовлена винаходом електроструму, завдяки чому з’явився телеграф, телефон, радіо, які дозволили оперативно передавати та накопичувати інформацію в значних обсягах. Наслідок цієї революції – підвищення ступеню розповсюдження інформації, підвищення інформаційного “обхвату” населення засобами віщання. Наслідок цієї революції – підвищення ступеню розповсюдження інформації, підвищення інформаційного “охоплення” населення засобами віщання. Значно зросла роль засобів масової інформації як механізмів розповсюдження повідомлень і знань на значні території та забезпечення ними громадян, зросла доступність членів суспільства до знань та повідомлень. Значно зросла роль інформації як засобу впливу на розвиток суспільства та держави, з’явилась можливість оперативного спілкування людей поміж собою.

Четверта інформаційна революція (середина 20 в.) пов’язана з винаходом обчислювальної техніки. Поява обчислювальної техніки, і насамперед електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), стало основою нової інформаційної технології. Вони стали застосовуватися для створення комплексних автоматизованих систем інформаційного забезпечення, які зводять участь людини в цьому процесі до мінімуму (ЕОМ в автоматизованому режимі збирає, передає, опрацьовує, зберігає та по запиту видає необхідну інформацію). Сьогодні ЕОМ стають основним інструментом для управління інформацією та її опрацювання.

Сьогодні ми переживаємо п’яту інформаційну революцію, пов’язану з формуванням та розвитком трансграничних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж, які охоплюють всі країни та континенти, і найяскравішим прикладом цьому є Інтернет. Зміст цієї революції полягає в інтеграції в єдиному інформаційному просторі по всьому світу програмно-технічних засобів, засобів зв’язку і телекомунікацій, інформаційних запасів або запасів знань як єдиної інфраструктури, в якій активно діють юридичні та фізичні особи, органи державної влади та місцевого самоуправління. Вказані зміни впливають на життя держави, суспільства та особи.

Термін "інформаційне суспільство" зайняв стале місце в лексиконі зарубіжних політичних діячів різного рівня. Саме з ним зв'язують майбутнє своїх країн багато керівників. Інформаційне суспільство відрізняється від суспільства, у якому домінують традиційна промисловість і сфера послуг тим, що інформація, знання, інформаційні послуги, і всі галузі, пов'язані з їхнім виробництвом (телекомунікаційна, комп'ютерна, телевізійна) зростають більш швидкими темпами, є джерелом нових робочих місць, стають домінуючими в економічному розвитку.

2. Інформаційне право: поняття, зміст, сутність, система, джерела

На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право. Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах.

По-перше – як наук. Інформатика відпрацьовує методи дослідження, які після відповідної адаптації дають можливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів – методи формування гіперсистем, агрегації, комп'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо.

По-друге – як галузей суспільної діяльності. Право визначає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відповідальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо.

Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах: як галузь суспільних відносин; як інституція в юридичній науці; як навчальна дисципліна.

Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.

В об'єктивному змісті інформаційне право – це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

У суб'єктивному змісті інформаційне право – це комплекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.

Як інституція в юридичній науці інформаційне право – це відносно автономна інституція правової науки щодо дослідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

Як навчальна дисципліна інформаційне право – це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

На наш погляд, інформаційне право – це система соціальних норм і відносин, які охороняються державою та виникають у сфері інформаційної діяльності.

Предметом правового регулювання інформаційного права виступають інформаційні відносини, тобто відносини, які виникають при здійсненні інформаційної діяльності. Існує точка зору, що новим інститутом інформаційного права виступає комп’ютерне право, яке регулює комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі розробки та застосування комп’ютерних технологій для збирання, обробки та використання комп’ютерної інформації.

Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права. Побутує думка, що інформаційне право – це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет – суспільні інформаційні відносини.

У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базуються на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального). За цією концепцією право розглядається як велика складна соціальна гіперсистема.

У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище – міжгалузевий комплексний інститут права.

Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої – це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьогодні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького і комерційного права, права інтелектуальної власності тощо.

Водночас, положення інформаційного права та правової інформатики впливають на формування нових інституцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясування сутності нових соціальних явищ інформаційного суспільства (правове регулювання).

Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визначається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінститут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом.

Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом власності та його складовою – правом інтелектуальної власності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.

Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних правових нормах; як навчальної дисципліни.

Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права. Значний вплив на формування методології інформаційного права має інформатика – наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автоматизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, прикладного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформатика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гуманітарних і технічних наук.

У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норма права - інститут права - галузь права), виникає питання, що означає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, традиційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного права України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики – науки про застосування досягнень інформатики у правотворчій та правозастосовній діяльності, автоматизації інформаційного забезпечення їх.

Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій – автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодавства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.

Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меле стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множинними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку людства.

Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається відповідно до суті інформаційного законодавства.

Об'єкт – суспільні інформаційні відносини.

Провідний предмет (об'єкт) суспільних відносин – інформація.

Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.

Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:

1) загальну частину – визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;

2) особливу частину – досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також ті інститути, що зароджуються.

Дата добавления: 2014-01-11