Заключення. 1. Особистість правопорушника – свідомий суб’єкт, носій сукупності біологічно зумовлених і соціально детермінованих якостей і властивостей

1. Особистість правопорушника – свідомий суб’єкт, носій сукупності біологічно зумовлених і соціально детермінованих якостей і властивостей, поведінка якого визначаеться антисуспільною спрямованістю, що сформувалась під впливом певних суспільно-політичних, економічних і соціокультукрих умов.

Принципова позицiя сучасної юридичної психологiї полягає у визнаннi соцiального i бiологiчного в людськiй природi, якi не протистоять, тим бiльш — не виключають один одного в поясненнi поведiнки людини, а перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежностi. Але при встановленнi причин конкретної соцiально значимої дiї, у тому числі - правопорушення, визначальним є соцiальне. Воно активно впливає на iндивiдуальнi особливостi людини, детермiнуючи змiст, сутнiсть поведiнки. Бiологiчне — лише динамiчний, функцiональний бiк дiї, тобто — бiологiчнi чинники є умовою дiї соцiальних причин.

Існують етапи формування антисуспiльної поведiнки: 1) формування особистостi з антисуспiльною спрямованiстю; 2) мотивацiя антисуспiльного вчинку; З) прийняття конкретного рiшення про його здiйснення; 4) реалiзацiя цього рiшення, включаючи сам вчинок та настання його наслiдкiв.

2. Поняття «спосiб життя» складається з: 1) матерiального середовища; 2) системи суспiльних стосункiв i зв’язкiв; 3) соцiально-психологiчної атмосфери, що сприяє виникненню та закрiпленню позитивних чи негативних рис особистостi та вiдповiдних форм поведiнки. Дефектнiсть навiть одного з чинникiв способу життя створює передумови формування антисуспiльної спрямованостi.

Можна видiлити такi типи антисуспiльної спрямованостi особистостi:

а) асоцiальний — коли поведiнка не збiгається з iнтересами суспiльства, але не має чiтко вираженого негативного ставлення до нього i не завдає суттєвої шкоди;

б) антисоцiальний — поведiнка суперечить iнтересам суспiльства i шкiдлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспiльного буття;

в) суспiльно небезпечний — свiдомо спрямований проти основних засад суспiльства, коли поведiнка становить значну, серйозну небезпеку.

3. Злочин - вольовий акт людської поведінки, що знаходиться під контролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Існують наступні етапи механізму злочинної поведінки: 1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв’язку з іншими.

Таким чином, якщо прослідкувати генезис злочинної поведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багатократної взаємодії між особистістю і середовищем, точніше - результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться і яка поведінка йому передувала. Але при цьому завжди очевидні відмінності передкримінальності умисних злочинів та злочинів з-за необережності і неоднозначність особистості самого злочинця.

Питання для самоконтролю:

1. Історичні погляди на природу злочинності.

2. Поняття особистості правопорушника та визначальні чинники протиправної поведінки.

3. Причини злочинної поведінки.

4. Особливості та психологічна структура особи злочинця.

5. Особливості та етапи формування різновидів злочинної спрямованості (насильницька, корислива тощо).

Питання для самостійного опрацювання:

1. Психологічні наслідки скоєного злочину.

2. Психологічна характеристика неповнолітніх правопорушників.

3. Психологічні аспекти профілактики правопорушень неповнолітніх.

Теми рефератів:

1. «Кримінальна субкультура та делінквентна поведінка неповнолітніх».

2. «Психологія потерпілого».

Дата добавления: 2014-01-11