Шляхи сполучення загального користування

Кожен із зазначених видів транспорту у свою чергу має власні структуру, внутрішню побудову, що складаються з цілого ряду матеріальних елементів, як-от:

1) підприємства залізничного, морського, річкового, автомо­більного, авіаційного та міського електротранспорту, що здійсню­ють перевезення пасажирів і вантажів; підприємства трубопровід­ного транспорту; підприємства промислового залізничного та відом­чого транспорту;

2) залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні шляхи сполучення, трамвайні і тролейбусні лінії, канатні дороги;

3) засоби перевезення (рухомий склад залізничного, автомо­більного і міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні засоби підприємств, установ і організацій);

4) пасажирські вокзали, залізничні станції, автовокзали, авто­станції, порти, пристані, аеропорти, аеродроми;

5) землі транспорту, захисні та зміцнювальні насадження, бере­гові зміцнювальні споруди, снігозахисні споруди, придорожні лісосмуги тощо;

6) промислові, будівельні підприємства; підприємства промис­лового залізничного транспорту; суднобудівні-судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіації; ремонтно-будівельні організації; ремонтно-експлуатаційні депо; заводи з ремонту рухомого складу і виготовлення запасних частин; під­приємства зв'язку, споруди локомотивного, вагонного, колійно­го, вантажного, пасажирського енергетичного господарства і си­гналізації; системи управління повітряним рухом, навігаційного господарства; водопостачання, каналізації; гідротехнічні споруди тощо.

7) науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, на­вчальні заклади, технічні школи; заклади підготовки та перепідго­товки кадрів, підвищення їх кваліфікації; кваліфікаційно-експертні заклади;

8) підприємства, установи та заклади соціально-культурної сфери (заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, дитячі дошкільні заклади); постачальницькі й торговельні підприємства; інші підприємства, установи та організації незалеж­но від форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток транспорту.

Отже, сукупність внутрішньоузгоджених взаємопов 'язаних соціально однорідних транспортних засобів, з допомогою яких за­безпечується організаційний і стабілізаційний вплив на виконання основних завдань у перевезеннях, відображає структуру і стано­вить єдину цілісну транспортну систему.

Єдина транспортна система крайни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціаль­ному та економічному розвитку і зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.

Питання 2. Державне управління в галузі транспорту,

його цілі й завдання

Під державним управлінням розуміється органі­заційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів держав­ного управління, яка функціонує на основі і для виконання законів та перебуває в повсякденному практичному здійсненні функцій держави.

Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї із найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної дер­жавної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки.

Законодавством України визначено мету і завдання державного управління в галузі транспорту на принципах, закріплених Кон­ституцією України і досить повно висвітлених у юридичній літе­ратурі.

Управління в галузі транспорту має забезпечувати:

- своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного ви­робництва в перевезеннях та потреб оборони України;

- захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

- безпечне функціонування транспорту;

- додержання необхідних темпів і про­порцій розвитку національної транспортної системи;

- захист еко­номічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

- ство­рення рівних умов для розвитку господарської діяльності підпри­ємств транспорту;

- обмеження монополізму та розвиток конкурен­ції; координацію роботи різних видів транспорту;

- ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорони навко­лишнього природного середовища від шкідливого впливу транс­порту (ст. З Закону України «Про транспорт»).

Ще конкретніше визначено цілі і завдання державного регулю­вання в галузевих нормативних актах.

Стаття 4 Закону України «Про залізничний транспорт» установлює, що з метою забезпе­чення державних і суспільних інтересів Кабінет Міністрів України.

1) визначає умови і порядок організації діяльності залізнич­ного транспорту.

2) управління процесом перевезень належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарського суб'єкта.

У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт»в редакції від 23 лютого 2006 р. (ст. 5) закріплено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері діяльності автомобільного транспорту

є ство­рення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення паса­жирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Аналогічні цілі та завдання державно­го регулювання торговельного мореплавства закріплено в ст. З Кодексу торговельного мореплавства України та ст. З По­вітряного кодексу України.

Отже, державне регулювання відносин передбачено на всіх ви­дах транспорту. Воно має своїм завданням організаційно забезпе­чити подальший розвиток та удосконалення діяльності транспорт­ної системи України та на цій основі сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних потреб суспільства.

У процесі управління здійснюються різноманітні за своїм при­значенням і характером функції, які формуються на основі обміну організаційних, економічних та технічних потреб транспортного процесу та його управління.

Найбільш узагальненими функціями державного управління для усіх видів транспорту є такі:

1.Функції, пов'язані з експлуатаційною діяльністю транспорт­них засобів, до яких належать:

- координація роботи підприємств, установ та організацій авто­мобільного, авіаційного, морського і річкового транспорту, дорож­нього господарства та їх об'єднань та впровадження нових маршрутів вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному спо­лученні;

2.Функції, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи:

- розроблення та затвердження в установленому порядку Пра­вил перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, Правила дорожнього руху та ін.;

3.Функції, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю:

- формування ринку послуг, утворення нових організаційних структур усіх форм власності;

4. Функції, пов'язані з соціальним розвитком, охороною навко­лишнього середовища:

- формування галузевих програм наукових, проектних і проект­но-конструкторських розробок, впровадження в практику досяг­нень науки і техніки та нових технологій;

5. Функції, пов'язані з адміністративно-політичною діяльністю:

- вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжна­родних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

-

Державне управління транспортом - це врегульована нормами права юридично владна діяльність органів виконавчої влади і міс­цевого самоврядування в межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі матеріальних і культурних по­треб суспільства та зміцнення обороноздатності країни.

Питання 3. Органи, що здійснюють управління транспортом,

їхні структура і повноваження

В юридичній літературі під суб'єктами управління розуміють носія прав і обов'язків у тій чи іншій сфері правовідносин, здатного своїми діями реалізовувати надані права і виконувати покладені обов'язки.

Це означає, що суб'єкт права повинен мати комплекс передумов, які б дозволяли надати йому певні суб'єктивні права і обов'язки.

До таких передумов належать:

1 ) наявність певної організаційно-правової форми, в якій здійс­нюється господарська або управлінська діяльність;

2) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворювальних ознак, а саме: юридично відокремлене і закріплене майно, самостійний баланс, поточний та інший рахунки в банках, установчі документи;

3) здатність виражати і здійснювати волю у відносинах з дер­жавою або державну волю в процесі управління.

Отже, суб'єкти управління транспортом - це органи, орга­нізації та їхні посадові особи, створені у встановленому законо­давством порядку спеціально для здійснення управлінських функ­цій, наділені правами та обов 'явками, що своїми діями реалізують надані права і виконують покладені на них обов 'язки.

Управління транспортом здійснюють:

• Верховна Рада України;

• Кабінет Міністрів України;

• Міністерство інфраструктури України;

• спеціально уповноважені на це органи транспорту відповід­но до чинного законодавства;

• місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації) та орга­ни місцевого самоврядування.

До компетенції Верховної Ради України з питань діяльності транспорту віднесено:

- прийняття законів;

- затвердження загальнодержавних програм економічного, на­уково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- організація і діяльність органів виконавчої влади;

- засади місцевого самоврядування;

- правовий режим воєнного і надзвичайного стану та ін.

Згідно зі ст. 116 Конституцією України на Кабінет Міністрів покладено такі функції:

- видання статутів окремих видів транспорту;

-регулювання безкоштовних перевезень пільгових категорій громадян;

- установлення порядку ліцензування транспортної діяльності;

- утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призначення й звільнення їх керівників;

- визначення тарифної політики та ін.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спря­мовується і координується Кабінетом Міністрів України, є Міиістерство інфраструктури України. Повноваження його визначено Положеннямпро Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789. Згідно з цим Положенням Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпе­чення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг по­штового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користуван­ня радіочастотним ресурсом України.

Питання 4. Форми і методи управління транспортом

Управління транспортом - це цілеспрямована діяль­ність відповідних органів з виконання завдань і функцій у межах компетенції, визначеної нормативними актами.

Але сам процес діяльності з виконання завдань і функцій реалізується у відповід­них формах.

При цьому, якщо функції розкривають (вказують ) ос­новні напрями діяльності та цілеспрямованого впливу на об'єкти управління транспортом, то форми управління зазначають шляхи здійснення такого впливу.

Форми управлінської діяльності залежать від характеру відно­син у сфері управління та обсягу і змісту компетенції органу управ­ління.

У цьому зв'язку кожен орган чи посадова особа (суб'єкт) управління транспортом наділені відповідною компетенцією, яка дає можливість, зробити зовнішній вплив певного змісту на конкрет­ні дії, тобто визначити зміст управлінської діяльності в тій чи іншій формі.

Прикладом таких дій можуть бути: видання акта управління, проведення наради, призначення ревізії, здійснення контролю та інші форми управлінської діяльності, які становлять своєрідне системне утворення.

Види форм управління транспортом.

В юридичній літературі з питань управління загальновизнаної класифікації немає, але най­більш поширеними є два варіанти:

1) залежно від юридичних на­слідків;

2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосу­вання".

Отже, залежно від юридичних наслідків форми управління транспортом можна поділити на:

1) правові;

2) організаційні.

За ступенем правової регламентації процесу застосування мож­на виділити такі форми:

1) видання правових актів управління транспортом і застосу­вання норм транспортного права;

2) укладення договорів;

3) здійснення матеріально-технічних операцій.

Методи управління транспортом.

Управління транспортом здійснюється різноманітними способами, прийомами і засобами, що в юридичній літературі прийнято називати методами управління, з допомогою яких компетентний орган або повноважний суб'єкт здійснює практичний вплив на поведінку керованого об'єкта для досягнення певного управлінського результату.

Залежно від способу впливу та потреб процесу управління ме­тоди управління транспортом можна поділити на:

методи переко­нання, заохочення і примусу.

Метод переконання - це спосіб цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку учасників транспортних відносин, який проявляється в комплексі роз'ясню­вальних, рекомендаційних і заохочувальних заходів з метою забез­печення правомірності їхньої поведінки.

Заохочення - це заходи матеріального та морального впливу як необхідної умови мотивації належної поведінки учасників транс­портних відносин.

Примус - один з основних методів у теорії правління, який по­лягає у застосуванні уповноваженою особою (органом) виконавчої влади та іншими компетентними суб'єктами комплексу примусо­вих заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин, спрямованих на виконання поставлених завдань.

Щодо примусу у сфері транспортних відносин, то слід заува­жити, що застосовуються всі види державного примусу, відомі юридичній науці, а саме: кримінальний примус, цивільно-право­вий примус, адміністративний примус.

Кримінальний примус -це сукупність правових заходів, спрямованих на забезпечення охорони прав і свобод людини та грома­дянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань та запобігання злочинам.

Цивільно-правовий примус - це система засобів впливу на по­ведінку суб'єктів транспортних правовідносин, з допомогою яких забезпечується зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань.

Одним із таких засобів впливу є застосування майнових санк­цій, а саме цивільно-правової відповідальності. У такому разі ци­вільно-правовий примус виступає як спосіб забезпечення належ­ного виконання зобов'язань, передбачених договором перевезення.

Визначення способів забезпечення виконання зобов'язань закріплено у Цивільному кодексі України, до яких належать: не­устойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток, гарантія та при-тримання.

Адміністративний примус - це сукупність заходів попере­дження, припинення та відповідальності за порушення нор­мативно-правових положень у сфері транспортної діяльності, які застосовуються в односторонньому порядку уповноваженим на те органом (посадовою особою) і в передбачених правовими нор­мами випадках.

Адміністративні методи - це способи прямого, владного впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян з боку органів управління шляхом прямого вста­новлення наказами їх обов'язків. Це особливо притаманне відно­синам у сфері транспортної діяльності.

Економічні методи - це способи непрямого, побічного впливу на поведінку підприємств, установ, організацій, посадових осіб і грома­дян шляхом створення відповідних економічних умов, які викликали б зацікавленість у виконанні роботи завдяки майновим інтересам.

1. ВИДИ СУБ’ЄКТІВ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА

Суб’єкти транспортних правовідносин – це учасники цих правових відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки.

Суб’єктами транспортних правових відносин можуть бути:

1. Фізичні особи:

1.1. Громадяни України.

1.2. Іноземні громадяни.

1.3. Особи без громадянства.

1.4.

Крім того, до цієї категорії належать посадові особи, які виділяються окремо з огляду на їх особливий правовий статус у галузі транспорту.

2. Юридичні особи, які поділяються:

2.1. За формою власності: на державні, комунальні та приватні.

2.2. За національною належністю: на національні, іноземні та змішані.

Також можна поділити суб’єктів транспортного права за їх правовим статусом і місцем щодо реалізації транспортних відносин:

1. Органи державного управління:

• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Міністерство інфраструктури України;
• Державна автотранспортна служба (Укравтотранс);
• Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця);
• Державний служба морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот );
• Державна авіаційна служба (Державіаслужба України);

2. Транспортні організації:

3. Споживачі транспортних послуг – фізичні або юридичні особи, які беруть участь у транспортних суспільних відносинах, користуються певними транспортними послугами для задоволення своїх потреб.

2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА КОМПЕТЕНЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА

До суб’єктів управління транспортом належать:

1) Верховна Рада України;

2) Кабінет Міністрів України;

3) Міністерство інфраструктури України;

4) спеціально уповноважені на це органи транспорту відповідно до чинного законодавства (Укравтотранс, Укрзалізниця, Укрморрічфлот, Державіаслужба, НАК «Нафтогаз України» та інш);

5) місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації) та органи місцевого самоврядування.

Кожний із зазначених органів здійснює управління в межах своєї компетенції та притаманними йому методами.

До компетенції Верховної Ради України з питань діяльності транспорту віднесено:

1) прийняття законів;

2) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

3) визначення основних засад використання транспорту і зв’язку;

4) організація діяльності органів виконавчої влади;

5) засади місцевого самоврядування;

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління транспортом, можна поділити на три рівні:

1) вищий рівень – Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Президентом України);

2) центральний рівень – міністерства, державні служби, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади;

3) місцевий рівень, на якому діють органи виконавчої влади загальної компетенції

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

3. Міністерство інфраструктури України як центральний орган управління транспортом

Центральним органом управління в галузі транспорту є Міністерство інфраструктури України. Його правовий статус визначений у Положенні «Про Міністерство інфраструктури України», затвердженому Указом Президента України від 12 травня 2011 р.

Згідно з цим Положенням, Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінтрансзв’язку України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення впровадження державної політики в галузі автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Основними завданнями Мінінфраструктури України є:

1) забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту;

2) здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв’язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування;

4) створення умов для інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транспортної системи, а також сфер надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та ін.

Мінінфраструктури України очолює Міністр.

Укравтотранс як орган державного управління

Державна автотранспортна служба України (Укравторанс) є урядовим органом державного управління у галузі автомобільного транспорту діяльність якого координується Мініфраструктури. Правовий статус Укравтотрансу визначений Положенням «Про Державний департамент автомобільного транспорту», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.

Укрзалізниця як орган державного управління

Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансу. Правовий статус Укрзалізниці визначений Положенням «Про Державну адміністрацію залізничного транспорту», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р.

Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

Укрзалізницю очолює генеральний директор.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці.

3.3. Укрморррічфлот як орган державного управління

Державна служба морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) є урядовим органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, який діє у складі Мініфраструктури та підпорядковується йому. Правовий статус Укрморрічфлоту визначений Положенням «Про Державний департамент морського і річкового транспорту», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.

Укрморрічфлот очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра транспорту.

3.4. Державіаслужба як орган державного управління

Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державіаслужба) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Правовий статус Державіаслужби визначений Положенням «Про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації», затвердженим указом Президента України від 15 липня 2004 р.

Державіаслужба є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації та у сфері використання повітряного простору України.

3.5. Органи управління трубопровідним транспортом

Відповідно до Указу Президента України від 25 лютого 1998 р. N 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України» була заснована Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Ця компанія є головним державним органом управління в сфері трубопровідного транспорту.

Предметом діяльності НАК «Нафтогаз» в галузі трубопровідного транспорту є:

1) постачання природного та скрапленого газу;

2) створення та експлуатація транзитних міждержавних систем транспортування нафти, нафтопродуктів і природного газу;

3) здійснення єдиної технічної політики, організація та координація науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, робіт, пов’язаних з виробництвом і впровадженням нової техніки, розробленням і впровадженням передових технологій у сфері видобування, зберігання, транспортування та розподілу нафти і природного газу.

Управління газотранспортною системою здійснює дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» «Укртрансгаз». Вона є основним оператором газотранспортної системи (36 тис. км. газопроводів і 12 підземних сховищ газу). Основними видами діяльності цієї компанії є:

1) транспортування природного газу;

2) зберігання природного газу в підземних сховищах;

3) експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування газотранспортної системи;

4) капітальне будівництво магістральних газопроводів.

5)

Національним оператором системи магістральних нафтопроводів є ВАТ «Укртранснафта».

Її основними задачами є:

1) доставка сирої нафти на нафтопереробні заводи України;

2) транзит нафти з Росії й Казахстану, на європейські та світові ринки.

3)

3.6. Інші органи управління транспортом

Управління міським електротранспортом, а також метрополітеном як складовими єдиної транспортної системи здійснюють місцеві державні адміністрації, їх структурні підрозділи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства..

Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», в їх компетенції перебувають ті повноваження, які безпосередньо стосуються транспорту. Так, у ст. 20 цього Закону «Повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку» вказується, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями транспорту незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту.

Дата добавления: 2014-01-11