Управління знаннями й інформаційні технології

Сьогодні все частіше можна зустріти два близьких за значенням терміна: "Інтелект бізнесу" й "Управління знаннями" (далі КМ). Перше поняття звичайно означає засоби, що дають кінцевому користувачу можливість доступу і подальшого аналізу прикладних структурованих даних для прогнозування і прийняття рішень. Ця ідея і сама назва були запропоновані в кінці 80-х років, але особливої популярності набули нині.

"Управління знаннями" - дисципліна більш універсальна, широка. Вона заснована на інтегральному підході до створення, накопичення й управління знаннями, що зберігаються у вигляді документів різного роду, а також знаннями, які належать працівникам установи.

Те, що сьогодні називають "Управлінням знаннями", з'явилось років п'ятнадцять тому як новий напрям у менеджменті. Спочатку КМ ніяк не було пов'язано з інформаційними технологіями, метою було створення керівництв і методик для оптимального використання інтелектуального потенціалу працівників кампаній. Знання були визнані економічною категорією, потім з'явилися інформаційні технології для роботи з ними.

Аналітики прогнозують на період з 1999 по 2003 рік п'ятикратне зростання ринку консалтингових послуг і технологій КМ, внаслідок чого його обсяг збільшиться до $ 8 млрд. На заході громадська цікавість до КМ досить помітна. Підготовлена значна кількість матеріалів: книги, урядові меморандуми; звіти найкрупніших аналітичних кампаній, журнальні статті та ін. Кожний рік проводяться декілька десятків вагомих конференцій і семінарів, так чи інше пов'язаних з КМ.

Аналіз соціальних передмов дозволяє говорити про "історичну закономірність" вияву КМ, а також виділити дві головні взаємопов'язані складові - гуманітарну і технічну.

У промислове розвинутих країнах початок нового тисячоліття співпадає з початком періоду серйозних соціальних змін, стимулюючих увагу до КМ. Матеріальне виробництво стає вторинним відносно до виробництва інформації та знань. Головною виробничою силою стає невідома раніше категорія - виробники знань.

Виробник знань від усіх інших учасників трудового процесу відрізняється тим, що повністю володіє своїми особистими "засобами виробництва": інтелектом, пам'яттю, знаннями, ініціативою, особистим досвідом, що звичайно називають прихованими. Зробити приховане знання явним - соціальна функція КМ.

Друга особливість виробника знань полягає в тому, що він, незалежно від кваліфікації, є гвинтиком певного виробничого процесу, може ефективно працювати тільки у складі колективу. Виробник знань - не якийсь вчений-одиночка, унікальний творець чи управляючий, це звичайний учасник загальної корпоративної справи, продуктом якої є знання.

Економічні передумови до розвитку КМ можна також розділити на дві категорії. Перша пов'язана з численними, але, на жаль, безплідними спробами обґрунтувати економічну доцільність (чи недоцільність) інформаційних технологій, не виходячи при цьому за рамки традиційних економічних уявлень. Звичайно для оцінки економічної ефективності використовується показник "повернення від інвестицій". Однак він не може застосовуватися до інформаційних технологій вже в силу нематеріальності їх предмета. Не враховуючи це, не розібравшись у суті явища, у 80-ті роки багато відомих економістів стали критично висловлюватися з приводу економічної доцільності інформаційних технологій.

Економічна оцінка інформаційних технологій повинна будуватися не так як в інших галузях, перш за все, з урахуванням знання як економічного фактора. Самі по собі технології не прибуткові - прибуток приносять операції над знаннями. До такого ж висновку можна дійти, відштовхуючись від концепції "інтелектуального капіталу". Капітал практично будь-якого сучасного підприємства в основному нематеріальний. Сьогодні лише у видобувній промисловості й у важкому машинобудуванні вартість основних фондів можна порівняти з величиною інтелектуального капіталу.

Усі ці міркування обумовлюють необхідність у технологіях, що забезпечують роботу із знаннями.

Інтеграція КМ і технологій дозволяє знайти певні закономірності у розвитку інформаційних технологій. Сучасні сфери використання комп'ютерів можна розділити на три рівні: виконання обчислень; мережі і все, що з ними пов'язано; рівень, що зароджується, орієнтований на підтримку розумової, інтелектуальної діяльності. Усі ці рівні існували давно, але для повноцінного розвитку вони повинні були бути викликані. Соціальне замовлення на них з'явилося зовсім недавно. Крім того, необхідна відповідна апаратна і програмна база, сформована лише останніми роками.

Слід визнати, що прагнення знайти більш "інтелектуальну" роботу для комп'ютерів не нове. Вже близько 50 років існує два альтернативних підходи, які з'явилися майже одночасно. Один з них - "штучний інтелект" (далі – ШІ) набув особливої популярності в 70-80 рр.

Трохи раніше виник напрям, який не розглядав комп'ютер як інструмент, здатний до самостійної діяльності. Опубліковані в 60-ті роки статті, присвячені проблемам взаємодії людини з машиною й інтерпретації комп'ютера як комунікаційного пристрою, не втратили актуальності й нині. У них передбачена та роль, яку сьогодні відіграють технології, що забезпечують КМ. Тільки зараз з'явилась реальна можливість перетворити комп'ютер у пристрій, призначений допомогти в інтелектуальній роботі.

До складу основних технологій, що підтримують КМ, входять:

1. здобування даних і текстів - розпізнавання образів, виділення значимих закономірностей з даних, що знаходяться у сховищах чи вхідних або вихідних потоках. Ці методи засновані на статистичному моделюванні, нейронних мережах, генетичних алгоритмах та ін.;

2. системи управління документообігом - зберігання, архівація, індексування, розмітка і публікація документів;

3. засоби для організації сумісної роботи - мережі інтранет, технології групової роботи, синхронні й асинхронні конференції;

4. корпоративні портали знань;

5. засоби, що підтримують прийняття рішень - експертні системи, системи, які підтримують дискусійні групи і т. ін.

Висновок:

Неврахування закономірностей в організації управління, у тому числі щодо інформаційного забезпечення, нерідко призводить до протилежних результатів, і нерідко ці результати мають згубні наслідки для суспільства.

В основі управлінської діяльності, як відомо, лежать процеси збору, опрацювання і використання інформації, яка має юридичне значення. Тому для підвищення ефективності інформаційної діяльності існує потреба передусім збільшити ефективність інформаційних процесів. Як показує практика, збільшення ефективності інформаційних процесів поряд з іншими заходами найкраще забезпечується цілеспрямованим, кваліфікованим і багатоаспектним використанням засобів і методів математики і кібернетики. Інакше кажучи, успіх практики управління є результатом взаємодії правових наук із науками інформатики, математико-кібернетичної спрямованості та ін.

Дата добавления: 2014-01-11